Леся Крип’якевич

В суботу, 19 жовтня 1991 p., у Нью-Йорку відбулось засідання управи Українського Патріяр­хального Світового Об’єднання (УПСО), у якому взяли участь члени управи, крім США, також з Англії, Канади, а також представники з України (Леся Крип’якевич і Стефа Шабатура). Засідання відкрив голова УПСО інж. Василь Колодчин з Детройту, а молитву провів о. мітрат Роман Ганкевич з Канади. Голова В. Колодчин подав порядок нарад і зробив загальне введення до обговорення важливих релігійно-церковних питань. Спершу відбулось обговорення стану нашої Церкви і мирянського руху в Україні. Загальну картину Української Греко-католицької Церкви в Україні і міжконфесійні відносини представила Леся Крип’якевич. Вона підкреслила, що наша УГКЦерква в Україні має чимало труднощів. З одної сторони є внутрішні проблеми, які випливають з загально об’єктивних причин, як також всяких особистих непорозумінь.

Також існують проблеми на міжконфесійному відтинку, бо все ж таки існують три Церкви — Українська Автокефальна Православна Церква з Патріярхом Мстиславом на чолі, Українська Православна Церква з митроп. Філаретом у Києві і Російська Православна Церква. Було прийнято домовлення, що у місцях, де немає двох церков, а є дві різні церковні громади, то користування церквою повинно відбуватися чергово, але православні цього не придержуються, й українцям греко-католикам не відпускають церкви на відправлення св. Літургій. Це все створює проблему.

Також підкреслено, що в УАПЦеркві стався серйозний поділ. Митрополита Іоана Боднарчука відсунено від керівництва в УАПЦ, але за ним пішла частина його прихильників-священиків. До речі, про це появилась інформативна стаття за 20 вересня 1991 р. у газеті «За Вільну Україну» під назвою «До духовенства і віруючих УАПЦ», автором якої є протопресвітер Володимир Ярема.

Л. Крип’якевич наголосила, що нам треба входити у світові структури і шукати зв’язків на релігійному полі з чужинецьким світом. Назвала свою участь на міжнародніх з’їздах і здвигах у Празі, Польщі, Німеччині, Мексіко. Також назвала існуючі мирянські організації та їх працю. Стефа Шабатура доповнила інформацію Л. Крип’якевич, відмітивши, що мирянський рух існував скоріше, ще перед легалізацією нашої УГКЦеркви, та дещо розказала про працю Марійського Товариства Милосердя (Харітас).

До цієї теми поділились своїми інформаціями д-р Мирослав Лабунька й інж. Олександер Пришляк, які в останньому часі були в Україні й мали нагоду дещо побачити і завважити. М. Лабунька підкреслив, що ситуація на церковному полі в Україні має кілька аспектів. Ми не були приготовані до того, що сталося. Якщо б св.п. Патріярх Йосиф не появився на Заході, то наша Церква була б в іншій ситуації, як вона зараз є. На жаль, роля Патріярха Йосифа в Україні не була належно представлена.

Відмітив ролю Константинополя і відношення до нашої Православної Церкви. Наголосив негативну ролю Ватикану, який назначив аж п’ять римо-католицьких єпископів для України. Також відмітив, що залишки московсько-комуністичного впливу ще довго будуть з нами. Додаткові інформації подав зі своїх зустрічей із Митрополитом Володимиром Стернюком і Патріярхом Мирославом-Іваном Олександер Пришляк. Особливо звернув увагу на дуже неприємну справу підкупства на університетах.

Інж. Ярослав Гаврих з Англії розказав про міжконфесійну конференцію, що відбулась у Києві, у якій брали участь від римо-католиків митрополит Мар’ян Яворовский, від УГКЦеркви о. д-р Іван Дацько, від УАПЦ Владика В. Романюк, від УПЦ московського патріярха були дві світські особи — Ірина Крачівська і М. Чевельчи, рабін Яків Блейк і представники протестантів і мусульман, на якій покликано до життя робочий комітет для всіх конфесій.

