Ніль Саварин

З початком цього року, на саме Різдво Христове за старим стилем, 7 січня 1986 p., у вечірніх годинах закінчив свою ту земну мандрівку на 81 році життя Владика Ніль Саварин, ЧСВВ. Покійний належав до визначних і відданих владик, який служив для нашої Помісної Української Католицької Церкви. Владика Ніль все своє багатотруднеє душпастирське життя пройшов добрим змагом, ніколи не кривив душею, що, може, не раз йому шкодило в його особистій кар’єрі, але це визначувало його правдивий шлях душпастиря-владики Української Католицької Церкви.

Багатолюдні похорони, що їх довершили всі наші владики з Канади і США, у присутності багатьох латинських єпископів, які прибули, щоб віддати останню прислугу своєму співбратові, говорить про особливу особистість Владики Ніля. Його душпастирсько-монаша скромність, всеціла відданість служінню Христовій Церкві й українському народові, виповняли його щоденне життя. Всі ці благородні й шляхетні прикмети випливали з його батьківської хати. Його віддана із посвятою душпастирська праця випливала з дійсного покликання на велике жниво у Божому Винограднику. Владика Ніль був слугою для своїх вірних і нашої багатостраждальної Помісної УКЦеркви.

Владика Ніль прийшов на світ у селянській родині 19 травня 1905 р. в Західній Україні. Батьки його — Василь Саварин, а мати Анна з роду Сегеричів при хресті дали йому ім’я Микола та виховали у глибоко родинному і релігійному дусі, як також дали йому належну освіту. Народню школу закінчив у родинному селі. Середню освіту розпочав у Новому Самборі, а далі продовжував у Перемишлі. Микола від юнацьких років був товариським, спокійним і совісним та докладно сповняв свої християнські обов’язки. Вже в юнацькі роки у Миколи пробивалась особлива побожність. Він радо вчащав на богослуження. Тому, що він мав гарний голос, на нього звернули увагу церковні дяки і часто запрошували його у крилос співати. Молодого Миколу не манило світське життя. Він виявив бажання стати ченцем-василіянином. На 17 році життя Микола поступив до манастиря оо. Василіян у Крехові. Після закінчення Новіціяту в 1924 р. склав свої дочасні обіти. Дальші студії філософії продовжував у Добромильському манастирі, а богословію у Кристонополі, біля Сокаля. В 1930 році склав монаші обіти, а 23 серпня 1931 р. у манастирі в Крехові ісповідник віри Владика Йосафат Коциловський довершив священичих свячень.

З зацікавленнями о. Ніля треба було йти далі продовжувати й поглиблювати богословські студії, але йому було доручено їхати на місійну працю до Канади. І так молодий ієромонах Ніль опинився у Канаді, у манастирі Мондері, Альберта. Тут о. Ніль проводив працю не тільки як душпастир, але також як педагог, викладаючи філософію, і як журналіст, дописуючи до української преси.

Ні більше, ні менше о. Ніль провів вагому піонерську працю у Канаді. У своїй праці виявив свої непересічні здібності й справді монаше й душпастирське покликання. Вже в 1938 році він стає ігуменом у Мондерському манастирі, а згодом, через десять років, у 1948 році стає єпископом-помічником Владики Василя Ладики. В тому ж 1948 році Папа Пій XII у Канаді створив чотири окремі українські єпархії і в наслідок того єп. Ніль стає єпископом Едмонтонської єпархії.

В той час, коли єп. Ніль став єпископом, у Західній Німеччині й Австрії перебувало багато наших людей, що втікали від большевицької навали і між ними наші священики. Владика Ніль з власної ініціятиви і на власний кошт спроваджував наших священиків і приділяв їм необсаджені парафії. Владика Ніль докладав всіх зусиль, щоб наша Церква у діяспорі росла і розвивалась.

Тут варто нагадати відомого «Листа до народів Росії», який був дуже кривдячий для українців. Владика Ніль гостро запротестував у Святішого Отця Папи Пія XII.

Деяка преса подає, що Владика Ніль був одиноким з владик, що запротестував проти цього листа, але це не зовсім вірно, бо не можна тут поминути Владику Івана Бучка, який на це зареаґував дуже гостро. Про цей факт була згадка в одному з попередніх чисел журнала «Патріярхат».

