Михайло Лоза

Відділ Українського Патріярхального Товариства (У ПТ) в Боффало, який існує від 1971 року, немало прислужився до популяризації ідеї, за яку змагається це Товариство. Робив це різними шляхами, а особливо за допомогою своєї що недільної радіопрограми, якій присвячуємо нашу статтю.

Не відразу ця радіопрограма стала постійною. Спочатку — тому, що в Боффало в тому часі (а був це 1982 рік) не було жодної української радіопрограми, зродилося бажання зорганізувати тільки дві радіопередачі з нагоди Різдвяних Свят за новим і старим календарним стилем — 25 грудня 1982 р. і 7 січня 1983 р. Була це ідея тодішнього голови Відділу УПТ Онуфрія Білоголовського. Її обмірковано на одному із засідань Управи Відділу, і винесено позитивне рішення.

Почалася акція зібрання потрібних фондів. Датки посипалися несподівано щедро, більше, ніж було їх потрібно. Залишеними грішми оплачено чергові дві-три передачі. А датки напливали дальше з проханням від жертводавців, щоб передачі зробити постійними. Управа Відділу УПТ пішла назустріч бажанню слухачів-жертводавців і підписала контракт з радіовисильнею Даблю Ейч Ел Ді на ввесь 1983 рік. Згодом контракти підписувалися уже з року на рік, і таким чином Патріархальна Радіопрограма в Боффало почала одинадцятий рік свого існування і праці.

Радіовисильна Даблю Ейч Ел Ді працює із великим засягом на Канаду — так, що передачі патріярхальної радіопрограми з Боффало мають можливість слухати також і громадяни Канади. Передачі відбуваються кожної неділі в часі від і од. 1:30 до 2ої. З нагоди Різдвяних Свят, а іноді і з нагоди Великодня передавалися ще й спеціальні програми.

Ведучою радіопрограми ввесь час є Ірина Лаврівська. Протягом сімох років виступав на Радіопрограмі із відповідними гутірками автор цього допису. Згодом посилав свої гутірки для прочитання ведучій радіопрограми. Час-до-часу виступала теперішня голова Відділу УПТ (головою стала вона після Онуфрія Білоголовського в 1984 році) Оксана Бережницька. Часто служила потрібними матеріялами або порадами. Деколи і заступала ведучу Ірину Лаврівську.

Протягом шести років передавалися гутірки проф. Зенона Сагана з історії Української Церкви. Смерть у 1988 році перервала його працю.

Не можна поминути осіб, які виступали принагідно. Це в першу чергу священики. Виступали вони особисто або присилали записи свого слова на звукозаписній стрічці. Ось імена священиків: о. д-р Павло Івахів, о. декан Дмитро Лаптута, о. Володимир Вербицький, о. Богдан Сенцьо, о. Мар’ян Струць, о. Мар’ян Процик, о. Мирослав Байрак, о. Роман Ганкевич, о. Андрій Чировський, о. Любомир Мудрий, о. Матвій Берко, о. Іван Музичка, о. д-р Ігор Мончак, о. Петро Ґаладза, о. Кіндрат Дячук, о. Омелян Іскат і інші.

Із світських громадян принагідно виступали: Онуфрій Білоголовський, проф. Стефанія Чушак, інж. Олександер Пришляк (колишній голова Краєвої Управи УПТ), Анна Макух, Ярослава Борачок, Оксана Салдит, Ігор Чмола, Петро Поліщук, Омелян Кульчицький. Були також передані інтерв’ю: проф. д-ра Леоніда Рудницького з проф. Мирославом Лабунькою, Оксани Бережницької з Ігорем Ольшанівським і Лесею Крип’якевич. Передавались записи слова голови УПСО Василя Колодчина і голови Краєвої Управи УПТ Роми Гайди. І найважніше: передавалось слово Патріярха Йосифа.

Адміністратором радіопрограми ввесь час є Онуфрій Білоголовський. Завдяки його відданій праці радіопрограма ніколи не зазнала фінансової кризи.

Для орієнтації, як виглядає фінансова сторінка радіопрограми, дамо слово цифрам. За десять років існування радіопрограми зібрано $66,539.37. Видатки в тому часі склали суму $60,607.27. Отже, кошти утримання радіопрограми річно становлять пересічно дещо понад шість тисяч доярів.

Основне число жертводавців творили приватні особи. Крім них Патріярхальну радіопрограму підтримували організації, установи, підприємства.

