Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Кривий М.

Релігійна поезія

Наша віра

Християнська наша віра.
Віра щастя та добра.
Всіх вона нас закликає
До боротьби проти зла.

Християнин не сумує.
Не впадає у зневіру.
Бо у серці та в душі
Християнську має віру.

Відкупитель наш Христос
Все турбується про нас.
Думає про наше щастя.
Вдень, вночі і в кожний час.

Всі згадаймо як Христос
Правди людей научав.
До любови та до праці
Добрим словом закликав.

Завжди був серед природи,
Вчив людей як треба жити.
Давав приклади у причтах.
Закликав других любити.

Християнська наша віра.
Віра щастя та надії.
Лиш не гріши у житті
То й сповняться твої мрії.

Пам’ятайте, добрі люди.
Що Христос це наша сила.
Вона зло і смерть жорстоку
В нашім світі покорила.

Ходім в церкву і молімся
Пам’ятаймо всі про Бога,
І щасливою буде
Життєва наша дорога.

А душа наша безсмертна
У вселенній буде жити,
Тільки треба на землі
Вічне щастя заслужити.

То ж радій християнине,
Смерть для тебе не страшна.
Жий, молися та працюй.
І борися проти зла.

Ми живемо тепер всі
В незалежній Україні,
Віддаваймо славу Богу
Й своїй рідній Батьківщині.

Кривий М.
1995 р.

Карло Копинець

Отцю Йосифу Штелисі — 75

Карпатами пливла чаклунка-осінь.
Снувала першу паморозь на дріт.
Озвалися архангели в крилосі,
Як Ви з’явились, Йосифе, на світ.

Мелодію і ніжну, а то й строгу
Співали Вам в сповиткові ночей.
Бо Ви прийшли воздати славу Богу
Найперш від себе, потім від людей.

Бо слава та на землю йшла віками
І йде, і йтиме завжди, як на те.
Ви доброту взяли від батька й мами
І до людей щоденно несете.

Бо в тій душі не лишиться руїна,
Де від любові паростки ростуть.
Обрала Вас для себе Україна,
І в цьому справжня, ювіляре, суть.

Ви даєте оте, що можна дати
І в світлий день, і в хмуру непогодь.
Священиком дарма хтось хоче стати.
Якщо того не дав йому Господь.

Федір Іскало

Різдвяна ніч

Була холодна тиха ніч.
Сніжинки осідали.
Хоча в куті горіла піч,
Тепла було замало.

Вона була сама-одна,
Так довелось їй жити.
Коханого в неї нема.
За ним стала тужити.

Вона самотньою була.
Далеко на чужині.
Далеко від своїх батьків.
Ще дальш від батьківщини.

Дівча стояло у вікні,
Їй зіронька моргала.
Але дівча на зіроньку
Уваги не звертало.

На другий день святе Різдво,
Свічки в церквах горіли…
Чийсь погляд пронизав єство
– З його очима стрілась.

Дівча повірить не могло.
Що в ніч святу буває —
Різдвяна зірка із небес
Їй долю посилає.

Василь Боровий

Колядка в 1941-му

Сніжок курився синювато.
Благословлялося на світ,
Коли я йшов колядувати,
Гукав біля чужих воріт.

І тонко дзенькала божниця
Під голосний дитячий спів:
Ти сійся, зерно і пашниця.
Щоб хліб господарю родив!..

А сніг летів і світ гойдався.
Як білий ясен при межі.
Ще світ наш дико не зривався
В огненнойдучі віражі.

Ще смерті крик таївсь у криці.
Як птахи — спали літаки…
І в хатах теплий дух пашниці
Я сипав з щедрої руки.

І де ж було хлопчині знати,
Що вже за вигоном — гроза.
В журбі німіла Божа Мати,
Світилась з покуті сльоза.

Не зазнавайся

Не думай, друже, що все знаєш,
Що всі мудрості завчив,
Всього знати ти не будеш,
Хоч би й вузи закінчив.

Тільки Бог є наймудріший,
Скрізь у світі Божа воля,
Людина працює і вчиться,
Бо така вже її доля.

Умирав старий Сенека:
Каже,— я вже помираю,
Хоч вивчав я всі науки,
Тепер знаю, що нічого я не знаю.

Сотворив же Бог вселенну,
Все, що ми спостерігаєм,
І закони всі в природі,
Які ввесь час ми вивчаєм.

Хоч багато вчені мужі
Невідоме все вивчають,
Але усіх таємниць
Вони все ж таки не знають.

Бо життя — це рух і зміна
У природі та в людини,
Безперервний рух вирує
У найменшої клітини.

Мчать плянети по орбітах,
В русі теж далекі зорі,
Усі зоряні системи
Ввесь час в русі у просторі.

Будьте скромні, добрі люди,
Пам’ятайте, що на світі
Над мудрими є мудріші,
Над сильними є сильніші.

Добросовісно працюйте,
Жийте в згоді та любові,
Любіть рідну Україну,
Віддавайте честь Христові.

Кривий М.
Підволочиськ

Весна — 1996 р.

Весна — найкраща пора року,
Це юність, свіжість та краса.
Цвітуть сади, чарівні квіти,
В зелені шати вділася земля.

Весна на вільній Україні,
Радіє серце і душа,
Після неволі та страждань
Лунає пісня голосна.

Не падай духом, юний друже,
Надію в серці зберігай!
Минеться важке сьогодення,
І збагатиться рідний край.

Одне лиш треба пам’ятати:
Що ми, українці, сестри й брати,
Жиймо у згоді, молімся й працюймо,
Ідім вперед до своєї мети.

А мета велика і благородна —
Будуймо свою вільну державу,
Демократичну і миролюбну,
Борімся разом за її славу.

Весна чарує наші серця
Радіє вільна Україна,
Співають дзвінко солов’ї,
Молочним цвітом квітне калина.

Кривий М.

Праця

Праця — основа життя людини,
Тож научися добре працювати,
Праця допоможе стати багатим,
Працюй, і не будеш в житті бідувати.

Не лякайся, друже, важких перешкод,
Сміливо іди в дорогу життя,
Розвивай талант, здібності свої,
Життя — рух безвпинний, життя — боротьба.

У житті потрібно мати сильну волю,
А мудрість найвища — тверда постанова,
За що ти узявся, виконати треба,
Закінчити треба, це думка здорова.

Навчися, мій друже, свій час шанувати,
Бо з часу зіткане все наше життя,
У вільні хвилини думай і твори,
Бо для нас хвилина кожна дорога.

А корисна праця творить чудеса,
Поглянь навкруг себе:
Тут міста і села, чудові будови,
Яке скрізь багатство і яка краса!

Зберігай культуру рідного народу,
І віру у Бога в серці бережи,
Відроджувати треба традиції наші,
Люби Україну та вперед іди!

Кривий М.