Як добрий господар, Владика Ніль, від самого початку йому дорученої єпархії до кінця свого життя її розбудовував, плекав і доглядав. Своєю відданою працею та безприкладною посвятою здобув собі серед своєї пастви велике довір’я, пошану і любов. Покійний Владика знав добре всі болі своїх вірних й у міру своїх спроможностей старався ї х полагоджувати.

Варто також хоч натякнути про те, що, коли у 1963 році появився на волі — в Римі — наш Блаженніший Митрополит Йосиф Сліпий, Владика Ніль став його непохитним і вірним послідовником. Він повністю не тільки підтримав ідею патріярхату Помісної У К Церкви, але її послідовно і безперебійно здійснював. Так, Владика Ніль був одним з небагатьох наших владик, який правильно зрозумів і, не дивлячись на різні труднощі й перепони, піддержував всі почини Блаженнішого Патріярха Йосифа. В цьому він відчував необхідність і потребу нашої страждальної Церкви. Владика Ніль завжди під час Служби Божої поминав Блаженнішого Отця Йосифа «патріярхом» і все брав безпосередню участь у різних святкуваннях Патріярха.

В особі Владики Ніля Українська Католицька Церква втратила винятково прикладного і відданого церковного достойника і неперевершеного українського душпастиря, чесну людину й достойного українського патріота, який все своє життя віддав на славу Божу і добро нашої Церкви й українського народу. Згадаймо нашого Владику Ніля у наших молитвах. Хай світла пам’ять про нього залишиться надовго між нами.

До наших незаперечних і болючих втрат слід зарахувати і відмітити смерть в Едмонтоні (Канада) Владики Ніля Саварина, ЧСВВ, який помер на другий день Різдвяних свят, 8 січня 1986 року на 81 році життя. У цій згадці належить тільки відзначити, що у гроні наших владик Владика Ніль Саварин належав до тих наших владик, що від самого початку до кінця ввесь час підтримував всі почини й ідеї св.п. Патріярха Йосифа. Владика Ніль Саварин мав не тільки зрозуміння до тих питань, що їх висував Блаженніший Патріярх Йосиф, але їх активно піддержував і здійснював. Про життєвий шлях Владики Ніля Саварина, та похорони подамо в наступному числі журнала.

* * *

На третій день свят Різдва Христового, 9 січня 1986 р. помер у Нью-Йорку о. Севастіян-Степан Шевчук, ЧСВВ, довголітній душпастир церкви св. Юра, при сьомій вулиці. Отець Шевчук був надзвичайно скромним, відданим і працьовитим душпастирем. Про його життєвий шлях і похорон подамо пізніше.

* * *

23 грудня 1985 р. померла Олександра Куницька, яка була від самого початку постання відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку його членом та довголітнім членом управи відділу. Про її тернистий і нелегкий життєвий шлях згадаємо у наступному числі нашого журнала.

В суботу, 31 березня, о год. 3.30 пополудні відбулася в Українському Архіві-Музею небуденна подія. Варто написати про неї в часописі та в той спосіб повідомити про неї й загал української громади не тільки тут в Едмонтоні, але й у широкому світі.

Ентузіяст патріяршого руху Української Помісної Католицької Церкви д-р Р. Смик подарував Архівові-Музеєві в Едмонтоні 8 пропам’ятних таблиць, в поштових значках на пошану їх Блаженства Патріярха Йосифа, які в окремих аркушах таких же значків з підписом Патріярха Йосифа та в ковертах з урядовими штампілями поштових урядів декілька держав у вільному світі закріплюють для майбутності діяльність Глави УПКЦеркви їх Блаженства Патріярха Йосифа та його поїздки — відвідини вірних у поодиноких краях вільного світу.

Треба сказати, що насьогодні тільки три музеї мають такі пропам’ятні таблиці, а це музей УКУніверситету ім. св. Климентія Папи в Римі, парафіяльний музей собору свв. Володимира й Ольги в Чікаґо та тепер Архів-Музей в Едмонтоні.

