Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. д-р Роман ОСТРОВСЬКИЙ

Щастя і процвітання: біблійна традиція і ризик релігійного антропоцентризму

Сьогодні людині як ніколи важливо бути успішною, ба більше – говорити та демонструвати свій успіх у соціальних мережах. Поняття «успіх» стало мірилом багатьох сфер людського життя. А чи зустрічаємо ми його в біблійних текстах? Як пов’язати успіх і питання віри?

У Старому Завіті зустрічаємо  термін (חלצ). Первісне його значення – бути сильним, ефективним, потужним; корисним; досягти успіху, бути успішним. Цей термін використовується для опису успіху злих та безбожних (Єр. 12, 1; Чис. 14, 41), а також неуспіху неправедних (Єр. 22, 30).

Уявлення людини біблійних часів про успіх досить подібне до сучасного, але має свої особливості. Наприклад, неуспіх біблійний автор описує вельми поетично у Втор. (28,29): «ходитимеш навпомацки опівдні, як ходить сліпий у темряві, і ніяка справа тобі не пощастить; ти за знаєш тільки гнету й заздрости, та й нікого не буде, щоб тебе рятувати». А ось причина неуспіху народу і кожної особи зокрема згідно з Втор. (28, 15): «Коли ж не слухатимешся голосу Господа, Бога твого, і не виконуватимеш пильно всіх заповідей його й установ, які заповідаю тобі нині…» Автор книги присвячує великий уривок докладному опису наслідків нещастя та неуспіху, які настануть у випадку ігнорування голосу Божого (Втор. 28, 16 – 68). Успішною названо людину, вірну Богові, як Йосиф: «а Господь був з Йосифом, і щастило йому в усьому: він був у домі свого пана, єгиптянина» (Бут. 39, 2).

Блаженний у Пс. 1, 3 є тим, хто має в усьому успіх: «Він мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не вяне, і все, що чинить він, йому вдається». Термін «успіх» в Іс. 55,11 підсилює ефективність Божого слова: «отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав».

Отже, термін «успіх» описує не лише позитивну сторону людської чи Божої діяльності, але й відсутність успіху, коли людина відходить від Бога та Його заповідей.

Ще одне важливе значення терміна (צלח): «домогтися успіху, довести щось до успішного завершення». Корінь дієслова означає добре виконати задумане, а також «бути добрим» або «бути праведником». Для автора книги Хронік справжній успіх стає результатом Божої дії в житті того, хто служить Божому дому, Закону та заповідям всім своїм серцем (2 Хр. 31, 21). Іс. Н. 1, 8 говорить про (תַּצְלִ֥יחַ אֶת־דְּרָכֶ֖ךָ) «успіх в твоїх дорогах». Людина розуміє зв’язок між успіхом та присутністю Бога в її житті. У літературному перекладі тексту Пс. 118, 25 читаємо: «Просимо, Господи, визволи! Просимо, Господи, подай успіх!»

Пророк Єремія подає термін «успіх» в негативному значенні, використовуючи заперечну частку «не», дієслово «мати успіх» та приклад зітлілого пояса, який не годиться ні для чого, тобто вже перегнив (Єр. 13, 7). Автор описує народ, який «стане таким, як цей пояс, ні до чого не придатний», бо не слухає слів Господніх (Єр. 13, 10).

Бог виражає людині свою волю за допомоги слова. Тому слово або наказ Господній не є чимось порожнім, воно завжди залишається успішним та здійснює заплановане (Іс. 55, 11). Страждання Слуги Господнього стануть прикладом для послідовників, бо він погодився на них добровільно. Господь дарує людям спасіння через страждання – успіх свого Слуги (Іс. 53, 10). В біблійних текстах справжнє благополуччя походить лише від Божого благословення. Часто здається, що злі люди процвітають. І цей факт змушує праведних сумніватися в здатності Бога впливати на хід людських справ (Єр. 12, 1). У розумінні біблійних авторів переступ Божого закону ніколи не принесе кінцевого успіху тому, хто так чинить (Чис. 14, 41).

У книзі Проповідника зустрічаємо тричі термін (כִּשְׁרוֹן) – успіх, прибуток, користь (Проп. 2, 21; 4, 4; 5, 10) або дієслівну форму в Проп. 10, 10.

У Старому Завіті успіх є результатом вірності людини Богу, що впливає на її становище та матеріальний стан. У цьому ключі розуміння неуспіху – це коли особа або народ відходять від Бога і шукають інших доріг. Слово Боже залишається єдиним успішним без винятку, яке входить у цей світ, змінює його та наповнює сенсом.

Новий Завіт: успіх і прогрес

Новозавітні автори використовують такі однокореневі терміни: іменник προκοπὴ та дієслово προκόπτω.

Згідно зі словником Friberg-а, іменник (προκοπὴ) означає: просування, прогрес. Цей термін зустрічаємо в Новому Завіті у Флп. 1, 12, 25; 1Тм. 4, 15. Особливість терміна пояснює Louw-Nida: «змінити свій стан на краще, мати прогрес».

