Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Мукачівська єпархія

Прес-комюніке єпископів Епархії Мукачівської

Дня 9 і 10 серпня 1992 року разом із Апостольським Нунцієм Монсеньйором Антоніо Франко відбули зустріч владики Мукачівської єпархії: Іван Семедій, владика-ординарій єпархії Мукачівської, владика Іван Маргітич — помічний єпископ єпархії Мукачівської і владика Йосип Головач — помічний єпископ єпархії Мукачівської.

На самому початку зустрічі Апостольський Нунцій Архиєпископ Монсеньйор Антоніо Франко виявив владикам стурбованість Столиці Апостольської ситуацією, яка створилася у вищезгаданій єпархії, і великий біль Святішого Отця, який дуже зажурений цією ситуацією, а також напруженістю між вірниками цієї єпархії, які ще недавно давали приклад єдности, були взірцем твердої віри.

Апостольський Нунцій висловив свої зауваження:

  1. В єпархії Мукачівській створилася спеціяльна ситуація. Є одна єпархія з одним єпископом-ординарієм і двома єпископами-помічниками. Живуть тут вірники, які визнають себе українцями, і є також вірники, які визнають себе русинами. Подібно на цій території живуть також вірники інших національностей: угорці, румуни, словаки, цигани та інші. Всі вищезгадані належать до однієї Католицької Церкви і визнають зверхність Святішого Отця Папи Римського.

Кожна із цих національних груп має право визнавати свою віру в такій традиції, яку визнавали їхні предки і в якій були виховані, а єпископ-ординарій як латинського, так і візантійського обряду має обов’язок забезпечити їхні духовні потреби, зберігаючи їхню самобутність.

  1. Вірники цих груп зобов’язані навчитися респектувати себе взаємно, жити в мирі і злагоді. Всі вони належать до однієї Католицької Церкви і є горожанами однієї країни — України, до добробуту якої всі повинні стремитися.
  2. Всякі незгоди і націоналістичні загострення вносять розлад і приносять велику шкоду цілому суспільству. Вони не можуть мати місця у Божій Церкві.
  3. В Мукачівській єпархії є проблеми, які необхідно розв’язати, але взаємні наклепи, оскарження, застрашення і тому подібні міжусобиці не являються засобами, при допомозі яких можна ці проблеми вирішити. Такі засоби розв’язання проблем являються скандальними і приносять велику шкоду нашій Церкві.
  4. З огляду на те, що між греко-католиками Закарпаття є дві групи вірників, це не означає, що кожна із цих груп автоматично з власної ініціятиви може вибрати владику, до якого хоче належати. До Святішого Отця належить апробувати рішення місцевої церковної влади, яке стосується утворення нових єпархій і їх підпорядкування Митрополіям.

На разі на території Закарпаття є тільки одна єпархія, яка не є підпорядкована ані Митрополії Львівській, ані іншій Митрополії, і тому тільки ординарій Мукачівської єпархії має юрисдикцію на території цієї єпархії і над вірниками, які належать до цієї єпархії.

Ординарієм вірників латинського обряду на Закарпатті, де покищо вірники латинського обряду не мають свого ординарія, їхнім ординарієм являється представник Святішого Отця в Україні Апостольський Нунцій.

Ця теперішня ситуація у майбутньому може бути змінена, але ця зміна не може настати в атмосфері нерозважних і неоправданих дій.

Проблеми існують. Апостольська Столиця хоче вислухати побажання вірників і знайти відповідь, яка буде респектувати законні права одних і других. Щоб це можна здійснити, перш за все треба створити мир і злагоду між групами.

Під час наради, яка тривала біля п’яти годин, єпископ-ординарій Іван Семедій, як також єпископи-помічники Йосип Головач і Іван Маргітич повністю могли висловити свої думки і також їхні стурбування ситуацією, яка склалася.

Апостольський Нунцій, завершуючи цю зустріч, закликав владик, щоб вони були творцями порозуміння, миру, злагоди, взаєморозуміння між вірниками. Апостольський Нунцій із своєї сторони приложить усі зусилля, щоб допомогти розв’язати всі проблеми, але завжди в дусі церковно-християнського порозуміння.

