Мілена Рудницька

Два листи:

Польський журнал «Культура», що виходить у Парижі, Франція, у розділі «Листи до Редакції» приніс у десятому номері 1972 р. листа пані Мілєни Рудницької і рівночасно відповідь на нього автора Юзефа Лободовського. Темою листа і відповіді, які ми нашим шановним читачам подаємо є справи нашої церкви. Розуміння і пояснення тих справ обома авторами листів характеристичні тим, що різняться вони поглядами діаметрально. Пані Рудницька, українка, політична і громадська діячка, вірна знедоленої Української Католицької Церкви сліпо й без аргументів стоїть по стороні Ватиканських сил, схвалює Московсько-ватиканське зближення й руїну нашої церкви на батьківщині. Мовчанкою акцептує її, бо ніде у своїх статтях, які у поданому листі не згадує про це.

Юзеф Лободовскі, сучасний польський поет, великий прихильник українців і автор поеми та статтей на тему оборони нашої Церкви і її Первоієрарха, займає противне становище, яке є майже тотожне із становищем Редакції «За Патріярхат».

Юзеф Лободовскі є одним із нечисленних, якому Блаженніший Верховний Архиєпископ Йосиф Сліпий не відмовив свого інтервю і якого україні; у цілому світі уважають своїм щирим приятелем. Він бо людина великих здібностей, знання та особистої культури, не тільки від ранньої молодости плекає ідею дружнього співжиття українського і польського народі але теж велику частину своєї літературної і публіцистичної творчості присвятив Україні. Для Українського Народу Юзеф Лободовскі має багато подиву, симпатій, теплоти і пошани а зокрема для таких світлих постате як Т. Шевченко, митр. А. Шептицький, та Верх. Архиєпископ Йосиф Сліпий.

Юзеф Лободовскі родився 1909 року в Україні. В роках 1934-35 був редактором «Дзвіґари» і в тих роках вийшли друком його дві збірки поем «Розмова з батьківщиною» і «Демонам ночі». Після другої Світової Війни продовжав свою літературну і публіцистичну працю найперше у Франції, опісля у Еспанії, а під сучасну пору в Лондоні в редакції «Вядомосці».

Юзеф Лободовскі є рівнож автором есею «Проти упирів минулого», трилогії «Комиші», «У станиці», «Поворотна дорога», збірок поезій «Золота грамота» і «Пісня про Україну», «Бенкет зачумлених», повістей «Червона весна» і «Термінатори революції». Він теж перекладав твори Т. Шевченка та деяких сучасних поетів на польську мову; на українську мову його твори перекладали: С. Гординський /«Похвала Україні» і «Кінь отамана Лободи»/ Л. Полтава /«Ніч на Волині»/, Я. Славутич /«Епітафія поляглим коням»/ і Б. Кондра /«Триптих про замучену Церкву»/.

Як добрий знавець сучасного ватиканського екуменізму із комуністі ними урядами, та російською режимовою церквою зокрема, написав есей «Ліквідатори унії», що його друкувала паризька «Культура» за 1972 рік /ч.7-8/. Його наскрізь позитивне відношення до наших змагань за збереження УКЦ, велика пошана до Особи Блаженнішого Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого, здібність критично думати, простолінійність і велика культура як людини і публіциста хай будуть взором до наслідуванні нашим українським публіцистам чоловічого й жіночого родів.

Подаємо ці речі під розвагу усім читачам, бо саме тепер почалась велика і тяжка кампанія проти особи Верховного Архиєпископа, як на це вказує лист Апостольського Делегата до наших єпископів, та виступи у пресі декількох авторів, втому й пані Рудницької. Із задоволенням підкреслюємо, що польський автор, і польський найбільш почитний місячник «Культура» вчать наших авторів, українських авторів, яким лють і ненависть до Верховного Архиєпископа паралізує голови, не тільки точного вислову, але й доброї поведінки.

Пані Рудницька ствердила, що стаття Лободовского була обчислена як смак «шовіністичної вулиці». Лободовський сказав, що на це він відпов: «…дати не буде, та що хай тим займуться заінтересовані. Хто ж тут заінтересований ? Чи не ми, і ви, дорогі читачі ?

