Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. мітрат Володимир Білинський

Помер перший почесний член Українського Патріярхального Товариства о. мітрат Володимир Білинський

Несподівано, 6 березня 1986 року, в Елленвіл, штат Нью-Йорк, помер на 75 році життя колишній довголітній парох церкви св. Миколая у Пасейку, о. мітрат Володимир Білинський. Господь післав своєму відданому трудівникові легку смерть. Його перехід від туземної мандрівки до вічности, до Божих хоромів, відбувся несподівано й безболісно, швидко й легко. Покійний о. Володимир завжди був готовий стати перед престолом Всевишнього Господа Бога і з покорою сказати, що під час своєї туземної мандрівки все своє творче життя присвятив для служіння й праці у Божому винограднику для спасіння душ на хвалу Божу й добро українського народу. Навіть у пенсійному віці, коли о. Володимир Білинський перебував у Елленвіл, завжди коли було потрібно, допомагав тоді ще живому о. Богданові Волошинові у парафії біля Союзівки.

У вівторок увечері, 11 березня у церкві св. Миколая у Пасейку були відправлені похоронні обряди при участі багатьох священиків і численній участі парафіян. Глибоко вдумливе слово про о. мітрата Володимира Білинського сказав архимандрит чину отців-студитів о. Любомир Гузар, згадавши його непересічні заслуги для нашої Церкви, патріярхальної ідеї, що її висунув Блаженніший Патріярх Йосиф, для Українського Патріярхального Товариства, як також для чину отців-студитів.

В середу, 12 березня ц.р. відбулось закінчення похоронних обрядів. В церкві св. Миколая була відправлена торжественна архиєрейська Служба Божа, яку відправив Митрополит Стефан Сулик при співслужінні багатьох священиків та при численній участі мирян. Церква св. Миколая була вщерть заповнена. Численно зібрались його парафіяни, щоб віддати своєму відданому душпастиреві о. Володимирові останню прислугу та відпровадити його на вічний спочинок.

Слово над домовиною під час Служби Божої сказав о. Степан Чомко. Проповідник у загально короткому, але в глибоко продуманому й вдумливому слові схопив всі головніші події життя покійного о. Володимира. Назвав його виразну біографію, його душпастирську працю, працю для добра і розвитку українського громади, як також для обезпечиневого товариства Союзу українців-католиків «Провидіння», що його у свій час він був головою. Зокрема підкреслив, що о. Володимир Білинський мав великий сантимент до чину отців-студитів, якому записав свій маєток. Він же не тільки допоміг, але доложив своїх зусиль для оснування манастиря для отців-студитів у Пасейку. Слово про покійного о. Володимира виголосив о. Степан Чомко з великим чуттям.

Слід підкреслити, що о. Володимир Білинський не тільки був дбайливий у своїй праці у Божому винограднику, він також цікавився розвитком і ростом української громади. Він завжди мав своє розсудне розуміння не тільки до громадських, але також і до церковних питань. Варто при цьому нагадати один факт, коли у вільному світі, у центрі християнства у Римі появився Блаженніший Митрополит Йосиф Сліпий. Як відомо, Блаженніший Йосиф на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського II був висунув питання патріярхату для нашої Помісної УКЦеркви. В той час для багатьох не тільки мирян, але й священиків, це питання було новим і не точно представленим, але о. Володимир був один з перших, який піддержав цю ідею і також був першим, який піддержав мирянский рух у змаганні за Патріярхальний устрій Помісної УКЦеркви. Ось ця щира відданість активної піддержки ідеї патріярхату о. Володимиром Білинським була причиною вияву вдячности українського Патріярхального руху, який обрав о. Володимира Білинського своїм першим почесним членом. До речі, це були початки постання Патріярхального руху, і всі ми були горді, що о. Володимир Білинський з нами і не відмовився, не побоявся стати почесним членом. Мирянський Патріярхальний рух цього не може забути.

Також слід хоч у коротких нарисах згадати особливо цікаві біографічні дані о. Володимира Білинського. Він народився в 1911 році в Ковствілл, Пенсильванія. Коли він був ще малим хлопцем, його батьки повернулись в Західню Україну, у Станиславівську, тепер Івано-Франківську область, де він закінчив народню школу. Середню освіту і богословські студії закінчив у Івано-Франківську. Після цього в 1935 році з рук ісповідника віри, преосвященного Владики Івана Лятишевського, прийняв ієрейські свячення.