Владики зі своєї сторони доложать всіляких зусиль, щоб співпрацювати з Представником Святішого Отця Папи Римського.

Апостольський Нунцій Антоніо Франко
Єпископ-ординарій Іван Семедій
Єпископи-помічники Йосип Головач, Іван Маргітич

Думки прихильників єп. І. Семедія

Протокол загальних зборів Греко-католицької громади Мукачівської єпархії Підкарпатської области від 1992 року

Ми, греко-католики, вірники нашої Мукачівської єпархії, яка знаходиться під юрисдикцією Римського Престолу, прямо ознакомившися з матеріялами Священного Синоду єпископів Української Греко-католицької Церкви від 16-31 травня 1992 року у Львові, проголошуємо слідуюче:

Ми, греко-католики нашої громади, як і всі греко-католики нашої Мукачівської епархії, належимо до нашої суверенної України, але по церковній лінії, по юрисдикції, то є по судовластю більше як двісті років належимо прямо до Конгрегації Східньої Церкви в Римі, і всіми назначеннями єпископів-ординаріїв та єпархій має право розпоряджатися тільки Папа Римський.

На Соборі введена і підтверджена православна св. Літургія зі всіми її доповненнями по східньому, візантійському, ортодоксному православно-російському обряду, в якому викинуті і заборонені всі набоженства, століттями набуті в нашій єпархії, як рожанець (вервиця), молебні до Пресвятого Серця Ісусового, до Непорочного Серця Пречистої Діви Марії, Непорочне Зачаття, празник Царя Христа та багато інших. Рішуче протестуємо проти деяких самозванців, які без дозволу і згоди єпископа-ординарія підбурюють народ, щоб під предлогом возз’єднання наших єпархій завести нам православно-російський обряд, збираючи підписи на всілякі фальшиві петиції.

Рішуче протестуємо проти самозванців, які обдурюють народ 146 каноном кодексу для Східніх Церков, який відноситься до юрисдикції патріярха, а не до Архиєпископа Львівської Метрополії. На Україні ні в нас у Підкарпатті ще немає ні Патріярхату, ні Патріярха.

Виступаємо проти злодушности і шкідливости самозванців, які знають або мали би знати, що цілою Католицькою Церквою керує Папа Римський, а єпархіями єпископи-ординарії, а не народні збори, петиції, лозунги та підпільна агітація по домам проти суверенности єпархії та юрисдикції єпископа-ординарія по Брежнівському методі і духу, який ще не вивітрився із «самозванців».

Категорично виступаємо проти агітації самозванців на розділення нашої єпархії на Мукачівську та Хустську українську і прилеглих районів з осідком у Хусті. Наша єпархія з покон віків є греко-католицька єпархія, багатонаціональна і не терпить вивищення одної нації понад другу і тому вона є тільки греко-католицькою для всіх. Ділити єпархії має право тільки Святіший Отець Папа Римський і ніхто другий.

Звертаємося із зверненням до єпископа-ординарія Семедія, щоб перервав агітаційну роботу самозванців проти законного ординарія, проти нашої єпархії, тим самим проти св. Матері Церкви, проти роздвоювання нашого народу, наших вірників. Ці самозванці являються предвісниками автокефалії або схизми. Всі схизми в нашій історії зачиналися на тлі обрядовости та туги за властю.

Наша громада звертається до всіх своїх членів і до всіх вірників нашої многонаціональної єпархії, щоб виганяли з своїх домів всіх самозванців агітаторів, які бродять нашими селами і заносять в наші громади та наші родини дух роздору, злоби і наклепів на законного епископа-ординарія, на нашу розвиваючуся єпархію. Просимо приложити всі зусилля для її обновлення серед таких важких обставин. Голова громади Підписи:

