Закінчення. Початок і продовження у 2 і 4 числах «Патріярхату» за 2020 р. У попередній частині цієї статті мовилося про Карла Звіринського (1923 – 1997 рр.), богословська естетика якого визріла в стабільній культурній матриці з виразним значенням і роллю релігії в ній. На жаль, ще досліджено й опубліковано надто мало матеріалів, які дали б можливість … Читати далі
Продовження. Початок у №2 (2020 р.) У першій частині цієї статті я подав переважно теоретичні міркування, необхідні для розуміння презентації трьох сучасних митців як представників української богословської естетики: Карла Звіринського, Юрія Новосільського і Василя Курилика. Слідуючи за визначенням Бернарда Лоренґана, де богослов’я є «посередником між культурною матрицею та значенням і роллю релігії в дотичній матриці», … Читати далі
«Церква без стін» У лютому цього року британський протестантський богослов Джошуа Серль презентував в Українському католицькому університеті переклад своєї нової книжки «Богослов’я у постхристиянському світі» (Київ, 2020 р.). Автор намагався дати відповідь на виклики, перед якими опинилося християнство, а разом із ним богослов’я. Останні більше не впливають суспільно-політичне життя, тому визначення «християнська держава», у тому … Читати далі
У своїй розвідці маю намір говорити про трьох українських митців – Юрія Новосільського, Карла Звіринського і Василя Курилика. Попри те, що жоден із них не здобув академічної богословської освіти, вважаю їх не просто художниками, а й репрезентантами української богословської естетики. Щоб належним чином обґрунтувати цю тезу, спершу мушу зупинитися на проблемі розуміння методу в богослов’ї, … Читати далі
Минуло вже 20 років, як Ліна Костенко прочитала вступну лекцію перед студентами Києво-Могилянської академії під символічною назвою «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала». Там, поміж іншого, поетеса звернула увагу на «постійне заклинання культури економікою», мовляв, «відродимо економіку, тоді й почнеться духовне відродження», «і розквіт культури, і літератури, і мистецтва». Знайомі слова, чи не так? … Читати далі
Літо 2018-го запам’ятається численними прогнозами щодо надання автокефалії українському православ’ю. Релігійні аналітики, церковні діячі, політологи і політики тримали українське суспільство в постійній екзистенційній напрузі: «ось-ось» у липні, згодом – у серпні, буде довгоочікуваний Томос, який, власне кажучи, згідно з твердженнями окремих православних єрархів, уже написаний. Щоправда, після прибуття восени в Україну двох екзархів Царгородського Патріарха … Читати далі
Постколоніальна дійсність В опублікованій у минулорічному «Патріярхаті» статті «Ukrainian theоlogy: від нової євангелізації до контекстуальної теології» я вказав на певні причини «теологічних невдач» (чи радше безплідності) українських богословів і визначив можливі перспективи побудови контекстуальної «Ukrainian theоlogy». Висловив думку, що використання постколоніальної критики дало б можливість теологам виокремити специфічні українські проблеми та із другорядних-третьорядних інтерпретаторів чужого … Читати далі
Ad libitum У попередньому числі «Патріярхату» Василь Рудейко у статті «Катехизм УГКЦ – свідомий чи не свідомий крок до літургійної реформи?» торкнувся питання практики семиразової молитви у нашій Церкві. Щойно під кінець статті автор від теоретичних міркувань про кількість і характер богослужінь добового кола перейшов до реалій, а саме: «богослужіння вечірні та утрені, що є … Читати далі