Відомо, що в тому часі на північному континенті Америки у США поставала і розгорталась душпастирська праця Української Католицької Церкви. Тодішній єпископ Константин Богачевський звернувся з проханням до Митрополита Андрея Шептицького, щоб йому післати молодих і енергійних священиків. Отець Володимир Білинський був одним з перших у тому пляні, який приїхав до США 1935 року. Першою його парафією була церква в Аліквіппі, після того слідували: Мінеаполіс, Філядельфія, Гадсон, Кайзер, Честер, Гемтремк і остання «зупинка» найдовше у парафії св. Миколая у Пасейку.

Під час своєї душпастирської праці о. Володимир Білинський виявив особливі організаційні здібності. Він зорганізував Лігу української католицької молоді, яка на початку охоплювала 125 молодих хлопців і дівчат. Треба згадати, що Ліга української молоді провела корисну працю. У своїй праці о. Володимир дбав про виховання української молоді. З цією метою він заснував цілоденні школи в парафіях Честер, Кайзер і Пасейк. Також треба відмітити, що о. Володимир чимало часу, праці й своїх зусиль віддав для Союзу українців-католиків «Провидіння», будучи на посадах предсідника, духовника й голови. Крім цього він був дієцезальним консультором та водночас духовним опікуном Асоціяції української католицької преси і редактором «Місіонаря». У Пасейку побудував гарну нову церкву св. Миколая і цілоденну школу, до якої на учителів запросив сестер-служебниць.

Так в особі о. мітрата Володимира ми втратили відданого з посвятою душпастиря, працівника у Божому винограднику, доброго організатора, багатотрудиву й чесну людину та українського патріота. Отець мітрат Володимир Білинський за свою віддану з посвятою працю на славу Божу і добро Української Католицької Церкви та українського народу заслуговує на особливу пам’ять про нього, яка напевно залишиться надовго між нами, зокрема серед організованого Патріярхально­го мирянського руху. Отця Володимира похоронено на українському католицькому цвинтарі св. Духа у Гемптенбурґу. Хай гостинна американська земля буде йому легкою.

М. Галів

Несподівано помер отець мітрат Володимир Білинський

Ділимося сумною вісткою, що 6 березня 1986 року передчасно помер почесний член Українського Патріярхального Товариства о. мітрат Володимир Білинський. Це для мирянського Патріярхального руху велика втрата. Отець Володимир був один з перших священиків, який щиро піддержав ідеї Патріярха Йосифа та виявив і дав піддержку для мирянського Патріярхального руху, за що його обрано почесним членом Українського Патріярхального Товариства. Про життєвий шлях і похорони о. Володимира Білинського буде стаття у наступному числі журнала.

Загальні збори Т-ва за патріархальний устрій УКЦеркви

Дня 13-го червня 1970 року в Нью-Йорку відбулися Треті Звичайні Загальні Збори, що були присвячені діловим справам Товариства, узгідненню думок делеґатів що до дальшої діяльности Товариства, а також організаційним та політично-релігійним справам.

На Збори наспіло чимало привітальних писем та телеґрам. На особливу згадку заслуговує привітання від Високопреосвященнішого Владики Кир Івана Прашка з Австралії, що заторкнув багато важливих проблем. Збори вітав особисто Почесний Голова Товариства Всечесніший Отець Володимир Білинський. Його присутність на Зборах символізувала приявність всього вірного Українській Католицькій Помісній Церкві священства, що із-за різних причин не могли явитись на Зборах Товариства.

Після дискусії над звітами та уділення абсолюторії Уступаючій Управі, обрано нові органи Товариства в такому персональному складі:

Краєва Управа: Всеч. о. Володимир Білинський – почесний голова; Д-р Зиновій Ґіль – голова; інж. Степан Процик – 1-ший заст. голови; радник Василь Палідвор – 2-гий заст. голови; Д-р Ярослав Кривяк – 3-тій заст. голови; інж. Ірина Колтунюк – головний секретар; мґр. Євген Гановський і д-р Рома Навроцька – допоміжні секретарі; дир. Ярослав Пастушенко – скарбник; мґр. Ярослав Щербанюк – адміністратор; д-р М. Бих, інж. М. Гнатейко, мґр. М. Любинський і Б. Ясінський – члени.

Зовнішні зв’язки та інформація: мґр. Ева Піддубчишин /голова/, проф. Лев Рудницький і Юрій Карпінський.

