Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Йосип Гірняк

Невиголошене слово над могилою Йосипа Гірняка

В середу, 17 січня 1989 року у Нью-Йорку відійшов від нас у Божу вічність, на 94 році багатотрудивого життя наш довголітній відданий і почесний член Українського Патріярхального Товариства Йосип Гірняк. Згідно з бажанням Покійного Йосипа, його похоронено незамітно-спокійно, в оточенні найближчої родини і дослівно кількох йому близьких осіб. Фактично Йосип Гірняк не тільки що дожив високого патріяршого віку, але все своє багатотруднеє життя виповняв глибоким змістом своєї неповторної праці. Під тим оглядом Йосип Гірняк був винятково унікальною людиною.

Прямо подивугідно, що Йосип Гірняк на протязі свого довгого і нелегкого життя не змарнував ні хвилини свого часу. Він увесь час діяв-творив до останніх днів життя. На основі моїх спостережень, бо я був з покійним все у безпосередньому й телефонічному контакті, не бачив іншої людини, яка б так приготовано, так упорядковано відходила б перед престіл Всевишнього Господа Бога. Він не тільки подбав, щоб його все земське надбання, його цінна драматургічна і публіцистична бібліотека знайшли своє належне приміщення, і вона опинилась в Науковому Товаристві ім. Шевченка. В його кімнаті над ліжком висів портрет Леся Курбаса, що був душею театру «Березіль» роботи Р. Пачовського. «Миколо, — казав Йосип, — як я закрию вже очі, то ви візьмете цей портрет». Портрет Курбаса, що його мені передала дочка Йосипа Гірняка, Іва, пишається у вестибюлі НТШ.

Архівні матеріяли Йосип передав знову в інші безпечні місця. Але слід також підкреслити, що Йосип Гірняк приготовив себе також духовно до переходу у Божу Вічність, де немає ні болю, ні печалі, а життя безконечне. Йосип Гірняк був глибоко віруючою людиною і з усією посвятою і душевною відданістю приготовив себе до зустрічі з потойбічним життям. В нього було все це передумане й глибоко осмислене. Все старався, щоб не бути для нікого тягарем. І не раз з жалем висловлювався з співчуттям для Іви, яка його доглядає і поруч з тим має свої клопоти, і він не хотів стати для неї тягарем. Під час наших спільних розмов, телефонічних і безпосередніх, нарікав, що його ноги відмовляють йому послуху і він не може відвідати своєї дружини Олімпії Добровольської. Йосип Гірняк належав до надзвичайно дуже чутливих осіб. Ставився до кожного з великим тактом. Все мило згадував д-ра Г. Чолгана, який його також відвідував, міра В. Грицина, що йому все допомагав у відтворенні фотографій.

«Ну, знаєте, Миколо, — говорив Йосип, — Богдан Бойчук — це непересічний поет, гарна людина, він мене заставляє працювати, він все приходить і вимагає кожного тижня порцію, а я не все можу… тримати дисципліну…». Слід підкреслити, що ми мали дещо спільного, крім багатьох питань, якими цікавився Гірняк, він особливо цікавився і переживав проблему нашої Української Католицької Церкви, піднесення її до гідности патріярхату. Всі неув’язки і невдачі на цьому відтинку Йосип Гірняк все з болем переживав. При наших зустрічах Йосип Гірняк розкривав свою душу, а я був його уважний і добрий слухач. Він мав дар цікаво розказувати і не повторятись. Покійний Йосип був справді винятково особливою особистістю у нашому українському, і не тільки українському житті.

Незаперечним залишається факт, що серед діячів культури діячі театрального мистецтва є найбільше покривдженими. Письменники, поети, драматурги, композитори, мистці залишають за собою писані, мистецькі, малярські твори. Навіть фільмові актори залишають фільмові стрічки. В той самий час актори театру живуть тільки тоді, коли виступають на сцені, тоді, коли лицедіють. Після цього це вже залежить, як подобається рецензентові, то появиться у пресі рецензія із кадром чи світлиною або без. Але бувають випадки, що й згадки немає. Отже, слід актора скоро проминає. У наш час є дещо краще, бо можна без великих труднощів з кожної театральної постановки зробити «відео».

