Мукачівська Греко-Католицька Єпархія

1. Ужгородська Унія і утворення Мукачівської єпархії.

Про історичні початки Мукачівської єпархії годі щось точно сказати, адже перші документальні вісті про мукачівського Владику маємо щойно з XV століття. Однако, збереглось старинне й освячене передання, що початки єпархії слід шукати ще в передтатарських часах (1242 p.).

Мукачівська єпархія утворилась із спільноти парафій, які були підпорядковані ігумену манастиря в Мукачеві на Чернечій Горі. Процес цього розвитку точно не відомий. Беззаперечним є тісний духовний зв’язок єпархії з місією слов’янських апостолів Кирила й Методія, проповідування яких поширилось з Великоморавських земель до Карпатських гір. Тому вірники Церков, що беруть свій початок від Ужгородської Унії, вважають себе спадкоємцями кирило-методіївської традиції. Наші предки прийняли християнство візантійського обряду й разом з ним успадкували і розкол Східньої Церкви. В історично невизначеному часі опинились поза єдністю від Апостольського Престолу, хоч відступництва від нього ніколи не виявляли. Цілком вірогідною є думка істориків про те, що Мукачівська єпархія є католицького походження і священики, які 24 квітня 1646 р. повернулися до єдності з Апостольським Престолом, виконали волю її засновників.

Ужгородська Унія 1646 р. була подією, яка органічно вкладалась у процес поєднання Церков, кульмінаційним моментом якого був Флорентійський Вселенський Собор (1439 p.). Славнозвісний Київський митрополит Ізидор, повертаючись із Флорентійського Собору на Україну, проголосив на Закарпатті вістку про з’єднання. Ця спонука Собору швидко дійшла й до Карпат. Відновлення єдності в Бересті 1596 р. було прикладом, під впливом якого священики Мукачівської єпархії наважились на важливий акт — прийняття Унії в Ужгороді 1646 р. Не варто ставити під сумнів легітимність Ужгородської Унії, адже ж вона відбулась, як і Берестейська, була прийнята й затверджена Апостольським Престолом, її благотворний вплив відчувається й по сьогодні.

2. Історичний розвиток (та сьогодення) Мукачівської Греко-католицької єпархії.

Тяжким був шлях для наших предків від прийняття Унії до канонізації самостійної, незалежної єпархії. Відсутність письмового свідчення про заснування єпархії, неузгодженість правопорядку іменування єпископа та намагання Егерських латинських єпископів підкорити під свій вплив Мукачівських єпископів тривалий час були перешкодою визнання канонічного статусу єпархії. 125 років після унії тривали намагання за канонізацію єпархії. Завдяки енергійних старань цісареви Марії Тереси в 1771 р. Папа Климент XIV видав буллу про створення Мукачівської єпархії, осередок якої незабаром було перенесено до Ужгороду. Це стало початком справжнього життя, розквіту єпархії. Для священиків відкрилась можливість навчатись в університетах, духовних закладах Европи. Вони стали провідниками духовного відродження, освіти, науки й культури карпатського регіону. Є це переконливим доказом благотворного впливу з’єднаного духовенства на релігійно-культурне життя нашого народу й навколишніх країн. Про це виразно сказано в апостольському листі Папи Івана Павла II з нагоди 350-річчя Ужгородської Унії: «Встановлення Мукачівської єпархії в 1771 р. було колискою, з якої зродились нові єпархії: Крижівська (1777 p.), Пряшівська (1818 p.), Гайдудорогська (1912 p.). Згодом, з причини численної еміграції до США, засновано митрополію Пітсбурґську (1969 р.) з підлеглими їй єпархіями Пасейською (1963 p.), Пармською (1969 р.) та Ван Нуйською (1981 p. ).

В той час (згідно перепису 1806 р.) Мукачівська Греко-католицька єпархія об’єднувала 13 доміній Австро-Угорщини; від Попраду до Білої Тиси, та від водорозділу Карпатського хребта до Великої угорської долини, площею 56800 квадрат, км. На цій території проживало 542000 греко-католицького населення русинів, румунів, українців, словаків, поляків, угорців, циган та інших національностей, зорганізованих в 724 парафіях і 1660 філіях, які мали загалом 1310 храмів. В територіяльно-населеному відношенні був це окремішний регіон, гідний піднесення до митрополії.