Організаційні референти: ред. Василь Пасічняк /голова/, проф. Петро Войтович і Зиновій Квіт.

Зв’язковий з Координаційним Комітетом Українських Організацій ЗСА і Канади: д-р Мирослав Навроцький.

Редакція журналу ЗА ПАТРІЯРХАТ: інж. Степан Процик, /головний редактор/, д-р Євген Ґіль і Богдан Ясінський. Адміністратор журналу: д-р Володимир Процюк.

Контрольна Комісія: ред. Василь Качмар /голова/, д-р Степанія Бережницька і інж. Ірина Скочдополь.

Товариський Суд: мґр. Михайло Бойко /голова/ д-р Богдан Бабій і Василь Мочула.

Рада Мирян:, д-р Роман Осінчукт – голова; проф. Мирослав Лабунька – заст. голови.

Наприкінці Зборів схвалено Резолюції, що їх поміщуємо в цьому числі журналу.

Наш почесний голова – кандидат на предсідника “Провидіння”

19 жовтня відбудуться вибори до Головної Управи Союзу Українців Католиків «Провидіння». На пост Голови Предсідника кандидує о. Володимир Білинський, парох Пасейку, Нью Джерзі. Його особа є добре відома українській спільноті в ЗСА з його ревної душпастирської праці для добра УКЦ і української суспільности на новому місці поселення. Шістнадцятьлітня праця на пості Головного Предсідника СУК «Провидіння» не тільки збагатила його кольосальним досвідом, але й принесла користь товариству: «Провидіння» щасливо перейшло свою кризу і навіть отримало дозвіл від обезпеченевих властей дальше проводити свою діяльність. Також за його головування закуплено нову друкарню та другий дім, де приміщено нові канцелярії до ужитку урядників товариства. До всіх, які прибували до ЗСА о. Володимир виявив багато зрозуміння і помочі: обороняв їх перед загрозою повороту до Сов. Союзу і давав змогу новоприбулим українцям-католикам включитись до праці у товаристві.

Від кількох років о. В. Білинський виявився активним прихильником ідеї Блаженішого Верховного Архиєпископа кардинала Й. Сліпого. Він один із перших священиків, виявив повне зрозуміння ідеї самобутности і патріярхату УКЦ і став почесним головою Ради Мирян Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ. Він зовсім не побоявся взяти на себе обов’язок цеї справи, а нам усім відомо, якою непопулярною була ця ідея до приїзду Верховного Архиєпископа Сліпого до Канади і ЗСА. Ставлення о. В. Білинського до ідеї самоуправи УКЦ і патріярхату завсіди було наскрізь позитивне. Він ніколи «не загравав у дві карти і не вичікував, котра сторона буде горою».

О. В. Білинський зовсім не побоявся підписати відозву до священиків усіх трьох єпархій у справі висилки підписаних ними петицій до Папи Павла VI про потребу Патріярхату УКЦ. Немає сумніву, що о. В. Білинський завсіди тішився і дальше тішиться великим довір’ям у священиків і хоч на заклик із Філядельфії отці декани подекуди дораджували, а подекуди наказували висилати зібрані петиції до митрополита Амброзія Сенишина, а не до Папи Павла VI, то все таки понад 50 священиків лише з філ. Єпархії підписали і вислали петиції до Ватикану.

Рада Мир’ян, Краєве Т-во за Патр. Устрій УКЦ співпрацюючи декілька років з о. В. Білинським, переконались, що Він є самостійною людиною, з власними поглядами і переконаннями і їх завсіди обстоював і реалізував.

Це дає запоруку, що він ніколи не буде виконавцем позакулісових махінацій третіх осіб і не буде служити чужим інтересам. Його особистість і досвід Гарантують усім виборцям розвиток і поступ СКУ «Провидіння», поворот щоденника «Америка» до стилю і рівня доброго релігійного і національного часопису. Його безкомпромісовість і послідовність дають запевнення, що програма праці «Провидіння» буде так реалізована, як цього будуть вимагати члени і добро товариства. Його відданість ідеї єдности УКЦ і принципам Верх. Архиєпископа дають повну запоруку чесної праці для добра УКЦ і українського народу. Тому з вище наведених мотивів ми гаряче рекомендуємо всім виборцям кандидатуру о. Володимира Білинського на Головного Предсідника. Закликаємо усіх наших читачів, членів і прихильників нашого товариства голосувати 19 жовтня ц.р. за о. Володимира Білинського, бо лише він одинокий є здібний повести цю поважну організацію на добро Української Католицької Церкви і народу та Вирвати її з рук партійних узурпаторів, що зловживають ним у вузькопартійних цілях.

