У 65-му числі вашого часопису від 11.06.96 р. надруковано статтю пана Андрія Болкуна «Римо-католицька церква в Україні в контексті східної політики Польщі».
На жаль, цього разу пан Андрій Болкун, матеріяли якого про Польщу до цього часу були наповнені чіткістю, фаховістю та добрим знанням польських реалій, допустив певні помилки та неточності.
Найголовнішою помилкою є (традиційна в колишній радянській літературі та публіцистиці, а зараз в сучасній українській) утотожнювання Римо-католицької церкви з Польською державою, що нерідко надає форму етикетки «польська церква». Адже прикметник «католицька» означає вселенська; а римський або латинський — це лише обряд, так само, як існуючих кількадесят інших обрядів, наприклад, грецький, вірменський, сирійський, коптийський, малабарський, а всі підлягають Ватикану.
У Польщі існує — незалежно від Ватикану — Польська національна церква, яка нараховує близько 30 тисяч віруючих, але ніяка її структура не діє в Україні.
Літургія в римо-католицьких святинях в Україні правиться українською, російською, польською, словацькою, німецькою, угорською, англійською, французькою, іспанською мовами. Наприклад, у костелі св. Олександра в Києві Св. Літургія правиться шістьма мовами.
В Україні, крім згаданих у статті наукових закладів, Римо-католицька церква має духовну семінарію житомирської епархії у Ворзелі поблизу Києва. В свою чергу Київський Римо-католицький університет існує лише на папері. Бо, згідно з відповідним ватіканським правом, для того, щоб провадити наукову діяльність та надавати вчені ступені і титули, треба мати відповідний склад наукових кадрів, якими відроджена після радянських часів Римо-католицька церква в Україні, на жаль, ще не диспонує.
У «латинській» семінарії у Варшаві навчалися духовники-василіяни, а у римо-католицькій семінарії в Любліні та в Люблінському католицькому університеті навчаються греко-католицькі духовники з України. В Християнській теологічній академії у Варшаві на навчанні перебувають православні духовники. Так що Польща надає можливість навчатися не лише римо-католикам.
Душпастирська допомога церкві в Україні, яка надається сестринськими церквами з-за кордону, торкається також Греко-католицької церкви серед священництва, монашества та чернецтва є громадяни Польщі, Канади, США та Бразилії. Чи з огляду на це маємо право ризикувати тезисом про церковну проблему в аспекті політики Бразилії чи Канади?
Факт, що великою групою духовників та черниць, які працюють в Україні, серед римо-католиків є поляки, але серед них є також ірляндці, словаки та угорці, а навіть індуси (згідно із засадами Вселенської церкви).
Правда, що у Житомирській області в даний час існує більше римо-католицьких святинь, ніж їх було в 1945 році. Житомирщина була в складі царської імперії, а потім СРСР до 1991 року і підлягала всім радянським «експериментам». У результаті одного з них на цілій тодішній території СРСР у 1938 році залишилось лише два костьоли, т.зв. французькі — у Ленінграді та Москві. їхні духовники були під опікою посольства Франції, але не мали права відправляти для радянських громадян.
Ідучи шляхом, запропонованим нам автором публікації, без додаткових історичних пояснень можна було б стверджувати, що, наприклад, Греко-католицька церква в даний час має більше єпархій та парохій, аніж у 1947 році. Це торкається також православних парохій в цілій Україні, яких у 1996-му значно збільшилося від 1989 року.
Автор помиляється, пишучи, що в Криму ніколи не було римо-католицьких парохій та костелів. У Керчі костел збудовано в 1833-му, в Ялті в 1904-му. Річ у тому, що пізніше вони не діяли тому, що Крим був у складі СРСР.
- Статистика криє в собі пастки, наприклад, дозволяє — без додаткових пояснень — до періодичних видань зараховувати водночас двотижневик. місячник або квартальник (у тому числі малотиражні спеціяльні теологічно-філософські видання). Всі ці видання друкуються українською мовою, хіба то оригінал написано російською або польською і автор бажає, аби його не перекладати. Часопис «Парафіяльна газета», що виходить у Києві, має підтитул «Двотижневик католицьких парафін України», раніше це була «Газета католицьких парафій Києва». Вона редагується спільно з представниками Греко-католицької церкви і багато місця виділяє проблемам цього обряду.