Дозвольте сподіватись, що із завдання, наложеного на нас польським поетом Лободовським, ми вив’яжемось належно»

 * * * * * * * *

Лист Пані Рудницької, 28-го серпня 1972 року. Шановний Пане Редакторе!

Я здивована, з якою безцеремонійністю пан Юзеф Лободовскі присвоює собі висліди чужої праці. Кілька сторінок своєї статті про «Ліквідаторів Унії», «Культура», липень-серпень 1972, заповнив даними, живцем переписаними з моєї книжки про 18 років мартирології львівського митрополита Йосифа Сліпого, та про справи його визволення Апостольською Столицею. Прізвища і дати, місцевості і факти, навіть мої коментарі до подій, документи, які я подала, як рівнож голоси міжнародньої преси, цитовані в моїй книжці – всі матеріяли переписав без ніяких застережень. Цього рода практику можна простити малим пресовим клептоманам, що працюють в поспіху і анонімно, але що можна подумати про поета цієї міри, що Юзеф Лободовскі, коли він на сторінках часопису на такому поземі як «Культура» послуговується в своїй публіцистичній творчості такими методами?

Друга прикра справа, що кидає тінь на статтю пана Лободовского, це грубі неточності в описі справи визволення з каторги кардинала Йосифа Сліпого. А оце кілька прикладів: пан Лободовскі з незрозумілих причин злегковажив визначну ролю американського публіциста Нормана Коусінса, що був емісарем Івана XXIII до Хрущова. Тимчасом причіпив його до меморіялу українських єпископів осінню 1962 р. з яким він не мав нічого спільного. Наплутавши та переплутавши наведені факти, пан Лободовскі висуває абсурдну тезу, що ініціятива звільнення митрополита Сліпого вийшла від Хрущова, при чому покликується на тижневик «Іль Борґесе», який ніколи нічого такого не твердив.

Пан Лободовскі осуджує східню політику Ватикану. Мабуть забув, що якраз цій політиці, політиці діялогу, заініціованій Іваном XXIII, митрополит Сліпий завдячує свою волю і своє життя. За понтифікату Пія XII позитивна реакція уряду Радянського Союзу на прохання папи – була не до подумання.

Пан Лободовскі уважає, що Апостольська Столиця зв’язалася з Москвою, щоб знищити Унію. Висуває рівнож абсурдну думку, що Рим мріє про навернення Росії на католицьку віру. Єпископів російської православної церкви вважає за «визначних агентів КҐБ» за «перебіглих поліційних агентів, поперебираних вєпископські ризи». Цього рода погляд є не тільки недопускаємим упрощенням, але вказує рівнож на цілковитий брак зрозуміння трудної і складної ситуації христіянських церков в країнах, що находяться під комуністичним режимом. Всякі дискусії з таким поглядом є безцільні. Можна тільки жаліти, що «Культура» друкує ці твердження, обчислені на смак шовіністичної вулиці.

Остаю з пошаною,

Мілєна Рудніцка

   * * * * * * * *

 Віповідь пана Лободовського.

До Редакції «Культури».

Мене рівнож здивував лист п. Мілєни Рудніцкої. /Задержую подану нею правопись імені і прізвища/ Вона обвинувачує мене в безцеремонійному використанні її книжки, ба, кажучи ясно, в крадіжі, бо щож іншого суґерує зворот про «клептоманію». Пані Рудніцкій здається, що всі дані, що подані в її праці про кардинала Сліпого є її авторською власністю. По звільненні кардинала, вся міжнародня преса писала про цю подію, а найширше очевидно українська преса. Про багато фактів, прізвищ і дат я довідався на довго перед тим, заки п. Рудніцка видала свою книжку. Якщо я навіть в якійсь мірі користувався нею, то лишень і виключно з розділів чисто компіляційних. Видно, що п. Рудніцка має дуже оригінальне поняття про авторські права. Вона переконана, що якщо вона перша перед іншими навела слова якогось пресового кореспондента, то ці цитати стають її авторською власністю. Ні на хвилину, почуття осмішення себе не збудилось в неї при писанні цього листа.