Без сумніву, Йосип Гірняк належав до тих щасливців, що закріпив свою багатогранну акторську і режисерську творчість своєю джерельною публіцистичною працею, як наприклад: «Театр-Студія Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської» в опрацюванні Богдана Бойчука. Не можна тут поминути Гірнякові «Спогади», у яких автор виявився бездоганним істориком українського театру, а разом істориком того періоду — ранніх десятиліть нашого сторіччя. Це справді особливо-унікальні спогади, які читаються з великим інтересом і захопленням. Йосип Гірняк володів гарною аналітичною і розповідною формою своєї публіцистичної творчости. Його спогади одержали високу оцінку. їх також високо оцінив св.п. Патріярх Йосиф Сліпий, який писав:

«Ваш добрий Батько не помилявся у своїх мріях бачити Вас з митрою на голові. Хай вона не церковна, але, вживаючи традиційного вислову Вашого мистецтва, якому служили все своє життя, Ви здобули чесною, шляхетною і жертвенною працею для українського театру вінок Мельпомени, чим Ви с для нас дорогим і великим сином українського народу, якому служили вірно чудовим талантом, що його Вам дав Бог».

В тій черзі також належить згадати працю, присвячену покійному, пера Валерія Ревуцького під назвою «Нескорені березільці», яка появилась у 90-річчя народин Йосипа Гірняка. Звичайно, більшість у загальному знають Йосипа Гірняка, як неперевершеного актора й режисера українських театрів, але менше знають Йосипа Гірняка, як глибоко релігійну людину, непохитного послідовника св.п. Патріярха Йосифа та його неперевершених ідей, активного й відданого члена Українського Патріярхального Товариства.

Власне, тут бажаю хоч зробити натяк на цю менше відому для широкої української громади працю і заанґажованість Йосипа Гірняка, якій Покійний присвятив понад двадцять років свого життя. Йосип Гірняк активно піддержував ідею піднесення нашої Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату. Пригадується мені болючий 1969 рік, коли у місяці грудні митрополит А. Сенишин відзначив 10-річчя філядельфійської митрополії, на яке запросив префекта Східньої Конгрегації, кардинала Фюрстенберґа, а в той же час поминув главу Помісної УКЦеркви, Блаженнішого Йосифа Сліпого. Управа Патріярхального Товариства вирішила запротестувати проти такого поступування і в неділю, 7 грудня 1969 року, влаштувала демонстрацію перед катедрою Непорочного Зачаття у Філядельфії, при вулиці Френкліна. Погода була погана, падав дощ із снігом. Серед великої кількости демонстрантів був і наш, сьогодні покійний, Йосип Гірняк, який з глибоким переконанням обороняв права нашої Помісної УКЦеркви. Він не пропустив ні одної демонстрації, які улаштовувало Патріярхальне Товариство в обороні прав нашої Церкви. Він не жалів ні своїх зусиль, ні часу, але все робив, що було в його силах.

Йосип Гірняк був безпосереднім свідком, коли у Божому Році 1975 у Римі, в базилиці св. Петра, при головному вівтарі, на гробі св. Петра під час торжественної архиєрейської Служби Божої вперше офіційно проголошено Блаженнішого Йосифа Патріярхом Києво-Галицьким і всієї Руси-України. Він про цю історичну подію не раз говорив з великим зворушенням. Покійний був у дуже близькому контакті з Патріярхом Йосифом. Одного разу під час своїх візитацій в США Патріярх Йосиф відвідав Йосипа Гірняка в його скромному апартаменті при Другій авеню.

На протязі мого довголітнього знайомства з Йосипом Гірняком я ставив перед собою питання, що було причиною його успіхів у творчому житті. Знаємо, що він залишив по собі багату мистецько-творчу й публіцистичну спадщину. Я прийшов до переконання, що успіхом Гірняка була його глибока віра в Бога. Він ніколи не заламлювався.

Скажемо, що тут не доводиться говорити про його вклад і віру в театральне мистецтво, драматургію, бо тут немає найменшого сумніву, що це було його неодмінне життя. Але на цьому місці бажаю підкреслити, що Йосип Гірняк так само жив проблемами нашої Помісної УКЦеркви. Він все і безперебійно мене питав про ці проблеми. Він майже до самого кінця читав журнал «Патріярхат» і після говорив зі мною на порушені питання у журналі. Я не раз з великим подивом слухав його цінні думки на тему церковних питань. До самого кінця Осип Гірняк був свідомий наших труднощів. Він також знав і переживав процеси, що відбувались і відбуваються в Україні.

