Він простирає небо, як намітку, він розпинає його, мов намет на житло. Іс. 40, 22
Закінчення. Початок у №4
Наявність тканинних елементів у зображеннях неба не лише міцно спиралася на античну та біблійну текстові традиції, а й мала реальні прототипи у вигляді покровів-наметів як у світській, так і в богослужбовій практиці. Свідоцтвом існування таких моделей «небес», як нам видається, можуть слугувати зображення покровів не лише в апсидах, де вони зазвичай показані на три чверті, а й у куполах, де їхній тканинний покров представлений розгорненим у фас – повним колом. Це демонструє, що у візуальному досвіді художників тканинні куполи-покрови існували як просторові об’єкти, які можна обійти, торкнутися, відчути їхню поверхню та просторово-матеріальні характеристики. На практиці зазвичай саме такий досвід дозволяє художникові чітко зрозуміти, як представити об’єкт у різних ракурсах. Наприклад, у куполі над мозаїками циклу «Історія дитинства Богородиці» в КахрієДжамі – монастирі Хора (1316 – 1321 рр. ) у Константинополі майстри старанно передають матеріальні деталі, пов’язані з тканиною: такі як спиці каркаса, що її підтримують, складки натягненого на них полотнища, поєднання червоної з золотом та синьої тканин у куполі парасолі, а також характерну для зображення парасоль гофровану чіткими заломами декоративну стрічку по краю купола.
Чудовим зразком такої традиції є також купол баптистерію святого Івана при Джерелі (S. Giovanni in Fonte) V століття, у базиліці святої Реститути, у соборі святого Януарія в Неаполі. Тут – наче напнута – тканина зоряного неба обмежується колом каркаса на чотирьох опорах, образ якого властивий типовій формі та конструкції намету. З круглого каркаса звисають укладені великими складками тканини, що нагадують текстильну складову образу. Зорі в куполі-крузі зображені великими і підкреслено декоративними – саме так, як вони могли б бути представлені на мистецько витканій тканині.
Пропоную ще кілька прикладів з мозаїк в куполах собору Сан-Марко у Венеції:
Один із них розміщений у центрі мозаїки «Сотворення світу» в південному куполі західного нартексу, створений у 1215 – 1235 роках. На текстильні образи тут чітко вказує окреслений край із золотою облямівкою з камінцями. Таку ж облямівку зустрічаємо на текстильних парасолях в апсиді храму СантаМарія-Маджоре, де вона повторена тричі в різних ярусах, і на куполах над зображеннями єпископів у СанАполлінаре-ін-Классе. Центр небесного кола у Сан-Марко представлений золотим диском із камінням та перлами. Решта простору наче вкрита суцільним шматком дорогої тканини. На її синьому тлі видніє золота сітка у вигляді риб’ячої луски, а всередині кожної лусочки зображені білі зорі, які нагадують квіти текстильних малюнків.
У мозаїці із зображенням історії Йосифа з другого купола північного нартексу 1262 – 1280 років у соборі Сан-Марко купол зберігає основні ознаки покрову-тканини. Це чіткий край із червоною облямівкою з малюнком золотого листя; центр позначений великою восьмикутною зорею з червоними прожилками; поверхня між центром і облямівкою заповнена малюнком, головний елемент якого – арка на двох колонах (традиційне символічне зображення ківорія). Мініатюрні, витончені колони тут об’єднані арками в ряди, що переплітаються одні з одними.
Всі вони утворюють закриту переплетену колонаду, вкриту зоряним куполом (таким чином глядач опиняється всередині колонади ківорія під зоряним покровом). Сам покров переданий синім тлом, на якому між колонами і арками золотих ківоріїв сяють великі й малі зорі, вишикувані в ряди, утворюючи, своєю чергою, кола.
І нарешті мозаїка 1215 – 1235 років у північному куполі західного нартексу із зображенням історії Авраама. Для сучасного глядача, який не обізнаний з древньою традицією, вона може викликати незвичну асоціацію з павутиною, що в смисловому відношенні заводить у глухий кут. Адже уявити собі в храмі свідоме зображення неба, вкритого павутиною, украй важко. Поза тим, у руслі традиції попередніх зображень, де в куполах і апсидах небо зображували як парасолю, малюнок інтерпретується як срібний небесний покров. Край небесного круга в цьому випадку оброблений золотою стрічкою з багатим рослинним орнаментом. А його центр виділений тканиною парасолі з детально промальованими згинами тканини, яка провисає між спицями каркаса. Між серединою і краєм представлена поверхня зоряного неба, яка одночасно імітує і елементи тканини, і конструкцію купола намету. Тканину зображено у вигляді золотої сітки, що розходиться від центру до країв, на яких вісім основних ліній продовжують напрямок спиць основи. Поміж розташованих у розміреному ритмі золотих ліній намальовані зорі, які утворюють центробіжні ряди і кола, що розходяться.
