Мирослав Навроцький

ВАШЕ БЛАЖЕНСТВО!

Вітаю Вас в імені Крайової Управи Товариства за Патріярхат та в імені всіх синівсько відданих Вам мирян.

Вітаю Вас так — як вітали Вас в Австралії і в Канаді!

Вітаю Вас як Першого Патріярха Української Помісної Католицької Церкви!

Бо для нас і для історії нашої Церкви Ви Першим Патріярхом вже є — і чи це подобається комусь чи ні, Ним Ви на віки залишитесь!

Вітаю Вас теж як Того, супроти якого ми всі маємо несплатимий довг за те, що Ви своєю появою та своїми ділами сколихнули сонне плесо Української Спільноти в розсіянні та не допустили, щоб нашу многострадальну Церкву лукаві люди збудили в огні, обкрадену і позбавлену історичних прав — прав на розвій і на життя!

І тому, щоб не розстались ми — сказавши і вислухавши Великих Слів Велику Силу — я взиваю Всіх повстанням з місць чи піднесенням рук зложити мовчазний обіт та гідно і достойно заявити цілому світові, нашим ворогам і приятелям — від Риму до Москви, що Ваші, Ваше Блаженство ідеї, — Помісність і Патріярхат — стали для нас Заповітом, і що скоріше пекло ледом покриється як ми за Них змагатись перестанемо!

За Помісність — За Патріярхат!

Так нам Боже допоможи!
Так нам Боже допоможи!
Так нам Боже допоможи!

З Восресенням Христовим просимо приняти від Крайової Управи найщиріші побажання радісних і щасливих Свят. Дай Боже, щоб наші змагання за кращу долю рідної Церкви, за її Помісність і Патріярхат якнайскорше увінчалися успіхом.

У зв’язку з приїздом нашого Первоієрарха Блаженнішого Кир Йосифа до Канади, а опісля, можливо, і до ЗСА, звертаємо увагу на слідуючі точки:

1. Приїжджає до нас не гість, а наш Перший Патріярх.
2. Від хвилини Його приїзду, проситься не вживати іншого титулу як тільки: їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф І Київо-Галицький Патріярх.
3. Привітальні написи на вітальних таблицях і транспарентах в українській і англійській мовах повинні відзеркалювати нашу любов і відданість Патріярхові – Первоієрархові нашої Церкви та нашу єдність.
4. Треба доложити усіх зусиль, щоб приїзд їх Блаженства був церковно-національним святом, величавою маніфестацією єдности нашої Церкви та виразом нашої твердої постави в обороні її прав. Масова участь у всіх церковних відправах, імпрезах, бенкетах чи на летовищі, конечні.
5. Слід зазначити також, що появляється багато «Вісток», якими хтось старається впровадити в блуд нашу громаду. Противорічні «комунікати» сіють розгублення, зневіру та знеохочення. Треба тому протиставитися та спокійно працювати над дальшими приготуваннями.
6. Всі заходи до зведення цієї візитації до безвартісних «парад» по малих місцевостях мусимо п’ятнувати як злобний саботаж та надуживання доброти, гідности і що найважніше – здоров’я Достойної Особи нашого Первоієрарха.
7. Обов’язком кожного Осередку, який відвідає їх Блаженство, є подбати про якнайширшу інформацію радіо, преси і телевізії. Всі пресові звідомлення просимо відтак надіслати до Крайової Управи.
8. Їх Блаженство Кир Йосиф І, по від’їзді з Австралії відвідав Формозу й Японію, та приїхав до Ванкуверу в Канаді, дня 13-го квітня ц.р., а вже слідуючого дня, 14-го IV. переїхав до Едмонтону. Як довідуємося з Едмонтону, там прибув 15-го квітня спеціяльний висланник з нунціятури в Оттаві, який, як говорилося, мав застереження відносно поїздки їх Блаженства до ЗСА. Подробиці цеї візити нам невідомі.
9. Дня 18-го квітня 1973 року Управа вислала листа до Папа Павла VI в обороні прав Помісної Української Католицької Церкви. Цей одинадцять-сторінковий лист подає не лиш вичерпну документацію наших історичних прав, але наводить також факти, коли ці права Апостольський Престіл нехтував. Є це рівночасно відповідь на листа Секретаря Стану, Кардинала Війо.
10. Подібно як це було в Австралії, масовими підписами на листі до Святішого Отця Папи Павла VI, заманіфестуймо нашу єдність і одність в змаганні за привернення історичних прав нашої Церкви та в обороні нашого Первоієрарха та всего Єпископату.