Вже кільканадцять тижнів перед смертю читав мені уривки листів з України. Шкодував, що Леся Танюка усунули з «Молодіжного театру», бо він справді надійна сила. Йосип Гірняк при нашій зустрічі все частіше повторяв: «Миколо, я вже хочу відійти, я втомлений, хочу спочити…». Не мав я особливих слів потіхи, але завжди казав: «Це все у Божих руках і Він, Всевишній, напевно про Вас не забув, бо все Вас нагороджував своїми щедрими ласками». А коли він мені жалувався: «Миколо,самота — це страшна річ, самота…». На це вже я не мав для нього жодної відповіді. М и все тепло прощались в обіймах і поцілунках. Я його обнімав, мов свого батька, а Йосип мене — як свого сина. Все мені на прощання в дорогу казав: «Миколо, тримайтеся і дальше працюйте, Ви робите велику роботу…».

Остання наша зустріч була такою, як і попередня, ми розмовляли, нам перешкоджала киця, яку він насварив. При прощанні сказав: «Це наше останнє прощання, будьте здорові». По мені пройшов мороз, але справді не бажалось в це повірити, на жаль — це була дійсність, це була наша остання зустріч. Гірняк до кінця свого життя слідкував за нашим життям, а також за американською політикою, зокрема за виборами. Мабуть, цього не знає наш президент Джордж Буш, але Йосип Гірняк був його гарячий прихильник і переживав його вибори. Він був дуже радий, що Буш виграв.

Від довгих років Йосип Гірняк був активним членом парафії у Пассейку, де є отці-студити. Там він сповняв свої християнські повинності. На його бажання отці-студити відпровадили тлінні останки Йосипа з церкви у Пассейку на цвинтар на «Факс-Чейсі, біля Філядельфії і похоронили біля брата й родини. Таким відійшов від нас Йосип Гірняк.

Не мав я можливости висловити прощального слова від Українського Патріярхального Товариства і від себе особисто, але я молився за здоров’я Йосипа за його життя, а тепер — за спокій його душі. Мені все здається, що йдучи Другою евеню з одинадцятої вулиці до десятої, я побачу Йосипа у вікні, помахаю рукою і прийду до кімнати і скажу: «Здорові були, Маестро!». Це залишилась у мене тільки уява. Хай світла пам’ять про Йосипа надовго залишиться між нами, а я особисто з ним залишусь назавжди, як з своїм батьком…

Прощавайте, Маестро!

Ваш Микола Галів

На маргінесі 90-річчя Йосипа Гірняка

У квітневому числі журнала «Патріярхат» коротенькою поміткою ми завважили, що в дні Христового Воскресіння, себто 14 квітня ц.р., винятковому членові нашої патріярхальної родини, маестрові Йосипові Гірнякові рівно сповнилось 90 років життя. Це справді особлива подія не тільки для самого Йосипа Гірняка, але також для української громади, зокрема його шанувальників. Властиво тут не ідеться про сам заавансований вік, бож чимало людей доживають високого віку, але багато з них після смерти не залишають по собі жодного сліду. Хоч, правда, і сам високий вік заслуговує на відзначення, але коли ж ідеться про Йосипа Гірняка, то слід підкреслити, що він свій вік виповнив своєю змісто-творчою працею, як неперевершений актор українських театрів, учитель театрального мистецтва, як незрівняний режисер, літописець, мислитель і як людина з багатогранними літературними, суспільно-політичними і релігійно-церковними зацікавленнями.

Ні більше, ні менше — Йосип Гірняк є особливо унікальною особистістю у нашому українському житті.

Тут варто нагадати один дуже знаменний факт. Після появи надзвичайно цінних спогадів Йосипа Гірняка св.п. Патріярх Йосиф відгукнувся на них листом до автора «Спогадів», у якому Патріярх Йосиф писав: «Ваш добрий Батько не помилявся у своїх мріях бачити Вас з мітрою на голові. Хай вона не церковна, але вживаючи традиційного вислову Вашого мистецтва, якому служили все своє життя, Ви здобули чесною, шляхетною і жертвенною працею для українського театру вінок Мельпомени, чим Ви є для нас дорогим і великим сином українського народу, якому служили вірно чудовим талантом, що його Вам дав Бог». Це особливо змістово схоплена оцінка творчости Йосипа Гірняка.

