Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Стати автором

Леонід Кравчук

Його святості Іванові-Павлові ІІ, Папі Римському Його Високості Президентові України пану Леонідові Кравчукові

Ваша Святосте!

Високодостойний Пане Президенте!

Як віруючі люди і як громадяни нашої Батьківщини-України хочемо висловитись про дуже насторожуючу політично-релігійну ситуацію на Закарпатті.

Наша релігійна і громадська совість не дозволяє нам мовчати в цей історичний час для нашої Церкви і нашої Української Держави.

До Вашої Святости звертаємося, як до духовного Батька нашого, а до Вас, Пане Президенте, як до цілим світом визнаного і признаного першого Президента дійсно Незалежної і дійсно Соборної демократичної України.

Перед Богом і перед історією з повним переконанням заявляємо, що на Закарпатті зформувався автономістський союз антиукраїнських елементів як з боку окремих світських людей, так і з боку окремих представників Греко-католицької Церкви на чолі з єпископом Іваном Семедієм.

Документально доказуємо, що мета цього союзу різко виявилась: політична і духовна ізоляція Закарпаття від України, ізоляція греко-католиків Закарпаття від греко-католиків, що в інших областях України. На словах лицемірно говориться про вірність Україні, а на ділі документально підтверджується все повністю протилежне.

Безпідставною виявилась політична автономія, бо яка може бути автономія для русинів-українців в їхній Українській Державі. За автономію має право виступати окрема національна меншість, але русини-українці Закарпаття не є окрема національна меншість від русинів-українців, що у всій Україні. Усвідомлюючи собі таку дійсність, антиукраїнські елементи взялися всіма силами виступати за релігійну автономію, за яку виступають окремі антиукраїнські представники Закарпатської Греко-католицької Церкви, виступаючи за єпархію «суі-юріс», яка, на їх думку, не повинна творити церковну єдність з усією Греко-католицькою Церквою в Україні і так разом належати до Римського Престолу, але одиночно належати до Римського Престолу, аби тільки бути далі від України і від українців тої самої віри і того самого обряду.

Ясна річ, що проти всякої єдности не може бути жодних переконуючих доказів, бо всяка єдність є важною благородною справою, а тим більше церковна єдність вважається святою єдністю.

Оскільки проти всякої єдности правдивих аргументів і не може бути, то, як доказують приложені документи, поборники політичної і релігійної автономії примушені оперувати неправдою, наклепами, обманом і погрозами.

Ці поборники є тільки групою, і вони стараються потягнути за собою загал, розраховуючи на тих, які ще не визначились. Але, не маючи правдивих аргументів, вони примушені аргументувати неправдою і криком. Ненависть до всього українського і потяг за уявною кар’єрою заставляє їх говорити і писати неправду і вважати неправду за правду. Навіть самій Апостольській Столиці важко повірити, що авторитетна церковна особа може говорити і писати неправду.

При більше документальних доказах для короткости приводимо одну таку неправду, яка вказує на обман і погрози. З огляду на велику недостачу священиків на Закарпатті, Львівська Архиепархія допоручила своїх 7 законно нововисвячених священиків. Однак закарпатський єпископ Семедій розіслав звернення до всіх священиків і вірних Закарпаття, що ті семеро священиків є виключені з Церкви і позбавлені права виконувати священичі функції. Для підтвердження цієї фальшивки ще й покликується на церковні канони — безпідставно і фальшиво. Священикам з Угорщини і Словаччини дозволяє служити на Закарпатті, але священикам Львівської Архиепархії не дозволяє, бо то Архиепархія українська. За публічність цієї фальшивки винний сам її автор, що її розголосив. Такі фальшивки і погрози вже настільки понизили авторитет і репутацію їх авторів, що те вже ніхто не в силі відновити.

Наслідком таких фальшивок і погроз загал греко-католиків Закарпаття почувається в духовній неволі у вільній Українській Державі. Вони стремлять до церковної єдности з усіма греко-католиками України, а за це їх обзивають Юдами, зрадниками і гіпернаціоналістами. Покищо церковна структура є на перешкоді цій єдності, бо територія Закарпатської греко-католицької єпархії з церковного боку вважається чужою територією стосовно юрисдикції Верховного Архиєпископа України.

За церковну єдність з усіма греко-католиками України на чолі з Первоієрархом Греко-католицької Церкви в Україні — Кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським на своїх загальних зборах одностайно вже визначились 65 церковних громад. На підставі канону 148 Східнього Кодексу навіть одна церковна громада і на чужій території має право належати туди, куди хоче. Церковна влада ніколи не може поступати проти церковного права.