Між останніми були й не-українці. Були й позамісцеві установи, як Український Народній Союз і Український Братський Союз. Щодо величини — датки були різні: багатші, та менш багаті. Є випадки, що сума датків за 10 років сягає одної тисячі, а то й двох тисяч долярів або й вище. Такі випадки годиться назвати:

Український Народній Союз… $2,500.00
Бінго, що відбувалося в п’ятницю … $2,000.00
Бінго, що відбувалося в суботу… $1,750.00
(це бінга, які існували при церкві і школі св. Миколая в Боффало. Вони вже не існують).
Похоронне заведення Ольги Слотюк… $1,235.00
Похоронне заведення «Бушка» (не-українське)… $1, 125.00
Гуцульське Т-во ім. Олекси Довбуша … $1,000

Це були організації і підприємства. А ось ще подібні датки від окремих осіб:

Василь і Анна Федорак… $1,730.00
Онуфрій і Галина Білоголовські… $1.020.00
Іван і Марія Іскало… $1,000.00

На закінчення слід побажати Патріярхальній радіопрограмі дальших успіхів, а жертводавцям подякувати за підтримку тієї — так дуже потрібної — трибуни для популяризації ідей Патріярха Йосифа.

Загальні збори кожного товариства чи організації, які відбуваються періодично, що-якийсь час (залежно від того, як велить статут), ставлять собі за мету виконати перш за все чотири основні завдання: зробити підсумок праці за час останньої каденції, критично оцінити її (працю), вибрати нові керівні органи і накреслити плян праці на майбутнє — хай і дуже загальний. Такий характер мали також і загальні збори Боффалівського відділу УПТ-ва, які відбулися в неділю, дня 1 квітня 1990 року в Українському Домі «Дніпро». Поки, однак, приступимо до обговорення названих вище завдань, подамо ще декілька інформацій формального характеру — притаманного кожним загальним зборам.

Загальні збори, про які мова в цьому дописі, відкрила голова Управи Оксана Бережницька. Розпочато їх (а згодом і закінчено) молитвою. Віддано шану тим членам, що відійшли у Божу Вічність в часі останньої каденції. Згідно із порядком нарад обрано президію для дальшого ведення загальних зборів. До президії увійшли д-р Михайло Лоза (голова) і Ірина Лаврівска (секретар). У часників загальних зборів було 33.

Коли йдеться про загальну картину праці відділу, то її чітко накреслила у своєму звіті голова Оксана Бережницька. Цю картину доповнили своїми звітами інші члени управи.

На час, коли діяла уступаюча Управа (від березня 1988 р. до квітня 1990 p.), припали великі роковини: 1000-річчя Хрещення У країни. Крім того, в тому часі, особливо в 1989 році, відбулися значучі події. Передусім Українська Католицька Церква вийшла з катакомб. Цим подіям особливо багато було присвячено уваги і відступлено часу на щонедільній радіопрограмі, яку вже восьмий рік веде відділ. Але докладніше про цю радіопрограму буде мова пізніше.

Для плянування своєї праці управа відділу відбула 14 засідань. Праця, можна сказати, прибирала різні види. Щоб краще поінформувати мирян про життя нашої Церкви, висвітлювано фільми і так: в 1988 році висвітлено фільм із життя Блаженнішого Патріярха Йосифа «В’язень Христа ради». В 1989 р. миряни мали можливість запізнатися із відео-фільмом, яким задокументовано висвячення у Львові Митрополитом-Містоблюстителем Володимиром Стернюком питомців із Торонтської Епархії. Того самого дня миряни побачили ще фільм із записом концерту на честь Тараса Шевченка з нагоди 175 роковин його народження. Концерт цей відбувся у Львові. В 1990 році висвітлено два фільми: один — з демонстрації за легалізацію Української Католицької Церкви в Україні, а другий — із свята на честь о. Маркіяна Шашкевича, яке відбулося на Білій Горі у Підлиссі.

З нагоди зустрічі президента Реґена із секретарем Комуністичної Партії СССР (тоді ще не президентом) Горбачовим у 1988 р. вислано до президента Регена 650 листівок з проханням порушити перед Горбачовим в часі зустрічі справу Української Католицької Церкви.

З метою поглиблення духовости мирян управа відділу влаштовувала поїздки до відпустових місць в Канаді — до манастиря Сестер-Служебниць в Анкестер і Отців-Студитів у Вудсток. Поїздки відбуто в 1988 і в 1989 роках (разом — чотири). В обидвох згаданих роках за ініціятивою відділу УПТ були відслужені св. Літургії за спокій душі бл.п. Патріярха Йосифа. День народження і день смерти Патріярха відмічено також і на радіопрограмі. Для придбання фондів на видатки відділу управа влаштувала по два пікніки у підзвітних роках. Всі імпрези були успішні, дякуючи зрозумінню і підтримці мирян.