Трагічним, але героїчно-славним для єпархії був період чотирьох десятиріч репресій і підпільного існування. Наші священики, на чолі з єпископом Теодором Ромжею, в героїчній степені засвідчили вірність Апостольському Престолу, хоч за це зазнали жорстоких утисків. Ув’язнено й вивезено до таборів і тюрем 127 священиків, з яких 29 там і загинули. Невмирущим зразком героїчної вірності був єпископ Теодор Ромжа, який став символом опору плянам ліквідації Греко-католицької Церкви Закарпаття, за що свідомо прийняв мученичу смерть.

Вже небагато було потрібно до цілковитого знищення комуністичним режимом Мукачівської єпархії. Та Боже Провидіння спасало її. Виборовши з величезними труднощами легалізацію, наша Церква вийшла з підпілля обезсиленою, але не покореною і почала титанічну роботу свого відродження. З Божою поміччю, за короткий час відновлено діяльність основних інституцій: епархіяльного управління, капітули, духовної семінарії. Зараз є зареєстровано 264 церковні громади, відвойовано 101 храм, діє 132 священиків. Але це становить лиш четверть того, що мала єпархія до 1944 року.

Найбільш гострими, невирішеними проблемами сьогодення є:

• ігнорування місцевою владою прав греко-католиків, що виразилось у незаконній передачі у власність православним 212 (більше половини) колишніх греко-католицьких храмів, вірники яких цим позбавлені права користування церков, які їм належали на праві власності до переходу цих храмів державі;
• фанатичний опір з боку православних громад почерговому користанню храмів призначених рішеннями місцевої влади. У 41 місцевостях греко-католиків до храмів не допускаються, з них у 12 селах богослужіння проводяться у тимчасових непристойних приміщеннях, а 29 громад, вже шостий рік, продовжує відправляти богослужіння під небом.

Теперішний безправний стан нашої Церкви є наслідком недосконалості Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», відсутності механізму дії цього Закону та неподолання, до цього часу, негативних наслідків державної політики щодо релігії і Церкви, зокрема до Греко-католицької.

Наше звернення до Президента України та Верховної Ради України з цього приводу залишаються поза увагою.

Церковно-правовий статус Мукачівської греко-католицької єпархії.

Внутрішнє життя канонізованої Мукачівської греко-католицької єпархії, підпорядкованої Остригомському архиєпископу як митрополитові, успадкувавши кирило-методіївські традиції, розвивалось в напрямку збереження канонічної самостійності та обрядово-літургічної окремішності. Прояви цих стремлінь знаходимо в рішеннях єпархіальних синодів, що проводились єпископом Йосифом Декамелісом (1690-1700 р.) та в рішеннях Віденського Синоду єпископів 1773 р.

Ці та й деякі інші обставини обумовили те, що Мукачівська греко-католицька єпархія одержала статус Церкви «власного права» (суі юріс). Це визнала й Модифікаційна Комісія Кодексу Канонів Східних Церков (1990 p.), яка визнає 21 таку Церкву. Серед них і Церкву Візантійського або Константинопольського обряду, до якої віднесені: альбанська, білоруська, болгарська, грецька, угорська, італо-альбанська, мелхітська, румунська, російська, русинська, словацька, українська та югославська Церкви. Ватиканський щорічник «Аннуаріо Понтіфічіо» до складу русинської Церкви відносить Пітсбурґську митрополію та Мукачівську єпархію.

Конгрегація для Східних Церков Декретом від 30.XII.1995 р. (п. 1) визнає юрисдикцію Верховного Архиєпископа і Синоду Єпископів УГКЦ, яка, згідно з законами Кодексу Канонів Східних Церков, розповсюджується на всі спільноти греко-католицькі, що знаходяться на землях України, які дотепер не мали звичайної юрисдикції.

Декрет, залишивши статус УГКЦ, є незмінним, доручає (п. 3), щоб надалі вивчати спосіб, в який можна узгіднити відносини й співпрацю між Мукачівською єпархією і Львівським Верховним Архиєпископством, щоб запевнити кращу духовну обслугу всіх вірних Закарпаття.

Виконуючи цю настанову, ієрархія, духовенство Мукачівської єпархії чинять практичні кроки в напрямку тісного співробітництва з Верховним Архиєпископством та Синодом Єпископів УГКЦ в різних галузях діяльності.

Директор канцелярії управління Мукачівської Епархїї
о. Юрій Сабов

 

Цю статтю чи звернення під повищою назвою, яке належить архиєпископові Антонію Франко, що є Апостольським Нунцієм в Україні, яке було надруковане в одній з газет України, редакція одержала без жодної помітки, де вона була надрукована. Це звернення с призначене для священиків греко-католицької Мукачівської єпархії. Передруковуємо її повністю без жодних змін, але поруч дозволимо собі висловити кілька наших завваг.

