Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Мирослав Іван Кардинал Любачівський

Конгрегація католицької освіти (семінарій та навчальних закладів)

Рим, 30 жовтня1998

Ваше Блаженство,

У Вашому листі № Р 96/217 від 15 квітня 1996 р. Ви просили про акредитацію Львівської Богословської Академії, а також про її афіліяцію з Папським Орієнтальним Інститутом у Римі, при цьому надсилаючи нам відповідну документацію про навчальну діяльність Академії.

З часу подання цього прохання вже минуло багато часу, і ми хотіли б попросити вибачення за затримку, яка була спричинена необхідними консультаціями, які слід було провести, особливо із самим Папським Орієнтальним Інститутом. Тим часом новий ректор Інституту о. Гектор Вал, єзуїт, дав свою згоду на наступне вирішення питання:

Папський Орієнтальний Інститут гарантує Львівській Богословській Академії академічну допомогу в організації першого богословського циклу відповідно до кан. 348 Кодексу Канонів Східних Церков; Інститут перевіряє програму, викладачів і навчальні структури. Після згоди Папського Орієнтального Інституту, Конгрегація Католицької Освіти затверджує функціонування вищезгаданого першого циклу з можливістю надання ступеня «Бакалавра Богослов’я» на період п’яти років і ad ехрегіmentum, увесь час із академічною допомогою Папського Орієнтального Інституту. В кінці експериментальної фази, все ще користуючись підтримкою Папського Орієнтального Інституту, Конгрегація Католицької Освіти оцінює ситуацію з метою прийняти рішення про доцільність формального встановлення автономного першого циклу.

Беручи до уваги традицію і щирі зусилля та відданість в галузі богословської освіти, якими відзначилася Львівська Богословська Академія, і теперішні потреби Вашої Церкви як це подано о. Тафтом, єзуїтом, у його доповіді про візитацію цього Центру, ця Конгрегація вважає, що процедура, наведена вище, є найбільш відповідним способом підходу до цього особливого випадку.

Отож, відповідно до даного розв’язання питання, ця Конґреґація Католицької Освіти даним документом затверджує функціонування першого циклю богослов’я, який містить право надавати ступінь «Бакалавра Богослов’я». Це затвердження дійсне протягом п’яти років і ad experimentum.

Повідомлення про дане затвердження буде подано Папському Орієнтальному Інститутові в Римі та Конгрегації Східних Церков.

Бажаючи висловити нашу вдячність за Вашу терплячість і цінну співпрацю, ми користуємося цією нагодою щоб передати Вашому Блаженству наші найкращі почуття і побажання.

Щиро Ваш во Христі

Піо Кардинал Лаґі

+ Джузепе Пітау, єзуїт

Його Блаженство
Мирослав Іван Кардинал ЛЮБАЧІВСЬКИЙ
Верховний Архиєпископ Українців
Львів

Лист Патріарха Мирослава-Івана до Українського Патріярхального Світового Об’єднання

Слава Ісусу Христу!

Львів, 12 червня 1995 р.
Р 95/438

Шановний пане голово,

Звертаюся до Вас з прямою прозьбою, як до згуртованого мирянського руху, зорганізованого в нашій Церкві, за думками мого славного попередника Патріярха Йосифа. Прошу це звернення передати кожному крайовому і місцевому Вашому осередку. Ви всі разом з нами працюєте для скріплення структури Української Греко-католицької Церкви.

Патріярх Йосиф знав, що лише спільно можна щось великого побудувати, і для того благословляв Вас. Він чітко собі уявляв Вас як допоміжну силу за вказівками II Ватиканського Собору. Це відповідальне служіння, яке потрібно розвивати!

Звертаюся до Вас, щоб конкретно просити активно підтримати проект, який був милий не тільки Патріярхові Йосифові, але й Слузі Божому Андреєві, а саме Львівська Богословська Академія.

Так, як Ви напевно читали з преси, я відновив Богословську Академію 1 вересня 1994 р. Віднова цієї установи була здійснена во ім’я продовження зусиль і ідей моїх попередників-світочів української культури і науки. Український нарід і його Церкви в першій мірі потребують відновлення людини, наповнення її душі вічними Божими вартостями, а інтелект — правдивою, незфальшованою наукою. Відновивши людину, ми зробимо перший крок до переосмислення нашого буття в Господі, нашої еклезіології, творення українського богослов’я, української філософської думки. А це все являється єдиною сильною основою для творення націй і держав. Наші провідники на таких основах не проваляться, а словом і практикою розноситимуть доброчесності, знівечені довголітнім невільництвом, для остаточного невідворотного розвитку української людини, української Церкви, української держави. Єдність Церкви і Народу таким чином побачить день.