Мабуть, нам, сучасникам, себто безпосереднім спостерігачам Гірнякової творчости, важко дати повну і всесторонню оцінку його багатогранних надбань. Для цього потрібна відповідна перспектива часу, і це тільки може здійснити майбутній дослідник Гірнякової творчости.

Цю небуденну подію — 90-річчя Йосипа Гірняка — українська громада в Нью-Йорку відмітила окремою зустріччю. Заходами Об’єднання Українських Письменників «Слово» та при співпраці нью-йоркського комітету, 16 червня 1985 р. відбулось святочне відзначення 90-річчя Йосипа Гірняка та його дружини Олімпії Добровольської. Це вшанування наших визначних акторів українських театрів збіглось з появою праці Валеріяна Ревуцького під назвою: «Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська».

Чи можна собі уявити краще відзначення будьякого «ліття»! Таке відзначення 90-ліття Йосипа Гірняка, себто привітання з появою особливої праці В. Ревуцького, залишить тривалий слід. На зустріч прибула численна публіка, в основному шанувальників Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської, як також колишні актори українського театру під їх керівництвом. Заля будинку Українського Визвольного Фронту в Нью-Йорку, де відбувалася ювілейна зустріч, виявилась замалою.

Під час ювілейної зустрічі з Йосипом Гірняком з коротким словом виступив голова Об’єднання Українських Письменників «Слово» Остап Тарнавський. Уляна Любович прочитала вдумливе слово, присвячене Йосипові Гірнякові. Дальше виступали, читаючи уривки, Лідія Крушельницька, Степан Крижанівський, з окремим словом виступила Ірина Залєська і автор праці «Нескорені березільці…» Валеріян Ревуцький. В дальшому слідувало висвітлення прозірок з різних вистав — постановок Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської в дбайливому опрацюванні мгра Володимир Грицина. Прозірки візуально доповняли і підкреслювали висловлені думки промовців про творчий шлях Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської.

Ось це Гірнякове осмислене перевтілення у кожному лицедійстві робило його неперевершеним. Глядачеві не раз видавалось, що він є безпосереднім глядачем дії, що відбувається, забуваючи про те, що це лицедійство відбувається на сцені. Це справді треба бути неабияким актором, щоб так вдало перевтілюватись, себто віддати повнотою сценічної гри тип людини, про яку нам говорить драматург. У Йосипа Гірняка воно виходило якось так природньо, так звичайно, непомітно, без особливих зусиль. Ось це вдале перевтілення не давало нам можливості бачити на сцені справжнього Гірняка, а в цьому була Гірнякова неперевершеність як актора.

Не раз насувається питання, що є причиною цього Гірнякового успіху — його неперевершености? Шукаючи відповіді на поставлене питання, можна з певністю сказати — його уроджений талант, але це ще не вичерпує відповіді на поставлене питання. До цього треба додати особливий і дуже важний факт — його сильну і непохитну віру, яка утверджувала і визначувала його правильний шлях при його великому відчутті, дбайливій та безперебійній праці робила його все успішним. Цей факт сильної віри свого правильного шляху є виразно помітний у будьякій його творчій праці, завжди його робив успішним. Звичайно, за його сильною вірою все слідувала дія, себто щира та віддана творча праця. Власне ця сильна віра вела Гірняка на вершини.

Ось, коли взяти до уваги Гірняка, як одного визначного члена Патріярхального руху, іншими словами, вічного й відданого послідовника ідей Патріярха Йосифа, у правильності яких він не сумнівався. Властиво ця Гірнякова віра заставила його вже навіть у похилому віці не сидіти бездіяльно, але діяти, і то рішуче й безперебійно. Тому ми його бачили навіть у дуже погану сніжно-дощову погоду, на початку ставання Патріярхального руху серед численних демонстрантів, на Френкліні, біля церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, у місті Братньої любови — Філядельфії, які домагались привернення історичних прав нашої Помісної УКЦеркви та піднесення її до патріяршої гідности. Йосип Гірняк непохитно вірив у права нашої Церкви, про які пригадав нам і сам за них змагався св.п. Патріярх Йосиф. Ця непохитна Гірнякова віра вказувала йому шлях безперебійно змагатись за наші права. Слід підкреслити, що немає ні одної більшої демонстрації за привернення прав нашої Церкви, у якій Йосип Гірняк не брав безпосередньої участи чи це було у Філядельфії, Вашінгтоні, Йонкерсі, Стемфорді чи Вілімантику. Йосип Гірняк був також безпосереднім свідком, як у святому Божому 1975 Році, у місяці липні, у базиліці св. Петра у Римі, при головному престолі, на гробі ап. Петра, Блаженніший Отець Йосиф офіційно прийняв титул Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси-України Української Католицької Церкви. Це сталось на довгі, довгі прохання мирян, частини священиків і також деяких владик.

