Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Микола Чубатий

Перед третім етапом

Коротка історія організованого руху за створення Українського Католицького Патріярхату дозволяє усистематизувати себе поділом на три окремі дієві періоди. Перший найбільш спонтанний і піднесений період був початковий, зв’язаний із конкретними заходами Верховного Архиєпископа Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого в Римі до організаційного завершення нашої Церкви у патріярхальній системі. За діловою ініціятивою Українського Християнського Руху в США зорганізовано Комітет за Створення; Київо-Галицького Католицького Патріярхату з мережою відділів та мужами довір’я у багатьох містах країни.

Програмово Комітет оформився згідно з постановами Конференції Єпископату Української Католицької Церкви з вересня 1964 року; з ціллю «розгорнути діяльність, щоби Київо-Галицький Патріярхат скоро став дійсністю, та церковною владою нашої Церкви.»

Ентузіястом і мотором цього організованого руху виявився проф. М. Чубатий, який серіями добре науково обґрунтованих газетних статей і прилюдними доповідями спопуляризував ідею патріярхату серед громади, і видобув з неї певну активність. Відбуті авдієнції делегацій і приватних осіб в церковних ієрархів у Римі, перебіг II і III Сесій Другого Ватиканського Собору, постанови Першої Конференції Українських Католицьких Єпископів, піднесли ентузіязм і створили благородні надії на краще майбутнє Нашої Церкви. Спонтанно, і без великих зусиль зорганізовано й вислано до Св. Отця петиції в справі створення Патріярхату із сорок тисячами підписів мирян, і надії усіх почали ясніти.

Та громадському ентузіязмові і надіям багатьох шляхетних громадян прийшов скоро кінець. Скоро постанови Другого Ватиканського Собору, якими могла скористатись наша Церква, залишились важними лише на папері, а дійсність почали формувати оперативні чинники із Римської Курії та Східної Конґреґації, патріярхальний комітет відчув негайно створену нову реальність. Насамперед привезено вістку із безпосередньої зустрічі з протоархимандритом о. др. А. Великим про те, що Чин Св.ВВ не солідаризується, із Верховним Архиєпископом і не поділяє ідеї Патріярхату у представленій Ним формі. Митр. А. Сенишин в приготовленому інтерв’ю із приготованими журналістами недвозначно дав до зрозуміння,що ідея ієрархічної єдности нашої Церкви – це не його інтерес. В слід за тим проголошено нелегальність збирання підписів під петиціями до Св. Отця усіми трьома Владиками в США. А дальше провідні сили в УККА, /братські союзи та визвольний фронт/, доклали усіх старань, щоби накинути громаді їхнє неприхильне становище до справ, які заступав Комітет. Зрештою, проф. Л. Добрянський заявив, що він є за патріярхатом, але у Філядельфії…

Філядельфійський митрополичий ординаріят відкрив сторінки «Шляху» для ординарної атаки проти Комітету, матеріял до якої постачав йому Осередок Українознавчих Студій з проф. Р. Смаль-Стоцьким на чолі. Персональні атаки проти Верховного Архиєпископа почали появлятися у братській, католицькій і бандерівській пресі у формі власних коментарів,чи то у формі передруків із «віродостойних бразилійських католицьких» жерел. Визвольний Фронт поспішив заявити громаді, що він «не є проти патріярхату, але є проти такого патріярха, який робить за згодою Москви… Патріярхом може бути особа незалежна від бажань Москви… Комітет за Патріярхат – це ніким не покликані самозванці, які роблять роботу, що йде не в користь українського суспільства, але йде в користь Москви… Комітет не оправдує свого існування, бо ним керує Москва…»

В такому сумерку кінчався перший період організаційного й духового народного піднесення з надією на воскресіння єдности й ієрархічного вивершення нашої Мучениці-Церкви, і приходив час здушення вияву церковних і разом з тим національних стремлінь вірних Української Католицької Церкви. В цей час відбувся другий З’їзд Комітету який по формі прийняв і новий статут і оформив Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, а по суті передав Товариству діяльність Комітету для продовжування її в змінених умовах.

Так Товариство започаткувало свою скромну діяльність в такій дійсності, що справа патріярхату для нас є фактично відложена на необмежений час. Противники Кардинала й ідеї патріярхату святкували перемогу, а ряди тих, які повинні відстоювати правду – рідли. Багато відомих прізвищ, що густими рядами зарясніли були на фірмових паперах Комітету погубились і відпали, багато відділів і мужів довір’я заніміли, а горстка тих,що ще залишились – потонули у безпредметових взаїмообвинуваченнях в невдачі. Нова управа не мала відкритих можливостей дії. Соборові сесії закінчились, жадного іншого форуму церковної політики не існувало, Конференція Українських Єпископів не відбулась, а до Першого Синоду Католицьких Єпископів в Римі наша Церква приступила так, як Східній Конґреґації забажалось – розбитою на три куски. Нас, льояльних членів Католицької Церкви ставлено щораз перед новими доконаними фактами, доконаними беззаконно, скрито.