Секретар громади

Члени громади Копії: Рим-Ватикан Єпископу-ординарію

Владиці Семедію

Блаженнішому Кардиналові Іванові-Мирославові Любачівському,

Голові Східньої Конгрегації в Римі

Про розкол греко-католицької єпархії на Закарпатті

Ніхто не може сказати, з чиєї рекомендації, при чиїй підтримці єпископом-ординарієм Мукачівської єпархії (Закарпаття) став Іван Семедій. Особливих якостей людських і моральних заслуг перед ГКЦ він не мав. У той час, коли єпископ Іван Маргітич відбував каторгу в радянських ҐУЛАҐах, коли вдень працював у колгоспі, а вночі ходив по гірських карпатських селах відправляти релігійні обряди, підтримував надію у своїх вірників на відродження ГКЦ, Іван Семедій жив тихо, непримітно, не наражаючись на небезпеку.

У його біографії не знайдемо того, що зветься гонінням за віру. І все ж таки він став єпископом-ординарієм. Можливо, про це не слід би говорити, якби діяльність Семедія як єпископа не наводила на сумні роздуми.

Долаючи великі труднощі, ГКЦ на Закарпатті виходила з підпілля. Особливої активности у той час Семедій не проявляв, навпаки, його дії, домовленість з владою про те, що греко-католики повинні чекати, не вимагати повернення своїх храмів, певний час повністю гальмували цей процес. Владика погоджувався віддати у власність православним греко-католицькі церкви.

Тим більше незрозумілою стала його активність у започаткуванні того розколу, який стався у Мукачівській єпархії з приводу її статусу. Греко-католики не мали жодної церкви, а Семедій у пресі виступає із заявою до Святого Отця про підпорядкування Мукачівської єпархії безпосередньо Апостольському Престолу. Така заява більшою частиною вірників не була зустрінута схвально. Це також спричинилося до того, що деякі громадські організації стали ухилятися від допомоги греко-католикам у боротьбі за повернення їм храмів, справедливо вбачаючи у вчинку Семедія далекоглядний крок до автономізації Закарпаття.

Ми чекали визнання Апостольським Престолом Українського Патріярхату, єднання нашої Церкви, а не шматування її. Сильна Українська ГКЦ могла б краще захищати свої інтереси, відстоювати свої права, тим самим зміцнювати позиції Вселенської Церкви у Східній Европі, зокрема в Україні.

Єпископи Семедій і Головач проявили зневагу до ГКЦ, до вірників, не з’явившись на Синод греко-католицьких єпископів, що відбувся у травні 1992 року у Львові. Коли ми звернулись до Семедія за поясненням, він заявив, що не визнає Любачівського і приєднуватись до Митрополії не буде. Як може людина з такими поглядами, з такою позицією очолювати єпархію? Хіба це не є кощунством, коли такий священик звертається до Бога з молитвою «за єдність віри»?

У газетній статті «Статус власного права» («Новини Закарпаття» за 6.08.92) Семедій наводить майже другорядні питання порядку денного Синоду, але ні словом не згадує про головні: визнання недійсним, неканонічним т.зв. львівського собору 1946 року, який оголосив «саморозпуск» ГКЦ, звернення Синоду до Президента України і Верховної Ради про регабілітацію ГКЦ. І недарма. Адже його підпису під цими документами немає. Виходить, владика визнає правомочність собору.

І ці дії Семедія не знайшли осуду в Римі.

Семедій не заперечує, а, може, й реклямує, що його підтримують певні кола в діяспорі, «русини», які ненавидять Україну, надіються на відокремлення Закарпаття від України.

Як би не прикривались діячі Церкви гаслом, що вони не вмішуються в політику, однак поступки їх чітко забарвлені в політичний колір. Єпископ Семедій виступає у тісному альянсі з політрусинами, знаходить форми фінансування їх, вояжів цих «вождів» на Захід.

Ми хотіли б довести до відома діяспори, що кошти, які, певно, направляються нею на відродження греко-католицької віри на Закарпатті, насправді послуговуються розколу в ній, а в майбутньому, може, й зникненню її, денаціоналізації нашого народу.