Йосип Гірняк і досьогодні не перестав жити ідеями Патріярха Йосифа. За життя Патріярха Йосифа все був з ним у постійному контакті. Слід підкреслити, що Гірняк і сьогодні є дуже добре зорієнтований у наших патріярхальних справах, якими не перестав цікавитись, але фізичні сили не дають йому можливости приймати активну участь у праці. Незалежно від цього він виконує свої членські зобов’язання та дуже радо служить своїми порадами.

Він додає заохоти до праці й наполягає, щоб дальше вести розпочату працю. Я згадав про участь Йосипа Гірняка у патріярхальному русі, бо вона у загальному не багатьом відома, та щоб тим підкреслити його вагомий вклад. Звичайно, тут тільки зроблено натяки.

На марґінесі 90-річчя Йосипа Гірняка дозволю собі ще на одну заввагу. Загально прийнято, що серед діячів культури найкоротше живуть актори сцени, себто представники театрального мистецтва. Очевидно, тут маю на увазі не фізичний вік актора, але пам’ять про актора після смерти. Актор, перевтілюючись, створює для глядача незабутні картини, але це мить, а після цього не залишає твердого сліду по собі. Правда, після цього може бути добра газетна чи журнальна рецензія, а може зафіксований фрагмент на фотосвітлині. Це все. Тоді, коли письменник залишає написані твори, маляр — свої картини, скульптор — скульптури, композитор — музичні твори і т.д. Під цим оглядом актори сцени є упослідженими, бо вони переважно живуть тільки тоді, коли діють на сцені.

У цьому сенсі життя Йосипа Гірняка зарисувалось інакше. Він своєю непохитною вірою та успішною працею забезпечив собі довге, довге життя, яке стане прикладом для грядучих поколінь. Здається мені, що немає другої людини, яка виповнила б так глибоким змістом, змістом не тільки особистим, але загально-національним, багатогранне своє життя. Йосип Гірняк поклав на полиці наших бібліотек праці, без яких майбутній історик театрального мистецтва не зможе обійтися. Це не тільки відноситься до українського театру, але в загальному новітньої історії України. Тут належить згадати цінні й багаті на історичні факти спогади Йосипа Гірняка. Це справді особливо виняткова праця. А перед тим була видана праця під назвою «Театр-студія — Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська» за редакцією Богдана Бойчука. І нарешті третя праця В.Ревуцького «Нескорені березільці…», якою відзначено 90-річчя Йосипа Гірняка. Згадані праці самі говорять за себе.

Після висвітлення прозірок маестро Йосип Гірняк сказав вагоме і змістове слово, у якому також висловив щиру подяку організаторам за улаштовану зустріч у його 90-річчя. Після цього дальше продовжувались розмови при смачній перекусці, яку приготовили пані.

На закінчення доводиться ствердити, що хоч Йосип Гірняк був неперевершеним послідовником і апостолом Леся Курбаса та ідей Патріярха Йосифа, але водночас Гірняк створив своє особисте «я», яке незмінно ставило його на високий щабель визначних осіб у нашому українському житті двадцятого сторіччя.

Радіємо, що Йосип Гірняк у своє 90-річчя володіє тверезою і все ще творчою думкою і водночас бажаємо йому в імені Редакційної Колегії та членів Українського Патріярхального Т-ва, при Божій допомозі прожити ще довгі творчі роки.

М. Галів

Вітаємо Йосипа Гірняка з його 90-літтям

З великою радістю і приємністю щиро вітаємо від імени Відділу УПТ-ва в Нью-Йорку і журнала «Патріярхат» нашого незрівняного члена Українського Патріярхального Товариства і уважного читача журнала Йосипа Гірняка з його 90-річчям, що сповнилось 14 квітня 1985 р. саме в день Христового Воскресіння. Це справді особливий збіг обставин. Йосип Гірняк — це унікальна особистість в нашому українському житті в загальному, а зокрема у царині мистецтва українського театру.