За Управу

Др. Мирослав Навроцький, голова
Др. Леонід Рудницький, секретар

Протягом останніх літ,так на сторінках преси,як і у виді пашквілів та анонімів, появляються різні «еляборати», яких зміст є обчислений на дискредитацію Голови УКЦ. Щоб заощадити труду та зусиль на майбутнє усім анонімістам, пашквілянтам і т.п. Крайова Управа рішила подати до відома свій погляд та становище до того рода «творчости».

На сірому тлі нашої негеройської емігрантщини – блистить висока постать нашого Архипастиря Кир Йосифа VIІ-го, що за словами латинського поета «збудував собі пам’ятник тривкіший від криці». Збудував собі його Він на сторінках історії Української і Вселенської Церкви і в наших серцях. Збудував Він його своїм терпінням, ділами і далекосяжними візіями — ідеями.

І того пам’ятника не знищить ворог української Церкви й народу і не знищать його піґмеї-землячки ані нікчемними інтриґами, ані анонімами та пашквілями, якими вони обкидають його, ради мамони, чи подразнених амбіцій, чи прямо з невіжества й глупоти, збаламучені лже-пророками й вождями.

Публіцистка пані Мілена Рудницька, на сторінці 395-тій своєї книжки «Невидимі Стигмати», писала:

У величній процесії Христових наслідувачів іде й найбільший мученик сучасности, Первосвященик Української Церкви.Він несе хрест такої кошмарної величини й важкости, що його рефлекс освітлює нашу добу. Бо хрест — це не тільки символ страждань, але й символ найвищої жертви та найсвятішої любови, любови, що спасла світ. Власне кажучи, хрест, що його несе Первоієрарх, це не тільки його обобистий хрест, але й хрест замученої Української Церкви.

Іде спокійною, твердою ходою, непохитний, нездоланий…

Дня 25. VI. ц.p. на сторінках чікаґівського часопису «Українське Життя», появилась стаття тієї ж самої авторки під наголовком: «Криза чи провал». Авторка, звільнивши сама себе /вживаючи її ж таки слів/ «від загально прииятих правил такту», робить все можливе – при помочі нелогічної та незгідної з правдою аргументації, щоб переконати всіх, що за кризу в УКЦ одиноко відповідальним є ніхто інший а сам Голова УКЦ !

Пашквільний рівень та стиль цієї статті, заставляє нас запитати – ради чого авторка книжки «Невидимі Стиґмати», рішила власним пером здеґрадувати себе саму на старі літа, з рівня здібної публіцистки, до позему юрби піґмеїв – землячків та Кочубеїв, які болотом і камінням клевети пробують знищити та оплюгавити, на втіху наших ворогів, світлу й нам усім дорогу постать нашого Первоєрарха.

П’єдестал, на якому стоїть серед «Христових наслідувачів» – «НАЙБІЛЬШИЙ МУЧЕНИК СУЧАСНОСТИ, ПЕРВОСВЯЩЕНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ» високий і недосяжний ! – Недоояжний для болота й каміння клевети, навіть того, яким пробувала обкидати Його, «обновлена» авторка книжки «Невидимі Стигмати», забуваючи про власні слова, що: «На святих подвижників слід дивитись очима віри…»

Цим ствердженням Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ бажає закінчити цей жалюгідний епізод, сподіючись, що в майбутньому ні один чесний та культурний редактор-українець, не помістить на сторінках свого часопису подібного eляборату, навіть з під пера пані Мілени Рудницької. Бо обов’язком кожного редактора є знати де кінчається свобода думки й слова, а де зачинається брук і риншток.

За Крайову Управу Товариства за Патріярхальний Устрій У.К.Ц.
Др. Мирослав Навроцький, Голова
Др. Леонід Рудницький, Секретар

Крайова Управа вважає за відповідне зайняти становище до т.зв. «Крайової Конференції Українських Центральних Організацій» в Чікаго, та подати до відома слідуюче:

1. Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Помісноі Церкви нід часу свого основання стоїть на принципах боротьби за існування нашої Церкви, оборони її помісности, завершення її устрою Киіво-Галицьким Патріярхатом та беззастережної вірности ідеям та починам їх Блаженства Архиєпископа Кир Йосифа VII.

Самостійність і незалежність від других сил, а зокрема політичних, є передумовою і найдогіднішою формою організації і дії так нашого Товариства, як і других споріднених з ним мирянських організацій чи комітетів.

Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Помісноі Церкви є самостійного і незалежною організацією. Воно базується на індивідуальному членстві і провадить свою працю згідно з постановами своїх вищих статутових керівних інстанцій. Така організаційна форма забезпечує успішність плянованих і реалізованих Товариством акцій і не перешкаджає процесові узгіднення їх та співпраці з другими спорідненими організаціями.