Ми усі з практики знаємо, як важко приходиться працювати над тим, щоби наші центральні установи активізувались у справі нашої церковної єдности. Коли багато з них повели вкінці цю акцію, то «Провидіння» й досі стоїть у таборі противників церковної єдности і Патріярхату тому що керівники його не служать для добра церкви й народу, а служать для матеріяльних і організаційних вигід і мобілізують для того всі свої кадри. Отець В. Білинський своїх кадрів не має, але за те має свій незламаний, священичий, громадський і людський характер. А цього найбільше «Провидінню» бракує.

З діяльності нашого Товариства

Дня 30 березня цього року відбулися в Ню Иорку другі загальні збори Товариства за Патріярхальний Устрій Української. Католицької Церкви. Загальні збори були присвячені виключно діловим справам товариства, узгідненні думок делегатів щодо дальшої діяльности товариства а також організаційним та церковно-політичним справам. Після проведеної дискусії і уділенні абсолюторії уступаючій управі загальні збори вбрали нові керівні органи товариства в такому складі:

Краєва Управа: о. Володимир Білинський – почесний голова, Василь Качмар – голова, др. Стефанія Бережницька, інж Ірина Колтунюк – містоголови, др. Олександер Ничка – секретар, Ярослав Пастушенко, др. Михайло Бих, мґр. Ярослав Щербанюк, інж. Степан Процик та інж. Микола Галів – члени.

Редакція журнала «За Патріярхат»: інж. Степан Процик /головний редактор/, др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінський.

Контрольна Комісія: ред. Василь Пасічник, др. Ярослав Крив’як, інж. Богдан Козак.

Громадський Суд: проф. Дам’ян Горняткевич, др. Б. Бабій, др. Володимир Гіроцюк.

Згідно з проведеною реформою статута товариства загальні збори вибрали також Крайову Раду в такому складі: проф. Михайло Тершаковець – почесний голова, др. Роман Осінчук – голова, проф. О. Андрушків, о. В. Андрушків, о. Р. Ганас, о. С. Клепарчук, о. Ю. Кочержук, о. М. Кравчук, о. З. Павлович, о. Б. Смик, др. М. Зарицький, інж. І. Заяць, мґр. Б. Ковшевич, др. В. Кліш, др. Р. Кравчук, інж. Н. Матвійків, інж. Р. Левицький, др. Я. Миндюк, др. Д. Миндюк, др. Н. Мичковський, пані О. Соневицька, др. Л. Смішко, др. М. Толорович, інж. М. Хронов’ят, проф. М. Чубатий, др. В. Шандор, др. Я. Шав’як, проф.М. Чировський, Б. Ясінський, пані Д. Кузик, – члени.

***

В продовженні петиційної акції і висилки меморандумів до високих церковних достойників управа товариства разом з делеґацією, яка відбула авдієнцію у представника Папського Делеґата у Вашінґтоні Архиєпископа Раймонді, єпископа Ґеральда МекДевіта, виготовила і передала єпископові МекДевітові чотирнадцять сторінковий меморіял, представляючи історичну і сучасну ситуацію в нашій Церкві, становище її ієрархії та мирян, як також ціль і програму товариства.

Супровідне письмо, згідно з бажанням єпископа МекДевіта обняло й головні тези відбутої в нього авдієнції.

Від преосвященого МекДевіта наспіло письмо із потвердженням одержання меморандума, і його замітками.

***

В зв’язку із заповідженим приїздом Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого до Канади управа товариства повела ширшу акцію за масовою участю мирян ЗСА в імпрезах в Торонто. Тому що на початку ієрархія нашої церкви і разом й чолові громадські організації мовчали або вичікували, управа товариства оголошеннями у пресі й обіжниками до своїх відділів розпочала цю широку акцію, і вислала в звязку з тим письма до усіх трьох наших Владик. До Владики Кир А. Сенишина вислано письмо такого змісту:

Ваше Високопреосвященство!

Членство нашого товариства в ЗСА, сповнене великою радістю з нагоди приїзду Його Блаженства Верховного Архиєпископа Кардинала Кир Йосифа Сліпого до Торонта, масово готується привітати нашого Ісповідника Христової Віри, Первоієрарха української Католицької Церкви.

