Константин Келебай

У глибокому смутку ділимося болючою подією з приятелями, Знайомими та українською громадою, що в неділю, 13 квітня 1986 р. по довгій недузі з волі Всевишнього відійшов у вічність на сімдесят п’ятому році свого життя наш Дорогий муж і батько народжений в Рожнятові, Івано-Франківської области, Західня Україна. Похорон відбувся 16 квітня 1986 р. на місцевому українському цвинтарі «Кот де Нейж» в Монтреалі.

Щиро дякуємо усім, особливо Всечеснішим оо.: о. мітр. І. Гаврилюкові, о. мітр. Я. Гаймановичеві, о. Палчинському, о. Р. Лаголі та о. Джері Синал (із Сант Мері Госпітал) за відслуження панахид, переведення похоронних відправ та глибоке духовне, приятельське слово о. мітр. Гаврилюка у церкві.

Наше щиросердечне та вдячне Спасибіг Дорогій Родині, друзям, приятелям та знайомим за вислови співчуття особисто чи листовно, усім присутнім за участь у похоронах, за квіти та зложення у пам’ять Покійного щедрої пожертви в сумі $2,700.00 на збереження патріярших надбань, що її переслано до Риму на руки Світлішого Крилосу та всі вияви пошани і віддання останньої прислуги Покійному нашому дорогому мужеві та батькові.

Дякуємо щиро і тепло інж. Яремі Савці за переведення збірки на «Патріярхат».

Молимо, щоб Всевишній Господь винагородив Вас
сторицею своїми ласками. Спасибіг.

Жалем і смутком прибиті:

Дружина Ірена та сини Ярема і Юрій Келебай.

ЩЕ ВЧОРА ЖИВ…

Як говориться у пісні: «Ще вчора жив, і був здоров, і мрії золоті»… А нині, нині мрії ті лежать вже у гробі…

Такими поетичними словами можна висловитись про раптовий і передчасний відхід у Божі засвіти визначного й відданого Патріярхального діяча Константина Келебая. Константин Келебай на терені Монтреалю був винятковою людиною в українському, а зокрема в громадсько-церковному житті. Ще другого березня 1986 p., що був «Днем Українського Патріярхату» Помісної Української католицької Церкви у Монтреалі, покійний константан Келебай, як голова Патріярхального Товариства, відкривав це багатолюдне свято, підкресливши його особливу вагомість для нашої Помісної Церкви, і після цього представив мене як доповідача. Ця родинно-дружня атмосфера залишилась у моїй пам’яті. Мене вразили особливе знання справи, діловість і річевість Константина Келебая.

У цьому святі взяли участь також о. мітрат Іван Гаврилюк і о. мітрат Ярослав Гайманович. Після доповіді й загального цікавого обміну думок над виголошеною доповіддю учасники свята гуторили і розмовляли на різні теми при каві й солодкім. В одному гуртку стояли о. Іван Гаврилик, Константин Келебай, Богдан Климовський і ще кілька осіб, і я мав честь прислухатись до цих розмов. Властиво, була мова про потребу, себто брак священиків. І тоді о. Іван Гаврилюк звернувся до Константина Келебая з такими словами:

— Ти, Константине, повинен би висвятитись, повір, варто це зробити тільки для того, щоб відправити одну Службу Божу.

Після цих слів, не давши відповісти Келебаєві, звернувся до мене і постарався мені пояснити:

— Ви, напевно, не знаєте, але ми з Константином разом студіювали теологію, він же закінчив теологічні студії.

Все ж таки Константин Келебай пробував дати відповідь на виклик о. Гаврилюка:

— Бачте, скільки вже пройшло років з того часу, як закінчив студії… Тепер це вже запізно…

Звичайно, відповідь була так мало переконлива, що годі в це було повірити, бож і так відчувалось, що десь глибоко в душі було це у Константина вічне бажання — стати українським священиком і працювати у Божому винограднику. Я піддержав думку о. Івана Гаврилюка і додав:

— Якщо таке свято станеться, то приїжджаю до Монтреалю, щоб безпосередньо взяти у ньому участь та поґратулювати вам, пане Келебай.

