Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

кардинал Любачівський

Пастирський візит на Буковину

3-6 жовтня Його Блаженство Мирослав-Іван завершив сповнену радосте, миру і любови пасторальну візитацію на Буковину, у місто Чернівці. Від’їзду Блаженнішого до Чернівців передувала неприємна телеграма, отримана від чернівецького єпископа Української Православної Церкви московського патріярхату. Єпископ Онуфрій післав кардиналу Любачівському повідомлення, в якому говорилось, що «Епархіяльна Рада Буковинскої Православної Церкви проти Вашого приїзду на православну Буковину. Вересневі події в Самборі свідчать, що Ви обплямували свої руки в православній крові. Кривавому кардиналові немає місця на Чернівеччині і на всій православній Україні».

Не зважаючи на телеграму, Його Блаженство кардинал Любачівський і супроводжуючі його особи прибули до Чернівців 3 жовтня. В церкві Успення Пресвятої Богородиці його привітало близько 1,000 вірних разом з їхнім священиком, отцем Михайлом Косилом, який зазнав великих страждань за те, що був українським греко-католицьким священиком і був двічі ув’язнений в загальному шість років.

Ця церква лише недавно була повернена греко-католикам і потребує значної реконструкції. Вона використовувалась як православна церква з 1946 до 1951 року, а як склад — з 1951 р. і до недавнього часу. Лише два місяці тому вона була передана греко-католикам. Наприклад, іконостас був забраний з церкви і встановлений у православній церкві московського патріярхату. Іконостас православної церкви знаходиться на хорах і не використовується.

Ще перед Другою світовою війною українська греко-католицька церква Успення Пресвятої Богородиці була єдиною церквою в Чернівцях, де служба відправлялася українською мовою. З цієї причини вірні обох церков — української православної та української греко-католицької — відвідували церкву і вважали її своєю.

У п’ятницю, 4 жовтня, Його Блаженство кардинал Любачівський побував на могилах українських письменників — Ольги Кобилянської, Сидора Воробкевича та Юрія Федьковича, де відслужив панахиди. Після цього він мав зустріч з головою Чернівецької міської Ради Георгієм Гродецьким, а також з депутатами обох Рад — міської та обласної. Після цих зустрічей у міській Раді відбулася прес-конференція. Того ж дня близько 1,500 студентів Чернівецького університету зустрілися з Блаженнішим кардиналом Любачівським та супроводжуючими його особами. Його Блаженство Мирослав-Іван привітав студентів і дав відповіді на їхні запитання.

У суботу 5 жовтня, Його Блаженство кардинал Любачівський відвідав містечко Снятин, де відслужив Архиєрейську Службу Божу для близько 4000 українських греко-католиків міста. Його Блаженство кардинал Любачівський побував у дитячому садочку та в мистецькому музеї у Снятині.

Потім Блаженніший повернувся до Чернівців, де мав зустріч з католиками римського обряду міста. Його привітав їхній пастор і три його помічники, а також близько 500 вірних. Його Блаженство кардинал Любачівський висловив свою вдячність священикам та громаді за допомогу, яку вони виявили українським греко-католикам Чернівців у роки переслідувань, і пообіцяв, що Українська Греко-католицька Церква завжди співпрацюватиме у злагоді та любові з її сестрою — Церквою латинського обряду.

Того ж вечора відбувся концерт з участю народніх ансамблів та хорів міста Чернівці, в якому були виконані пісні і танці із особливим акцентом на буковинських народніх традиціях. Щоб привітати Блаженнішого кардинала Любачівського, багато українських греко-католиків перейшло через українсько-румунський кордон. Його Блаженство Мирослав-Іван мав можливість зустрітися з кількома провідними священиками української греко-католицької громади в Румунії.

В останній день свого перебування на Буковині в неділю 6 жовтня 1991 року, Блаженніший Мирослав-Іван відслужив Архиєрейську Святу Літургію. На завершення Літургії отець доктор Іван Дацько, генеральний вікарій Львівської Архиєпархії, оголосив, що Його Блаженство кардинал Любачівський подарував титул мітрофорного протоієрея отцеві Косилу за його тяжкі страждання, які він переніс за Українську Греко-католицьку Церкву. Блаженніший кардинал Любачівський також подарував церкві 100,000 карбованців на її реконструкцію. Його Блаженство Мирослав-Іван завершив свої пастирські відвідини Чернівців процесією на вулиці, що перейменована на вулицю Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Там же Блаженнішимй кардинал Любачівський і єпископ Василик освятили меморіяльну дошку.