Ми щиро просимо Ваше Високопреосвященство ласкаво благословити своїх мирян у щасливу дорогу. У Торонто дня 16 червня цього року ми молитимемо Вселаскавого Господа нашого за нашу Церкву, за Її єдність і за наш страдницький нарід.

У християнській пошані до Вашого Високопреосвященства, остаємо

/підписи/

***

До УККА управа товариства вислала письмо такого змісту:

Вельмишановні Панове!

Відділи й Мужі Довір’я нашого товариства в ЗСА, як і теж Крайова Управа та Крайова Рада сильно стурбовані фактом, що УККА, як надрядна Українська установа в цій країні, досі не проголосила заклику до своїх низових клітин у справі привітання Голови Української Католицької Помісної Церкви, Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кардинала Кир Йосифа Сліпого у Торонто, в днях 15 і 16 червня цього року.

Ми просимо керівні органи УККА ласкаво проголосити такий заклик до українців у ЗСА в українській пресі, щоб наше громадянство побачило й переконалось, що Український Конгресовий Комітет Америки обстоює ідею єдности Української Католицької Церкви та Її неподільного Проводу.

Прошу ласкаво прийняти вислови нашої до Нас пошани,

/підпис голови т-ва/

 ***

 Управа вислала в цій справі письма до багатьох других центральних організацій, в тому до організацій молоді, і також письма з проханнями до нашого священства. Як можна було переконатись ці заклики й прохання, дали в результаті великий успіх.

***

З нагоди участи у торжествах Торонта членів управ Комітету Оборони Обряду Традицій і Мови Української Католицької Церкви /Канади і ЗСА/, і членів Крайової Управи Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви відбулася в суботу, дня 15 червня в Українському Народному Домі при Крісті стр., в год. третій, спільна нарада обох організацій. Темою наради були дві основні проблеми: перебіг і значення відвідин Верховного Архиєпископа на американських теренах, і справа координації дії, переведення спільних акцій чи навіть і евентуальне сполучення трьох організацій у одну, з одним проводом й одною програмою. Було також говорено про можливість створення із трьох споріднених видань, / За Рідну Церкву, Мирянин, За Патріярхат/, одного більшого журнала.

Слід зазначити, що не зважаючи на різниці місцевих проблем якими ці товариства займаються та мимо невигідного географічного розположення тих організацій, ці справи мали одобрення в учасників наради. При нагоді торжеств у Філадельфії, Ню Йорку та Чікаґо належало б такі координаційні наради відбувати даль, щоб на них спільно проаналізувати найновіші події, узгіднити тактику та напрямні на майбутнє.

Спільна нарада у Торонто закінчилась ухваленням резолюцій, які негайно були передані Верховному Архиєпископові Йосифові Сліпому.

Текст резолюції такий:

1. Спільна нарада представників Комітетів Оборони Обряду, Традицій і Мови Української Католицької Церкви, Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, відбута в Торонто, історичного, дня 15 червня 1968 року складає щировідданий привіт Первоієрархові і Голові Української Католицької Церкви – Великому Синові Українського Народу їх Блаженству Верховному Архиєпископові Кардиналові Кир Йосифові Сліпому з нагоди Його першої візитації свого стада на американському терені.

2. Зібрані прохають його Блаженство Верховного Архиєпископа скликати Синод Українських Ієрархів, і рівночасно висловлюють прохання та домагання до всіх Владик нашого обряду об’єднано працювати над остаточним завершенням нашої Церкви на патріярхальних засадах.

3. Учасники наради вирішили в засаді справу координації праці їхніх товариств передати управам обох нейтраль.

За Президію Зборів:

Мґр. Роман Миндюк, предсідник
Михайло Мигаль, секретар

Василь Пасічняк, заступник предсідника
проф, Богдан Попель, голова Централі Комітетів Оборони Обряду,Традицій і Мови Української Католицької Церкви
Василь Качмар, голова Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

***

У зв’язку з приїздом Верховного Архиєпископа до ЗСА, у Філядельфії, Ню Морку та Чікаґо створено почесні, привітальні та ділові комітети. Філядельфійський та Чікаґівський Владики самі покликали ці комітети, і склали їх із прихильним до них людей, виключаючи своїх противників. Таким чином еліміновано від участи в комітетах не тільки Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви і Комітет Оборони Обряду, Традицій і Мови Української Католицької Церкви, але й багато інших організацій, які з тих чи інших причин не подобались Владикам. Через такий невідповідний підхід наших Владик, які приїзд Верховного Архиєпископа хочуть використати для суперечок зі своїми противниками, чікаґівський Комітет, при повній піддержці сімнадцяти громадських організацій, які разом репрезентують три четверті усіх вірних Чікаґа, приготовляються привітати Блаженнішого окремо від покликаного Єпископом Ґабром комітету.