Нас здивував сам заголовок — «Єдина можлива відповідь». Чи справді єдина, чи справді добра і корисна і чи справді справедлива?

Без сумніву, ми безмежно вдячні Папі Іванові-Павлові II за його дбайливе словесне турбування проблемами нашої УКЦеркви, а в даному випадку Мукачівською єпархією, що на Закарпатті. Святіший Отець вислав експерта для дослідження доволі нескладної справи Мукачівської єпархії, а саме ексцеленцію Франческа Колосуоно, який мав би вирішити релігійні питання, а точніше — як поділити мукачівського церковного медведика. Як звичайно, всі рішення, всі турботи, що випливають з ватиканського центру, все прикрашені відповідними заспокоюючими словами, що це робиться з «великою любов’ю» до Христа Господа, «з великою турботою за долю і добро Церкви» і т.д. і т.п. Все це одержує найвище благословення… Ми вже це брали не раз і не два. На жаль, мова дійсних фактів с іншою! Але ставимо перед собою питання, чому з такою «дбайливістю», «любов’ю та турботою» не розв’язувалось питання нашої Церкви в інших місцях. Ось візьмім до уваги ситуацію нашої УКЦеркви в Польщі. До речі, поляки самі були заскочені і здивовані такою розв’язкою, що була подана у папській буллі. Там же говорилось, щоб древню Перемишльську єпархію підпорядкувати не Києво-Галицькій митрополії, до якої вона належала, але митрополії у Варшаві.

Хіба ж це не дивно, коли наша Церква на рідних землях була поза буквою закону і; існувала у катакомбах, а вітці нашої УКЦеркви в діаспорі все говорилось, що не можемо нічого для вас зробити, не можемо визнати вашого патріархату, бо ви не масте території. Дивно, що для них такою маловажливою була територія людських душ! Сьогодні Україна стала вільною і незалежною державою, і воскресла до відновленого життя наша Українська Греко-католицька Церква на своїй прадідній землі, значить мас свою територію. На жаль, тепер намагаються якось цю територію обмежити, повідтинати її гілки, і все робиться з благословенням і «любов’ю» і «для добра» нашої Церкви. Це нічого нового, пригадуємо історичні «хрестоносні походи», які також відбувались з «любови і для добра», але про їх справжні інтенції, як також наслідки, не доводиться писати. На жаль, вони нічогісінько доброго не принесли. Не випливали ці інтенції з справжньої любови і доброзичливої інтенції, тому не могло бути позитивних наслідків.

Якщо експерти Апостольської Столиці вирішили відірвати Мукачівську єпархію від Києво-Галицької митрополії і взяти під «дбайливе» крило Східньої Конгрегації, то не с у жодному випадку доброзичливою розв’язкою. Не потрібно вірних Мукачівської єпархії, що є і почувають себе членами Української Греко-католицької Церкви, відривати від їх кореня, бо вони не потребують жодного піклування від Східньої Конгрегації. Це їх право, це їх бажання, і не треба над ними робити насилля. А коли ж ідеться про ті інші «національності», яких так багато начислили посланці Ватикану, щоб їм не сталась жодна кривда, то хай Східня Конгрегація бере їх під своє безпечне охранне крило.

На цьому місці належить тільки підкреслити, що УКЦерква ще на жодній іншій конфесії чи національності не робила насильства, і віримо, що ніколи не буде цього робити, бо вона на собі це перенесла і знає, що значить насилля. Ексцеленціє Антоніо Франко, як бачите, що ваша пропозиція не є «єдиною можливою відповіддю», бо наша пропозиція не відривати Мукачівської єпархії від Києво-Галицької митрополії є природня, нормальна, правильна і доброзичлива розв’язка. А вірних не української національности на чолі з Владикою І. Семедієм і його помічником Й. Головачем візьміть їх під своє тепле крило Східньої Конгрегації. Дайте можливість УКЦеркві спокійно працювати.

Редакція

Усім священикам греко-католицької Мукачівської єпархії*

Від серпня минулого року займаюся справами єпархії у зв’язку з деякими серйозними подіями, які були перешкодою для релігійного життя священиків та вірників.

Святіший Отець,турбуючись справами греко-католиків на Закарпатті, у жовтні минулого року послав апостольського візитатора — його ексцеленцію Франческо Колосуоно, представника Святішого Отця в Москві, щоб вивчив ситуацію. Протягом двох тижнів він, разом із своїми співпрацівниками, мав зустрічі з єпископом Іваном Семедієм і двома його помічниками — Іваном Маргітичем і Йосипом Головачем. Також були зустрічі з священиками, деякими громадами та вірниками, які висловлювали свої думки з приводу подій в єпархії та побажання щодо її майбутнього. Відбулась також зустріч з Кардиналом Любачівським.