Кардинал Любачівський заявив, що лишається на постійно у Львові

Львів, 11 червня 1991 р. Мирослав-Іван Любачівський, голова Української Греко-католицької Церкви, сьогодні підтвердив, що лишається на постійно в Україні й починає роботу по закладанню інфраструктури Української Греко-католицької Церкви в Україні. Заява була підписана 6 червня 1991 року й оприлюднена 10 червня. Нижче подається повний текст заяви:

ЗАЯВА БЛАЖЕННІШОГО МИРОСЛАВА-ІВАНА
Дорогі Браття і Сестри!

День 30 березня 1991 р. став пам’ятним в історії Української Греко-католицької Церкви — він став початком повної нормалізації, легалізації та публічного визнання цієї Церкви на рідних землях нашої батьківщини України. Це день мого повернення Глави і Отця Помісної Української Греко-католицької Церкви до мого осідку у Львові. Наступний день — 31 березня 1991 р. — став формальною датою, коли в присутності особистого представника Святішого Отця, української греко-католицької ієрархії, духовенства, монашества і вірних узяв я в посідання і торжественно увійшов до нашого архикатедрального храму св. Юрія у Львові.

Дні й тижні, що слідували, — був час наполегливої праці, візитацій, поставлення основ необхідної церковної адміністрації не лише у Львівській Архиепархії, але всюди, де я мав змогу відвідати наші єпархії і церковні громади на розлогих землях України.

Сьогодні, десять тижнів після цієї історичної події, бажаю висловити найщирішу подяку Всемогучому Богові за цю ласку повернення правди і справедливости нашій Церкві після стільки десятиліть переслідування та підпільного життя. Дякую Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові II за всі його старання, щоб наші змагання увінчались успіхом. Дякую за сердечність, щирість, яку мені виявляли і дальше виявляють владики, священики, монахи, монахині і вірні з нагоди мого повернення. Радість, ентузіязм і сподівання серед усього народу стає наглядним для всіх. В очах вірних заясніли бажання і надія кращого майбутнього, що ми бажаємо поступово здійснювати.

Зустрічався я не лише з вірними Української Греко-католицької Церкви, але і з представниками інших Церков та конфесій нашої батьківщини. Відвідував я і вів розмови з представниками влади України на міському, обласному і республіканському рівнях і всюди відчував спільне бажання зі сторони всіх людей доброї волі будувати краще завтра Української Церкви і народу. Всюди, де я бував, мав я змогу безпосередньо зустрінутися зі своїм духовним стадом, яке дало мені до пізнання, що очікує сталого проводу від мене, якого Боже Провидіння настановило Отцем і Главою цієї Церкви. Зі всією щирістю заявляю, що сердечність, з якою прийняв мене український нарід, перевищила всі сподівання, і за це Вам, дорогі Браття і Сестри, з глибини душі дякую та бажаю цим підкреслити, що відколи я прийняв єпископський сан, вперше вповні я відчув і збагнув, що це значить – бути Пастирем і Главою Української Греко-католицької Церкви в Україні й на поселеннях.

В неділю, 2 червня 1991 p., зустрівся я в Перемишлі і Любачеві зі Святішим Отцем Папою Іваном-Павлом II, з яким провів я довшу розмову, представив найновіший стан нашої Церкви у батьківщині та поновно мав змогу переконатися, як живо цікавиться і слідить Святіший Отець за ростом духовного і церковного життя в нашій Україні і наскільки він бажає нам добра. Святіший Отець ще раз просив мене передати і всім дітям Української Греко-католицької Церкви своє особливе Апостольське Благословення, що і роблю в цій хвилині і водночас подаю до відома наступне:

З волі Всемогучого Бога і з благословенням Святішого Отця я остаюся на постійно у Львові, щоб служити нашій Українській Церкві і народові. Бажаю висловити найщирішу подяку Владиці Архиєпископові Володимирові Стернюкові, який до дня мого повернення вірно сповняв служіння Містоблюстителя Львівської Архиепархії і всієї нашої Митрополії.

Сьогодні, коли Боже Провидіння поставило мені за завдання перебрати жезл проводу нашої Церкви на рідних землях, беру на себе вповні цю відповідальність і клоню свою голову перед свідченням, терпінням і ісповідництвом усіх владик, священиків, монахів, монахинь і вірних та дякую Господеві, що настають мирні часи і буде збережене нами продовження її проводу та існування на грядучі віки.