У Філядельфії відділ патріярхального товариства, також при піддержці біля двадцяти громадських організацій, вибрав тричленну комісію, якої завданням є ввійти в порозуміння із церковною владою в цілі доповнення покликаних комітетів представниками тих організацій, яких поминено, і в цілі деякої модифікації урочистостей, для кращого й успішнішого їх переведення .

Крайова Управа нашого товариства вислала в тій цілі до Митрополита Кир Амброзія Сенишина такого листа:

Ваше Високопреосвященство!

У зв’язку з приїздом до Америки його Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого у Філядельфії створено Комітет із українських центральних й місцевих організацій під проводом Вашого Преосвященства.

На жаль у списку членів Комітету немає цілої низки українських так центральних як і місцевих наших організацій.

Наша управа має в цій країні, низові клітини, то є Відділи й ?Мужів Довір’я, які діють майже в кожному стейті. Наше товариство є членом надрядної української установи, то є Українського Конгресового Комітету Америки. А в тім у списку філядельфійського Комітету немає ні представника нашого товариства, ані теж представника його відділу у Філядельфії.

Блаженніший Кир Йосиф, як голова всієї Української Католицької Церкви, приїжджає до Америки, а до Філядельфії тим більше, як посланець миру і любови. Верховний Архиєпископ Кир Йосиф є символом живої єдности нашої Церкви та Її вірних і тому усі мають однакове право висловити Його Блаженству свої синівські почування. Будь-яке і ким би то не було ділення мирян наших на два табори свідчити може про злонаміренність у відношенні до найвищого нашого авторитету, то є до Його Блаженства. Тому ми просимо Ваше Високопреосвященство включити наших представників і саме наше товариство до Вашого Комітету, у християнській пошані та любові,

/підписи/

Всенародна Єдність і Відданість Блаженнішому Верховному Архиєпископові Кардиналові Йосифові Сліпому

Весь український нарід вже вдруге маніфестує свою любов і відданість Блаженнішому Верховному Архиєпископові Кир Йосифові Сліпому. Перший раз ми бачили цю маніфестацію всенародної любови й відданости під час Його заслання на Сибірі, коли вся Україна і весь розсіяний по світі її нарід без огляду на свої дрібні порізнення виявляв свою журбу про Його долю, чи то спільними молитвами, чи то апелями до могутніх світу цього, в захист Його особи. Цією дорогою український нарід доказав свою єдність згуртувавшись навколо цього неоспорюваного авторитету нашої Церкви на Україні і в цілому світі, і тоді ніхто не заперечував нашої єдности, і ніхто не оспорював авторитету Блаженнішого і його зверхництва над цілою нашою церковною структурою.

Якщо були одиниці з відмінними думками, то вони мовчали перед загальною волею народу, і перед духовим провідником знедоленої, поневоленої і по світі розсіяної христіянської України; Тоді ще ніхто не зважився забороняти українським людям просити Святішого Вітця, щоби він вставився за нашим Митрополитом-каторжником, не тільки молитвами, але і своїми дипльоматичними можливостями. Тоді ще у всіх церквах дозволено було молитись за Його збереження, за Його повернення на волю, за зменшення його мук і за нагоду мати Його Архипастирем і головою цілої нашої церковної будівлі.

Із гарячими проханнями й молитвами нашого народу і його священства прийшла Божа поміч, бо за стараннями тодішного Папи Римського Івана Двадцять третого наш тодішний духовий зверхник, Митрополит Львівський, був звільнений із заслання. Він замешкав у Римі, удостоївся номінації Верховного Архиєпископа, опісля Кардинала, і був визнаний майже цілим христіянським світом як Митрополит-мученик, Ісповідник Віри. І разом з тим сталось ще одне неочікуване: Верховного Архиєпископа вільного, такого що може кожної хвилини промовити своїм людським голосом і сказати своє батьківське слово до кожного, почали поминати в наших церквах, менше, як тоді, коли Його між нами не було. Колись забороняли його споминати сталінські дракони, КАҐБісти й атеїстична. влада на Україні, а сьогодні ще не дала доручення на поминання Блаженнішего тут, у вільному світі, наша таки церковна влада.