Не одну людину, яка до війни закінчила Богословську Академію, Ви всі особисто знаєте. Можете оцінити з практики, що ці люди — єпископи, священики чи миряни — дали для розвитку нашої Церкви і Народу! Скільки вони зробили для розвитку нашої науки, для зорганізованого церковного і громадського життя! Все це кропітлива щоденна якісна робота, яка нам дозволила не тільки вижити, але й передати майбутнім поколінням цінності, які нам забирали. По всіх країнах нашого поселення вони високо про себе і про свою альма матер засвідчили.

За кордоном Патріярх Йосиф заснував Український Католицький Університет, який покликаний був продовжувати діяльність Богословської Академії. Цей заклад зробив своє, і відновлення Богословської Академії в Україні є продовженням цієї діяльности, яка з часом має перерости в Український Католицький Університет.

Бог подарував Україні незалежність, Українська Греко-католицька Церква відновила свою явну діяльність. Це привело, між іншим, до відновлення Богословської Академії, для ушляхетнення душі і вишліфування інтелекту майбутніх провідників України.

Під проводом молодих енергійних людей, — які вийшли з Українського Католицького Університету, ми це діло відважно розпочали, як годиться людям, що мають надію в Бозі. Перший академічний рік успішно завершується для 125 хлопців і дівчат. Але нам треба дальшого розвитку, і для того потрібно спільного зусилля.

Із таких причин дозволю собі ще раз попросити УПСО і кожне Крайове Товариство — яких прошу поінформувати про моє до Вас зверненя — про принципове довгострокове зобов’язання в користь Богословскої Академії, яке, на мою думку, повинно б мати широкий характер. Такі види допомоги корисні й бажані: щорічне виділення даної суми на потреби і розвиток Богословської Академії; проведення одної збірки на рік в різних осередках країни перебування і пересилка всіх коштів до Богословської Академії; заохочення людей при різних нагодах проводити збірки і передавання спадщини для Богословської Академії; відшуковувати і пересилати гуманітарні наукові бібліотеки визначних людей до Богослов­ської Академії.

Очікую на Ваші рішення, які Ви приймете, маю надію, з поглядом на минуле і майбутнє нашої Церкви і Народу.

Благословення Господнє на Вас!

+ Мирослав-Іван Кардинал Любачівський
Глава Української Греко-католицької Церкви

Зустріч Глави УГКЦ Патріярха Мирослава-Івана з Президентом України Леонідом Кравчуком

Київ, 12 жовтня 1992 року. 12 жовтня до Києва прибув голова Української Греко-католицької Церкви Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. Це другий приїзд Кардинала до столиці України з часу повернення на рідну землю.

Цього ж дня о годині 12-ій Його Блаженство Мирослав-Іван зустрівся з президентом України Леонідом Кравчуком. Про офіційне запрошення Кардинала на зустріч з президентом публічно було заявлено під час виступу Леоніда Кравчука 29 серпня 1992 року у Львівському оперному театрі на Святочній Академії з нагоди перепоховання тлінних останків Патріярха Йосифа Кардинала Сліпого.

У відповідь на запрошення Кардинал прибув до Києва, щоб взяти участь у діялозі, обговорити і вирішити цілий ряд проблем, які в однаковій мірі турбують і Церкву, і державу.

Разом із Кардиналом на зустрічі були присутні Генеральний Вікарій Львівської Архиепархії УГКЦ о. Іван Дацько, віце-канцлер Львівської Архиепархії о. Рафаїл Турконяк та керівник відділу зовнішніх відносин Львівської Архиепархії УГКЦ Ігор Ожиївський.