Поруч з тим було порушено питання визнання патріярхату для УКЦ. Відмічено, що під сучасну пору вже немає тих всіх перешкод, які існували ще донедавна. Ми вже маємо територію, адміністрацію і т.д. Отже, вже є всі дані для того, щоб визнати патріярхат УКЦеркви.

Правдоподібно, забулись слова, які колись сказав Папа Іван-Павло ІІ, вказуючи на св.п. Патріярха Йосифа: «Він боровся за справедливу справу». Мабуть перед ніким не було таємницею, що «справедливою справою» була справа патріярхату УКЦеркви. Вирішено у цій справі пригадатись Апостольській Столиці на чолі з Папою Іваном-Павлом ІІ.

До цієї справи висловились, крім В. Колодчина, д-р Володимир Пушкар, о. Роман Ганкевич, Рома Гайда, М. Галів, Ігор Гайда, Василь Никифорук.

Микола Галів вказав на поворот до ганебної «остполітік» деяких ватиканських чинників, називаючи інтерв’ю з 3 вересня 1991 p., яке подав «Католік Ньюс Сервіс», що його дав Префект Секретаріяту Християнської Єдности. Він твердить, що коли Україна стане незалежною, то постануть серйозні екуменічні труднощі. Ні більше, ні менше кардинал Касіді бажає, щоб Україна і надалі залишилась у т.зв. Союзі. Все це пахне відомою ватиканською «остполітік», на яку повинні зареагувати, і то гостро, миряни, а в першу чергу наші владики. Україна себе ніколи не вважала «серцем Росії». Під тим оглядом кардинал Касіді виявив слабеньке, а можна з певністю сказати, недостатнє знання історії.

До цього комплексу додав ще кілька думок о. Роман Ганкевич, висловивши думку, що є познаки деяких ватиканських чинників, щоб обмежити юрисдикцію Патріярха Мирослава-Івана і то як на Сході, так і на Заході. Вирішено, що в цих справах треба деякі питання добре прослідити, а на віднову «остполітік» дати рішучу відповідь.

Мирослав Лабунька поінформував, що запляновано на другу половину серпня 1992 року перенести тлінні останки св. п. Патріярха Йосифа з Риму до Львова. Тому, що вже скоріше плянувався відбути черговий конгрес мирян у Львові в 1992 p., вирішено це пов’язати з переносом тлінних останків Патріярха Йосифа і наприкінці серпня наступного року відбути Конгрес Мирян, у якому взяли б участь миряни з діяспори і України. Тому можна вже тепер робити відповідні пляни, щоб взяти безпосередню участь у цих історичних подіях і торжествах. До речі, 1992 рік буде сторіччям Патріярха Йосифа із дня його народження. Вирішено, що підготовою до Конгресу Мирян займаються спільно представники з діяспори і з України, але в основному велика праця буде спадати на наших мирян в Україні.

На засіданні порушено й вирішено цілу низку різних питань. Намічено дійові пляни по відношенні до порушених справ, як визнання патріярхату Помісної УКЦеркви, відновленої «остполітік» та випрацювання відповідної програми з циклем наукових доповідей для Конгресу Мирян.

Також окремо обговорено проблему непорозумінь між владиками. Звичайно непорозуміння чи різниця думок до таких чи інших питань є природнім і нормальним явищем, якщо вони не мають особистих забарвлень. Слід не забувати, що після майже п’ятидесяти років, коли ми жили ізольовано одні від одних, не залишилось без впливу. Дехто ще досьогодні залишився жити у підпіллі, дехто живе спогадами і кожний сприймає найкраще свій кут бачення, а життя нестримно йде вперед.

Наша увага й праця повинна бути в першу чергу звернена на відбудову наших релігійно-духовних українських вартостей і на затвердження проголошеної незалежности української держави, бо це дає візію і запоруку кращого нашого майбутнього. У підсумках голова Василь Колодчин ще раз наголосив провідні думки і пляни на найближчий час, подякував учасникам засідання за творчо-активну участь, і молитвою закрито засідання.

Микола Галів