При цьому п. Рудніцка була ласкава сфалшувати зміст моєї статті. А оце відносні цитати: «Пан Лободовскі з невідомих причин злегковажив визначну ролю американського публіциста Нормана Коусінса …» Я написав: «Норман Коусінс … відіграв деяку ролю при звільненні Сліпого» /ст. 199/ А якщо б я Коусінса взагалі поминув., ну то що? «Пан Лободовскі висунув абсурдну тезу, що ініціятива звільнення митрополита Сліпого вийшла від Хрущова». Ніколи і ніде я такої тези не висунув; хай п. Рудніцка вкаже виразно, де, на котрій сторінці це вичитала.

Я не забув, кому і чому митрополит завдячує свою волю і життя. Разом з іншими я тішився в цьому часі, що йому доля заощадила дійти до краю мучеництва. Але який це має зв’язок з загальною оцінкою східньої політики Ватикану? Твердження що «Ватикан мріє про навернення Росії на католицьку віру», п. Рудніцка уважає за «абсурдне». Ніколи нічого про це не чула й нечитала. Не буду про те довго розводитися. Обмежуся до наведення слів, які сказав колись Іван XXIII до свого секретаря: «Я посвятив Богові цілого себе для великої справи навернення Росії на католицьку віру». Однак п. Рудніцка краще знає, бо в девотичному захопленні стоїть навколішках, вимахує кадильницею і все, що робить Ватикан видається їй бездоганне.

Пані Рудніцка уважає за «недопускаєме упрощення» моє твердження про те, що спенетрована православна церква в Радянському Союзі силами КГБ. Стільки на цю тему писалося в еміграційній пресі польській, російській, і українській, але що це п. Рудніцку обходить! Для неї це тільки «недопускаєме упрощення»! Що однак найбільше в її статті дивує, це поминення головної теми моєї статті, ясно окресленої в наголовку – над ліквідацією Унії. Відбулось це при цілковитому браку реакції зі сторони Риму. Як на Українку і мирянку, яка належить до Уніятської церкви – зовсім незле. А може щось в її особистому статусі змінилось?

Зі ствердженням, що моя стаття була «обчислена на смак шовіністичної вулиці» не маю наміру дискутувати. Хай цим займуться безпосередньо заінтересовані. Прикро мені, що особа, яка має за собою приблизно пів століття публіцистичної і політичної діяльності, могла здобутись і на цього листа, так дуже нефортунного змістом і так дуже непристойного формою.

Юзеф Лободовскі /Мадрид, хвилево Лондон/

В одному з попередніх чисел нашого журнала ми повідомили, що Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви приступило до видання книжки під наголовком «Невидимі Стигмати», авторки Мілени Рудницької, і просили наших читачів та прихильників замовляти цю книжку в передплаті, пишучи на адресу редакції,яка є поміщена на останній сторінці кожного журнала. Практично виданням книжки займається спеціяльна видавнича комісія, яку очолив о. радник Роман Ганас. Комісія приступила до праці без жадних фондів, плянуючи зорганізувати їх передплатами та безпроцентовими позиками у прихильників та ентузіястів видання цієї книжки·

З часом продовжувалась праця авторки над викінченням скриптів і приготуванням їх до друку, а друкарня в свій час,згідно з договоренням приступила до виконання друкарських робіт.

Тому, що маємо багато запитів від заінтересованих людей, спеціяльно від передплатників, видавнича комісія може вже сьогодні подати до відома, що книжка є в процесі виконання в друкарні «Логос» в Мюнхені, праця проходить інтензивно, і авторка персонально стежить за коректою, ломкою і оформленням книжки, що забезпечить її появу у бездоганному вигляді. Термін появи цієї більшої об’ємом книжки, згідно з сучасним темпом виконування друкарських робіт, передбачується на початок наступного року. В найближчих тижнях по усіх відділах нашого товариства розпічнеться посилена акція дальшої передплати на книжку, щоби забезпечити фонди для її своєчасної появи.