Автор, який, протягом багатьох років перебуває та працює у Польщі, чудово орієнтується, що держава відокремлена від церкви і нерідко ці дві установи проводять окрему діяльність, а деколи між ними доходить до серйозних спорів. Обтяжування Польської держави відповідальністю за душпастирську діяльність духовенства є скеруванням скарг та зауважень за неправильною адресою. За церковну політику щодо всіх обрядів відповідає Ватикан та окремі конференції єпископату.
Польські дипломатичні та консульські представництва не займаються справами духовенства, хіба окремими справами польських громадян лише тоді, коли їхні проблеми вимагають консульського догляду. За вийнятком — досі не з’ясовано — справи видвореня з України священиків Бука і Трелі з Коломиї (про яку свого часу справно писав пан Андрій Болкун). Не було ніяких звинувачень про порушення українського права духовниками з Польщі, які допомагали в праці Римо-католицької церкви.
З повагою Томаш Марек Леонюк, Генеральний консул РП у Львові.
P.S. Згадане у статті Товариство «Вспульнота Польська» виконує щодо польської громади за кордоном (не тільки на території колишнього CPCР), такі самі завдання, які стосовно української діяспори виконує Товариство «Україна».
Приємно, що стаття «Римо-католицька церква в Україні в контексті східної політики Польщі» викликала у Генерального консула РП у Львові неабияке зацікавлення. Але погодитись із твердженням пана Марека Леонюка про «певні помилки та неточності» не можу.
- У статті я не вживаю словосполучення «польська церква» і навіть не натякаю на утотожнення Римо-католицької церкви з Польською державою. Цілком можливо, що так сприймає текст упереджений читач. Республіка Польща та РКЦ — це два різні суспільно-політичні й незалежні організми. Інша річ. що їхні інтереси на сході у багатьох моментах тотожні. А те, що й у РП, і у РКЦ є східна політика — факт незаперечний.
- Про мову відправ у святинях РКЦ в Україні я взагалі не згадую. Наведений факт про «шість мов» не показовий. Лише у великі свята, кілька разів на рік, у костелі св. Олександра священик промовляє перерахованими паном Генконсулом мовами до присутніх іноземних дипломатів і студентів. А так. здебільшого, звучить польська, а на Закарпатті угорська.
3, 4. Дякую панові Генеральному консулу за доповнення, що стосуються релігійної освіти в Польщі та Україні.
- У моєму матеріялі немає навіть слова «проблема». Навпаки, наведені факти стверджують про безпроблемний розвиток організаційно-територіяльної структури РКЦ в Україні.
- Один індус та кілька словаків й угорців не змінюють загальної картини. Понад 80 відсотків римо-католицьких священиків в Україні є громадянами РП. І тому термін, запропонований Генеральним консулом як «велика група духовників». не передає реального стану справ. Мусимо говорити «дуже велика група», або навіть «переважаюча група».
- Що таке радянський експеримент, знають і відчули на собі усі, в тому числі й УГКЦ. А твердження пана Консула про те, що Греко-католицька церква у даний час має більше парафій, ніж у 1947 році, є помилковим. На початок 1996-го офіційно зареєстровано 3079 громад УГКЦ. Натомість. перед Львівським «собором» 1946 року їх кількість становила 3237.
- Стосовно Криму. Я не стверджував, що там ніколи не було римо-католицьких парафій. У статті від 11.06.1996 року написано: «… у Криму, де ще чотири роки тому не було жодної парафії РКЦ, сьогодні зареєстровано дев’ять».
- У наведених мною статистичних даних жодних пасток не вбачаю. Цифри і факти — річ уперта і незаперечна. Вони показують тенденцію висхідного розвитку РКЦ в Україні. У статті я не ставив собі за мету провести широке, аналітичне й історичне дослідження відновлення РКЦ. І жодним словом не обтяжував Польську державу відповідальністю за активну душпастирську діяльність духовенства і т.п. Де пан Генеральний консул це вичитав — не знаю. Хоч дипломати вміють читати «поміж рядками». Цікаво, чому редакція «МГ» не отримала листа з аналізом помилок та неточностей від керівництва РКЦ в Україні? А, може, ієрархи, знаючи правду, погоджуються з автором?
З повагою Андрій Болкун
P.S. Дай Боже, Товариству «Україна» стільки грошей, сили й державної підтримки, як «Вспульноті Польській».
* Передруковано з «Молода Галичина» за 9.07.96 р.