Первісне значення дієслова προκόπτω – «рухати вперед за допомоги ударів». Стоїки та Платон використовували цей термін щодо процесу навчання. Також це дієслово зустрічається в Новому Завіті (Гал. 1, 14; Рим. 13, 12; 2Тм. 2, 16; 3, 9, 13; Лк. 2, 52). Апостол Павло говорить (προέκοπτον ἐν τῷ Ἰουδαϊσμῷ (Гал. 1, 14) –  «я перевищив у юдействі…» – тут мовиться про високий морально-освітній рівень майбутнього апостола. У Флп. 1, 25 Павло аргументує, що залишається зі спільнотою задля її успіху/зростання та радості у вірі. Цікаво, що Лука (Лк. 2, 52) використовує це дієслово, описуючи розвиток Ісуса Христа в мудрості та з літами (зрілістю). Також апостол Павло навчає Тимотея, який був молодий віком (1 Тим. 4, 12), щоб його успіх був явний для всіх інших. У пастирських листах описані ті, що протистоять науці Тимотея, вони «не матимуть успіху, бо всім виявиться їхній безум» (2 Тим. 3, 8 – 9; у перекл. І. Огієнка). Павло у другому листі до Тимотея нагадує про те, що лихі люди й дурисвіти матимуть успіх у злому (2 Тм. 3, 13). Як бачимо, грецький термін «успіх» лишається близьким до старозавітного звучання і вказує на позитивний рух, розвиток позитивних або й негативних рис.

«Євангеліє процвітання»

Окрім біблійного звучання, важливо дослідити, як сучасні християни розуміють формулу успіху. Для цього представлю феномен «євангелія процвітання/успіху», який був досить популярний у Сполучених Штатах. Він також став частиною української реальності.

Сучасне життя не лише вимагає від людини успішності в роботі чи відпочинку, але й у питаннях віри. Видана величезна кількість мотивувальних книг, біографій успішних людей, практичних рекомендацій для того, як досягти найкращих результатів (читай «успіху») в різних сферах життя, починаючи від народження дитини до глибокої старості.

Цікавим феноменом, що намагається поєднати матеріальний успіх і духовне життя, віру, є prosperity theology або «богослов’я процвітання/успіху». У чому ж проблема? Адже віра людини в Бога конвертується у гарантію благополуччя та матеріального успіху. Насправді кожен із нас, починаючи справу, надіється на успіх. Чи можливий інший підхід у питаннях віри та духовності? Що нас краще гартує, навчає і штовхає до розвитку –  успіх чи неуспіх?

Девід Джонс у своїй статті ставить у синонімічний ряд «євангеліє успіху», «євангеліє процвітання», «богослов’я позитивного визнання», характеризуючи цей феномен: «егоцентричне євангеліє, яке навчає, що Господь бажає своїм вірним бути матеріально багатими» (Jones. The Bankruptcy of the Prosperity Gospel)1. «Богослов’я процвітання/успіху» має в своїй основі переконання, що Господь бажає, аби його вірні послідовники провадили заможне життя, а також були фізично здорові й щасливі. Цей тип віри ставить добробут християнина у центр молитви, а з Творця робить виконавця думок та бажань вірного. Ризик релігійного антропоцентризму, що ставить в основу всього добробут людини, є те, що він перетворює Бога на силу, яка служить людині. Церква в такому випадку стає «супермаркетом» віри (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità)2.

Задля кращого розуміння небезпеки зацитую Мілларда Дж. Еріксона: «богослов’я важливе, тому що точні доктринальні норми є основоположними для стосунків між вірними та Богом»3. Натомість фальшиві богословські формулювання ведуть до невірного образу Бога, його Слова і стосунків з людиною (Jones. The Bankruptcy of the Prosperity Gospel). Тож інтерпретація боголюдських стосунків крізь призму лише успіху становить небезпеку. Спробуємо зрозуміти, в чому проблема.

Виникнення «богослов’я процвітання/успіху» пов’язують з відомою в історії фразою про «American dream», тобто уявленням про нову землю з новими можливостями, яких не було у Старому світі. Цей тип богослов’я бачить втілення певних мрій у релігійному полі, коли Боже благословення можливо «завоювати» за допомоги віри. Власне «богослов’я процвітання/успіху» стало набувати популярності й поширення через телеєвангелізацію протестантських проповідників. Це були харизматичні персони, котрі у форматі шоу, яке складалося з музики, свідчень і часто фундаменталістського читання Біблії, озвучували власне розуміння Бога та віри (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità).

Для послідовників «богослов’я процвітання/успіху» – буквальне пояснення Святого Письма, без урахування контексту, лексики дозволяє надавати текстам відповідного звучання. Наприклад, у цитаті з Мр. 11, 22 – 24: «Ісус же у відповідь сказав їм: «Майте віру в Бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, то буде йому так. Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, і буде вам так» стверджується, що віра в чудеса має бути повна і безсумнівна, аби ставалися реальні зміни. Також важливо вірити, що чудо вже сталося, тобто те, що проситься через віру, розглядати як таке, що вже відбулося.