Від Редакції

Просимо всіх, хто бажає знати, чому Владики в США не взяли участи під час перепохоронення бл.п. Патріярха Йосифа у Львові, просимо звертатись безпосередньо до владик. Ми розуміємо вашу стурбованість, що ви бачили біля домовини Патріярха Йосифа нашого літнього, на візочку, Патріярха Мстислава УАПЦеркви, а також наших літніх Митрополита Германюка і Владику Ісидора Борецького з Канади, а не було тих, яких ви сподівались бачити. На це не маємо відповіді, тому звертайтеся до владик.

Українські католики у Львові святкують першу річницю повернення собору св. Юра

Львів, 20 серпня 1991 — Блаженніший Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. Глава Української Греко-католицької Церкви, відправив службу 18 серпня 1991 року під час святкування першої річниці повернення собору св. Юра у Львові Греко-католицькій Церкві. Близько 5,000 людей заповнили собор і подвір’я, щоб взяти участь у архиєрейській Службі Божій, яку служив Блаженніший Мирослав-Іван.

З Блаженнішим Мирославом-Іваном співслужили єпископи і священики Української Греко-католицької Церкви з України і з-за кордону.

На святкуваннях також були присутні заступник голови Львівської обласної Ради Іван Гель і народні депутати Ірина Калинець і Михайло Косів, а також представники Львівської міської Ради.

Кульмінацією святкуваннях є ряд важливих перехідних подій у відродженні Української Греко-католицької Церкви на Україні, велике значення для якого мало повернення Блаженнішого Мирослава-Івана до своєї Столиці, Львівської Архиєпархії, 30 березня. У своєму слові до вірних Блаженніший Мирослав-Іван сказав:

«Увійшовши в храм св. Юра, обернувши картку історії нашого вповні визнаного і злегалізованого життя, коли незабутні та величні минулорічні події стають вже частиною нашого літопису, ми входимо у буденщину нормального церковного життя і нашої духовної відбудови. Нашим завданням є відбудувати духовний храм української людини. Ми, як Церква, ставимо собі за завдання морально лікувати цей нарід, а робимо це здійсненням справжнього християнського життя».

У 1945 році собор було замкнено, а потім передано Російській Православній Церкві. Він був місцем, де проводився Львівський лже-синод, на якому радянським урядом Українська Греко-католицька Церква була ліквідована і передана до Московського Патріярхату.

Собор св. Юра був збудований між 1744-1770 роками на місці, де колись стояла церква. Дзвін цієї старої церкви, який був відлитий у 1341 році і є найстарішим на Україні, залишається на дзвіниці собору. Двома найважливішими будівлями в комплексі є собор і митрополичі палати.

Під час Служби Божої Блаженніший Мирослав-Іван виголосив промову, яку друкуємо нижче.

Високопреосвященні й Преосвященні Владики,
Всесвітліші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Сьогодні припадає рік часу, як вірні Української Греко-католицької Церкви, після сорока п’яти літ переслідувань, знущань та підпільного і катакомбного життя знову ввійшли у наш собор св. Юра у Львові — до храму, що уособлює життя і буття нашої Церкви. Це було початком цього так динамічного року, такого багатого на історичні події, якими відзначається наш час, зокрема в нашій батьківщині Україні. Нині, під час цієї Божественної Літургії, ми хочемо занести наші подячні моління до Господа Бога і подякувати Йому за всі ласки і радощі, труднощі й хрести, якими знаменується життя кожної людини, а зокрема нашої Церкви в цей небуденний час.

Святкуємо ми сьогоднішню подію з радістю, але без тріюмфу, з непорушним наміром скріпити християнські начала серед нашого народу, з постановою морально оздоровлювати наш люд, який зазнав стільки болю, поразок і гніту. Бажаємо це здійснювати, наслідуючи Христа, його життя і науку. Відзначаємо цю річницю в навечір’я празника Христового Преображення, коли наш Спаситель показав своїм учням блеск свого божества і своєї слави. Ми також разом з Христовими апостолами хочемо повторити слова: «Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17, 4) — добре нам бути Твоїми послідовниками, і ми хочемо у Тобі переобразитися, скинути воднораз зі себе стару людину і одягнутися у нового чоловіка, що живе для Христа і слави Божої.

Відзначаємо цю першу річницю, вдумуючись у слова того багатого юнака, про якого ми чули у сьогоднішній євангелії, що спитав Спасителя: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?»(Мт. 19, 16). Христос поучає молодця, кажучи: «Якщо хочеш увійти в життя, додержуй заповідей — не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 19, 17, 19). Словом, якщо ми хочемо бути послідовниками Христовими, ми маємо зберігати заповіді Божі, заповіді Христові і заповіді його Церкви. До збереження їх ми будемо закликати в особливий спосіб увесь український нарід.

