Свіжий номер

Church building in Ukraine: between old ruthenian traditions and russian synodal layers

Час ставати сильнішими

Стати автором

Йосип Мілян

Лише вірою подолаємо наші труднощі

Настоятель манастиря Святого обручника Йосипа, голова оргкомітету з’їзду УMX, отець Йосип Мілян ділиться своїми думками з приводу очікуваної події.

Кор.: Отче, чого очікуєте від цього з’їзду?

о. Йосип: У 1973 році, коли я перебував у тоді ще нелегальному греко-католицькому манастирі, моя сусідка, до якої чутка про це в якийсь спосіб потрапила, докоряла мені в необдуманості такого кроку. Мовляв, Церкви нема і вже не буде, і марні всі сподівання. Хоча і вона, і її батьки були греко-католицького ісповідування. Вже тоді я зрозумів, що вирішення будь-якої справи, нехай найфантастичнішої, з точки зору можливости її виконання залежить не стільки від конкретних очевидних передумов, а більше від віри тих, які беруться цю справу виконувати. Чи могли ми в 1973 році бодай в штрихах бачити можливість позитивного вирішення нашого духовного поневолення. Очевидно, що ні. Але не сумніваюся, якби поборники віри хоч на мить засумнівалися у перспективності їхнього змагу, мабуть, не мали б ми сьогодні те, що зрештою маємо. А разом з тим, слово «віра» не є суто релігійного примінення. Я глибоко переконаний у тому, що справу відбудови України вирішуватиме сьогодні не стільки наявність економічного потенціялу і тих справді незчисленних природніх багатств, дарованих нашому народу Богом. Щоб сьогоднішня Україна стала справді тою Україною, якої прагнемо всім своїм серцем, нам треба запастись велетенським потенціялом віри у поборювану справу. Але віра у справах мирських — ілюзія, якщо немає справжньої віри у Всевишнього. Нема будинку без фундаменту. Через ті мистецькі та релігійні заходи, які плянуємо провести у рамках з’їзду УMX, маю надію, віра утвердиться у своєму домі — душах української молоді. Це свято, я думаю, стане якимось етапом утвердження у вірі. Бо лише вірою можемо подолати ті труднощі, дійти до того добра, якого прагне дитина, яка хоче бачити на наших теренах Господь.

Кор.: В чому полягає оригінальність програми, яку пропонуєте?

о. Йосип: Програму маємо справді цікаву. Це і вистава «Вірую» у Львівському оперному театрі, і релігійно-мистецька програма в парку «Знесіння» під загальною назвою «Екологія віри», це круглий стіл за участю представників молодіжних християнських рухів та конфесій. Все це пропонується для молоді, яка має різні стартові можливості в пляні духовному. Я думаю, що багато молоді прийде в парк «Знесіння» у суботу увечорі для того, щоб задовільнити виключно свої естетичні смаки, прийдуть, сказати б, з культурницьких міркувань. І через ту духовну програму, яку підготували зірки української естради, через євангельське слово священиків, через свідчення молодих монахів, а також мирян у їх відчуттях Бога ті тисячі й тисячі непристалих до берега Божого спасіня матимуть змогу задуматись, а в ідеальному випадку застановитись для самого себе, як йому поступати надалі, за якими критеріями жити. Дієвість такого впливу на молодь очевидна. Адже, з одної сторони, пропонуються ці ж естрадні виконавці, якими молодь здавна захоплюється, а, з другої сторони — їхнє мистецтво ставиться у контекст скрізної ідеї свята УМХ, яка виражена у кличі з’їзду біблійних максимів: «Блаженні ті, що не бачили, а увірували» (Йоан, 20, 29).

Кор.: Навіть вже з того, що ви сказали, можна дійти висновку, що з’їзд УМХ у Львові буде новою віхою в історії української Церкви та історії мирянського руху.

о. Йосип: Справді, це заперечити важко. Такий розвиток подій ініційовано молоддю, яка сьогодні чим далі, тим більше гуртується навколо Церкви. Справа в тому, що є багато людей, в основному серед молоді, які мають Церкву за щось однозначно консервативне, закомплексоване, чисто парадове — «святкова одежина». Знаю, що наслідком таких уявлень є те, що велике число молоді, яка справді вірить і чує себе твердо у контексті християнському, не ходить до церкви. Поборювати цей стереотип мислення — завдання не лише конкретних осіб серед мирян, але й нас, священиків української Церкви.

Розмову провадив Петро Дідула