В українських реаліях необхідно згадати Кеннета Коупленда з програмою «Переможний голос віруючого», який також є проповідником богослов’я процвітання. Інший проповідник, Норман Вінсент Піл, відомий своїми книгами про позитивне мислення, частина з яких була перекладена українською та російською мовами: «Сила позитивного мислення», «Шлях до впевненого життя», «Завжди живіть повноцінним життям». Ці книги проповідують успіх, змішуючи маркетинг і проповідь. Основні стовпи в проповідуванні «євангелія процвітання/успіху» – добробут особи та її фізичне здоров’я. В таких проповідях «слово віри» провідника заміщає Слово Боже. Принцип такої проповіді – уявити детально те, чого бажаєш, озвучити словами і, наостанок, оголошувати це бажане як здійсненний факт із вірою в Бога. Промовляючи уривки з Біблії, віруючий немов бере в заручники Бога Його власним словом та обіцянками, а тим паче ці слова, підсилені вірою особи (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità).

Важливою темою «богослов’я процвітання/успіху», про яку вже згадувалося, є фізичне здоров’я особи. Послідовники вірять, що хворому не потрібно йти до лікаря – достатньо лише молитися і повторювати уривки зі Святого Письма. На думку таких проповідників, це має дати зцілення та прикликати Боже благословення на особу. Ті, що перебувають у стражданні, мігранти та інші особи, що не є успішними, не надто цікавлять представників «богослов’я процвітання/успіху». Вони здаються такими, що не дотримуються біблійних «правил», тому не є люблені Богом (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità).

Варто порушити ще й таку цікаву тему «богослов’я процвітання/успіху», як завіт Бога з людиною. Прикладом тут є патріарх Авраам. Отже, Бог обіцяє Аврааму благословення потомством, землею та багатством, хоча таке тлумачення стосунків нагадує радше контракт, а не завіт. Це богослов’я говорить про синівство християн як про «синівство царське», тобто те, якому належать права та привілеї монаршого стану, але найперше матеріального характеру (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità). В розумінні представників «богослов’я процвітання/успіху» завіт Авраама має важливе значення, бо «християни є духовними дітьми Авраама та спадкоємцями благословення віри… Ця спадщина Авраама сконцентрована найперше у термінах матеріального процвітання»4. Хоча найважливіше в завіті Авраама – це віра та вірність патріарха Богу, який покликав його у невідому землю для важливої місії.

Звернімо також увагу в «богослов’ї процвітання/успіху» на образ жнив – отримати сторицею за свою віру, але вже у цьому житті (Гал. 6, 7; Мр. 10, 29 – 30). Для підкріплення ідеї процвітання, фізичного та духовного здоров’я використовуються наступні цитати: Втор. 28, 1 – 14 та 3Йо. 2. Тлумачення біблійних уривків відбувається поза їхнім контекстом, акцентуючи виключно на економічному аспекті, а основна думка – пожертвуй кошти, і тобі вони повернуться сторицею (Мр. 10, 29 – 30) (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità).

Ще один важливий постулат «євангелія процвітання/успіху» стосується відкуплення. Бо, на думку проповідників цього напрямку, Господь переклав на Христа в часі Страстей наші гріхи, страждання, хвороби та бідність5. Також представники цього «богослов’я» цитують 2Кор. 8, 9 як доказ багатства Христа і того, що християни мають бути матеріально багатими та успішними (Jones. The Bankruptcy of the Prosperity Gospel).

Для християн основа віри – «Христос своєю смертю «смерть подолав», а воскресінням «нам дарував життя вічне». Віра у воскресіння Христове веде нас до віри в Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа (Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – наша Пасха», §3). Для представників «євангелія процвітання/успіху» віра – це радше «духовна сила, духовна енергія та духовна потуга. Це є та сила віри, що змушує закони духовного світу функціонувати. Існують певні закони, що управляють успіхом, об’явлені у Божому Слові. Віра спричиняє їхню дію»6. Тобто всі питання віри спрямовані на успіх і достаток.

Небезпека «євангелія процвітання/успіху» в тому, що тут вимальовується фальшивий, але дуже зрозумілий людині образ Бога. Такий Господь змушений доводити свою надприродну силу дуже простими і прагматичними діями. Цей прагматизм торкається добробуту людини та її життя без страждань і випробувань. У такому випадку мовиться про божество, створене на образ і подобу людини, і не має нічого спільного з образом Бога, описаним у Біблії. Таким чином, причиною сильної віри стає багатство, а бідність розуміють як подвійний тягар, бо «віра» здається занадто слабкою і не підштовхує Господа діяти згідно з нашими бажаннями; убогість стає чимось нав’язаним з неба, певним покаранням, яке має бути прийняте з покорою (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità).