При цій нагоді ласкаво просимо Апостольську Столицю і особисто Святішого Отця справедливо задовольнити природне справедливе бажання закарпатських греко-католиків бути в церковній єдності з Києво-Галицькою Митрополією, зберігаючи єдність Мукачівської єпархії з наявністю двох Вікаріятів — рівноправних без територіяльного кордону, з яких один належав би до повної юрисдикції в Верховного Архиєпископа . Цей тимчасовий варіянт дав би можливість всім громадам свобідно визначитись в такій перспективі, що з часом вся єпархія буде мати можливість піти своїм природнім шляхом, зберігаючи свою єдність. При добрій волі все можливе, що законно можливе. Таким чином збережеться і підніметься в Україні репутація Римського Престолу, Греко-католицької Церкви, як також репутація всієї Вселенської Церкви.

Ще ласкаво просимо Уряд демократичної України захистити Закарпаття від антиукраїнських елементів, які і через Церкву задумують ізолювати Закарпаття від України.

З щирою пошаною і відданістю у Христі:

(Слідує 39 підписів)

Дякуємо Всевишньому Богу в одноріччя успішного референдуму народу України

Першого грудня 1992 року проминув рівно один рік з того часу, коли жителі на українській землі, безсумнівно і понад всякі сподівання, виявили свою добру і непримушену волю, проголосувавши за незалежність української держави. Це був вияв великої політичної свідомости народу України, який в загальному проголосував, понад 90%, за самостійну й незалежну Україну. Це було ще одно з чуд, яке логічно трудно пояснити, коли взяти до уваги довгий, довгий період нашого поневолення, коли безперебійно росли імперські центри, у яких мали розтопитись всі під’яремні народи.

Пригадаймо собі ситуацію після проголошення Верховною Радою на чолі з її головою Леонідом М. Кравчуком незалежности й соборности української держави, що сталось 24 серпня 1991 року після путчу у Москві, який відбувся 19 серпня того ж 1991 року. Це проголошення сталось з певним додатком, що цю незалежність української держави мас підтвердити народ України, це значить, не тільки самі українці, але всі жителі України, референдумом, вони схвалюють Акт проголошення незалежности України Верховною Радою 24 серпня 1991 р.

Пригадаймо, як всі ми були раді проголошенням і дуже затурбовані, що це проголошення незалежности треба буде ще підтверджувати референдумом. У нас закрадались оправдані сумніви, а що станеться, коли проголосують проти. Ми були свідомі того факту, що Україна, більше, понад наші сподівання, є дуже зрусифікована. І нам також здавалось, що для цих зрусифікованих наших земляків і жителів України, неукраїнців, буде «всьо равно», залежна чи незалежна Україна! Напевно проголосують проти.

Ми також знали, що на Україні мешкає біля 22% росіян, це, до речі, високий відсоток. Крім цього на Україні живе багато інших національностей. Отже, така картина не могла нас, у діяспорі, а також багатьох в Україні, потішати. Ми мали наглядні причини не тільки сумніватись, але серйозно побоюватись у позитивний вислід референдуму. Така була у нас реальна політична логіка.

Також треба нагадати і особливо підкреслити, що Верховна Рада України, яка проголосила незалежність української держави, не була ідеологічно однорідною. Всі ми добре пам’ятаємо, що на форумі Верховної Ради існував і ще сьогодні існує непорушний, бетонний бльок т.зв., як їх в Україні називають, «комуняків», 239 осіб, які вели свою комуністичну чи взагалі свою політику. Незалежно від всього треба сказати, що без їх участи у проголошенні незалежної української держави не могло проголошення стати дійсністю. Подобається нам чи ні, але залишається незаперечний факт, що ці т.зв. «комуняки» разом з демократичним бльоком проголосували незалежність української держави і таким чином вписались в історію української держави як творці української незалежности. Без сумніву, це був також своєрідний вияв українськости. Цей факт також не залишився без впливу на референдум. Це був справді незаперечний вияв політичної зрілости.