Назву нашій Церкві міняють; Чин Св.ВВ фактично відірвався від цілости Церкви, і за дозволом Східньої Конґреґації веде окрему політику на чужині і на Україні; номінація трьох прелатів греко-католиків у Польщі, єпископські свячення в Югославії, чи навіть піднесення в ранзі трьох священиків із Чікаґо, /за участь у скандалах і компромітації Церкви і громади/, – усі ці прероґативи формально належать Верховному Архиєпископові, а фактично, /але чи леґально?/, виконує їх Східна Конґреґація.

Коли усі народи вводять тепер реформи в церковне життя, достосовуючи його до потреб самих мирян, прислуховуючись до голосу мирян, ми маємо ось таку реакцію Східної Конґреґації на льояльну акцію наших мирян, в листі Апостольського Делеґата ч.14З/64 до Митрополичого Ординаріяту у Філядельфії:

«Because of the harmful divisiveness that such efforts can bring to the Ukrainian community, the Oriental Congregation, acting in accord with the Secretariat of State, has requested that the following directive be conveyed to the Members of the Ukrainian Hierarch in this country: It is directed that all propagandizing and campaigning for a Ukrainian Patriarchate come to an end inasmuch as Cardinal Slipyi has expressly disassociated himself from all such Initiatives. In view of this, I would appreciate receiving from Your Excelle an assurance that these directives have been complied with so that I may in turn inform the Oriental Congregation.»

Щоби виготовити такі директиви то Східна Конґреґація мусіла мати інформації не від кого іншого, як лише від наших Владик, які в свою чергу інформують так як Східній Конґреґації потрібно. До речі наші Владики це не одиноке жерело інформації Конґреґації. Свого часу преса говорила, що інформація про можливість роздору між вірними пішла до Риму від кількох організацій нашої країни, в тому й від «столітньої наукової установи», із підписами визначних осіб. Знаємо також, що до Стейт Департменту У Вашінґтоні постачають також інформації, але вже іншого змісту. Там «роз’єднання між вірними» не має такого значення як у Римі, тому до Вашінґтону подають арґументацію яка там пасує: коли б, кажуть віддати тутешніх українців католиків під юрисдикцію Кардинала Сліпого, то це причиниться до поширення комунізму в цій країні… /Цілковита схожість з тим, що «Кардинал залежить від Москви!»/.

Серед такого тиску на нашу громаду від своїх і від чужих, і серед все нових фактів насильного розбиття й нищення найдорожчих скарбів громади – рідної Церкви, проходив другий етап нашої організованої праці.

Нова управа своїми акціями ще нераз деклярувала несфальшовану волю вірних нашої Церкви до збереження її ієрархічної єдности і обрядової окремішности перед своєю церковною владою і перед вищими чинниками в Римі.

В засязі тих тихих,але не менш рішучих заходів, вислано нові петиції до Святійшого Отця з підписами чотирнадцяти головних управ центральних організацій Америки, відбуто представниками тих організацій авдієнції у двох українських Владик, нав’язано і вдержується персональний зв’язок із представником Апостольської Делеґатури у Вашінґтоні, проведено акцію на СКВУ, та хоч в скромному засягу поширено конечну інформацію про становище й перспективи нашої Церкви чи то доповідями по осередках, чи то при помочі бюлетеня.

Краєва управа свідома того, що це не все, що треба було зробити для цілі Товариства, та що наша праця не зупинила розчленування нашої Церкви Східною Конґреґацією і господарювання в ній чужих, сил, але ця дрібна праця принайменше зберегла свідомість загроженої ситуації серед більшости громади, створила добірне «тверде ядро» активних і свідомих своїх завдань людей для майбутніх акцій, і заставила противників соромливо мовчати. Але вони хоч мовчать, то роботу свою продовжують.

Кінчаючи цей приписаний статутом час праці управа свідома того, що вона не зможе дати задоволяючої відповіді на тривожне питання про положення в нашій Церкві. Вона не зупинила процесу її шматування, і вона не може закрити перед громадою образу її руїни. Вона не може не говорити про те, що в багатьох єпархіях володіє чужа, не прихильна українським інтересам сила. І в такому незавидному стані приходиться відбути другі Загальні Збори Товариства.

Роздумуваннями над такою ситуацією треба приготовитись до третього етапу організованої праці для добра Церкви. Цей третій етап може бути тяжчий за два попередні, але може й бути легший. Тяжчий він може бути через те, що становище нашої Церкви на чужині і на Україні є безнадійне, і що противники її самостійности й українськости є панами ситуації. Легший він може бути тим, що викроїлись остаточно позиції УККА, СКВУ, і тих організацій, які дали виминаючі відповіді на пропозицію підписання меморіялу до Св. Отця. Знаючи на підставі так закроєних позицій з ким справа, знаючи що очікувати немає вже чого, оборонну акцію треба буде проводити тепер координовано не тільки в краєвому маштабі, але й в міжкраєвому, силами не одної, але багатьох споріднених організацій. Наша петиційна акція, як також наша акція на СКВУ була добрим початком. Координація і унапрямлювання свідомо обдуманих потягнень на базі Світового Руху Мирян зробить їх більш успішними.