Товариство згідно зі своєю програмою займається виключно церковними і мирянськими справами. Організації ж громадські, професійні, комерційні, політичні і регіональні мають свої окремі статутові цілі, які ані поодиноко, ані разом взяті не мають відношення до мирянських і церковних справ. Груповий чи політичний характер таких організацій, а зокрема різноконфесійний склад їхнього членства не уповноважнює їх до вирішування внутрішних мирянських справ Української Католицької Помісноі Церкви.

Крайова Управа стверджує, що т.зв. «Крайова Конференція Центральних Організацій» заповіджена на день 17. VI. ц.р. в Чікаґо, була заплянована і скликана без відома нашого Товариства та що по сьогоднішній день нашого Товариства до співучасти в ній не запрошено.

Ця т.зв. «Крайова Конференція Центральних Організацій» уважається за зговорення політичних чинників з метою підпорядкування та контролювання мирянського руху т.зв. «Радою Українських Організацій у З.С.А. за Патріярхат».

Серед існуючих під цю пору обставин, цього рода контроля не відровідає пекучим потребам Української Католицької Помісноі Церкви на рідних землях та в діяспорі – та могла б тільки послабити мирянський рух в боротьбі за існування та за краще завтра нашої Церкви.

Крайова Управа стверджує з жалем, що деякі наші Ієрархи дозволяють на вмішування політичних чинників у церковні справи зі шкодою для Церкви і мирянських організацій. Це є незгідне з принципом незалежности Церкви від політичних чинників. Крайова Управа натомість стоїть на принципі повної незалежности мирянського руху від будь-яких зовнішніх чинників.

За Крайову Управу:
Др. Леонід Рудницький /секретар/
Др. Мирослав Навроцький /голова/
Філядельфія, 13. VI. 1972.

Дня 15 червня ц. р. створено в Чікаґо Крайову Раду Українських. Центральних Організацій за Патріярхат УКЦ. Гучні статті на сторінках преси а зокрема щоденника «Америка» навіяли серця непоінформованих надією, що це нарешті буде щось, що розв’яже всі існуючі проблеми нашої церкви та запевнить нам помісність і патріярхат.

В розгарі дискусій «проти» і «за» мало хто звернув увагу на принциповий моральний аспект народин цього новотвору, як також на сумну схожість подій, які заіснували на церковному полі нашої громади на весну 1971 р. У Філядельфії – а тими, які заіснували в Чікаґо на громадсько – партійно-парохіяльному полі тепер. – Так як тоді так і тепер в місяці червні /це було публичною таємницею цілого Чікаґо ще перед основуючими зборами/, знехтовано побажаннями і порадами нашого найвищого рідного церковного Авторитету.

–  І можна б тільки застановитися чий вчинок був більшою провиною супроти цього ж авторитету. На вчинок національно більше або менше індиферентних, на американській землі роджених священиків, для яких єпископська мітра була метою і мрією, та які були під тиском своєго Митрополита і ворожої нам під цю пору Сх. Конґреґації, ще можна старатися знайти оправдання. Але хто і як може знайти оправдання на чікаґівську аферу, якої аранжери «свідомі укр. політичні емігранти» та інтелігенти-професіонали ради подразнених амбіцій та партійних /Конґрес УККА/ чи парохіяльних інтересів не завагались ні на хвилину знехтувати порадами нашого Архипастиря. А вже вершком гіпокризії а то й прямо ароґанції являється речення в заяві новонародженої «організації організацій», що Крайова Рада «включається в змаг за Патріярхат П.У.К.Ц. згідно з визначеними Верховним Блаженством ідеологічними заложеннями та запевняє повну відданість Верховному Блаженству».

–      Ми повинні руководитись моральними принципами, мати респект для дійсного авторитету, довіряти йому та шанувати його у всіх галузях нашого збірного життя.

Почуття респекту й заява пошани чи відданости це є ґраніт, – сила, що цементує нас у нарід із свідомим визнанням одних ідеалів і одних цілей. Бо лиш вища мораль може зберегти нарід у час лихоліть, чи схоронити його цілим у час посилених атак ворога. Лиш моральна сила здібна протиставитися і відстояти нарід в добу вишуканих і науково спрепарованих методів ламання волі людини й збірноти. Повне прив’язання української спільноти до духових і моральних вартостей завдячуємо повному прив’язанню її, принайменше в минулому, до її церкви. Церкву ми звикли поважати як збір вартостей релігійних, коли йдеться про віру, і моральних, коли йдеться про відношення людини до людини, чи громади до громади. Але цієї ґранітної сили моралі тут не виказано, коли «Рада» промовчує її нельояльне ставлення до бажань Верховного Архиєпископа, а в оперті на місцевих владик старається створювати враження льояльности до усіх, чим тільки доказує, що за їхньою паперовою льояльністю снується акція проти волі і бажань Верховного Архиєпископа.