У Мукачівській духовній семінарії панують такі порядки, що більша частина студентів виступила із заявою протесту і свого виходу з неї. Вони мають право навчатись в іншій семінарії. Сімох кращих студентів, що перейшли на заочне відділення Івано-Франківської семінарії, у Львові рукоположили на священиків. На Закарпатті не вистачає священиків, у селах нема кому правити релігійного обряду (цим користуються православні — природа не терпить пустоти), а Семедій сімох священиків лишає, позбавляє священичого сану. Це викликало глибоке обурення у вірників. І нам не зрозуміло, чому Рим у особі папського нунція на Україні підтримує Семедія в таких нелюдських, не то що непастирських діях, чому з молодих священиків просто знущаються, хочуть принизити їх людську гідність, заставляючи їх у всіх газетах Закарпаття просити вибачення у Семедія. А за що? Як нам відомо, екскомунікують із Церкви єретиків. Хай відповість владика, яку єресь проповідували ці священики.

В ужгородському катедральному соборі Богослуження проводиться на старослов’янській мові, на угорській, в селах і на словацькій. Вірники, в основному інтелігенція і робітники заводів Ужгороду, звернулись до єпископа-ординарія з проханням, щоб Служба Божа проводилась і по-українському. Однак, ні Апостол, ні Євангеліє не читаються по-українському, не враховується те, що молодь не розуміє старослов’янської мови, а, не розуміючи змісту молитви і обряду, не буде і виконувати його.

Піддаються цькуванню єпископ Іван Маргітич і ті священики, що стоять за єдність ГКЦ.

Сумнівними були і методи, до яких вдався Семедій і прибічники, щоб переконати візитатора архиєпископа Франческо Колосуано в тому, що вірники стоять за пряме підпорядкування Риму. Про збори церковних громад не повідомлялось заздалегідь, але «група підтримки» була на місці, і серед них були люди, які взагалі до церкви не ходять, але мають певні політичні цілі. Все відбувалось за продуманим сценарієм з тими самими дійовими особами. І рішення таких «зборів» протиставлялись рішенню Мукачівського з’їзду греко-католиків, що стоять за єдність Церкви, рішенням окремих громад про визнання юрисдикції кардинала Любачівського, зверненням громадських організацій у пресі про підтримку ідеї єдности одної Церкви у державі.

У своїх рішеннях Апостольський Престіл міг би враховувати і думку мирян, вірників, психологія яких сьогодні не та, що була 250-50 років тому. Сьогодні вони не будуть іти сліпо за пастирем, якщо не будуть певні, що дорога веде до Храму. Думається, що незмінність церковного права на сучасному етапі розвитку людського суспільства не завжди є на користь самій Церкві. Якби церковне і світське право мали більше дотичних, то і Церква могла б мати більшу підтримку і розуміння своїх вірників.

Нам не зрозуміло, чому ГКЦ, на відміну від будь-якої Церкви у світі, не може мати свого патріярхату, чим диктується така нелюбов Риму до греко-католиків?

ГКЦ зараз має свою територію. Чому Перемишльська єпархія, найстарша з українських греко-католицьких єпархій, підпорядкована власне голові іншої Церкви? Якщо мається на увазі державна територія, то чому Мукачівська єпархія (хіба не відомо комусь у Римі, що Закарпаття — складова територія України?) відривається від матірної Церкви? Чому нас обманюють гаслом прямого підпорядкування Римові, коли ясно, як Божий день, що Святіший Отець не може фізично займатись справами окремих єпархій?

Чому ми у своїх справах повинні звертатись до папського нунція у Києві (а може в Егері? В Пряшеві?), а не до патріярха своєї Церкви?

Ми відчуваємо з боку Риму дискримінаційне ставлення до нас. Складається враження, що у Римі, у Конгрегації Східніх Церков, не всім до душі, що Україна стала незалежною, що Закарпаття увійшло до її складу, що ГКЦ зараз має свою територію, що повернувся на Україну кардинал Мирослав-Іван Любачівський, що греко-католики бажають мати свою єдину Церкву, Церкву-матір.