Народ наш прийняв віру Христову перед тисяча роками. Його історія була важка і часто незавидна, але наш нарід зберіг вірність Божим заповідям. В останніх десятиліттях пануюча система намагалася знищити всі ці вартості, які передає Христова Церква. Комунізм і марксизм старалися викинути Бога. Якщо сьогодні ми є свідками відродження Христової Церкви в Україні, то це в основному завдяки Божій благодаті і незнищимості Христової Церкви.

Та, Дорогі в Христі, немає де правди діти, минулі десятиліття нанесли багато шкоди і морального занепаду. Саме задля непошанування Божих Заповідей, які в суті речі є основані на нашій людській природі, суспільство України, колись християнське, призабуло або притупило в собі основні духовні вартості: пошани до людини, сотвореної на образ і подобу Божу, поняття чесности, любови до ближнього, любови до праці, пошани до старших. Побільшився алькоголізм, шириться наркоманія, призабуто вартості християнської родини, згубилося християнське розуміня материнства, ширяться розводи, аборти — словом непошана до життя. Система, яка була тут пануючою, гнобила, виховувала на ложі, спекуляції, крадежі й непошані до основних вольностей і прав людини. І мимоволі, може і без виразного бажання, у всіх нас, притупилося розуміння, а то і здійснювання Божих, Христових і церковних заповідей.

Увійшовши в храм св. Юра, обернувши картку історії нашого, вповні визнаного і злегалізованого життя, коли незабутні та величні минулорічні події стають вже частиною нашого літопису, ми входимо у буденщину нормального церковного життя і нашої духовної відбудови. Нашим завданням є відбудувати духовний храм української людини. Ми, як Церква, ставимо собі за завдання морально лікувати цей нарід, а робимо це здійсненням справжнього християнського життя.

Щоправда, ми свідомі того, що недавнє минуле принесло не тільки духовні і моральні, але, на жаль, також і матеріяльні злидні. Всюди, де не поглянути, можна бачити лише «мерзость і запустіння», і ми старатимемося також піднести матеріяльну стопу нашого народу. Ми спостерігаємо також зі сторони народу велике бажання відродити, відбудувати і збагатити себе й свою землю. Віримо, що бажання народу відносно цього є щирим. Одначе тримаймо перед нашими очима картину сьогоднішньої євангелії: юнак хотів праведности, бажав жити досконалим життям, щобільше Божі заповіді він зберігав ізмалку, Та коли Христос заявив: «Якщо хочеш бути досконалий — піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт. 19, 21), юнак засмутився і відійшов, бо мав майно велике. І тоді Ісус сказав ці тверді слова: «Істинно кажу вам: трудно багатому ввійти в царство небесне. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже» (Мт. 19, 23-24). Уявімо собі на хвилину, що юнак був би убогим духом і пішов би за Христом. Він, що зберігав усі Божі заповіді, міг стати навіть одним із чільних апостолів, таким, як був святий апостол Павло, але саме тому, що забракло йому любови, вбожества духа, пішов у забуття. Пам’ятаймо, що багатство і майно не повинно стати ціллю людини, але лиш середником для осягнення вищої мети. Христос не осудив багатство як таке, а прив’язання людини до земних благ. Пам’ятаймо, що справжня вбогість полягає не в посіданні, а в неприв’язаності — в добровільному відмежуванні від уживання земних благ. Тому бувають вбогі, що насправді багаті, як і бувають багаті, що духово вбогі.

Сьогодні існує справжня небезпека, що, бажаючи направити всі лиха минулого, наш нарід кинеться лише на покращання свого матеріяльного і економічного буття. Ми, як Церква, будемо намагатися покращати Ваше матеріяльне життя народу харитативною, доброчинною діяльністю і ділами милосердя, ми старатимемося помагати бідним і тим, що у потребі, але ми повинні остатися рівнодушними відносно багатств, пам’ятаючи про слова Христові: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, де злодії підкопуються і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробацтво не нівечить і де злодії не підкопуються й не викрадають» (Мт. 6, 19).