Перевернуте розуміння бідності

У чому ж небезпека «євангелія процвітання/успіху»? Найперше у перевернутому розумінні бідності. Цей тип «віри» загострює індивідуалізм і руйнує почуття солідарності, виховує відчуття потреби чуда, завдяки якому лише віра може забезпечити процвітання, а не соціальна та політична активність чи особиста відповідальність. Тому «євангеліє процвітання/успіху» не стане причиною реальних змін у суспільстві, на відміну від бачення закладеного в Соціальній доктрині Католицької Церкви (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità).

Девід Джонс вказує, що для «євангелія процвітання/успіху» благодать не потрібна; Бог уже не має значення, і лише людина стає мірою всіх речей; стосунки Бога та людини перетворюються на фінансову схему quid pro quo (Jones. The Bankruptcy of the Prosperity Gospel).

Папа Франциск під час візиту до Бразилії 28 липня 2013 року, звертаючись до Конференції єпископів Латинської Америки, критикував так званий «церковний структуралізм», що відповідає частково «євангелію процвітання/успіху» в способі організації пасторальної діяльності Церкви. Цей підхід характеризується наголосом на ефективності, успіху, видимих результатах та важливості статистики. Так Церква переймає «бізнес-моделі», які відводять вірних від таємниці віри (Spadaro, Figueroa. Teologia della prosperità). Окрім цього, варто пригадати відповідь Папи Франциска на деякі ідеї, озвучені представниками «євангелія процвітання/успіху» з Апостольської Адгортації «Радійте й Веселіться»: «якщо хтось має відповіді на всі запитання, то це знак, що стоїть на неправильній дорозі й, можливо, є фальшивим пророком, який використовує релігію для власної користі, для своїх психологічних і розумових вигадок. Бог безмежно більший від нас, Він завжди нас дивує, і не ми вирішуємо – у яких життєвих обставинах зустрінемося з Ним, бо не від нас залежить час і місце зустрічі. Той, хто хоче, щоб усе було ясним і певним, намагається запанувати над трансценденцією Бога»7.

Біблія про успішні й неуспішні молитви

У Біблії маємо приклади як позитивних успішних молитов і прохань до Бога, так і моменти, коли Бог відмовляє своєму слузі/слугині, навіть карає за їхні вимоги (Міріам, сестра Мойсея, пророк Йона, Єремія, апостол Павло). Важливим прикладом успіху в неуспішності залишається многостраждальний Йов. Його духовне життя та віра набули глибини в момент найбільшого страждання і втрати всього. Проте він не зупиняється на простих відповідях, а шукає зустрічі з Богом. Ця теофанія не приносить простих відповідей, але допомагає Йову дорослішати й бачити присутність Бога в світі та людському житті. Саме страждання і випробування зробили Йова успішним та мудрим, а не їхня відсутність. У біблійних текстах присутній момент успіху, але він врівноважений тим, що особа не завжди отримує те, що просить. Господь у богонатхненних текстах ніколи не представлений як Той, Хто виконує наші бажання.

Також наші богослужіння допомагають зрозуміти, що Господь нас чує і подає те, що важливе, у свій час. У Літургії святого Івана Золотоустого друга молитва вірних згадує про успіх так: «даруй же, Боже, і тим, що моляться з нами успіх у житті, й вірі, і в духовному розумінні… неповинно і неосудно причаститися святих Твоїх Таїн і Небесного Твого Царства сподобитися». Як бачимо з цієї короткої цитати, успіх тут бачиться радше в широкому значенні, як щось, що охоплює життя, віру і духовне розуміння людини. Та найважливіше – есхатологічне бачення успіху. Тобто справжній успіх людини – це зустріч з Творцем у його реальності.

Тому християнство постійно балансує між тим, що Бог чує наші прохання і знає наші потреби ще задовго до висловлення, а також тим, що Він не одразу, не завжди, а іноді й ніколи не подає нам бажаного. І такий образ парадоксального Бога є, мабуть, найближчим до істини.

о. д-р Роман Островський, Київська Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ

Шалом vs мир

У Старому Завіті зустрічаємо термін «שָׁלוֹם» («шалом» з євр.), який перекладаємо як «мир». Але він має набагато глибше значення, одним із яких є «повнота, неушкодженість також здоров’я, або повнота чи непорушність громади» (שָׁלוֹם – HALOT). Важливо пам’ятати, що шалом – це не лише протилежне насильству поняття або відсутність війни, а щось набагато глибше1. Для кращого розуміння пропоную розділити терміни: мир – це відсутність війни і насилля, шалом – поняття, що потребує ретельнішого дослідження. Розглянемо значення терміна «שָׁלוֹם» (шалом), що подає нам Старий Завіт.

Шалом і повнота стосунків між людьми та людини з Богом

Привітання. При зустрічі запитували про шалом людини (Суд 18:15), тобто чи вона прийшла з миром; це вважалося вітанням.