З ціллю забезпечення якнайскорішої та успішної появи книжки двох представників видавничої комісії із Філядельфії, інж. С. Процик та ред. Є. Зиблікевич відбули вступну розмову із репрезентантом в-ва «Свобода» ред. А. Драґаном, під час якої можливість співпраці в тій цілі виявилась зовсім реальною. Про саму форму співпраці над виданням книжки між Головною Управою УНСоюзу і Видавничою Комісією, яка працює з рамені Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, буде вирішено в найближчому часі представниками обох організацій і авторкою.

Праця над друком книжки пані Мілени Рудницької п.н. «Невидимі Стигмати» вже почалась в друкарні «Логос» в Мюнхені, Німеччина. У Філядельфії створились Видавнича Комісія з 15-ти людей, під головуванням о. радника Романа Ганаса, яка взяла на себе обов’язок роздобути фонди для повного сфінансування цього видання. Комісія працюватиме приблизно в такому пляні: у першому етапі Комісія збиратиме початкові фонди у формі безвідсоткових однорічних позик від тих громадян, хто її зможе офірувати. Другим етапом в тому напрямі буде інтензивна акція передплати книжки, яка з випуском цього журнала розпочинається. Третім етапом у фінансуванні видання буде одержання позики у кредитовій кооперативі «Самопоміч» у Філядельфії на прізвища декількох членів Комісії, коли виявилося б, що у двох перших етапах не зібрано достатньої кількости фондів для сплачення найбільших видатків, якими будуть кліті та інтроліґація книжки.

Тому, що така позика зв’язана з додатковими фінансовими обтяженнями акції у формі відсотків, Комісія рішила диференціювати ціну книжки, щоби у передплаті вона коштувала десять долярів, а у розпродажі після появи на ринку і після остаточної калькуляції її ціна буде вища.

Плян Комісії полягає в тому, щоби зібрані трьома етапами фонди повернулись із переплати і розпродажі книжки, щоби усі позики були на час повернені, та щоби видання самооплатилось. Комісія плянувала свою працю так, щоби це видання не було додатковим обтяженням громади.

Акцію передплати та розпродажі видання Комісія старатиметься вести при помочі Бюлетеня та прихильної цій акції преси. У більших скупченях українських громадян цю акцію проводитимуть також місцеві відділи нашого товариства.

Залучені в цьому журналі карточки передплати книжки слід виповнити, вложити в конверту разом з чеком або грошевим переказом, і прислати на адресу товариства. Усі члени й прихильники товариства, як також й усі читачі журнала повинні допомогти в якнайширшому розповсюдженні цього рідкісного історичного видання.

Управа Товариства за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви щиро дякує усім тим Високопреподобним Отцям і світським вірним Церкви що виявили нам їхню позитивну оцінку наших двох чисел журнала і побажали нам дальших успіхів. Управа високо цінить їхню щирість, погляді·та сугестії, і запевняє, що вона вестиме дальше свою працю у запланованому напрямку й стилі.

Управа висловлює щиру подяку поданим нижче панам, які з власної ініціативи склали датки на пресовий фонд бюлетеня:

Інж. Зенон Кохановський, Філаделфія – 5.- дол.

Проф·. Володимир Винницький, Філаделфія, 5.- дол.

Пан Теодор Яцура, Пискатавей, Ню Джерзі, 5,- дол.

Проф. Іван Повх, Гаррисбурґ, Пенсильвенія, 5.- дол.

Пан В. С. Сіяк, Лос Анджелес, Каліфорнія, 5.- дол.

Книга, що приготовляємо до друку має 600 сторінок машинопису.

В ній змальований 18-річний хресний шлях святоюрського Митрополита, його визволення з каторги і перший період його діяльности в Римі після повороту з неволі.

Автором праці є пані Мілена Рудницька. Вона довго збирала в Римі документацію до згаданої монографії, при чому користувалася, за дозволом Верховного Архиєпископа, Його величезним архівом.

Особливо докладно з’ясовані в праці закулісні старання Ватикану, що мали на меті визволити Первоієрарха України, Його несподіваний приїзд до Італії і реакція публічної опінії світу на ці події. Від пам’ятного дня 9 лютого 1963, коли поворотець з каторги висідає з віденського вагона на малій італійській станції, світова преса стежить за кожним його кроком. Верховний Пастир Української Церкви стає за ніч, одним з найбільш відомих персонажів світової сцени. Українська Церква й Україна набувають завдяки ньому небувалої досі поваги й симпатії.