Як в давніших роках, так і в двох минулих, управа (точніше: Оксана Бережницька і Зенон Боднарський при помочі збірщиків) зайнялася збіркою датків на Патріярший Фонд з успішним результатом. За 1988 рік зібрано на Патріярший Фонд $5,700. В цій сумі містяться також і датки, зложені в пам’ять покійних осіб. Крім того, управа відділу перевела ще збірку на інші цілі, а саме: на викінчення мозаїк в соборі Св. Софії в Римі ($1,700), на виховання нових священиків ($1,000), на церкву в Люрді ($320). В 1989 р. збірка на Патріярший Фонд, разом із датками в пам’ять померлих осіб, дала суму $7,997. Датки на інші цілі: на релігійні книжки для України — $1,500, на виховання нових священиків в Україні — $1,000.

У своїй праці управа керувалася засадою: лише в єдності можемо мати успіх. Тому то відділ співпрацював з усіма товариствами і організаціями нашої громади.

Звіт голови про працю відділу слід доповнити ще двома звітами: звітом скарбника і звітом адміністратора Патріярхальної радіопрограми. Згідно із звітом скарбника Михайла Курляка, стан каси відділу на день загальних зборів виносив $2,855.38.

Від грудня 1982 року відділ веде свою власну радіопрограму. Передачі відбуваються кожної неділі і тривають по півгодини. Ведення програми коштує річно приблизно $14,000. Фінансову базу для неї творять пожертви від радіослухачів, а також від деяких установ, підприємств чи організацій. Про здобуття цих фондів від самого початку існування радіопрограми дбає адміністратор Онуфрій Білоголовський. Для побудови окремих передавань віддають свій час і труд Ірина Лаврівська, Оксана Бережницька і д-р Михайло Лоза. Іноді виступають на радіопрограмі запрошені гості. З нагоди великих рокових свят, як Різдво й Великдень, виступають духовні отці із Словом Божим. Про здорову господарку радіпрограми може послужити факт, що на день загальних зборів в касі радіопрограми було $5,211.09. Примітка: Каса радіопрограми ведеться окремо від каси відділу.

Краєва Управа УПТ присилає відділові 100 примірників журналу «Патріярхат» для розпродажу. Дякуючи членам Управи — Марії Курляк, Степанові Душенкові й Оксані Бережницькій журнал дістається до рук читача.

Як в попередніх роках, так і під кінець 1988 і 1989 років, видано «Бюлетень» (2 числа). Завдання «Бюлетеню» є поінформувати мирян про працю відділу, з працею радіопрограми включно.

Як загальні збори оцінили працю відділу? Позитивно. Те саме зробила і контрольна комісія (Корнель Дзюба, Богдан Мороз, Мар’ян Борачок) і поставила внесок на винесення довір’я уступаючій Управі.

На пропозицію маєстра Мар’яна Борачка довірено керівництво відділу протягом наступних двох років тим самим людям. Це ще один доказ позитивної оцінки праці відділу з боку загальних зборів.

А які завдання перед відділом у майбутньому? Дальше служити справі визнаня патріярхату Української Католицької Церкви.

«Блаженні мертві, вмираючі в Господі.
Так, говорить Дух, нехай спочинуть по трудах своїх,
бо діла їх підуть вслід за ними» (Одкр. 14, 13)

23 грудня 1994 року минула перша річниця смерти бл. п. д-ра Михайла Лози. Тяжко повірити, що його нема між нами. Нема людини, яка ціле життя присвятила праці для нашої Церкви і народу. Він виконував свій обов’язок, покладений на нього Всевишнім, і ніколи не звертав уваги на це «як світ платить», а лише совісно старався сповняти свої повинності. Відійшов з цього світу в наслідок нещасливого автомобілевого випадку, який стався напередодні дня його янгола св. архистратига Михаїла. Після 5-тижневого побуту в лікарні помер. Вістка про смерть д-ра Лози блискавкою облетіла боффалівську громаду, серед якої довгі роки проживав і працював покійний.

