На цю тему 6 березня 1994 р. доповідав на форумі Українського Патріярхального Товариства у Нью-Йорку молодий історик — дослідник катакомбної Української Католицької Церкви д-р Борис Гудзяк. Доповідача привітав і представив голова управи відділу УПТ-ва Юрій Малаховський, який підкреслив, що доповідач Борис Гудзяк тількищо приїхав зі Львова, де він є головою нового Інституту Історії Церкви, якого слід вважати своєрідною предтечею до відновлення Греко-католицької Богословської Академії у Львові. До речі, Б. Гудзяк є відповідальним за підготову відкриття Богословської Академії у Львові. Б. Гудзяк вищі студії з біології закінчив на університеті в Сиракузах, студії богословії закінчив у Римі в Колегії Св. Софії та захистив докторську працю з філософії на Гарвардському Університеті.
Доповідач на вступі підкреслив, що в наш час домінуючими питаннями є спорт, бо малось на увазі тількищо здобуту золоту медалю на світовій олімпіяді Оксаною Баюл, політика, бо тількищо, 4 березня, президент Леонід Кравчук зустрівся з президентом США Б. Клінтоном у Вашінгтоні, і Церква в загальному, а зокрема Українська Греко-католицька, якої Синод тількищо успішно закінчився. В основному зупинився на питанні Церкви, яка являється дуже важливим і основним чинником в Україні, а зокрема тепер у державотворенні. Доповідач не з’ясував проблем українських Церков в Україні, але зосередився переважно над проблемами Української Католицької Церкви, відмітивши при цьому, що зараз у нашій Церкві відчувається брак церковної еліти з певною візією. В минулому наша Церква мала таких особливих велетнів, якими були Слуга Божий Митрополит Андрей і його наслідник св.п. Патріярх Йосиф, які залишили в У країні і тут, у діяспорі, великі надбання, хоч би згадати Український Католицький Університет у Римі, собор Св. Софії, патріярший двір з церковцею свв. Сергія і Вакха у Римі. Ми, змагаючись за помісність нашої Церкви, забули, що вона мусить мати свою іншу думку, свою обрядову відмінність і мусить мати свою богословію. Без цього всього наша Церква не може жити або її життя приречене на скору смерть. Під цим оглядом доповідач окремо підкреслив і привітав постання Інституту ім. Митроп. Андрея Шептицького в Оттаві — Канада, якого ініціятором є о. Андрій Чировський.
Позитивним є, що в Україні є великі покликання і широкі можливості для розгорнення праці на церковному відтинку. Під сучасну пору начисляється в Україні біля 1,500 богословів. Львівська Духовна Семінарія у Рудному нараховує біля 325 молодих богословів, у Івано-Франківську є біля 1,300, на Закарпатті — 100. Слід підкреслити, що багатьом зголошеним на богословські студії було відмовлено з браку місця. Ось ця покликаність в Україні до душпастирської праці є понад всякі сподівання велика. Звичайно, дотепер не було якоїсь особливої системи, за якою мали б бути допущені поступаючі на студії. До речі, у вересні 1992 року було покликано Богословську Комісію, яка мала б займатись цими справами. В цій комісії є не тільки священики, монахи, але й миряни і трьох з них є, що мають менше 35 років. Це має своє особливе значення. Вони будуть консультаторами, які будуть вирішувати, хто має бути допущений чи прийнятий на студії до Богословської Академії, що скоро буде відкрита.
В недалекому майбутньому передбачається відкриття Богословської Академії, а на 2000-ний рік передбачається відкриття аспірантури, себто можливість студій над докторатами. Є в пляні розгорнути широку діяльність богословських студій, бо від цього буде залежати успіх нашої Церкви.
Справді, доповідач із знанням проглядно представив ситуацію нашої Церкви, а зокрема поширення і поглиблення богословських наук, що забезпечує нашій Церкві успішну перспективу. Доповідач у своєму виступі виявив широке і глибоке знання богословських питань, що зокрема помічалось у його відповідях на різні питання зацікавлених слухачів. Голова Ю. Малаховський подякував доповідачеві за цікаву й дбайливо опрацьовану доповідь, а о. Лев на закінчення провів молитву.
М. Г.