У пошуках кращого завтра для нашої батьківщини ми працюватимемо над зміцненням єдности серед усього українського народу. Будемо проповідувати і здійснювати Боже Слово і шукати те, що єднає, а не роз’єднує. Ми завжди пам’ятатимемо про слова Христові: «Люби ближнього твого як себе самого» (Мт. 19, 19). Щобільше, ми знаємо, що Христос каже любити ворогів наших і всіх тих, що переслідували нас. Ми не плекаємо помсти, ані гніву в нашому серці й завжди закликатимемо і здійснюватимемо засади любови, терпимости і злагоди, головно у міжконфесійних відносинах. Хочемо вірити, що така сама настанова існує і в інших Церквах. В такому дусі ми старатимемося виховувати наших майбутніх священиків, монахів і монахинь, щоб в Україні знову запанувало царство Боже, про яке ми так молимося в Господній молитві «Отче наш».

Разом із Слугою Божим Митрополитом Андреєм мовимо молитву: «Просимо тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови і справедливости, до тебе підіймається наша молитва! Зігрій і просвіти наші уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої батьківщини й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь».

Привітальне слово Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського до учасників Собору Української Греко-Католицької Церкви

Вих. ч. Р 96/573

Високопреосвященні й Преосвященні Владики, Всесвітліші Отці,
Преподобні Сестри, Дорогі Браття і Сестри,
Шановні Учасники Собору Української Греко-Католицької Церкви!

Прибувши ж у Єрусалим, вони були прийняті Церквою,
апостолами та старшими й оповіли, що Бог зробив через них
(Ді. 15,4).

  1. Слова ці взяті з першого Собору Церкви, який відбувся 50-го року по народженні Господа нашого Ісуса Христа і 17-го по його Вознесенні і по великій дні П’ятдесятниці. Цього дня Церква розпочала свою спасенну працю під проводом Святого Духа, а Господь був постійно присутній у його громадах, так як обіцяв: «Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20). До цього Собору Церква прожила вже чимало років діяльности, вона була відомою на близькому Сході і більших центрах римської імперії. Всюди розносилася вістка про Христа, який умер на хресті за Понтія Пилата. Його вважають за Бога і Він залишив нову й велику науку, яку варто пізнати.

За той час багато пережила молода Церква. Число охрещених збільшилося і постійно росло під впливом свідчення апостолів і їхніх учнів, проливалась перша мученицька кров св. Стефана і почались переслідування апостолів із забороною для них проповідувати Христа.

Церква, силою Святого Духа, отримала з тих переслідувань великого апостола Павла, який своїм умом, невтомною працьовитістю, глибокою проповіддю, подорожами, а над усе великою любов’ю до Ісуса розп’ятого надзвичайно скріпив Христову благовість у трьох тоді культурах Середземномор’я: єврейською, грецькою і римською. Христові громади росли й розвивалися числом і духом та великим ентузіязмом до євангельських порад, які переда­валися усною проповіддю. З часом, однак, виникла потреба і писаної благовісті — Божого Об’явлення, що й сталося по 50-ім році. З’явились труднощі, не легкі практичні й богословські непорозуміння, і деякі з них створили чималі перешкоди для проповіді. Постали і конфлікти між християнами, які навернулися з юдейства і поганства. Це стало причиною скликання першого Собору до Єрусалиму, на якому пороблено відповідні рішення звісними словами: «Подобалось бо Святому Духові й нам» (Ді. 15,28). То був початок важливої традиції Вселенських Соборів, яких досі було в Церкві двадцять, а також інших церковних помісних, провінційних соборів і синодів, яких рішення стали нормами праці й дії Церкви для кращого розуміння правд віри.

  1. До тієї традиції належить і наш Собор, який, властю мені даною, як Отець і Глава Української Греко-Католицької І Церкви, відкриваю в ім’я Пресвятої Тройці — Отця, і Сина, і Святого Духа. Вітаю Вас усіх, зібраних тут, у Львові, і благаю разом з Вами помочі Святого Духа, Його благословення і проводу в наших працях. Ви зберете свої думки для призадуми і рішень нашого Синоду Владик, який відбудеться по цьому Соборі. Це не людські-земські наради для марних і проминаючих справ. Це важлива і свята подія в житті Церкви, яка є Містичним Тілом Христовим. Це Тіло Христове на наших землях було важко зранене і, як вказують Римські Архиєреї Папа Павло VI і Папа Іван Павло II, тут створилися «здехристиянізовані ситуації», де охрещені «живуть цілковито поза християнським життям» і «знають зле основи віри» (ЕН 52).

