Сьогодні ми зібралися, щоб віддати останню послугу незабутній і дорогій Матері Марії Должицькій.
Кожна людина серед природи може виростити і виплекати найкращі квіти, що своєю красою будуть захоплювати нас усіх. Так само кожна людина у своїй безсмертній душі може виплекати найкращі душевні квіти, які прикрашують життя і мету людини, а які в основному присвячені любові до Бога, до Церкви та українського народу.
Це ті перлини людської душі, якими могла пишатись Мати Марія. Вступаючи до монастиря Сестер Василіянок, Мати Марія своє життя віддала і присвятила Богові, нашій Церкві і українському народові. Але її творчий дух не замкнувся у монастирських келіях. Він завжди стремів до творчого вияву, а великі задуми і енергійна ініціятива матері Марії творили нові й нові станиці, такі важливі не лише для Сестер Василіянок, але також для нашої Помісної Церкви в українській діяспорі.
Мати Марія у своїй праці звертає увагу на виховну ділянку. Ще на рідних землях займала педагогічний пост у Сестер Василіянок в Яворові. З приїздом до Америки виказує низку різних ініціятив, головно у виховно-педагогічній ділянці.
У 1930 р. стає організатором та ініціятором парохіяльних шкіл, що були такі важливі у вихованні нашого доросту та забезпечення майбутности нашої Церкви.
У 1931 р. покликають матір Марію на «Магістра новіціяту», що на ньому покійна була до 1949 р. Виконуючи посаду магістра новіціяту, поруч з тим в 1931 р. для поглиблення знання молодих адепток організує «Академію» та стає її першою директоркою. Та це не вдоволяло матір Марію, і восени 1947 р. вона стає засновником Манор Каледжу і стає його першим ректором, залишаючись на цьому пості до 1950 р.
Під час її діяльности Ігуменею монастиря була мати Йосафата Теодорович, а мати Марія була її заступницею. Затяжна недуга матері ігумені Йосафати примусила матір Марію ще додатково заступати матір Ігуменю, і цей обов’язок виконувала покійна аж до смерти ігумені.
Якщо сьогодні я умисно перечислив не лише усі здобутки матері Марії, як також усі важливі провідні позиції, виконувані рівночасно у цьому самому часі, то тільки тому, щоб звернути вашу увагу, якою великою Божою ласкою була обдарована мати Марія.
Велика любов до Бога, нашої мученицької Церкви і страждального українського народу додавали матері Марії енергію, запал і силу до нових починів і їх реалізації.
Я особисто пізнав матір Марію перший раз 10 червня 1947 p., коли як скиталець, приїхавши з пристані, одержав не лише опіку і перший притулок в обителі Сестер Василіянок, але також велику моральну підтримку, так важливу для моїх перших кроків на цій землі. Спочатку я був під враженням, що усі ці благодаті я мушу завдячувати моїй дружині, яка була сестрінницею Єпископа Сотера Ортинського, основника і добродія цієї гарної обителі Сестер Василіянок .
Та однак я незабаром змінив свою думку, коли побачив, як саме мати Марія у цей час скитальської недолі і безрадности приходила з допомогою чисельним скитальцям. Це була ще нова додаткова ділянка многогранної праці матері Марії.
Мені особисто відомо, що мати Марія мала ще багато різних інших плянів, та, на жаль, не всі їх вдалося здійснити. У думках і мріях матері Марії зродилась візія нової української оселі, тут, на Факс Чейсі. Цей свій плян Покійна хотіла почати від побудови тут Церкви, навколо якої новоприбулі могли б гуртуватися та своїми дітьми заповнити школи Сестер Василіянок.
Про ці пляни ми дуже часто говорили і навіть, як мені відомо, на здійснення цих плянів були фонди, однак ця важлива ідея матері Марії, на жаль, не одержала одобрення. Сьогодні, після 30-ти років, ці пляни частинно тепер здійснюються, але у дещо відмінній формі, ніж вони були подумані матір’ю Марією. І сьогодні, коли ми усі дивуємося величчю і красою цих цінних забудовань на Факс Чейсі, у які Сестри Василіянки зуміли вложити зміст — високе навчання, то без жодного сумніву мусимо ствердити, що ініціятиву і частинну реалізацію цього великого діла треба завдячувати матері Марії.
Прийшов новий період у житті матері Марії, якому вона присвятила свої молитви, увагу та решту свого життя. Приїзд до Риму із 18-річного заслання Блаженнішого Патріярха Йосифа сколихнув усім нашим поселенням у вільному світі та збудив нас усіх немов із просоння.
Знехтування прав нашої Помісної Церкви на II Ватиканському Соборі та відхилення прохання піднести нашу Церкву до гідности Патріярхату відкрили новий період у історії нашої Церкви.
Ідеї патріярхату і помісности нашої Церкви лягли у зміст праці матері Марії. На протязі останніх 15-ти років Покійна цим ідеям присвятила свої молитви, багато зусиль і праці.
Вогонь любови для цих святих ідей та велика любов і відданість їх Блаженству Патріярхові Йосифові були в її серці такі сильні, що часто, не зважаючи на прикрості й наруги, які довелось їй зустрічати, мати Марія відважно виявляла свою непохитну віру і підтримку у цих справах Блаженнішому Патріярхові. Здається, не було ні одної демонстрації чи мирянських зібрань, у яких мати Марія, незважаючи на свій вік і слабке здоров’я, не взяла б активної участи.
Майже кожного року мати Марія прибувала до Риму, щоб взяти участь у святкуваннях, присвячених їх Блаженству Патріярхові Йосифові, та що важливіше, щоб зложити свій низький поклін Страдальникові й Голові нашої Помісної Церкви, Блаженнішому Патріярхові. Тяжко відгадати, але я глибоко вірю, що у хвилинах смерти, на її устах були гарячі молитви за страдницьку нашу мученичу Церкву, за Блаженнішого Патріярха Йосифа та за терплячий український нарід.
Дорога мати Маріє, мені сьогодні припав дуже сумний обов’язок попрощати Вас у далеку нову дорогу від Президії Українського Патріярхального Світового Об’єднання, від Крайової Управи Українського Патріярхального Товариства у США та від усіх мирян і висловити Вам нашу безмежну вдячність за Вашу відважну поставу і поміч в обороні слушних прав нашої Помісної Церкви. Прощай, дорога нам усім мати Маріє.