Гармонійні відносини. У Старому Завіті шалом позначає відносини чи завіт з іншою стороною. Залежно від контексту стосунки або завіт – це стан гармонії або конфлікту, де людина може прийти або піти з миром. Переклад І. Огієнка подає: «І зробив Самуїл, що Господь говорив. І прийшов він до Віфлеєму, а старші міста вийшли йому назустріч із тремтінням. І сказали вони: Чи твій прихід то мир?» (1Сам 16:4). Ісус Навин укладає мирний завіт з гівеонітами, пообіцявши, що залишить їх живими під час завоювання Ханаану (див. І.Н 9:15). У цій ситуації шалом передає наступний зміст: не йти війною, не завойовувати. Юридично ж шалом у даній ситуації передбачає домінування ізраїльтян над гівеонітами та використання останніх для праці (І.Н 9:1-15).

Спокій і впевненість. У Старому завіті зустрічаємо численні розповіді, де головні герої переживають страх і тривогу. У декількох уривках Старого Завіту шалом використовують із метою заохочення до спокою в момент тривоги та хаосу (Бут 43:23; Суд 6:23). У цих двох прикладах страх виникає через присутність невідомої сили – людської чи божественної, яка загрожує людині смертю або присутністю передчуття смерті. В обох випадках шалом використовується, аби усунути занепокоєння чи бодай зменшити його, а найголовніше надати впевненості та спокою.

Добробут. У певних текстах найкращий спосіб перекладу терміна шалом – це добробут і процвітання. Псалом 37:11 позитивно говорить про покірних, наголошуючи, що вони володітимуть землею і насолоджуватимуться шалом, тобто процвітанням. У цьому випадку шалом пов’язаний із володінням землею2.

Справедливість. З поняттям шалом тісно пов’язана категорія «справедливість», яка доповнює цілісне бачення цього феномену. У Пс 34:15 автор описує дорогу до справедливого миру: «відступи від зла й чини добро, шукай миру і його тримайся!». Власне шалом не з’являється нізвідки, а має реальне наповнення, яке необхідно осягнути. Також пророк Захарія, описуючи поняття «мир» – шалом, наголошує, що без правди і справедливих стосунків з іншими неможливо досягнути шалом (Зх 8:16-17) (Freedman. Вказана праця, с. 206).

Цілісність. Часом шалом вказує на відчуття цілісності або повноти. Еліфаз переконує Йова, що його намет буде у шалом, тобто безпечним і надійним (Йов 5:24). Завершення вірша вказує на те, що з його намету нічого не пропаде. Це передає відчуття цілісності та повноти стосовно оселі.

Померти в мирі. Першу згадку терміна шалом зустрічаємо в розповіді про Авараама. Господь обіцяє йому: «Ти ж підеш до твоїх батьків у мирі, й тебе поховають у старості щасливій» (Бут 15:15). Спокійна смерть вважалася певним ідеалом на відміну від неспокійної або наглої смерті. З біблійних текстів розуміємо, що в людей викликало тривогу, коли хтось помирав молодим, не маючи дітей, чи насильницькою смертю3.

Мудрість, що веде до миру. У Прип 3:17 мудрість описана як така, що дає приємність та шалом. Отже, мудрість та мир ведуть до добра.

Дружба, товариство. У деяких випадках термін шалом використовують для перекладу єврейського терміна «друг» або «союзник». Наприклад, Пс 41:10 говорить про «людину миру», що в українському перекладі Святого Письма відповідає термінові «друг» або «приятель», а в Єр 38:22 – «любі друзі» (Leiter. Вказана праця, с. 23 – 24).

Релігійний контекст. Про шалом (Числ 6:26) згадується в благословенні, яке вділяють сини Аарона згідно з наказом Мойсея (Числ 6:22-27). Також Елі, заспокоюючи Анну, каже: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала» (1Сам 1:17), і як наслідок вона народить сина Самуїла.

Заповіт із Богом. У багатьох випадках шалом використовується на позначення заповіту між Богом і людьми. У Числ 25 описаний гріх ізраїльтян у Ваал-Пеорі, який викликав Господню кару. Зупинити її зміг Пінхас, убивши тих, що порушили закон. І Господь укладає з Пінхасом та його потомством «союз миру» (Числ 25:12).

Господь у певних обставинах укладає з народом «заповіт шалому» (Числ 25:12; Єз 34:25; 37:26). Заповіт започатковує стосунки, які базуються на взаємних зобов’язаннях. Зауважмо, що не можемо використовувати термін «бути зобов’язаним» щодо Бога, адже Він залишається завжди вірним своїм обіцянкам. Натомість для людини заповіт передбачає особливий договір, який усі людські дії розглядає крізь призму трансцендентних цінностей (Freedman. Вказана праця, с. 206).