Аж по п’яти роках з дня повороту з неволі український нарід маніфестує вдруге свою льояльність і свою відданість свому Архипастиреві. Це бачимо у більших містах Канади і ЗСА, і немає сумніву, що такий самий імпозантний вияв любови він заманіфестує усюди, де тільки завітає Його Блаженство. Таких маніфестацій почувань і таких виявів льояльности до Його влади не бачила ще Канада, і не удостоївся ще жадний церковний достойник у Новому Світі. І це не тільки маніфестація почувань людських, але передовсім, і найважніше, маніфестація волі людей зрілих, нації думаючої, народу з його традицією і глуздом. Може декому і хотілосьби, щоби вісімнадцятирічне терпіння на засланні і п’ятирічне мовчання у Ватикані нашого Ісповідника Віри збулось лише на пишних маніфестаціях й концертах, або ще й на споживанні дарів Божих під час бенкетів, і щоби нічого більше з цього не залишилося.

Наші ієрархи, наше священство і миряни, усі комітети для влаштування привітальних імпрез мусітимуть дбати про те, що це не лише емоція говорить, але це вимога за добро і розвиток наших релігійних і національних цінностей, це голос зрілости нашого розкиненого по світі народу, це церковно-політична вимога нашому й зовнішньому світові. Це доказ цілому світові, що наш нарід вміє терпіти, вміє жертвувати життям своїй священиків-мучеників, найкращих синів-вірних, але і вміє говорити зрілою політичною мовою, коли треба обстояти свої церковні і національні вартості, коли треба з такою ж жертвенністю обстоювати єдність і неподільність нашої Страдниці Церкви. І цей голос самооборони нашої Церкви мусить бути з вірою, силою і з переконанням.

Зрозуміло, що знайдуться серед нас «лейстровики», яким тяжко до рішучого слова, яким краще булоб може і з чужими панами в згоді бути, і свою владу толерувати. Це наша слабість, і це слабість кожного народу. У такій ситуації треба вміти слабість підлічити, щоби вона не поширилась по організмі. Але не можна повністю віддатись таким дрібним суперечкам, і стратити з очей головну ціль. Головну ціль треба мати завжди перед очима, і коли навколо цієї головної ціли змобілізуються тисячні колони людей українських, коли маніфестацію їхньої волі почує весь світ, і коли правильність його вимог зрозуміє кожний, тоді і така мала слабість залікується, і тоді вже усі як один «великого бажатимуть».

Коли йдеться про сучасну хвилину, коли наш Архипастир починає брати керму в руки, жадна конюнктуральність не сміє збити нас із правильного шляху, чи відтягнути нашу увагу від головної мети.

Наша головна мета – це єдність і неподільність нашої Церкви, завершена у патріярхальній системі. Це право нашої Церкви і нашого народу, а не діло ласки, чи милосердя чийогось. Це діло христіянської справедливости. Тому не час тепер зосереджуватись над блудами наших одиниць, чи обтяжувати нашу увагу підрядними справами. Коли Блаженніший посвячує свої сили на трудні й обтяжені візитації наших церков і місць поселення, не сміємо обтяжувати Його уваги малими непорозуміннями, але спрямувати наші зусилля до основного, до великого, і даймо Йому всяку можливу підтримку в Його намаганнях і Його ідеях, бо її Він конечно потребує, і по неї він до нас приїхав.

Нехай же благословить Господь нашого Верховного Архиєпископа і Його працю для єдности нас усіх!

50 років тому відвідував Слуга Божий Кир Андрей усі краї нашого поселення, від Арґентіни аж до Канади. Турбувався про номінування там українських єпископів, які сьогодні розрослися в численні єпархії та митрополії одної великої Української Католицької Церкви, розсіяної тепер по цілому світі. Ця єдність нашої Церкви також була ідеєю і ціллю праць Великого Митрополита, якої завершення бачив він у створенні Київського патріярхату.

Тимто стремління де тісного об’єднання всіх наших екзархатів, єпархій і митрополій по всьому світі в однім українськім Київсько-Галицькім патріярхаті є й для нас усіх зобов’язуючою програмою.

(З промови Кир Максима Германюка, Митрополита Канади, в Римі 7 листопада 1965).