Всі ці події пройшли на наших очах, пробігли, як фільмові кадри і без особливої застанови й аналізи над ними скоро, немов забулись. Перед нами залишилась остання картина — економічна ситуація, яка є справді дуже поганою, але погляньмо, де сьогодні під тим оглядом є добре? Ми також забули, як ми після такого успішного референдуму і вибору першого президента України Леоніда Кравчука нетерпеливо чекали, які існуючі держави визнають Україну незалежною державою. Без сумніву, успішний, понад всякі сподівання, референдум був незаперечним зеленим світлом для вільного світу, що народ України є політично зрілий і заслуговує на визнання проголошеної і референдумом підтвердженої української незалежности. Це визнання незалежности української держави вільними державами світу скоро відбува­лось, і на сьогоднішній день Україну визнали 124 держав. Україна з’явилась на мапах світу як незалежна держава.

Всі ці події часом тяжко логічно пояснити. Ми в цьому вбачаємо незаперечну Божу руку, бо це, що на протязі кількох років сталось на Україні і в загальному на сході Европи, можна справді назвати Божим чудом.

Україна поволі утверджує свою незалежність. Все це стається не без труднощів. Пригадаймо, якщо дехто призабув, як будувався комунізм! Заповнялись тюрми, мільйони людей засилали на Сибір, другі мільйони заставляли до невільничої праці, а інші мільйони гинули з голоду, і ввесь народ жив у постійному страсі за своє завтра.

Сьогодні народ України не має більше страху, з голоду не вмирає, а має можливість укладати своє життя згідно зі своїм бажанням. Воскресли — відродили своє життя Українські Церкви і розгортають свою християнську діяльність. В загальному Україна з кожним днем все більше і більше набирає національного кольориту і утверджує своє незалежне державне життя. Правда, воно ще не є таким, яким би нам бажалось бачити. Український народ терпів куди більше, а тепер витерпить менше до свого щасливого майбутнього. Дякуймо Всевишньому Господу Богу і Пречистій Діві Марії, Опікунці українського народу, за всі щедрі ласки — за свободу віри і за незалежність та суверенність соборної України і просім, щоб на народ України дальше спливали Божі ласки.

М. Г.

Вітання учасникам Конференції «Церква і соціальні проблеми»

Шановні учасники Міжнародньої Наукової Конференції
«Церква і соціальні проблеми»!

Пані і Панове!

Ваша високогуманна ініціятива торкається найболючіших проблем сьогодення: соціяльної справедливости, гуманізму, моралі, демократії.

Міжнародня конференція з таких проблем особливо своєчасна тепер, коли наша молода держава переживає складний період виходу з економічної кризи, становлення політичної стабільности, налагодження ритмічної державотворчої праці.

Сьогодні, як ніколи, важливо зберегти спокій міжнаціональну і міжконфесійну злагоду, щоб усім мобілізуватися на втілення високої мети — утвердження державної незалежности України і побудову правового демократичного суспільства.

Саме у цьому Церква може зробити незмірно багато, закликавши громади до спокою та взаємоповаги.

І зрозуміло, що від позиції церковних ієрархів, від їхнього розуміння часу чималою мірою залежатиме успіх у вирішенні цього делікатного питання.

Енцикліка «Сотий рік» Папи Івана-Павла ІІ, аналізі якої присвячена Ваша конференція, дає глибоке розуміння гуманности і християнського милосердя. У цих незглибинних цінностях закладена суть життя.

Сподіваюсь: конференція сприятиме нагромадженню ідей, спонукатиме до розвитку суспільної науки, стане стимулом до подальших пошуків істини, співпраці вчених України з їх колегами із зарубіжних країн.

Щасти Вам!

З повагою Президент України
09.06.92
Леонід Кравчук

  * * * 

Лист від Його Еміненції Анджело Содано

Кардиналові Мирославові-Іванові Любачівському
Верховному Архиспископу Львова для українців

Площа Богдана Хмельницького, 5 290000 Львів, Україна

З нагоди Львівської Конференції про Енцикліку «Сотий рік» Вселенський Архиєрей — Папа, духовно присутній на важному зборі, посилає до Вашої Еміненції, Преосвященних Владик, організаторів і доповідачів, влади і присутніх щиросердечний привіт і висловлює живе задоволення за ініціятиву, яка насвітлює основні принципи соціяльної науки Церкви і рівночасно бажає, щоб у сучасному світі продовжувалось жертвенне старання для піднесення людства, його розвитку і солідарности згідно з християнськими засадами.

Він призиває для всіх Вас, за Материнським посередництвом Діви Марії, багаті дари і небесне світло та передає з усього серця Апостольське Благословення для всього українського народу.