Обернулася картка історії, минув час мучеництва крови і настає час мучеництва життя, де щоденним свідченням, послідовним наслідуванням Божих і церковних заповідей ми свідчитимемо Богові на рідній землі серед нашого народу. Перед нами стоїть завдання відновлення духовного і морального життя всього українського народу, ми доложимо всіх зусиль і для покращання його матеріяльного буття. В особливий спосіб ми зосередимо свої сили над вихованням нових кадрів відданого духовенства і мирянства серед нашої молоді. В найближчому майбутньому ми зробимо цілий ряд рішень, які відносяться до зміцнення інфраструктур Української Греко-католицької Церкви і її зовнішніх проявів життя. Ми будемо продовжувати візитації наших громад не лише у Львівській Архиєпархії, але по всій Україні. Ми здійснюватимемо, як повноцінна помісна Східня Церква, у повній єдності зі Вселенською Церквою, наш синодальний устрій, прямуючи до визнання нашого Києво-Галицького Патріярхату і всієї Руси.

До Вас, Дорогі Браття і Сестри, моє щире прохання. Допоможіть мені бути Вашим добрим Пастирем і Батьком. Спільно будуймо кращу майбутність Української Церкви і народу. Благословення Господнє на Вас!

+ Мирослав-Іван, Кардинал Любачівський
Верховний Архиєпископ Львова Українців
Дано у Львові, при архикатедральному Соборі св. Юрія,
6 червня 1991 р. Б.

Українці-католики відповідають закидам Російської Православної Церкви

Рим, 23 серпня 1990 р. У відповідь на вчорашні закиди з боку єпископів Московської Патріярхії Російської Православної Церкви, Мирослав-Іван, Кардинал Любачівський, голова Української Католицької Церкви, виступив сьогодні в Римі з наступною заявою: Говорю в імені ієрархії, духовенства і вірних Української Католицької Церкви в Україні, які протягом останніх 44 років багато витерпіли з рук радянської влади і наших братів-християн Московської Патріярхії Російської Православної Церкви. Ще 10 місяців тому наших священиків та єпископів явно переслідували.

Від часу зустрічі Святішого Отця Папи Івана-Павла II і Президента СРСР Михаїла Горбачова положення українців-католиків в Україні стало дещо кращим. Президент Горбачов і Московська патріярхія публічно заявили, що релігійна свобода мусить заіснувати в Радянському Союзі і що всі радянські громадяни мають право вибирати свою віру та свобідно її практикувати та що треба підтримувати релігійні інституції.

Але здається, що Московська Патріярхія вважає, що ці свободи повинні існувати всюди — крім України. Вже протягом кількох місяців ієрархія Московської Патріярхії публічно висуває фальшиві закиди проти українців-католиків. Нам закидають насильство та вчинки проти православних священиків і вірних, які ніколи не були доказані. А тепер російський православний єпископ Львова закидає нашим вірним, ніби вони його задержали проти його волі протягом чотирьох днів. Цей закид, так як всі інші, зовсім неправдивий. Ніхто єпископа не в’язнив, противно йому казали виноситися. Він, однак, отягався, думаючи, що там залишиться.

У подіях 12 серпня, описаних Владикою Гораком на вчорашній прес-конференції в Москві, на площі св. Юра було присутньо 300,000 осіб, між ними голови та члени львівської міської та обласної рад народних депутатів і депутати до Верховної Ради України. Єпископ Горак навіть не був присутній, коли урядові представники та вірні українці-католики були коло св. Юра. Ніхто ніколи не затримував Владику Горака. Українці-католики ніякої шкоди в соборі св. Юра не вчинили. Собор дорогий всім українцям-католикам, і вони ніколи не пошкодили б його.

Собор св. Юра, разом з 4,000 церквами, які належали УКЦ перед її офіційною ліквідацією 1946 p., були нам відібрані насильно. їх передано Московській Патріярхії РПЦ, яка їх займала протягом 44 років без будь-якої полегші для українців-католиків.

Тепер вірні українці-католики бажають повернення їхніх церков. Бажають, щоб собор, побудований їхніми предками, став знов українським-католицьким. Львівська міська рада офіційно повернула їм собор 6 квітня 1990 р. Московська Патріярхія не підчинилася цьому рішенню і відмовилася покинути собор. Вона теж відкинула вимогу звільнити цей храм до 4 серпня 1990 р.

Львівська влада представила московській Патріярхії вихід з цієї ситуації мирно та спокійно. Як голова Української Католицької Церкви, я кількакратно простягав руку християнської любови та прощення Російській Православній Церкві,так як це зробили єпископи УКЦ на Заході. РПЦ навіть не звернула на це уваги.

Українська Католицька Церква стоїть на принципах християнської любови, взаємного прощення та справедливости. Ми закликаємо Московську Патріярхію заперестати дальших вчинків проти Української Католицької Церкви, які тільки розділюють народ, і почати співжиття з нами на Україні на підставі миру та справедливости.

+ Мирослав-Іван, кардинал Любачівський,
Верховний Архиєпископ і Митрополит