Як сумно це ствердити, що тисячолітня духовна спадщина св. Володимира Великого стала здехристиянізованою! Святий Павло кличе до нас усіх своїм могутнім словом: станьте новою людиною (див. Еф. 2,15), зодягніться в нову людину, що відновлюється до досконалого пізнання, відповідно до образу свого Творця (див. Кол. 3,10), «вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло в похотях» (Рим. 13,14). Це наші завдання на землі, на якій діяв три чверті століття воюючий атеїзм і антигуманний комунізм, який ставив собі за ціль створити іншу людину від тієї, що є образом і подобою Божою (див. Бут. 1,27). Ці доктрини створили справжню людську руїну, в якій не було мешкання Святого Духа. Ми бачимо їхні плоди…

Наша апостольська праця має незвичайні труднощі, щоб, при помочі Божої благодаті, привернути людям їхню гідність і образ Божий. Над цим явищем руїни душ нам усім слід серйозно призадуматися. Цей стан наповнює наші серця великим почуттям відповідальности за рятунок людей, яких Бог нам дав виховати і вести.

  1. Тому наш Собор має характер душпастирський, подібно як Другий Ватиканський Собор, рішеннями якого керуватимемося не в одній справі. Нам треба знайти дороги для однови душ, способи відкрити двері до сердець для благодатного Христового слова й євангелії, і рушити на боротьбу з дияволом — батьком брехні. Нам треба знайти дороги до оздоровлення української сім’ї, щоб вона стала першою школою духовних вартостей і малою домашньою Церквою, в якій перебуватиме Христос зі своєю Пресвятою Матір’ю, як це було віддавна в нашій народній традиції. Нам треба здобути для Христа нашу молодь, на яку зазіхають різні модерні небезпеки, лже-науки, ідеологи-демагоги, які хочуть здобути молодь для своїх підсудних і руйнівних доктрин. Нам треба в цій праці багато-багато рук до цього духовного жнива: монахів, монахинь, святих священиків і мирян — мужчин і жінок, які готові цілковито віддати себе в жертву для Христового діла спасіння, стати подібними до Христа, щоб учинити своє довкілля і свій народ Христовими. Нам треба поширювати в Україні й поселеннях слово Христової правди для дітей, яких загнав у тяжку неволю гріх з гіркою духовною порожнечою, в якій діяла ненависть замість християнської любови, в якій, як життєву засаду, ставили боротьбу клясів і революції замість миру і свободи в Христі. Нам треба тих, що підуть сіяти Христове слово правди на нашій землі й по всіх усюдах, де живе український Божий люд.

Скликав я цей Собор, щоб докладно розглянути наші недуги й недостачі, шукати для них найкращих засобів для лікування у нашого Вічного Милосердного Самарянина — Ісуса Христа. Різними приготованими методами ми тут, у ці благословенні дні, застановимося над цими важливими і невідкладними справами. Наші думки, пропозиції, поради ми дамо в руки Синоду Владик на чолі з Главою Церкви для розгляду, поглибленої студії. Наші Владики, як учителі у святій Церкві, з цього випрацюють для нас усіх вказівки і норми, які поможуть нам в одновленій праці під проводом Святого Духа, який єдино є життя Подателем і який все наповняє й укріпляє.

Це не означає, що застановою над цими кількома проблемами ми вичерпаємо всю проблематику життя і праці нашої Церкви. Це не до подумання, зваживши, яким складним стало питання душпастирської праці в наші часи і в сучасній Україні зокрема. Годі все нараз зробити! Мусимо ступати обережно, поступово, з пляном, а над усе з молитвою про світло для нелегких завдань. У додатку — замало в нас духовних осіб для такої широкої праці, обмаль у нас вишколених мирян, щоб могли вони теж брати участь у різних ділянках сучасного апостоляту. Все це вимагає часу, терпеливости й пильности, щоб привести велику руїну до ладу і належного стану.