Кардинал Анджело Содано
Державний Секретар Його Святости

На маргінесі візити Президента Л. Кравчука в США

Хоч тематично візита президента України Леоніда Кравчука в США і його побачення з президентом Джорджем Бушем не дуже підходить для нашого журналу, то все ж таки подію такого особливого значення не можна поминути. З огляду на особливе відродження українського народу, воскресаючу Україну й Українську Церкву, дозволимо собі заторкнути деякі питання незалежної української держави.

Без найменшого сумніву, довговікове перебування українського народу у неволі відбило своє тавро, якого на протязі короткого часу не можна позбутись. За цей довгий час український нарід втратив справжні вартості бути господарем у своїй хаті на власній землі. Під тим оглядом є різниця у підході і думанні до цих питань українського народу на батьківщині й українською діяспорою на Заході. Діяспора бажає бачити Україну марковану, відмічувану на міжнародніх форумах, щоб позбутись того тавра бути безбатченком. Українській діяспорі, яка жила й живе серед чужого моря, якому трудно було зрозуміти, що понад п’ятидесяти-мільйоновий народ з тисячною християнською культурою може бути поневолений, тоді коли відсталі народи Африки здобувають свою незалежність. В той же час вільний західній світ був схильний і сприймав СРСР, як великий гомогенний російський народ, а існуючі т.зв. республіки, як фікції. Тому українська діяспора раділа і була вдячна, коли хтось визнавав і називав українську окремішність та ідентичність.

Український народ у подавляючій більшості, щоб не сказати цілковито, не відчував цього, а як відчував, то порівняльно у малому відсотку і тому пристосовувався до духу часу, не наголошував свою національну ідентичність, старався вижити. Отже небагато було свідомих українських патріотів, а ті, що були, здавалось, що вони творять одну неподільну цілість.

Сьогодні виявилось розходження,а, на жаль, не єдність, а диференціяція. Поруч з тим виразно запримічується брак відчуття державницьких вартостей.

В оцінці історичних подій України у минулому — у вісімнадцяті роки ми часто підкреслювали і підкреслюємо одне з найбільших недомагань у творенні нашої держави — це постання різних пашківських республік, своєрідну махновщину. Коли ми приглянемось до деяких потягнень сьогодні, то, на жаль, ми побачимо подібні симптоми, і ці симптоми проявляються серед найбільш патріотичного сегменту української спільноти. Все це могло б бути нормальним, якщо б українська держава була закріплена, але, на жаль, вона ще далеко від цього. Правдою є, що легше є здобути незалежність, як закріпити і вдержати її. Сьогодні повинні бути спрямовані всі наші сили на скріплення української держави шляхом повної піддержки демократично вибраного президента Леоніда Кравчука.

Під тим оглядом українська діяспора, якщо не на сто відсотків, то у подавляючій більшості повністю піддержує президента України Леоніда Кравчука. Ми свідомі того, що немає людини без скази і слабих прикмет, і напевно Л. Кравчук не є ідеальним, але видається нам, що український нарід не міг спромогтись на кращого, і це є незаперечним фактом. Коли Леонід Кравчук відвідав США, будучи тільки головою Верховної Ради, то тоді українська діяспора по відношенні до його особи була поділена. Український провідний політично-партійний світ виявився байдужний, націоналістичні кола у більшості були скрайньо проти, але в останній хвилині стали пасивно незаінтересованими. В той же час велика частина української патріотичної діяспори з ієрархією українських Церков виявили свою щиру піддержку для голови Верховної Ради Леоніда Кравчука. Ця спонтанна постава до Л. Кравчука утвердила його твердо стояти на українських позиціях і непохитно обстоювати незалежні права українського народу та безперебійно закріплювати незалежність та соборність української держави. Образово можна сказати — українська діяспора додала Л. Кравчукові більше сили і наснаги до безперебійної дії за рівне право українського народу бути господарем своєї землі.

Коли тим разом вже, як президент, Л. Кравчук приїхав з візитою до президента Дж. Буша, то серед української діяспори не було найменших застережень. Його вітали всі, з ним бажали зустрічатись не тільки українці, але й чужинці. З Л. Кравчуком зустрічалась делегація татар, яка складала йому подяку за заступництво татарської меншини та просили дальше заступатись. Зустрічались білоруси. Окремо зустрічались жиди. Мав окрему розмову з індустріялістами.

В цьому переліку зустрічей і розмов не можна поминути присвоєння президентові України Л. Кравчуку докторату гоноріс кавза Ля-Саль Університетом у Філядельфії при участі біля тридцяти тисяч осіб та великої кількости випускників-градуантів цього ж Ля-Саль Університету, що відбулось у Конвеншен Голл у Філядельфії. Це слід завдячувати проф. Леонідові Рудницькому як ініціяторові і проф. Мирославові Лабуньці, який допоміг цей плян здійснити, та добрій волі президента Ля-Саль Університету П. Елліса.