Наведені приклади показують, що як у літературній, так і в живописній візантійській традиції ретельно підкреслювалася текстильна складова предметів, які відображали небо. Це було важливо, оскільки вони представляли не тільки небо загалом, а небо як витвір Бога, створений і утверджений Ним.
Зображення, які мали текстильні елементи, могли, звісно, привносити їх і в інші композиції, у яких використовувався образ неба. Наприклад, в іконографії мандорли1 зоряне небо було частим мотивом. У зображення мандорли переходять підкреслено декоративні зорі, виділений чітко окреслений контур і навіть декоративна облямівка, часто промальована іншим кольором. Яскравим зразком цих ознак може бути зоряна мандорла базиліки СанАполлінаре-ін-Классе в Равенні.
Облямівку з орнаментом у вигляді червоних зубчиків зустрічаємо в Поречі, де над апсидою в мандорлі зображений Агнець у оточенні шести зір (червоні зубці облямівки нагадують редуковане зображення гофрованих складок, типових для обрамлення зі стрічки на краях парасоль).
Друга облямівка з декоративних зір представлена у мандорлі навкруг Христа над апсидною аркою храму святого Климента в Римі (близько 1130 р. ). На фресці «Успіння» з Леїр-аль-Суріан (ХІІІ ст. , сирійський монастир) чи монастиря Богородиці (Ваді-аль-Нутрун, Єгипет) над головною сценою представлений півовал мандорли-неба, куди ангели возносять душу Богоматері. Це небесне півколо темніше за основне тло і заповнене символічним зображенням зір, які нагадують квіти на текстильних малюнках. Зорі тут двох видів: одні створені шляхом перехрещування ліній-променів з точками між ними, другі виглядають як точки, оточені білими мазками у вигляді пелюстків. Ці два типи зір, чергуючись, створюють подобизну рапорту тканини – базового елемента малюнка, що повторюється.
Тема текстильних елементів у мандорлі зберігала свою актуальність ще тривалий час, проявляючись у різних напрямках і стилях. Її виконавці послідовно дотримувалися зразків, що з’явилися у візантійському мистецтві. Наприклад, цю тенденцію можемо побачити в іконі Спас Вседержитель (Романово-Борисоглібський) середини – третьої чверті XVII століття з Поволжя, який зараз перебуває в Музеї російської ікони у Москві (іл. ). Христос тут зображений у червоно-теракотовій мандорлі. Цей колір нетиповий для небесного зоряного кола, проте характерний для тканинних покровів і облямівки парасоль. Мандорла прикрашена білими зорями, переданими дуже декоративно: у вигляді хрестів та квітів, де від центральної точки відходять розширені та заокруглені на кінцях пелюстки. Край мандорли виділений смужкою іншого кольору – він різниться і від середини мандорли, і від загального тла. Ця смужка не плоска: тіні й пробіли надають їй об’єму, тож облямівка виглядає, наче скручений валик тканини іншого кольору. Це відчуття посилюється поперечними темними лініями, які перетягують округлий край, ніби підтягуючи і стримуючи масив згорнутого полотнища.
Другий добре відомий приклад – тканина-покров навколо фігури Бога Отця на знаменитій фресці Мікеланджело «Створення Адама» зі Сікстинської капели (1508 – 1512 рр. ). Мандорла, яка зазвичай у зображеннях оточує Бога й покликана показати Його Силу та сяяння Слави, замінена тут рожево-червоною тканиною, що огортає, злегка здіймаючись угору під натиском повітряного потоку. Її наявність не виправдана жодною утилітарною функцією, вона не є ні плащем, ні частиною одежі. Цей покров – всього лиш великий шматок гарної тканини, пластичність і складки якої, з одного боку, передають матеріальність текстилю, з другого – формують увігнуту округлу поверхню. Покров наповнений повітрям і вільно здіймається над Богом та Його почтом, натякаючи на біблійні тексти, у яких мовиться про перебування Бога в покровах тканин і створенні з них неба, про «небеса-ківорії», які зависли над престолом і про «небеса-намети», які здіймаються ввись у мозаїках апсид.
Елементи тканин з’являються у зображеннях неба на основі біблійної, античної текстової традиції. Вони проникають у всі предмети й образи, символічно пов’язані з небом. У літургійній практиці це ківорій і зоря, які стали образом неба, а в іконографії – різновид мандорли із зображенням зір. Тканини й покрови стали важливими елементами в образній системі іконографії неба. Символічне зображення небес могло бути представлене як об’єктами, пов’язаними з тканинами (полог, намет, парасоля), так і образами зоряного неба. І ті, і ті могли вільно поєднуватись, збираючи в собі кілька ознак: зоряного неба, напнутої тканини, намету. Такі складні поєднання покликані не лише створити різні варіації в представленні неба, а й через символ розкрити образи, закладені в текстовій традиції неба як напнутого Творцем намету, великого і прекрасного творіння Господа, подобизни Скинії і прояву піклування Божого про людей, через сотворення покрову неба над усією землею.
Юлія Матвєєва, кандидат мистецтвознавства, доцент Харківського національного університету міського господарства імені М. О. Бекетова