Подія ця вартувала окремої уваги, тому то і відбулася вона не тільки в прияві Управи Архіву-Музею, але й в прияві Преосвященного Владики Ніля, що з о. канцлером М. Сопуляком та о. крилош. В. Тарнавським прибув в той час до Архіву-Музею,щоб в імені шановного жертводавця вручити дарунок директорові Архіву-Музею п. Гр. Йопикові.

Привітавши Владику Ніля, обох вище названих священиків та приявних громадян, інж. М. Когут — управитель Архіву-Музею в короткому слові з’ясував обставину хвилини, що відбувалася. Підкресливши значення для української культури праці Архіву-Музею, він висловив радість з приводу дарунку д-ра Р. Смика, його шкільного товариша ще зі станиславівської гімназії. При цьому підкреслив промовець, що фундатор цих пропам’ятних таблиць є відомим меценатом української культури. Обставина ж, що цей дарунок передасть Архівові-Музеєві Владика Ніль теж багатомовна. Чейже відомо всім, що наш Преосвященний Владика Ніль є здецидованим приклонником і патріяршого руху в нашій Помісній Церкві і відданим єпископом свого Патріярха Йосифа.

Зчерги забрав слово Владика Ніль. Почав його Преосвященний цитатою св. Письма: «Блаженні ваші очі, що бачать, і ваші уші, що чують. Бо кажу вам, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите і не бачили; чути те, що ви чуєте і не чули». (Мт. 13:16). Владика сказав, що приявні є свідками особливішого моменту — передання 8 пропам’ятних таблиць, зв’язаних з патріяршими відвідинами їх Блаженства Йосифа вірних УПКЦеркви у вільному світі. Про ці таблиці подбав визначний член УПКЦеркви і ентузіяст патріяршого руху д-р Р. Смик із США.

Владика продовжував: «років тому 16 блискавою облетіла була вільний світ вістка, що Блаженніший Йосиф Києво-галицький митрополит є на авдієнції у Папи Івана XXIII. Ця вістка в перших хвилинах була така неймовірна, що заскочила всіх. А все таки вона була правдива».

Звернім увагу на інший момент, говорив Владика Ніль. «Цілими віками у летаргічному сні дрімало Верховне Архиєпископство Києво-Галицької Митрополії. Ніхто не знав яке її правне становище. Щойно II Ватиканський Собор офіціяльно проголосив, що Києво-Галицькі Митрополити посідають патріярхорівні права. По даті 23 грудня 1963 р. єдиний Блаженніший Йосиф — Глава УПКЦеркви у цілій Католицькій Церкві має ці права».

В дальших словах Владика Ніль звернув увагу, що ці два моменти не одинокі, що на них треба звернути увагу, мовляв вони надзвичайні, несподівані, унікальні в собі, 25 січня 1965 р. покійний Папа Павло VІ наділив гідністю кардинала їх Блаженство Йосифа. Це нечуване, щоб син недержавної нації одержав таку гідність. За Геройську вірність Петровій Скалі Глава нашої Церкви цю гідність одержав.

А хоч би згадати архиєрейські відвідини Патріярха Йосифа вірних у вільному світі. Чи це не знак окремого Божого Провидіння над ним? Вісімнадцять літ карався Глава нашої Церкви на каторзі Сибіру в тундрах, тайґах і халугах. Господь зберіг його для нашої Церкви і для над її дітей. І ось сповнилось неімовірне — засуджений на досмертну тюрму, понижуваний в’язничними наставниками, катований і переслідуваний, вільною людиною явився тут між своїми духовними дітьми і їх відвідував на місцях поселення. На міжнародніх летовищах вітали Блаженнішого Патріярха Йосифа не тільки наші Владики, священики, монахині, та вір­ні, але бувало і представники державної влади з військовими орхестрами. Високі державні достойники та військовики уважали собі за честь віддати пошану їх Блаженству.

Ніхто з нас не знає, що скриває в собі найближча будучина. Навіть ангели на небі не знають її за словами Христа Спасителя. Але по дотеперішніх подіях зв’язаних із життям їх Блаженства Патріярха Йосифа та з його многогранною діяльністю всі знаки на небі і на землі вказують, що ще за наших днів стануться події, що впровадять в подив усіх — продовжував говорити Владика.

