Бл.п. Юрій Венґльовський народився 4 грудня 1921 р. в селі Берештів, недалеко Львова, в родині Івана й Олі Венґльовських. Батько був адвокатом і визначним культурно-освітнім діячем на Бібреччині. Мати вчителювала. У родині Венґльовських було двох синів. Оба вони були членами Пласту.
З приходом більшовиків на Західну Україну, батька Юрія, як відомого громадського активіста, члена ЦК УНДО у Львові й, врешті, як батька сина, що в той час уже почав активізуватися в підпіллю, більшовики арештували і вивезли, і слід за ним пропав. Покійний Юрій робив усі можливі заходи, щоб спровадити маму до Австралії, що, завдяки допомозі австралійської католицької акції і тодішнього пароха о. д-ра Івана Прашка, вдалося.
Моє знайомство з покійним сягає половини 1940-го року. Ми зустрілися в Хол мі, серед втікачів перед більшовицькою окупацією Галичини.
В тому часі я був провідником ОУН на терені гімназії у Холмі. Обласний провідник Петро Башук наказав мені скликати «відправу» (зібрання) звенових, щоб розподілити людей на виїзди по суботам і неділям в терен для роз’яснення у церковних справах та шкільництва. Так склалось, що я з бл.п. Юрком попали в одну місцевість, де ми спільно, через декілька місяців, виїздили і працювали. Ми тоді зблизились. Юрій виявився добрим організатором і кухарем.
В 1941 році наші дороги розійшлися. Юрій повернувся до Львова, а в 1945 році емігрував до Німеччини, опинившись в переселенчому таборі в Новому Ульмі. Звідтам емігрував до Австралії, Мельборну, з дружиною Наталкою і малолітнім сином Юрієм.
Ми поновно зійшлися в Мельборні при кінці 1949 року. Саме тоді оформилась перша управа Української Громади Вікторії. Покійного Юрія обрано культ-освітнім референтом. Він запропонував мені виголосити реферат на святі державности 22 січня у 1950-ім році.
Покійний Юрій був всестороннім громадським, церковним, політичним і кооперативним діячем. Він належав до тих, що віддались повністю українській справі, часто коштом родини і особистого відпочинку.
Немає сумніву, що найбільше часу й уваги присвятив Церкві. В Енциклопедії Діяспори т. 4 написано: «Близько співпрацював з єп. Іваном Прашком». Не тільки співпрацював, але вони були також і добрими приятелями. Юрій був довголітнім головою Катедрального Братства (1957-89), головою Об’єднання Українських Католицьких Організацій Австралії (1984-89) і заступником голови Українського Патріярхального Світового Об’єднання. Завдяки йому в Австралії не було окремого відділу УПСО, бо ОУКОА було членом УПСО і на цьому відтинку покійний безкомпромісово заступав і практикував свої позиції. Він належав до беззастережних прихильників Патріярха Йосифа і провів велику організаційну підготову у зв’язку з двократним приїздом Патріярха до Австралії, як також з відзначенням 1000-ліття християнства України.
На громадському секторі, крім згаданої вже початкової активности при творенні УГВ, він кожночасно брав активну участь у всіх громадських ініціятивах, комітетах, був заступником голови СУОА (1968-71), організаційним референтом СУОА та членом Контрольної Комісії СКВУ.
Був активний в українській кооперації. Належав до основників нашої кооперативи «Дністер». Був головою Ради Українських Кооператив Австралії і потім головою її Контрольної комісії, як також учасником двох Світових українських кооперативних конгресів.
Велику працю Юрій вложив в організацію і розбудову газети-тижневика «Церква і Життя», якої був довголітнім редактором та видавництва «Просвіта». Ці установи залишили річники газет та книжкових видань і збагатили полиці бібліотек, увіковічнивши чимало подій, людей і надбань української спільноти в Австралії.
Політично Покійний був членом Організації Українських Націоналістів С. Бандери і належав до визначних діячів Визвольного Фронту. Був довголітнім тереновим провідником ОУН. Під тим оглядом ми опинилися у відмінних колах ОУН. Але цей факт не заважив нашій особистій дружбі, родинних зв’язках і приятельстві. Ми взаємно респектували свої погляди, ми часто виступали в обороні один одного, всупереч, інколи, течії в нашій громаді, але завжди в інтересі української справи. На цьому відтинку належить відмітити дві події, що відбулися за часів провідництва Юрія в Тереновому проводі: спільне, при співучасті всіх трьох ОУН, 60-ліття ОУН та 40-ліття УГВР, як також створення спільного комітету до подібних справ. На жаль, доля того комітету завмерла з відходом у вічність бл.п. Юрія.
Сьогодні є ще живі свідки і протоколи, що можуть підтвердити ті події, що відбувалися в хаті бл.п. Юрія. Під цим оглядом, ми в Австралії, біля 8 років, багато заощадили зусиль і часу для добрих справ. Покійний, без сумніву, мав через це деякі труднощі від своїх й інших. Він зумів це видержати. Був глибоко віруючою людиною, щирим патріотом, жартівливої і життєрадісної вдачі. Покійний Юрій підкреслював свої твердження: «волію спати з чистою совістю, навіть тоді, коли програю за чесну справу».
Є люди, яких по їх відході важко заступити. Є люди, які мають власну особистість. Покійний до таких належав. Коли приходилось зустрічати несподіванки життя, чи йшлось про чесну і справедливу справу, тоді покійний був безкомпромісовим, рішучим і послідовним.
Сьогодні можна б поставити питання, який вплив мав би нині покійний на події в нашому організованому житті, особливо на церковному відтинку, якщо б жив? Мені підказували ці, що були близькими до нього, що цей вплив був би великий для добра нашої Церкви і громади. Я також такої думки.
Тому ми глибоко відчуваємо його перед- вчасний відхід і молимося за спокій душі бл.п. Юрія і Наталії Венґльовських.
При цій нагоді бажаю повідомити, що телефонував о. мітрат Дмитро Сенів з Сиднею і просив передати синові з родиною покійного Юрія, що він також молитиметься за спокій душ бл.п. Юрія і Наталії і, що солідаризується з нашою ініціятивою, моліннями та відзначенням пам’яті покійного Юрія Венґльовського.
Мирослав Болюх