Конгрегація для Східніх Церков проаналізувала всі отримані інформації й обговорила їх на зборах, які відбулися в Римі 25 листопада 1992 року, в яких, крім апостольського візитатора Колосуоно, я також брав участь.

Його Блаженство Кардинал Акіле Сілвестріні, префект Конгрегації для Східніх Церков, інформував Святішого Отця про все, що діється в Мукачівській греко-католицькій єпархії. Згодом у листі від 8 січня 1993 року мені доручено відповідь Апостольського Престолу. Отже, ви дуже добре розумієте, що серед тих обставин, які спричинили до полеміки та скандалу, Апостольський Престол не міг прийняти остаточне рішення, яке в нинішній ситуації викликало б нове напруження і полеміку. Апостольський Престол вважає, що перш за все треба повернути мир і співпрацю між єпископами, між священиками і вірниками. Тому вирішено зберегти покищо теперішній юридичний «статус кво» Мукачівської єпархії. Тобто, з юридичної точки зору, вона залишається непідпорядкованою Львівській архиепарії, ані якійсь іншій митрополії за межами України. Покищо Мукачівська єпархія залишається підпорядкованою тільки Апостольському Престолові…

Апостольський Престол, однак, враховує, що Закарпаття — частина території незалежної України, а також, що частина греко-католиків Мукачівської єпархії є по національності українцями, а інша частина вірників не має української ідентичности. Отже, щоб налагодити краще душпастирське служіння для всіх вірників, Апостольський Престол просить ординарія Мукачівської єпархії Івана Семедія:

а) Номінувати його ексцеленцію Івана Маргітича синкелом для вірників українського походження і його ексцеленцію Йосипа Головача синкелом для вірників, які не мають української ідентичности;

б) створити такі органи, які допомогли б єпископові ординарієві в проводі єпархії запрошувати до участи священиків української національности та священиків, які не вважають себе українцями.

Ці «новини» в душпастирській організації єпархії повинні забезпечити краще душпастирське служіння громад, щоб задовольнити релігійні духовні потреби всіх вірників. Тому ці розпорядження мають на меті не розкол громади, а створення гармонії між усіма вірниками, в пошані релігійної традиції кожної з них. Апостольський Престол також бажає, аби якнайскоріше були створені «Збори єпископів» цілої України, щоб усім було зрозуміло, що Греко-католицька Церква в Галичині, Греко-католицька Церква в Закарпатті, Римо-католицька Церква — всі разом створюють Католицьку Церкву в Україні, щоб дати духовно-релігійну обслугу всім вірникам, які живуть на території України, сприяти єдності й співпраці між усіма пастирями й усіма вірниками України.

Можливо, ця відповідь Апостольського Престолу повністю не сподобається. Але, дорогі Отці, якщо добре над нею подумати, то стане зрозуміло, що це на сьогодні єдина можлива відповідь. 4 лютого 1993 року я цю відповідь вручив ординарієві Владиці Іванові Семедієві та його помічникам — Владиці Маргітичеві й Владиці Головачеві. Разом з тими Високопреосвященнішими Владиками продовжуватимемо працю над повною переорганізацією єпархії і разом краще пояснимо усім вам про ці справи на зборах священиків.

Запрошую вас до співпраці для повернення правдивого братерського духу між усіма священиками, між священиками і єпископом ординарієм і єпископами-помічниками єпархії, щоб таким чином співпрацювати для творення миру і злагоди між вірниками. Настав час сказати, що досить полеміки і скандалів. Треба зрозуміти потребу відновити єдність єпархії навколо єпископа ординарія, який, уникаючи всяких сторонніх впливів, і свідомий про бажання всіх вірників єпархії, разом із своїми помічниками забезпечить найкраще душпастирське служіння для вірників українського походження і для вірників, які не мають української ідентичности, згідно з їхніми традиціями.

Впевнений, що ви з вірою сприймете це запрошення. Це бажання Святішого Отця. Серед сьогоднішніх обставин ви маєте тільки один спосіб правильно співпрацювати для духовного добра усіх греко-католицьких вірників із Закарпаття і для добра всієї України: зобов’язатись працювати духом віри, молитвою і трудом сповняти волю Божу, висловлену Апостольським Престолом.

Архиєпископ Антоніо Франко, Апостольський Нунцій в Україні

* Подається скорочено