Вибравши першим об’єктом своєї праці фінанси Верховного Архиєпископа «Рада» створила комісію «Патріяршого Фонду», і випрацювала систему збірки грошей по парафіях. Отці парохи повинні що кварталу відсилати гроші до єпископа, а єпископ до Риму. Завданням комісії було б одержувати від збірщиків дублікати збіркових лист, і вести додаткову бухгальтерію цієї акції. Принципово, жадна людина з поза єпархії св. Миколая не може мати застережень до форми і процедури збірки фондів на потреби Верховного Архиєпископа, як це схвалить громада прийнятим на тому терені способом. Не заперечить цього й Верховний Архиєпископ. Одного певного позитиву слід очікувати з цієї акції, іменно, пожвавлення і збільшення збірки фондів для Верховного Архиєпископства. Коли ж того не буде, тоді пощо було реформи, високих назв, благословення єпископа й стільки шуму! А якщо треба, то чи не можна було реформувати збіркової акції без творення «Ради Центральних Організацій», коли йдеться майже про одних і тих самих людей?

Чи часом «Рада» не має своїх других цілей, а справу збірки фондів вживає як певної форми своєї легалізації?

Але факт, що чікаґівська «Рада» починає свою діяльність на збірковому полі, знова ж проти волі і порад Верховного Архиєпископа вказує на те, що маємо до діла з хитрою затією, якої дійсні аранжери скриваться поза плечима часто чесних і доброзичливих та однак наївних людей, яким невідома є безмежність людської підлоти та круті дороги золотоустих інтриґантів.

Ідучи назустріч сучасних потреб боротьби за помісність і патріярхат УКЦ, Крайова Управа розвинула широку видавничу діяльність. Її завданням є сформулювати друкованим словом усі ті ідеї, що в минулих роках сколихнули нашою еміґрацийною спільнотою й своєю спонтанністю поклали перші основи для покликання до життя Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

На внутрішньому відтинку це конечне, щоб остаточно сконсолідувати нашу громаду в одній вірі й дії в користь рішучої оборони прав нашої Церкви.

На зовнішньому відтинку нам треба приєднати якнайбільше приятелів і прихильників для наших змагань за патріярхат УКЦ, дати науково опрацьовану документацію і рівночасно опрокинути ті твердження, що ними послуговуються противники помісности і патріярхату УКЦ.

Наша. мета ясна і недвозначна: Повна помісність УКЦ в злуці з Вселенською Католицькою Церквою, з усіми правами ґарантованими Берестейською Унією та приверненими Другим Вселенським Ватиканським Собором, та її завершення патріярхатом.

Ідея слушна – оперта всеціло на Божій і людській справедливості, згідна зі засадами канонічного права й приписами моралі взагалі. Вона захоплює всю нашу спільноту й робить її здібною до найбільшої жертвенности, бо в ній вона бачить відродження своїх стародавніх прав, випливаючих з рації її існування як помосту між Заходом і Сходом.

Ідея ця захоплює також чужинців, які в змаганнях українців за долю своєї Церкви, на тлі щораз більше зростаючої безрелігійности з одної сторони, а розполітиковання деяких кругів Ватикану з другої, добачають можливості великої місії УКЦ.

Крайова Управа докладає усіх старань, щоб правильно вибраний шлях дальше промощувати. В тій цілі видано книжочку «І благослови твою спадщину» Е. Піддубчишин, «Критика» на книжку Поспішіля-Лужницького, та теж запляновано також ряд видань стисло наукових і популярних. Все це однак пов’язане з поважними коштами, які винесуть кілька чи кільканацять тисяч долярів. Дотеперішні видання вичерпали й так дуже обмежені фонди Крайової Управи, яка ніяких дотацій не має, а одиноко здана на жертвенність Вш. Членства й усіх людей доброї волі.

Тому Крайова Управа змушена проголосити оцим зверненням добровільну збірку пожертв на видавничий фонд Т-ва, на протязі місяців жовтня і листопада ц.р.

Вш. Громадяни! Просимо відгукніться щедро й складайте свої пожертви на видавничий фонд Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ.

За Крайову Управу:

д-р Леонід Рудницький, секретар

д-р Мирослав Навроцький, голова

д-р Володимир Бачинський, фінансовий референт