Принагідно отут вичислене — це прямо все неймовірне було, а є дійсністю, Воно здійснилося за останніх 16 років зв’язаних з дорогою нам особою їх Блаженства Йосифа. Немає сумніву, що будемо свідками ще одної події — здійснення рівнопатріярших прав їх Блаженства Йосифа у визнанні Христовою Церквою Українського Патріярхату.

І тому, кінчив Владика Ніль своє знаменне слово, євангельські слова, наведені на початку є дослівні, бо справді «Блаженні наші очі, що бачать і вуха, що чують». Мені є особливіша приємність — говорив Владика Ніль — передати від д-ра Романа Смика з Америки, ентузіяста патріяршого руху, оці таблиці на власність Архівові-Музеєві. Ці таблиці будуть повсякчасно свідками нашої любови і пошани до Патріярха Йосифа.

Прийнявши з рук Владики таблиці, голова Архіву Музею п. Гр. Йопик подякував Владиці за його участь у цій події передання цінного дарунку. Він незвичайно теплими словами згадав мецената д-ра Р. Смика, який тому рік побував тут в Архіві-Музею при нагоді виставки творів Богдана Лепкого, а тепер безнастанно має в пам’яті наш Архів-Музей і час до часу, як ось тепер, звертає на нього свою таку знаменну увагу. Подякував директор Йопик о. митратові М. Сопулякові за його сердечну поставу до потреб Архіву-Музею та кожночасне місце в тижневику «Українські Вісті». Він теж подякував о. крилош. В. Тарнавському за доручення дарунку з Америки та його зрозуміння справи збереження рідної культури. Накінець подякував п. Йопик і всім приявним за участь у святочній хвилині передання пропам’ятних таблиць. Вони пишатись будуть на стінах нашої установи та будуть свідками подій, які збувалися за наших днів, закінчив своє слово директор Архіву-Музею.

Слава Ісусу Христу!

Ватикан, дня 15 вересня 1981 р.

Ваше Преосвященство!

Зі спізненням прийшла до мене звістка про щасливий і благословенний Ваш Ювілей 50-ліття Вашого священства та з не меншою любов’ю в Христі й братніми почуваннями супроти Вас спішу зложити Вам враз з молитвами подяки нашому Господеві мої сердечні побажання. Повторяю з Вашим Преосвященством в цей Ваш святий Ювілей слова св. апостола Павла: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас з неба всяким духовим благословенням у Христі, бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним в любові» (Еф. 1, 3-4).

Ваше п’ятидесятилітнє ієрейське служіння мало цю єдино велику прикмету у всьому — святість і бездоганність в любові! Тим дорогі Ви в нашій Церкві, дорогі нашому Народові, Дорогі Ви й мені, бо стільки завдячую цій Вашій шляхетній любові! Молю Спасителя і Господа нашого, щоб дарив Вас добрим здоров’ям, довгим віком, щоб Ви служили дальше нашій Церкві і нам всім тією великою харизмою Святого Духа.

На многі і благі літа, Преосвященніший наш Владико!

Во Христі відданий

+ Йосиф,
Патріярх і Кардинал

З радістю долучуємось до вінка ювілейних побажань для Владики Ніля Саварина, єпископа Едмонтону в Канаді з приводу його золотого ювілею, п’ятидесятиліття священства. Щиро бажаємо Преосв. Владиці Нілеві багато Божих ласк, прожити ще довгі роки в кріпкому здоров’ї, щоб далі з успіхом продовжувати відповідальну душпастирську працю на славу Божу та добро нашої Помісної УКЦеркви й українського народу.

Тим більше нам приємно вітати Вас, Дорогий Владико, та виявити нашу вдячність, бо Ви, Владико, на протязі Вашого багатотрудивого життя все стояли на висоті завдань, як Владика Української Католицької Церкви і як український патріот. Коли виринула проблема патріярхату нашої Церкви, яку висунув на Вселенському Соборі Ватиканському II Блаженніший Йосиф, то Владика Ніль від самого початку її підтримав і по сьогодні стоїть на основі історичних прав нашої Церкви, тобто на патріярхальних основах. Слід підкреслити, що Владика Ніль є один з небагатьох владик, як також василіян, який обстоював і піддержував піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату.