На жаль, Константин Келебай не встиг здійснити свого задушевного бажання. Всевишній Господь покликав його до своїх безмежних хоромів.

Все ж таки ми в особі Константина Келебая втратили глибоко релігійну, чесну, товариську і багатотрудиву людину, українського патріота, релігійно-церковного і громадського діяча. Світла пам’ять про нього залишиться надовго між нами.

М. Галів

Коли число журнала було вже готове до друку, до редакції наспіла сумна вістка, що у неділю 13 квітня у ранніх годинах несподівано і передчасно помер у Монтреалі (Канада) Константин Келебай. Покійний був загально відомий, як активний громадсько-політичний і церковно-релігійний український діяч і довголітній голова Патріярхального товариства у Монтреалі. Посмертну згадку про покійного надрукуємо в наступному числі. Дружині й синові покійного висловлюємо наше глибоке співчуття.

Редакція

В імені Ради Громадських Організацій за Патріярхат сердечно вітаю всіх, що прийшли вшанувати нашого світоча, батька і Главу Української Помісної Католицької Церкви, Патріярха Йосифа.

Маємо щастя і ласку у Бога святкувати чергові уродини Патріярха Йосифа І і рівночасно двадцятьріччя звільнення з московсько-комуністичної варварської неволі-каторги. Це свято є святом нашої ідентичности, самобутньости і помісности Української Католицької Церкви.

Сьогоднішнє свято в честь їх Блаженства Патріярха і Патріярхії, це святкування події, що напередодні наших приготувань до ювілею 1000-ліття Християнства України своїм змістом і значенням рівняється передовим історичним нашим державним актам.

Так, як у часі рождества Сина Божого — в добу присмерку і духового упадку і морального розладдя — Господь посилає трьом владикам, мудрецям, які спішать з поклоном до Месії — Зорю, яка запроваджує їх до місця правди і спасення, так і нашій страдниці Церкві й народові в час присмерку, нещастя, горя і зневіри, по зруйнуванні нашої Церкви на батьківщині московсько-комуністичним варваром, Господь посилає чудом збереженого нам Ісповідника, новітнього пророка, Блаженнішого Отця Йосифа, який вказує нам святий Божий шлях — куди нам йти, щоб себе зберегти і жити гідністю і честю людини — творіння Божого.

Поза цими основними і вагомими значеннями сьогоднішніх наших святкувань — це в першу міру наш синівський доземний поклін пошани і любови їх Блаженству за ті всі надлюдські духові й фізичні терпіння за нашу Церкву і батьківщину, за її духове скріплення в змаганні до всенаціонального ідеалу — ідею єдности Церкви й народу.

Це також наш глибокий поклін вдячности-подяки за довершені монументальні твори й чини, здвигнені для закріплення нашої ідентичности, самобутньости та дальшого духового, релігійного, національного розвитку і поступу. Нарешті, це наш маніфест послуху і вірности їх Блаженству Патріярхові Йосифові.

Хто не визнає ідеї патріярхату, той засуджує себе і нашу Церкву на поселеннях, в недалекій майбутності, на духово-релігійну, і цим самим національну смерть, денаціоналізацію і асиміляцію. Хто стоїть осторонь мирянського Патріярхального руху, той послаблює моральні й духові сили Церкви і народу.

Тому сьогодні, в ідейно-духовій атмосфері свята, зачерпнім свіжого, чистого повітря для припливу нових наших духовних і моральних сил та скріплення віри і стійкости у змаганнях за нашу святу правду. А за нашого Світоча Блаженнішого Патріярха Йосифа благаймо у Всевишнього Господа Бога многих літ, сили, здоров’я та щедрих ласк для завершення великої справи.