Це була справді унікальна і неповторна, глибоко зворушлива подія. Майоріли українські прапори, звучали український і американський славні, офіційно звучала поруч англійської українська мова. А слова президента Ля-Саль Університету кінчались: «Боже Вас благослови» і «Слава Україні!».

Українська громада Філядельфії і околиці виявилась особливо гостинною і з приводу побуту Л. Кравчука у Філядельфії улаштувала окремий величавий бенкет в одному з найкращих готелів, у якому взяло участь понад 1,000 осіб. Слід відмітити, що ще багатьом, які бажали бути на цьому святі, не вистачило місця. На бенкеті був заступлений американський світ. Перше привітальне слово виголосив сенатор Пенсильвенії Арлен Спектер, а присутніми були сенатор Наріс Воффорд і конгресмен Пітер Костмаєр. Посадник міста Ед Рендель прочитав окрему проклямацію губернатора Роберта Кейсі з приводу цієї нагоди. Окремо тут вітав Л. Кравчука президент Ля-Саль Університету П. Елліс. Бенкетом, як все, вдало провадив Леонід Рудницький. Бенкет, що відбувся заходами окремого комітету на чолі з Христиною Кульчицькою, був величавий і на висоті.

Під час побуту у Філядельфії президент Л. Кравчук мав пресконференцію у Ля-Саль Університеті. Після цього відвідав монастир Сестер-Василіянок у Факс-Чейсі. Завітав до Українського Культурно-Освітнього Центру, де його чекала українська громада. Також вступив до новозбудованої української католицької церкви св. Михаїла у Дженкінставні, де президента вітали парафіяни цієї церкви. Тут також зустріла Л. Кравчука делегація татар на чолі з президентом Національного Центру Кримських Татар в Америці Фінкретом К. Юртером. До речі, татар в США є біля 50,000, але вони мають вагомий голос у Вашінґтоні. Зупинився біля української католицької катедри Непорочного Зачаття на Фрекнкліні, яка на нього зробила велике враження. Президент Л. Кравчук оглянув важливіші історичні місця у Філядельфії і зустрічався з багатьма людьми.

Від самого приїзду до США — успішної зустрічі з президентом Дж. Бушем до останнього дня своєї візити в США президент Л. Кравчук використував кожну хвилину для полагодження державних справ України. Чи це був акт передачі дому — філії Українського Католицького Університету у Вашінгтоні для української амбасади, чи якісь інші візити українських центрів, все проходило під кутом державних справ і доброго імени України.

В останній день перед виїздом на Україну президент Л. Кравчук відбув зустріч з деякими представниками української громади в Українському Інституті Америки в Нью-Йорку, підчас якої з’ясував складності української ситуації під різними суспільно-політичними й економічними аспектами. Після цього відбув розмову і з колишнім міністром зовнішніх справ Генрі Кісінджером. І зразу ж після розмови, о першій годині дня відбув пресову конференцію в Об’єднаних Націях, де коротко і змістово представив сучасну ситуацію України і на поставлені питання подавав вичерпні відповіді. На питання, як це сталось, що він перестав бути комуністом, спокійно відповів: «Хто має Бога в серці чи душі, не може лишитися вірний режимові, який знищив так багато невинних людей». Далі слідували зустрічі з визначними індустріялістами й інші розмови та зустрічі з провідними особистостями американського світу.

Слід відмітити, що президент Л. Кравчук на протязі короткого часу провів велику і вагому працю. Він діяв розумно, достойно і гідно, на висоті, як талановитий політик — державний муж — президент. Л. Кравчук в американському політичному світі здобув собі добру опінію державного мужа. Українська громада горда за президента Леоніда Кравчука і все готова на

його заклик. Л.Кравчук заслуговує на всесторонню моральну і матеріяльну піддержку як в Україні, так і в діяспорі.

Микола Галів

П.С. Президента Леоніда Кравчука супроводжували його дружина Антоніна, міністер зовнішніх справ Анатолій Зленко, депутати Михайло Горинь, Юрій Щербак і Дмитро Павличко, а тут, в США, долучились амбасадор України у Вашінгтоні Олег Білорус, амбасадор США у Києві Роман Попадюк і амбасадор до Об’єднаних Націй Віктор Батюк й інші.