Нашому Дорогому Ювілярові Йосипові Гірнякові бажаємо ще багато плідних років праці.

Редакція

Вітаємо члена нашої патріархальної родини Йосипа Гірняка з появою його книжки споминів про театр

Ось цією дорогою хочемо висловити не тільки наші щирі привітання і ґратуляції, але рівночасно висловити нашу велику радість з приводу появи мемуарів про театр «Березіль», пера корифея українського театру, а разом дорогого і відданого члена нашої великої патріярхальної родини — Йосипа Гірняка. Ми радіємо появою цієї цінної праці нашого невтомного працівника на ниві української культури й української Церкви Йосипа Гірняка, що появилась у видавництві «Сучасність». Народження цього типу споминів, написаних незрівняним і неповторним актором і режисером Йосипом Гірняком, є великою подією у нашому українському культурному житті.

Варто тут підкреслити, що Йосип Гірняк належить до осіб, що завжди підтримують кожну позитивну українську справу, не дивлячись, чи це комусь подобається, чи ні. В такій площині слід розглядати його багатогранну діяльність в українському політично-громадському, культурному і церковному житті. Коли Патріярх Йосиф був висунув ідею українського патріярхату, Йосип Гірняк став одним з перших послідовників, не тільки на словах, але також на ділі. І так пригадуються перші болючі роки змагань мирян за історичні права Помісної УКЦеркви, за пошанування нашого Блаженнішого Йосифа, як глави Помісної УКЦеркви. Сьомого грудня 1969 р. автобус, заповнений мирянами (між ними був і Йосип Гірняк), прямував з Нью-Йорку до міста братньої любови — Філядельфії під церкву Непорочного Зачаття при вулиці Френклін. Це була погана погода. Безперебійно падав дошкульно-пронизливий дощ із снігом. На той час прибули миряни й з інших міст, щоб висловити протест про те, що митроп. А. Сенишин на святкування десятиріччя митрополії запросив префекта Священої Конгрегації для Східніх Церков кард. де Фюрстенберґа, поминувши главу нашої Церкви, тоді Верховного Архиєпископа Блаженнішого Йосифа. Напроти церкви вишикувалась довга колона демонстрантів, а в передових рядах з транспарантом у руках маршував тоді 74-літній Йосип Гірняк. Хіба ж в такому віці людині не належить спокійний, теплий і затишний спочинок, а не маршування під час такої погоди, коли добрий господар собаки не виганяє на двір. Йосип Гірняк, на подив усім, гідно й достойно відстоював права нашої Церкви. Це не був ні перший, ні останній раз. Не оминув жодної демонстрації, жодної важливішої патріярхальної події, хіба що йому стан здоров’я не дозволяв. Йосип Гірняк стояв і стоїть досьогодні твердо на історичних основах нашої Церкви, які все життя плекав і виносив на денне світло Патріярх Йосиф. Це було те, що визначувало «бути чи не бути» нашій Помісній УКЦеркві.

Легко помітити, що Йосип Гірняк на протязі свойого життя ніколи не сидів бездільно, все був творчим і все діяв. В житті Йосипа Гірняка визначальною була сильна віра, яка його все виводила переможцем. Все, що робив Йосип Гірняк, робив з любов’ю, сильною вірою і переконанням, що є на правильному шляху. Власне оця сильна віра в сполуці з любов’ю робила Йосипа Гірняка успішним.

Поява мемуарів Йосипа Гірняка — це підсумки його творчого театрального життя. В своїх спогадах Йосип Гірняк воскресив не одну історичного значення істину з новаторської і творчої діяльности театру «Березіль» та його мистецького керівника Леся Курбаса.

З приводу появи мемуарів Йосипа Гірняка 22 травня 1982 р. в Українському Інституті Америки в Нью-Йорку заходами видавництва «Сучасність» відбувся окремий і винятковий вечір, присвячений авторові спогадів. Винятковість полягала не тільки в змісті програми вечора, яка була добре підібрана, але також у великій участі публіки на вечорі. Дотепер Український Інститут Америки ще не занотував такої великої кількости добірних учасників на жодній іншій імпрезі. Це багатомовний факт. З одної сторони Йосип Гірняк побачив, як багато має своїх шанувальників, а з другої,— що його творчу працю високо цінять широкі кола українських діячів культури, громадські й політичні діячі.