Продовжуючи політику дрібнення ГКЦ, Рим може більше втратити, ніж знайти. Спостерігається, що розкол у Мукачівській єпархії став причиною того, що припинився процес повернення православних громад (у минулому греко-католицьких) до ГКЦ. У випадку затвердження Римом статусу «власного права» Мукачівської єпархії може початись зворотний процес. Ми дивимось у майбутнє. Аргумент «так було» нас не переконує. Ми певні, що у майбутньому статус «власного права» привів би до латинізації, а так до мадяризації чи словакізації (приклади в житті греко-католиків Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії, Польщі). Такого рішення Риму наш народ у більшості своїй не сприйме. Думаємо, що знайдемо і розуміння у керівництва нашої держави, пам’ятаючи висловлювання нашого президента (з приводу справ православної Церкви), що керівництво Церквою у нашій державі із-за кордону не матиме його схвалення.

Ми звертаємось до греко-католиків цілого світу підтримати нас у бажанні бути в лоні своєї Матері-Церкви, допомогти нам переконати Рим у тому, що рішенням визнати Києво-Галицький патріярхат, об’єднати у його складі всі греко-католицькі єпархії, він об’єднає вірників одної Церкви у їх служінні Богу і укріпить в їх душах любов, мир і злагоду, місто Ужгород, 16 листопада 1992 р.

Ганна Мартиненко

Греко-Католицька Церква на Закарпатті на Синоді владик у Римі

(КоЗІ). Від деякого часу доходили тривожні вістки про ситуацію Української Греко-католицької Церкви на Закарпатті. Хоч на нарадах всього єпископату з України і діяспори минулого року в Римі були присутніми всі три єпископи Мукачівсько-Ужгородської єпархії, проте стало відомим, що два єпископи нерадо брали участь у спільних заходах цілої Української Греко-католицької Церкви. Вони зокрема відмовлялися канонічно належати до Галицької Митрополії, аргументуючи, що Мукачівська єпархія була на протязі історії окремою, а якщо належала до якоїсь «митрополії», то радше до угорського римо-католицького примаса в Остригомі.

Йдеться про єпископів Івана Семедія, недавно затвердженого ординарія єпархії, та одного з його помічників, Йосифа Головача. Ті два єпископи близько спілкуються, живуть в самому Ужгороді й узгіднюють свою сепаратистську акцію. Єпископ Головач, властиво, заявляє, що він радше мадяр, ніж українець-русин. Українську позицію займає єпископ-помічник Іван Маргітич, який живе на парафії в рідному селі Боржавському та має прихильників серед священиків і вірних, головно в Східньому Закарпатті. Владика Маргітич увесь час співпрацював з галицькими єпископами, визнає авторитет Митрополита Володимира Стернюка, брав участь у багатьох церковнозахисних акціях у Москві, Києві та на Закарпатті. В той час, двох перших не дуже було видно там, де велася відкрита боротьба за легалізацію Церкви.

Заходами Владики Маргітича та при співдії національно свідомих священиків і світських діячів відзискано в Хусті греко-католицький собор та привернено низку інших церков. В березні минулого року єп. Маргітич служив на могилах карпатських січовиків, а 3 листопада заініціював величаві поминки у 43 річницю смерти Єпископа-Мученика Теодора Ромжі.

Саме на цій релігійно-національній маніфестації в Хусті дійшло до публічного розходженя між закарпатськими єпископами. На торжество прибув Містоблюститель Патріярха, Митропо­лит Львівський Володимир Стернюк. Господар свята єп. Маргітич запросив також двох своїх співбратів єпископів. Літургію мали правити через великий наплив народу в міському амфітеатрі. Прибуло кілька тисяч прочан з сусідніх сіл, а серед церковних хоругов була й національна символіка. Єпископи Семедій і Головач відмовилися правити в амфітеатрі, а хотіли служити тільки в церкві, яка не вміщувала всього народу. На те зібрані всі вирушили з процесією і прапорами до амфітеатру, і там була відслужена величава архиєрейська Літургія. Обидва антиукраїнські єпископи залишилися самі і так від’їхали з Хусту. А торжество відбулося й без них. Про церковні справи на Закарпатті появилася цікава стаття в філядельфійському «Шляху» під заголовком «Національно-релігійне положення на Закарпатті» (10 лютого 1991 p.).