Десять інформаційно-пропаґандистських бюр з мільйоновими фондами не могли б були досягнути для української справи того, що зробив приїзд до Риму Кир Йосифа Сліпого, осяяного авреолею мучеництва й рідкісною моральною величчю, нОце перший раз в історії українська людина знайшлася в центрі уваги світу» – стверджує автор. Доказом правдивости цього твердження служать сотні голосів чужоземної преси, цитовані в праці.

В дальшому праця розглядає всебічну діяльність Кардинала Кир Йосифа в Римі, зокрема Його послідовні зусилля ознайомити західний світ зі славним минулим христіянської України та добути для Української Церкви устрій самобутньої і самоврядної церковної організації, об’єднаної по всій землі під одним проводом. Підтвердження Апостольським Престолом статусу верховного архиєпископства для Львівської Митрополії та визнання Декретом II Ватиканського Собору («Про Східні Церкви») рівности прав Верховного Архиєпископа з патріяршими правами – оце етапи на шляху до патріярхального устрою Української Церкви. Названі епохальні досягнення Первоієрарх України добув протягом дуже недовгого часу, незважаючи на несприятливі для української справи політичні умови.

Перед нашими очима зарисовується силюета великої історичної постаті, людина залізної волі й енергії, людини суворої і твердої для себе і інших, людини дуже нелегкої (бо «великі люди рідко бувають легкими»), незламного борця, що йде від успіху до успіху, від перемоги до перемоги.

Він вірить у своє покликання, його девіз: «Великого бажати!»

Значення книги також в тому, що автор посилається на сотні статей світової преси і таким чином зберігає на майбутнє цінний документальний матеріял.

Назва книги – НЕВИДИМІ СТИГМАТИ – це натяк на вісімнадцятирічний страдницький період життя Первоієрарха. Вислів «стигмати» вжитий, звичайно в переносному значенні. Авторка бажала висловити думку, що Первоієрарх э небувалим героїзмом ніс кайдани за Христа та що сліди тих кайдан залишилися на його душі.

Дивний заголовок? Дивний, як дивною є доля Українського Верховного Пастиря. В Його житті так багато незбагнених таємниць… Як пояснити факт, що людина немолода і слабкого здоров’я витримала 18-річну каторгу? Для чого совєтський уряд випустив на волю голову Церкви, яку він переслідує, яку замучив і оголосив поза законом, та дозволив йому виїхати до Риму? Де таємниця успіхів, де таємниця снаги людини, що, перейшовши крізь безодню горя, негайно після повороту на волю розгортає інтенсивну діяльність і сімдесятих роках свого життя творить великі діла? Ці та інші хвилюючі питання можна пояснити тільки в надприродному аспекті, каже автор. Звідсіля дивний наголовок книжки.

Зі змісту:

З большевицької каторги до ватиканського палацу – Початок нової доби в історії Української Церкви – Папа плаче – В центрі уваги світу – Героїчний шлях жертви і мучеництва – Подорож з Мордовії і з Москви до Італії – Закулісні події, що обумовили звільнення – Шедевр ватиканської дипломатії – Комунізм і релігія – Релігійна політика CPСP за Хрущова – Східня політика Папи Йоана XXIII – Перші прилюдні появи поворотця з каторги – Поворот до активного життя – Перші зустрічі з духовенством і народом – Кир Йосиф про стан релігійної справи в СРСР і про свої переживання на засланні – Митрополит А. Шептицький і Митрополит Й. Сліпий, схожості і різниці – Новий стиль боротьби за права Української Церкви – Соборовий Отець – Вимога створити Український Патріярхат – Мощі мученика за Унію в храмі св. Петра – Заснування Українського Католицького Університету – Подорожі по Італії – Верховний Архиєпископ – Петрові наступники і Український Верховний Архиєрей – Що думає про Кир Йосифа світ – Що завдячує йому Українська Церква і український нарід – Божа рука в долі Первоієрарха.