Свіжий номер

Liturgical Aesthetics: Excess or Necessity?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Михайло Пирський

Помер Михайло Пирський

Ділимося сумною вісткою, що на дев’ятьдесят першому році життя помер наш довголітній член управи відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку Михайло Пирський. Покійний був щедрим українським меценатом на культурні, наукові і церковні потреби. Некролог у наступному числі.

Помер великий меценат Михайло Пирський

12 червня 1991 року на 91 році багатотрудивого життя відійшов у Божу вічність довголітній член Українського Патріярхального Товариства, колишній член управи відділу Патріярхального Товариства в Нью-Йорку, відомий комерсант і великий меценат на українські культурні і церковні цілі — Михайло Пирський. Покійний Михайло належав до особливо цікавих людей у нашій громаді.

Михайло Пирський народився 19 вересня 1899 р. у Жовкві — Західня Україна. У родині, крім Михайла, Пирських було ще трьох синів і три дочки. У молодого Михайла був нахил до комерції, і він закінчив торговельну школу, яка йому промощувала шлях до комерційного життя. Його юнацькі роки припали на роки Першої світової війни та українських визвольних змагань. І вже юнаком Михайло Пирський, як свідомий український патріот, голоситься, як доброволець, до Української Галицької Армії, щоб захищати нововідроджену українську державу.

З УГА ділив долю до самого її кінця. У пам’ятні дні історичних українських визвольних змагань був у Києві. Також брав участь у зимовому поході. Таким чином Покійний був одним з останніх учасників українських визвольних змагань у 1918 роках, як український вояк-патріот.

Покійний болюче пережив неуспішні визвольні змагання. Він повертає до свого зацікавлення — комерції. Поволі спромігся відкрити у Львові крамницю з молитовниками, святими образами й іншим. Це дало певну життєву перспективу, але знову ж Друга світова війна зрушила Михайла Пирського перед другим приходом більшовиків на західні землі України покинути дорогий для нього Львів. Як багато українців, так і Пирський, що залишили українські землі, опинився у Німеччині. Після скитальщини Михайло Пирський з дружиною Анастазією емігрував до США і на постійно поселився у Нью-Йорку. Тут Покійний знову попробував свого щастя у комерційній професії. Слід підкреслити, що в цьому покійному Михайлові пощастило. Він відкрив свою крамницю з текстилями, светерами, хустками й іншим. Він не раз підкреслював і шкодував, що так мало українців займаються бізнесом, а це велика шкода, бо бізнеси могли б нашу українську громаду поставити на трохи вищий щабель.

На жаль, подружжя Пирських не мали жодного потомства. Вони жили скромно, а свої тяжко запрацьовані гроші щедро жертвували на українські цілі і на церкву. Покійний Михайло разом з своєю, також вже покійною, дружиною Анастазією зафундували дзвін для Св. Софії у Римі. Покійний Михайло Пирський залишив свої тяжко запрацьовані і заощаджені гроші для українських установ. В останньому своєму заповіті свій маєток, в імені своєму і дружини, записав на українську католицьку семінарію у Львові.

Слід підкреслити, що українська громада у покійному Михайлові Пирському втратила у першу чергу великого мецената на культурні, наукові і церковні цілі, чесну, багатотрудиву і глибоко релігійну людину й українського патріота.

Похороном Михайла Пирського займався його добрий друг і приятель, який йому на протязі довгого часу допомагав у праці, пан Теодор Подоба. 15 червня у похоронному заведенні Яреми були відправлені похоронні обряди — панахида, яку відправив о. Теодозій Ільницький. Після Панахиди покійного прощали: Микола Галів від управи Українського Патріярхального Товариства та Наукового Товариства ім. Шевченка, Микола Чорний від ансамблю Бандуристів «Гомін степів», Степан Хемич від Катедри Українознавства при Гарвардському Університеті і Микола Турецький від Українських Комбатантів. У суботу, 16 червня ц.р., у церкві св. Юра була відправлена заупокійна Служба Божа, і після цього покійного Михайла Пирського похоронено на цвинтарі у Савт Бавнд-Бруку. Хай йому буде гостинна американська земля легкою, а пам’ять про нього залишиться надовго між нами.

М. Галів