Мирні жертви. Соломон в 1Цар 9:25 приносить мирні жертви (шеламім) у храмі, який він закінчив будувати. Цікаво, що мирні жертви Соломон приносить лише тоді, коли війна в Ізраїлі завершилася. Тобто тоді, коли народ на чолі з суддями та царями завоював усі необхідні для дванадцяти племен землі.

Політичне розуміння шалому розкриває Ролан де Во: «мир у політичному розумінні – це не відсутність війн, а дружні відносини між двома народами» (див. Суд 4:17; Іса 7:14; 1 Цар 5: 4, 26; 22:45)4. У деяких випадках шалом також є синонімом перемоги (Суд 8:9; 2 Сам 19:25, 31; 1 Цар 22:27–28; Єр 43:12). Шалом і процвітання йдуть у парі (Мік 3:5; Зах 8:12; Мал 2:5), отож про цей феномен можна говорити як про економічний розвиток (Freedman. Вказана праця, с. 206).

Підсумовуючи, варто сказати, що термін шалом у Старому Завіті описує повноту стосунків між людьми та людини з Богом. Відповідно до контексту термін може вказувати не лише на певну реальність, але й на позитивну перспективу, тобто показувати, якими мають бути стосунки чи реалії (Leiter. Вказана праця, с. 29).

Шалом і слово перестороги

Незважаючи на те, що термін шалом є ідеалом взаємостосунків між людьми, він використовується й у певних негативних конотаціях. Особливо в тих випадках, коли мовиться про підміну справжнього шалому «дешевим миром». Одним із таких текстів є уривок із книги Єремії (8:10-13), у якому мовиться про «мир» (8:11). Перш ніж перейти до аналізу тексту, слід пригадати історичний контекст того періоду. В часі пророкування Єремії у царстві Юди діяли дві основні політичні сили: проєгипетська та провавилонська. Царі того періоду переважно підтримували союз із Єгиптом. Єремія ж був у опозиції та виступав за підкорення Вавилону. Власне у 600 році до Хр. цар Йояким відмовився платити податок Вавилону і розпочав повстання. Навуходоносор підходить до Єрусалима та бере його в облогу. Цар помирає у місті під час облоги, і його наступником стає син Йоякин. У 597 році до Хр. Навуходоносор ставить у Єрусалимі свого намісника Седекію (Єр 37). Після невдалого повстання у 586 році до Хр. Єрусалим був знищений, а населення забране у Вавилонський полон5.

Текст Єр 8:10-11 можна вважати попередженням про майбутню кару, причина якої згадана в попередньому вірші (8:9) і є досить простою: «вони відкинули слово Господнє». Відкинення Слова народом Юди привело до порушення завіту. Як наслідок дружина та земля будуть віддані ворогам, про це говорить текст Второзаконня (28:30). Це прокляття призначене для окремої групи, а саме мудреців (Єр 8:9). У час спокою нерухомість та земля (Єр 6:12) є доброю інвестицією. Та в часі війни від них мало користі, адже їх не забрати зі собою і не заховати6. Краще зрозуміти Єр 8:10-12 допоможе тест Єр 6:13-15, що відкриває інші особливості пророцтва Єремії. Можемо стверджувати, що вся книга Єремії закликає Єрусалим та Юду до самоаналізу і виправлення. У випадку відмови від зміни способу життя є небезпека втрати міста і держави, якщо брати до уваги земну площину. Та насправді під загрозою є щось набагато більше – завіт із Богом. Царство Юди має два шляхи: реформуватися або відчути усю справедливість Божого суду (Lundbom. Вказана праця, с. 426).

Основне звинувачення, що лунає до народу, це несправедливе збагачення, яке стало основною метою їхнього існування (Єр 6:13). Особлива критика з вуст пророка лунає щодо отримання прибутків насильницьким способом. Пророк Єремія гостро критикує не лише простий народ чи аристократію, але й царя Йоакима за те, що він занедбав «суд і справедливість», шукав наживи всіма можливими способами (22:15-19).

Подібний осуд зустрічаємо в пророка Єзекиїла, котрий описує гріхи князів, священників, начальників, пророків, навіть простих людей Єрусалима. Він використовує щодо злочинців дуже яскраву метафору хижих звірів, які женуться за жертвою та роздирають її (Єзек 22:23-30).

Для того, щоб краще пояснити небезпеку фальшивого миру, пророк Єремія використовує особливу методологію: описує людину зі зламаною кінцівкою, котру замість негайного лікування заспокоюють лагідними словами та поцілунками, наче маленьку дитину (Єр 6:14). Тому слова про мир звучать як брехлива обіцянка або «невиліковний оптимізм» лідерів народу (Lundbom. Вказана праця, с. 430 – 431), хоча насправді народ стоїть на порозі війни та знищення. І замість того, щоби поставити чіткий діагноз та розпочати необхідне лікування, хворий отримує обман і заспокоєння.