Михайло Лоза прийшов на світ в селі Підберезці біля Львова 26 квітня 1915 р. як наймолодша дитина в середньо-заможній родині Івана і Параскевії Лозів. В родині, крім нього, було ще троє дітей. Найстарша сестра Марія — знана письменниця, яка писала під псевдонімом «Марія Остромира», брат Степан і сестра Володимира. Діточі роки, які припали на час Першої світової війни, провів у рідному селі. Дещо з цього часу, як згадує покійний у своїй біографії, залишилося в його пам’яті на ціле життя — цитую: «Глибоко врізалися мені в пам’ять початки польської окупації. Польські вояки, а то і перебрані за вояків львівські батяри-поляки, в немилосердний спосіб грабували українських селян. Не обходилося без побоїв, коли хто боронив пограбоване майно». Початкову школу розпочав у рідному селі, а після закінчення четвертої кляси поступив до філії Української Гімназії у Львові. Так, як багато сільських хлопців, глибоко переживав розлуку з рідним селом, мешкаючи на станції у Львові. Після закінчення гімназії в 1933 році двічі подавався на медичний факультет Львівського університету, але з огляду на українську національність не був прийнятий. Тоді поступив на гуманістичний факультет львівського університету та студіював слов’янську філологію, в тому і українську, яка була долучена до катедри слов’янських мов. Студії закінчив у 1939 році із ступенем магістра філософії. В часі університетських студій жив у Винниках в домі сестри Марії, замужньої за д-ром Юрієм Раковським. Там українські студенти при читальні «Просвіта» мали свій гурток, у якому покійний був кілька разів головою. Перед вибухом війни 1939 p., як багато винницьких студентів, був арештований польською поліцією. Лише скорий натиск німців перешкодив полякам висилку арештованих до Берези Картузької. Під час радянської окупації покійний був учителем в середній школі в Косові, де пізнав свою майбутню дружину Уляну Фіглюс, з якою одружився вже після приїзду до Америки 1950 року.

В часі німецької окупації працював у міській управі, а згодом в Делеґатурі УЦК у Винниках. Коли там відкрилася сільсько-господарська школа, став у ній працювати вчителем української мови і аритметики. Крім цього, був активним в громадському житті Винник.

В 1944 році з родиною сестри виїхав на еміграцію. Спочатку затримався на Словаччині, а опісля переїхав до північної Німеччини і замешкав з родиною в Гільдесгаймі. В 1950 р. переїхав до США і поселився в Боффало. Час життя покійного в нашій громаді чи не найбільш продуктивний в його житті. Під час побуту в Німеччині 1948 року на Українському Вільному Університеті осягнув ступінь доктора філософії.

В Боффало початково працював фізичним робітником, а опісля був тимчасовим професором у Д’Ювіл Каледжі. В роках 1964-1973 був учителем латинської і німецької мови в одній із середніх боффалівських шкіл. Одначе, в наслідок автомобілевого випадку 1973 року в день св. арх. Михаїла, перейшов на емеритуру. Громадська праця Михайла Лози багатогранна. Від 1951-1973 року вчив у суботній школі українознавства як учитель, директор та інспектор «Рідної Школи» на західню частину стейту Нью-Йорк. Найтісніше був пов’язаний з діяльністю УККА в Боффало як член екзекутиви, включно із становищем голови під час дворічної каденції. Покійний був пов’язаний діяльністю і в інших організаціях нашого міста. Був членом-кореспондентом НТШ історично-філософічної секції та частим автором на літературні і громадські теми в різних наших збірниках і часописах, до яких написав понад 400 статтей.

Окреме місце в житті Михайла Лози належить його діяльності в Українському Патріярхальному Товаристві в Боффало. Від початку його заснування безперебійно був активним його членом, багаторічним членом управи, а коли 1982 року постала Патріярхальна Радіо-передача, був її співробітником, приготовляючи до кінця життя цінні гутірки. Лоза був великим подвижником ідей Патріярха Йосифа та старався про їхню популяризацію в пресі чи в своїх виступах на різних святкуваннях. Покійному наша громада завдячує кожночасні звідомлення в пресі про її життя і діяльність. Він, неначе літописець, слідкував за її життям та завжди був готовий до праці.

Похорони покійного, що відбулася 28 грудня 1993 року в Боффало з церкви св. о. Миколая під проводом всеч. о. Мар’яна Процика, були виявом пошани і подяки покійному від громади. Тлінні останки спочили на місцевому цвинтарі Кальварія. Залишив у смутку дружину д-ра Уляну, синів д-ра Романа і д-ра Бориса з дружинами і четверо внучат.

Прощаючи Вас, докторе, від УПТ в Боффало, насмілююся поставити Вам питання: «Чи ми ще зійдемося знову?». Вірю, що так, бо вірю в безсмертя душі, а покищо нехай пам’ять про Вас зберігається від роду в рід.

Оксана Бережницька