  1. Знаю, що багато з Вас хотіли б дати першість іншим проблемам, потребам і труднощам, яких є багато. Однак вибрано для цієї першої сесії Собору душпастирські теми, і ми їх розглянемо, щоб з них створити поради і пропозиції для Владик на Синоді. Такі Собори будуть відбуватися, можливо, і частіше, як це приписує право. Можливо, що на цім Соборі або на Синоді знайдемо й інші способи для розв’язки наших труднощів. Все це є темою журби Собору і всього нашого Синоду Владик. У всіх нас є високе почуття відповідальности перед Господом, Церквою, Народом і історією.
  2. Пам’ятаймо одне: не працюємо самі, але з постійною дією Святого Духа, згідно з Христовими словами: «Без мене нічого не можете чинити» (Ів. 15,5). Цю віру і свідомість маємо мати перед собою, щоб не впасти в гордість або думку, що творимо людське діло.

Окремо теж пам’ятаймо про одну велику Особу, від якої ми й ввесь український народ отримали стільки історичних порятунків, помочей і добра. То Пресвята, Пречиста і Преблагословенна Богомати, Покров і Володарка нашої землі й держави від часів св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Будьмо Її добрими дітьми і слухаймо Її поради: «Що тільки скаже вам, робіте» (Ів. 2,5). Нагадаймо й картину в часі Переображення Господнього й голос з неба: «Це — мій Син улюблений, якого я вподобав: його слухайте» (Мт. 17,5).

З Ним, Господом нашим Ісусом Христом, і з допомогою Святого Духа, зі зверненими очима на нашу дорогу до Отця, під покровом Пресвятої Богородиці, починаймо ці наші соборові наради і нехай вони стануть благодаттю і благословенням для всієї Української Церкви і Народу.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа,
і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма нами.

Дано у Львові, при архикатедральному Соборі св. Юрія,
у 18-ту Неділю по Зісланню Святого Духа,
6 жовтня 1996 року Божого.

+ Мирослав Іван Кардинал Любачівський
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

 

* * *

Святіший Отче!

Собор Української Греко-Католицької Церкви, зібраний у Львові з нагоди 400-річчя Берестейського підтвердження єдности з Римським Апостольським Престолом, висловлює Вашій Святості вдячність за Апостольське Благословення для праць Собору, як також за Вашу участь у святкуваннях Ювілею в Римі та постійні докази Вашої вірности нашій Церкві, яка впродовж сторіч засвідчила свою вірність Наслідникам Петра.

Задумуючись над тим, як нашій Церкві найкраще виконати своє післанництво, нести світло Євангелія своєму народові в Україні і в діяспорі, надіємося, що Ваша Святість, як натхненник Нової Євангелізації, утверджуватиме нас у вірі.

Заносимо свої молитви до Господа Чоловіколюбця за здоров’я Вашої Святості.

+ Мирослав Іван Кардинал Любачівський
Верховний Архиєпископ Львова Українців
та Учасники Собору УГКЦ
Львів, 7 жовтня 1996

 

* * *

Traduzione del telegramma del Card. Lubachivsky

Beatissimo Padre,

L’Assemblea della Chiesa Greco-Cattolica Ucraina, riunitasi a Lviv in occasione del quarto centenario della rinnovata unione con la Sede Apostolica Romana, avvenuta a Brest, ringrazia Vostra Santità per la Benedizione Apostolica per і lavori dell` Assemblea, come pure per la Sua partecipazione nelle celebrazioni giubilari a Roma, nonchè per le costanti prove della Sua fedeltà verso la nostra Chiesa che attraverso і secoli ha testimoniato la propria fedeità ai Successori di Pietro.

Riflettendo sul cammmo che la nostra Chiesa deve fare per compiere la propria missione, di rinnovare e approfondire l’evangelizzazione del nostro popolo in Ucraina e nell’emigrazione, nutriamo la speranza che la Santità Vostra, quale Ispiratore della Nuova Evangelizzazione, ci confermi nella fede.

Noi innalziamo le nostre preghiere al Signore-che-ama-gli-uomini per la salute della Vostra Santità.

+ Myroslav Ivan Cardinale Lubachivsky
Arcivescovo Maggiore di Lviv degli Ucraini
con і Partecipanti dell` Assemblea della Chiesa Greco-Cattolica Ucraina
Lviv, 7 ottobre 1996