Повертаючись до Єр 8:10-11, зауважмо, що пророки та священники (8:1-2) заявляють, що все буде гаразд, проголошують: «Мир! Мир! – коли миру немає». Багато разів пророк Єремія критикує фальшивих пророків і псевдомудреців за те, що вони виховували в народі хибне почуття безпеки та не спонукали на критичний аналіз власного життя.

Фальшиві пророки того часу стверджували, що Бог захистить свій народ і не дозволить Єрусалимові впасти. Єремія ж проголошував наближення загибелі країни та падіння столиці. Слова Єремії не переконали людей у їхньому гріху та вині перед Господом. Народ не повірив, що Господь допустить падіння свого міста та знищення народу, тому Вавилонська неволя стала неминучою. Якщо в першому тексті (Єр 6:12–15) попередження стосувалося пророків та священників як найбільш відповідальних за навчання народу Ізраїля, то в другому (8:9-12) покарання застосоване щодо всіх людей і мудреців. Таким чином, жодна частина суспільства не буде звільнена від відвідин Господом і, відповідно, від суду та покарання (Craigie. Вказана праця, с. 134). І кожна зі згаданих груп твердила ті ж слова – «мир», за що була гостро критикована Єремією.

Отже, бачимо полісемантію терміна мир-шалом у Старому Завіті. Під ним розуміли щось від загального розуміння як привітання до завершення людського життя, коли особа спочиває з предками.

«Мир» у Новому Завіті

Щоби краще зрозуміти, чим є мир у біблійних книгах, пропоную розглянути вибрані новозавітні тексти, які говорять про мир. Один із основних термінів – це ейрене εἰρήνη, який означає «сукупність сприятливих обставин, що передбачають мир і спокій»7. У своїй проповіді Христос згадує про мир. У тексті Матея Христос описує свою місію як таку, що ламає певні наші стереотипи, а тим паче стереотипи тих, що жили в часі Його проповідування. У своїй промові (Мт 10:34-39) Христос зосереджується на темі ворожнечі, переслідування та страждання заради Євангелія. Текст не оминає питання поділу та ворожості в межах сім’ї. Вище вже згадувалося про переслідування (10:21), хоча в набагато ширшому контексті. З синоптиків Лука у власному стилі передає цю промову Христа (Лк 12:51-53). Також апокрифічне Євангеліє Томи (55) використовує термінологію, присутню в Мт 10:37-388.

Промова Христа у Мт 10:34 розпочинається із заперечення, яке в українському перекладі звучить як «не думайте», проте мається на увазі радше «не вважайте» або «не уявляйте» (νομίζω, Greek-English Lexicon, т. 1). Звичайно, виникає питання, чи євангельська благовість не є про мир? І на підтвердження цієї думки знайдемо достатньо біблійних цитат (Лк 1:79; Йо 14:27).

Безумовно, що в кінцевій есхатологічній реалізації та частково у сьогоденні так би мало статися. Проте Матей описує період проголошення Царства Божого, в якому на учнів та їхніх послідовників можуть чекати непрості виклики. Власне ворожнеча та неприязнь, особливо між близькими членами сім’ї, стають новою реальністю. Цей виклик євангелист Матей описує метафорою «меча», натомість Лука говорить про «розділ» (12:51) або ж «вогонь» (12:49). У наступних віршах Матей докладніше пояснює, про який меч, а радше ворожнечу мовиться (10:35-36) (Hagner. Вказана праця, с. 291).

Результат приходу Христа на землю та проголошення Царства описаний так: «Я прийшов порізнити…» (Мт 10:35). Відповідь на Євангеліє дуже різна, ба навіть спричиняла розбрат серед членів однієї родини. Про результати цього поділу вже згадувалося в Мт 10:21. Варто зауважити, що термінологію для цього уривка Матей запозичив із грецького перекладу пророка Міхея (7:6), проте з невеликими відмінностями: Матей використовує інші дієслова, замінює термін Міхея «син» на «чоловік» та вносить декілька незначних змін у формулювання віршів пророка. Щодо пророцтва Міхея, то його слова стосуються часу есхатологічного визволення вибраного народу. Пізніше Талмуд говоритиме про сімейні чвари як про те, що передуватиме месіанським часам (m. Soṭa 9:15).

Христос своєю промовою готує учнів не лише до того, що їх ненавидітимуть (пор. Мт 10:22), але й до того, що вони будуть відкинуті навіть членами своєї сім’ї. Це стане реальністю для тих, що проголошуватимуть Євангеліє (Hagner. Вказана праця, с. 292). Наступні вірші ставлять учнів перед радикальним вибором між Христом та найближчими людьми, навіть між Христом та власним життям (Мт 10:37-39).

Христос каже відверто, що слідувати за Ним складно. Проголошення Царства Божого означає пожертвувати стосунками, навіть із найближчими. У цьому заклику відчувається певний непривабливий абсолютизм. Для Матея віддатися повністю проголошенню Царства Божого парадоксально означає віднайти справжнє життя, тобто перебувати в радості та мирі (Hagner. Вказана праця, с. 292 – 293).

