о. Петро Біланюк

Ватиканська номінація з 29 грудня 1992 року о. Романа Даниляка адміністратором Торонтської єпархії на місце діючого єпископа Ісидора Борецького викликала великий спротив серед священиків, мирян і сам Владика Ісидор виступив гостро проти призначення для його єпархії адміністратора. Можна мати зовсім оправдане зрозуміння до спонтанного спротиву до імперських потягнень Ватикану. Ми вжили прикметника «імперський», бо те, що робить Ватикан, що також виходить з Апостольської Столиці, не можна інакше назвати. Коли взяти до уваги нашу Українську Католицьку Церкву у цілому, то не можна не завважити відомої імперської концепції — діли і пануй. На жаль, це сьогодні Ватикан і робить. Звичайно, це не випливає з Божої Заповіді — Любови.

Ця справа набрала широкого розголосу в українській і чужинецькій пресі на терені Канади, а також про те широко звітувала українська телевізійна компанія «Контакт», що передається кожної суботи в США на руслі «кейбл» о годині третій після обіду.

Під час передачі, що відбулась у суботу, 30 січня 1993 p., виступав сам Владика Борецький, який подав своє з’ясування, підкреслюючи, що його офіційно ватиканські чинники не повідомили про таке рішення, що вони настановляють на Торонтську єпархію адміністратора, який би мав перебрати все у свої руки, а він мав би тільки залишитись декоративною особою без жодної юрисдикції. «Таке призначення має також поганий посмак, що я чимось провинився», — підкреслив Владика Ісидор. «Я все був льояльний до Апостольської Столиці, чесно і гідно виконував на мене покладені обов’язки. Я навіть просив, щоби для Торонтської єпархії вибрати єпископа-помічника, але ніколи не сподівався такого потягнення, як зробив Ватикан, назначивши без жодного попередження адміністратора», — сказав Владика Борецький. Також було показано організованих священиків Торонтської єпархії, які стали в обороні свого Владики Ісидора. З словом виступали о. Роман Ганкевич, о. Мирослав Татарин, о. Петро Біланюк, останній підкреслив, що ці питання потягнень Апостольської Столиці й Ватикану слід розглядати в ширшому аспекті, себто цілої Української Католицької Церкви не тільки у діяспорі, але і на Україні.

Інформації, що були подані на телевізійній програмі «Контакт» про ситуацію в Торонтській єпархії, знайшли широкий відгук. Зараз же в неділю, 31 січня, будучи в церкві, до мене багато підступало і запитували, чи я бачив на телевізійній програмі «Контакт» інформацію про нашого Владику Ісидора в Торонто, а крім цього одержав телефонічні запитання. Звичайно, на такі запитання було трудно подати ширшу і вичерпну відповідь. Тому я вважаю за свій обов’язок, як редактор журнала «Патріярхат», подати свої міркування на цю тему.

В першу чергу мене дуже здивував сам факт такого рішення Ватикану. Вже раз таке було, де Ватикан бажав відсунути Владику Ісидора від керівництва Торонтською єпархією, і вся затія закінчилась фіяском. Можна було з того зробити висновок, що льояльний до Апостольської Столиці і Ватикану Владика Ісидор не піде на незаконні потягнення. Дещо ватиканські чинники не догляділи, не передбачили і нічого не навчились з минулого. Сморід розійшовся і кожний говорить: дивіться, Ватикан робить кривду Владиці Ісидорові, і навколо цього правильно зорганізувались оборонці Владики. Це зовсім недобре для центру Вселенської Церкви у Римі. Ватикан виступає не як християнська установа, але політична імперського значення — володіти.

Проти ватиканської непослідовности і незаконности виступили священики Торонтської єпархії. Звичайно, це похвально з боку тих, що мали відвагу виступити в обороні Владики Ісидора, але з другої сторони — Ватикан уже на протязі довгого часу діє протизаконно супроти нашої Української Католицької Церкви і чомусь ми цього не бачимо, а шкода. Такі випадки були не тільки в минулому, за св. п. Патріярха Йосифа, що діяли понад його голову і без його відома, показуючи Главі нашої Церкви Патріярхові Йосифові, що вони ті, які вирішують, не питаючись нікого, але також таке сталось і останньо, коли був номінований поза відомом Синоду УКЦеркви на єпископа-помічника о. Володимир Паска. А навіть коли взяти і справу призначення адміністратора для Торонтської єпархії та інші номінації повинні були іти через Главу нашої Церкви Патріярха Мирослава-Івана. На жаль, його, як і попередніх разів, навіть не повідомлено. Скільки зі сторони Ватикану робилось і робиться незаконностей, і ми старались цього не бачити. Цим не турбувались наші владики на чолі з Патріярхом Мирославом-Іваном, як також наші священики, не ті, що в діяспорі, ні в Україні. Пригадуємо, що св.п. Патріярх Йосиф протидіяв і вказував на незаконності, але хто його тоді піддержував? Було б чудово, якщо б священики Торонтської єпархії стали активними ініціяторами серед священиків у діяспорі й на Україні в обороні нашої довгостраждальної Української Католицької Церкви, яку так безоглядно Ватикан розтерзує. Апостольська Столиця повинна побачити, що Українська Католицька Церква не прошак, вона заслуговує на дещо більше достойне трактування Святішим Отцем Папою Іваном-Павлом II. В кінці священики з своїми владиками повинні рішуче сказати, що ми не бажаємо дальше бути м’ячиком у ватиканській грі з Москвою. Церква, яка витримала стільки переслідувань, заслужила собі на визнання і признання. Мирянство таку вагому ініціятиву напевно піддержить. Хтось це мусить сказати і зробити, щоб Апостольська Столиця почула наше рішуче слово і побачила кашу рішучу дію. Маємо надію, що Торонтська єпархія — священики на чолі з своїм Владикою Ісидором активно продовжуватимуть відкриту й офіційну акцію в обороні історичних прав нашої цілої УКЦеркви і в обороні точок, підписаних Апостольською Столицею під час унії 1596 р. в Бересті.