Пригадуємо, як деякі з наших владик під тим оглядом кривили душею, а деякі ще й сьогодні це Роблять. З приємністю підкреслюємо, що наш Дорогий Ювілят, Владика Ніль, належав до тих нечисленних винятків, який обстоював своє і йшов з народом.

Мабуть, така простолінійна постава випливала з його життєвого досвіду. Владика Ніль був місіонером-піоніром в розбудові нашого релігійно-церковного життя в Канаді. В той час, коли Ніль Саварин як священик-місіонер ставив перші кроки на терені Канади, йому не було легко, треба було змагатись з різного роду труднощами. Треба було виявити силу волі, витривалість і посвяту, щоб донести до народу слово Боже, слово любови, слово надії й віри.

Владика Ніль народився 19 травня 1905 р. в селянській родині. При хрещенні одержав ім’я — Микола. Батьки дали Миколі глибоке родинне й релігійне виховання. Народну школу закінчив в своєму родинному селі. Навчання в гімназії розпочав у Новому Самборі, а продовжував у Перемишлі. Микола Саварин у юнацьких роках проявляв велику побожність, і в нього проявлялось покликання до монашого життя, до служіння Богові. Вже на 17 році життя Микола вступає до Василіянського манастиря в Крехові. Після закінчення новіціяту в 1924 році він склав свої дочасні обіти. Далі продовжує студії філософії у Добромильському манастирі, а богословіє в манастирі в Кристинополі, біля Сокаля. В 1930 році склав монаші обіти, а 23 серпня 1931 р. преосв. Йосафат Коциловський, ЧСВВ, уділив йому Тайну священства, яке він довершив в Крехівському манастирі.

Хоч молодий ієромонах Ніль був здібним і мав бажання поглиблювати своє знання додатковими студіями, але замість того, щоб їхати до Риму на додаткові студії, він в 1932 році виїхав на місійну працю до Канади. О. Ніль осів у Василіянському манастирі в Мондері, Альберта. Відданий своїм обітам та душпастирській праці, о. Ніль працює не тільки як душпастир, але також як педагог і публіцист. В манастирі вчить студентів і дописує до василіянського журналу «Світло» й до українського тижневика «Українські вісті». Крім цього о. Ніль написав популярні релігійні праці: «Чи є Бог?», «Чим є людина?», «Який є Бог?» і «Роля оо. Василіян у Канаді». Крім цього написав на історичні теми, зредагував «Пропам’ятну книгу» з нагоди 50-ліття поселення українців в Канаді та цікаву працю «Початки місійної праці оо. Василіян у Канаді».

В 1938 році ієромонах Ніль став ігуменом у манастирі оо. Василіян у Мондері, а через десять років, в 1948 p., одержав номінацію на єпископа-помічника для Владики Василя Ладики. В тому ж самому році Папа Пій XII розділив Канаду на чотири окремі українські єпархії. Тоді Владика Ніль був призначений на ординарія Західньої Канади з осідком в Едмонтоні. Отже, властиво, Владиці Нілеві довелось починати всю працю майже від початку. Владика в першу чергу турбувався, щоб вірним дати належну духовну опіку, а все інше було на другому пляні. Коли склалася ситуація, що наші священики опинились по різних таборах в Німеччині, то Владика Ніль на власний кошт спроваджував священиків до Канади і посилав їх на незасновані парафії.

Владика Ніль, крім душпастирської праці, слідкував за українським громадським життям в Канаді. Окрему увагу звертав на молодь, зокрема на молодечу організацію Українське Католицьке Юнацтво (УКЮ) і в загальному піклувався всіма українськими католицькими організаціями, як БУК (Братство Українців Католиків) та ЛУКЖ (Ліга Українських Католицьких Жінок).

Ні більше, ні менше, Владика Ніль провів велику піонерську працю на терені Канади в провінції Альберта. Під сучасну пору Владика Ніль має єпископа-помічника преосв. Дмитра Гришука. Так, відзначення золотого ювілею священства, це тільки підсумки проведеної важкої праці Дорогим нашим Ювілятом, Владикою Нілем, ЧСВВ. Ще раз бажаємо Владиці Нілеві багато кріпкого здоров’я та успіхів у душпастирській праці.