Напередодні скликаного до Риму Синоду українських Владик ці два закарпатські єпископи, що вже раніше зблизилися з місцевим новоспечним Товариством карпатських русинів, почали збирати підписи серед своїх священиків до Папи за те, щоб їх не уважати частиною Української Греко-католицької Церкви. Не знати, скільки цих підписів зібрано, але відомо, що їх передано до Риму мадярським греко-католицьким єпископом Сілардом Керестешем, до якого єпископ Семедій часто заїжджає в гості в Угорщину. Підозрівають, що обидва ужгородські єпископи не лише самі не збиралися їхати на український Синод до Риму, але й робили перепони єпископові Маргітичеві в отриманні візи від совєтських властей. Але Марґітич таки приїхав до Риму, хоч і з триденним спізненням, та привіз з собою петиції та підписи до Синоду, якраз протилежні до тих, що їх збирали два інші єпископи, а саме про включення Мукачівсько-Ужгородської єпархії до Галицької Митрополії.

Участь єп. Марґітича в Синоді дала позитивні наслідки. Владика з’ясував небезпечні дії двох інших єпископів та повідомив про те, що ординарій Семедій, властиво, намагається обмежити його дії до однієї парафії, хоч і сам мало активний на розлогій епархіяльній території і небагато прикладає рук до відновлення там Греко-католицької Церкви. Сімнадцять єпископів з діяспори та сім з України, себто всі синодальні отці, зайняли у цій справі спільне становище. (Стосовні документи — листи до Папи Івана-Павла II друкуємо на іншому місці).

Вони вистосували до Папи два листи з 8 і 9 лютого, натавровуючи сепаратистські дії єпископів Семедія і Головача, спрямовані на відірвання Мукачівської єпархії від матірної Греко-католицької Церкви. Наші Владики просять Папу Івана-Павла II, щоб він зберіг єдність нашої Церкви і формально підтвердив приналежність до неї Мукачівсько-Ужгородської та Перемишльської єпархій. Виглядає, що також підносяться голоси напевно в Польщі, щоб і ця старовинна наша єпархія була поза межами Києво-Галицької Церкви. Цитуємо важливе місце з листа українських Владик до Папи:

«Ми усильно прохаємо Вашу Святість, щоб Вашим найвищим авторитетом у Христовій Церкві Ви допомогли відновити в Українській Греко-католицькій Церкві її єдність, яка панувала в Київській Русі в самих початках її християнства та в минулому столітті, прилученням до території Києво-Галицького Патріярхату існуючі єпархії Мукачівсько-Ужгородську і Перемишльську».

Другий лист порушує незавидне становище українців-русинів Пряшівської єпархії, яка знаходиться так само у важкій кризі. Тут її словакізують, особливо за теперішнього ординарія єп. Івана Гірки. Синод звертає увагу Апостольської Столиці на факт, що близько двісті тисяч наших вірних «опинилися під натиском інших національностей, зокрема словацької, яка не виявляє пошани до їхної мови та обрядовости, що панували раніше у Пряшівській єпархії, а перетягають на словацьку мову і звичаї цілі русько-українські села».

В обличчі того, що Синод звернувся до Папи, щоб іменовано для русинів-українців Пряшівщини окремого єпископа-ординарія, «який продовжував би традицію попередніх єпископів (Діонізія Нярадія, Павла Ґойдича, Василя Гопка), в духовній і церковній злуці з усією Греко-католицькою Церквою та її віковими традиціями».

Це два надзвичайно важливі документи, в котрих наша ієрархія боронить насущних прав нашої Церкви і народу, що їх різні чужі «опікуни» та деякі слабодухи й коньюнктурники з власних рядів намагаються послабити, поділити, аби так над нами можна легше панувати. За цим також криються різні підступні дії давніх претендентів на одвічні українські землі та на нашу Церкву, якої помісність та Патріярхальний устрій не по нутру деяким нашим сусідам. Добре, що в цій справі прозвучав однодушний голос наших Владик.