Ми далекі, щоб номінатові на адміністратора закидати, що він був незаконно номінований, але, незалежно від всього, на нашу скромну думку, він повинен був відмовитись від такої функції супроти свого Владики, для якого був довгі роки його канцлером. Тут щось з номінатом о. Романом Даниляком не є все гаразд. Цей факт говорить багато, і здається нам, що о. Р. Даниляк повинен би добре над своєю номінацією як адміністратора ще застановитись! Здається, що о. Р.Даниляк не вибирається вести свою душпастирську працю для латинської, але УКЦеркви, але вірні тої ж Церкви, а першу чергу Ваші товариші по священнодіянню, не бажають Вас бачити у ролі ватиканського адміністратора.

Чи варто іти проти волі своєї Церкви, проти своїх співбратів-священиків і вірних? Варто добре подумати! Ми свідомі того, що о. Р. Данилякові може імпонувати мітра з сіяючими самоцвітами, але яке це має значення супроти найбільшої Божої Заповіді — Любови? Всі ми, себто миряни, священики, ченці й черниці та владики, повинні перед собою поставити питання, якою ми бажаємо собі бачити нашу УКЦеркву: під одним главою — патріярхом чи удільними князівствами. Від Апостольської Столиці — Риму не бажаємо жодної ласки, але наших історичних прав, які нам забезпечувала унія нашої Церкви з Римською. Це наше святе і незаперечне право. Це такі мої голосні міркування з приводу ситуації у Торонтській єпархії.

Микола Галів

Цю англомовну книжку її автор д-р проф. о. Петро Біланюк присвятив Святішому Отцеві Іванові-Павлові II з приводу тисячоліття введення християнства, як лише одної релігії в державі Київської Руси-України. Він вручив її Його Святості на авдієнції в українській патріяршій катедрі — Святій Софії в Римі дня 9 липня 1988 р. Автор є загально відома духовна особа в патріярхальному русі. Автор книжки є також вченим богословом-філософом. Він одержав докторат з богословії в університеті у Мюнхені в 1961 р. та докторат з філософії з Українського Вільного Університету в Мюнхені 1972 р. 31962 р. був професором богословії в коледжі св. Михаїла та в Університеті в Торонто та історії Церкви на УВУ. Університет в Арізоні й коледж в Монтреалі дали йому докторати «гоноріс кавза». Патріярх Йосиф висвятив його в Римі, жонатого, на священика 18 квітня 1981 p., а Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван надав йому звання каноніка.

Названа вгорі книга — це одна із написаних ним 12 книжок, вже самою своєю назвою зацікавить кожного освіченого, що її побачить. У вступі до книжки автор пише, що надхненням до його дослідів про апостольський початок походження церковного християнства на території сучасної України була промова Блаженнішого Митрополита Йосифа на Другому Ватиканському Соборі, 11 жовтня 1963 p., в якій Блаженніший сказав: «Виступаючи в повній скромності перед Вами, Достойні Отці Собору, я мушу ствердити, що я тут являюся перший раз, але не як новий-початківець; я виступаю з доручення моїх світлих попередників, що були учасниками Першого Екуменічного Собору і їх слідами я вірно поступаю. Вже на Першому Соборі в Нікеї із наших земель старовинної Київської Руси-України брали участь Теофіль, єпископ Готів, та Кадмей, єпископ королівства Босфору, де між християнами кольоністами з Греції були многі християни-скити, наші предки. Тому, що в державі Босфор панувала свобода християнської віри, ще перед Міланським едиктом. З міста Херсонесу в Криму єпископ був на Константинопольському Соборі, а потім єпископи з наших земель бували на Соборах в Ефесі, Халкедоні й Константинополі…».