Програму вечора відкрила коротким словом, вітаючи автора мемуарів Йосипа Гірняка і всіх присутніх, Марта Скорупська, редактор «Сучасности». Л. Кукрицька прочитала епізод із споминів Й.Гірняка «Мої театральні манівці», в якому зображено, як автор почав тільки знайомитись з оточенням і п’єсами театру, що сильно вкорінились в його пам’ять. Розповідь в мистецькому читанні Л. Кукрицької була легка, займаюча і тримала слухача в напрузі й зацікавленні. Впорядник книжки, Богдан Бойчук, що йому треба дуже багато завдячувати цьому виданню, у свойому виступі підкреслив, що Йосип Гірняк ціле життя пробув на «манівцях театру». Він висловив другу істину, а саме, що під сучасну пору видати книжку не легко, і той факт, що з’явились «Спомини» Й.Гірняка, є чудом, яке треба завдячувати «Прологові», попередньому його голові д-рові Мирославові Прокопові, а тепер Романові Купчинському. Крім цього він подав свої завваги до споминів, як упорядник. Виступ Бойчука був речевий, суто діловий, без жодних зайвих слів.

В. Ревуцький розповів про вплив та значення театру «Березіль», як новаторської течії, на українське культурне життя і розвиток українського театрального мистецтва в той час на Україні. Підкреслив великий новаторський талант Леся Курбаса та його вплив на студентську молодь того часу. Поруч з цим він також підкреслив ролю Й. Гірняка у театрі «Березіль». Розповідь В. Ревуцького була насичена цікавими фрагментами, а у вислові позначався підкреслений темперамент з легким патосом. Із звукозапису з уривку першої дії «Народнього Малахія» присутні мали нагоду ще раз переконатись у неперевершеній майстерності Йосипа Гірняка, який зміною тембру голосу, інтонацією і відповідними підкресленнями умів передавати різні ситуації і відмінні персонажі. Марта Скорупська прочитала спогад присутнього на вечорі Юрія Лавріненка про останню прем’єру «Березоля» «Маклена Ґраса», авторства Миколи Куліша. Володимир Лісняк прочитав уривок із споминів Йосипа Гірняка про громадський перегляд «Маклени Ґраси», в яких показано цілу картину, як назавжди замикалась завіса «Березоля» і творчий шлях його надхненника Олеся Курбаса, що його після цього зняли з мистецького керівництва, заарештували і заслали на далеку Північ, де він і загинув. Авдиторія з притишеним віддихом і настороженням та увагою слухала про цю потрясаючу подію, що була кінцем розгрому українського театру.

Відмінним був виступ Василя Сокола, нового емігранта, який нещодавно прибув з України. Він говорив на тему: «Кілька думок про „Березіль” і книжку Й. Гірняка». В його виступі було помітне легке хвилювання. Промовець підкреслив, що спомини Й.Гірняка є неоціненним вкладом у скарбницю української культури. В дальшому розказував, який вплив мав театр «Березоля» на розвиток театрального мистецтва в Україні та місцевість, в якій він жив.

На закінчення Ніна Ільницька дякувала від імени співробітників видавництва «Сучасність» Й. Гірнякові за його чудесні спомини. Поруч з цим вона відзначила, що спомини мали появитись перед днем народин Й.Гірняка, але так не сталось, і не можна було здійснити задуманого пляну, щоб пов’язати народини з появою споминів. У зв’язку з появою книжки споминів від імени видавництва і всіх присутніх Н. Ільницька привітала Йосипа Гірняка з його 87-річчям народин і висловила найщиріші побажання — прожити багато років у кріпкому здоров’ю і при цьому вручила власноручно зроблений торт у формі книжки споминів із ідентичним написом. Учасники відспівали для Йосипа Гірняка многоліття. Після цього учасники частували себе вином, кавою і солодким, а наш дорогий корифей українського театру, Йосип Гірняк дальше працював, підписуючи свої дедикації на закуплених учасниками книжках.

Треба підкреслити, що українська громада в Нью-Йорку давно не мала такої культурної під кожним оглядом імпрези як ця, що була присвячена Йосипові Гірнякові. Радість нашого дорогого члена Йосипа Гірняка, це також наша радість, себто великої української патріярхальної родини. Ще раз ґратулюємо і радіємо появою його споминів.

Микола Галів