Євангелист Лука (12:49-59) також описує наслідки приходу Христа для його послідовників. Розпочинає він із того, що описує прихід Христа на землю, використовуючи дві різні стихії: вогонь та воду (Лк 12:49-50). Вираз «кидати вогонь» у біблійних текстах свідчить про покарання (Содом та Гоморра Бут 19:24; Ілля та слуги Ахаза 2 Цар 1:8-17), і навіть учні Ісуса бажали покарати вогнем самарянські села за відсутність гостинності (Лк 9:52-56). У церковній традиції під терміном «вогонь», про який згадує Лука, часто розуміли прихід Святого Духа. Власне після Вознесіння Христового і початку проповіді настав поділ у народі та між членами сімей. Те, що Христос описує як очікуване, для перших християн стало щоденною реальністю. Хрищення, котре згадує Лука (12:50) стосується страждання та смерті Христа9.

Христос, згідно з Євангелієм від Луки, пов’язує свій прихід  не з настанням цілковитого миру та спокою, а з необхідністю вибору між земним миром та шаломом, тобто людині слід змиритися із земною реальністю або осягнути ідеал (Bovon. Вказана праця, с. 386). Парадоксально, що, з одного боку, прихід Христа та його дії несуть людям мир (Лк 1:79; 2:14; 7:50; 8:48; 19:38.42), а з другого – Він говорить про поділи та відсутність миру (Лк 12:51-53). Ця логіка Сина Божого відповідає словам пророків Старого Завіту, котрі наголошували, що «день Господній» – це темрява, а не світло, руїна, тривога (Ам 5:16; Йоїл 1:15; 2:1-2.11.31; Іс 13:6)10. Відповідно до слів Єремії (28:8-9), справжнім є той пророк, який попереджає про нещастя, адже його завданням є говорити про непросту реальність та кризу, що очікує особу і суспільство (Bovon. Вказана праця, с. 386). Коли Христос попереджає про відсутність миру та нові поділи, то насправді продовжує лінію старозавітних пророків. Для них було зрозумілим, що Слово Боже часто зустрічатимуть критично, ба навіть вороже. Тому не можемо говорити про те, що мир є самоціллю для Старого чи Нового Завіту.

Біблійні тексти залишаються дуже реалістичними щодо миру та спокою на землі. В їхньому розумінні справжній мир – шалом – означає відновлення всього сотвореного до первісного ідеалу справедливості та істини. Тому мир – це основа першого творіння і ознака нового сотворіння. Мир – це відновлення божественного плану сотворення, це те, чим буде наповнене майбутнє життя. Тому надія на те, що народи «перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи» (Іс 2:4), стосується зовсім іншої реальності, найімовірніше, не теперішньої, а есхатологічної (Freedman. Вказана праця, с. 207).

о. д-р Роман Островський, Київська Трьохсвятительська духовна семінарія УГКЦ

Гідність особи крізь призму біблійних текстів. Урок для України

Cамопожертва Авраама стає не лише основою порятунку Ісаака, але й навчає, що без цього власної гідності не зберегти. Цей спосіб розвитку подій кардинально відрізняється від того, який бачимо у випадку з Каїном та його братом. Наміри Каїна та Авраама різні, проте ціна однакова – життя особи. Каїн упевнений, що брата потрібно знищити, а Авраам бажає порятувати. Цю різницю треба запам’ятати.

В історії України довіру до особи затирали планово й методично. Це почалося задовго до двох світових воєн, жорстоко проявилося в часі Голодомору і «червоного терору». Всі ці події переконали людину в тому, що довіряти іншому не варто, що цінність особи існує до того часу, допоки існують спільні інтереси. Тому здатність вийти поза себе і довіритися іншому повністю затерті, хоча й трапляються моменти, коли ми ненадовго здатні звільнитися від страху. Увесь наш народ зранений, епоха незалежності не принесла зцілення. Свою соціальну пам’ять ми не зцілювали, а заповнювали героїчними міфами про незламних борців або історіями про поразки і втрати. Навіть сьогодні більшість переконана, що довіряти іншому не варто, бо він зрадить. А такий спосіб думання вказує на те, що і я теж готовий до зради та підлості.

Сподіваюся, богослови мене не засудять, але українцям свою гідність ще треба виборювати і встановлювати. А для цього важливо зрозуміти різницю між «пам’ятати» та «виживати». Виживати – це не забути, а протистояти забуттю. Жоден із нас не залишив минулого позаду, бо минуле є в теперішньому. Запитаймо себе: що сильніше – теперішнє чи минуле? Якщо минуле перемагає теперішнє, то теперішнє стає частиною минулого – так неможливо жити. Тому в Талмуді заборонена тривала жалоба. В єврейському розумінні Шекіна (божественна присутність) не може перебувати в особі, що плаче і є в жалобі.

Повністю текст читайте у паперовій версії журналу.