Виявлена в цій промові великого Отця Церкви — Патріярха Йосифа сильна історична свідомість минулих апостольських діяній на нашій землі, бодай перед 663-ма роками до Київського Хрещення Руси-України, спонукали д-ра о. Петра Біланюка до студій поширення християнства від часу появи св. Духа, обіцяного Христом, апостолам, який дав їм дар говорити чужими мовами, перебуваючим тоді в Єрусалимі «варварам», яким апостоли почали проповідувати Христову науку, людям на землі в сучасних країнах: Болгарії, Румунії та південній Україні.

Автор поділив книжку на десять розділів. В першому він викладає пов’язаність апостольства-священства з вірою у св. Трійцю, з місією Ісуса Христа — Сина Божого, та з дією св. Духа, на основі св. Письма, канонів Соборів і св. книг Отців Церкви. Він стверджує за св. Письмом, що Христос — це Перший Апостол, бо, як апостол Павло в посланні до Євреїв 3:1, каже: «Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на апостола й архирея, якого ми вірою визнаємо, Ісуса».

В чотирьох чергових розділах подані розвідки про: дохристиянську релігію східніх слов’ян, Біблійне свідоцтво початку Української Церкви, Археологічний доказ на апостольське походження Української Церкви і про Патристичне свідоцтво — писань св. Отців про апостольський початок Української Церкви.

В шостому розділі написано про вчасні Екуменічні Собори і участь в них єпископів із східньо-европейських земель, що їх прототипом був Перший Єрусалимський Собор в 48-50 роках (Акт 15:1-35) про авторитет єпископів з волі Христа, що сказав апостолам:

«Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мат. 28:18-20) або «Ви дістанете власть, коли Дух святий зійде» (Діян. 1-8). Тут автор пояснює теж про собори Східніх Церков та дію в них єпископів, про собори в Нікеї 325 p., Другий в Константинополі 381 p., Третій в Ефесі 431 p., Четвертий в Халкедоні 451 p., П’ятий в Константинополі в 553 p., Шостий в Константинополі 680-681 p., Іконоборчий в Константинополі в 754 р. і Сьомий в Нікеї в 787 р. Автор доказує, що близькість земель на півдні України, торговельні шляхи через них, впорядкована адміністрація візантійських імператорів, а пізніше патріярхів, які заздалегідь скликали Вселенські собори, сприяли участі в соборах єпископів з тих земель.

В сьомому розділі написано про гагіографічні книжні джерела, причетні до ширення християнства на наших землях, життєписи: св. Климента єп. Риму, св. Германа із Сурогу (сучасного міста Судак на Україні):

Восьмий розділ книжки присвячений монахам Скитії, їх писанням, які мали вплив на розвиток чернецтва на Заході, так що, як твердить автор, фраза, що не лише «світло зі Сходу» прийшло до Церкви, але й чернечі правила. Лексична назва Скитії затрималася до середньовіччя, і вона займала терен нинішньої України. В історії Евзівія з Цезареї, кн. З, розд. І, за наведенням з неї Орігеном, відомим істориком, подано, що «св. апостол нашого Спасителя Тома одержав Парту, як свій район (апостолування), а св. Андрій одержав Скитію».

У висновках до цього розділу автор твердить, що наша Українська Церква постала через апостольську діяльність св. Андрія. Світлі скитські ченці, як Іван Казіяній, Іван Максентій, Діонізій, Екзигій та інші, своїми діями причинилися до поширення знання й культури та до встановлення права й порядку теж і в Західній Церкві та в західньому світі завдяки їх богословському, канонічному генієві.

В дев’ятому розділі книжки автор додає інші допоміжні історичні джерела на доказ існування християнства на землях сучасної України ще перед 988 р. Це виходить з історії про готів в східній Европі, з традиції-передання про св. Павла, про Кирила і Методія, апостолів-слов’ян, з історії про Тьмуторокань, з обіжника Патріярха Фотія, де він говорить про болгарів і русів, з письма імператора Константина Порфіроґенітуса, з оповідань про християн Аскольда і Дира, з документу про угоду Київської Руси з греками з 945 р.

В десятому, кінцевому, розділі о. проф. Петро Біланюк пише про Красу: філософії і богословії, релігійного світогляду дохритстиянських русичів, красу Божеську і хрещення св. Ольги, Божеську красу і св. Володимира Великого про ролю Божеської краси в Русі-Україні, про її красу в домонгольській добі.

Автор при кінці своєї повчаючої праці цитує слова із «Заповіту» новітнього Пророка України, Ісповідника Віри Патріярха Йосифа, Кардинала Сліпого: «Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі. Рідна наука окрилює народ до лету, на вершини зрілого серед народів світу народу».

Книжка про «Апостольський початок походження Української Церкви» саме окрилює лет думок читача в давнє минуле наших предків та вирощує панораму візії історичної свідомости про наступне друге Тисячоліття Української Церкви, веденої рідним Патріярхом і Синодом, в Україні й поза нею та про віднову рідної держави сильних колишніх русичів.

“The Apostolic origin of the Ukrainian Church” by Petro B. T. Bilaniuk. Published by Protection of the Blessed Virgin Mary Ukrainian Catholic Church, 6810 Broadview Road, Parma, Ohio 44134. $15.00, plus p.p. $1.00.