Уперше «Отче наш» і «Ще не вмерла»
Малим почув я, мамо, з Ваших уст,
Коли портрет Мазепи люто дерли
Й Тараса нишком розбивали бюст.
Хрести ламали, храми руйнували
І кров’ю упивалися кати,
І ставили нам Ідолів-гевалів
Там, де стояли храми і хрести.
Каміння жаху виростало всюди,
Де вражий перст націлювавсь лишень,
Волали мури і німіли люди,
І в темінь перетворювався день.
«Моліться, діти — ледве тихо-тихо
Ви шепотіли, білі, як стіна. —
Свята Михальда провіщала лихо:
Зі сходу запанує сатана».
І ми молились, гаряче молились,
З очей сльоза — немов роса з трави,
І в тім, що зла руїна розвалилась,
Допомогли і наші молитви.
Якби сьогодні, мамо, Ви устали,
То з радощів, мабуть, умерли б знов:
Нема вже в нас божків на п’єдесталах
І прапорів, забагрених у кров.
Одначе, знаю, Ваш великий досвід,
Збагачений наукою століть,
Дозволив би сказати: «Щойно досвіт.
Дивіться, діти, — хвилі не заспіть».
Михайло Шалата
Дрогобич