Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. Степан Гарванко

Завваги видавництва до чергового тому Послань Слуги Божого Андрея

Після п’ятирічної перерви передаємо до Ваших рук, Дорогі Читачі, оцей новий (п’ятий з черги) том творів Слуги Божого, митрополита Андрея Шептицького. Знов забрало останніх три роки праці (попри інші обов’язки і зайняття) над його упорядкуванням і остаточним виданням.

У Введенні до попереднього тому була згадка, що після торонтського видання (з 1965 року) «Пастирських листів» Митрополита з 1899-1904, приходила б черга на видання дальших його послань: від 1901 року до моменту заслання (1914 року). Обставини, однак, так склались, що «залишено хронологічний порядок, а перескочено до останніх років творчости Митрополита» (гл. стор. ХІ попер, тому з 1978 p.). А то з цієї простої причини, що послання з-перед Першої світової війни були вже якось публіковані й зберігані бодай по декотрих манастирях або єпископських бібліотеках, чи в посіданні приватних осіб. А письма з початків і періоду Другої світової війни «загалом не були публіковані й були в небезпеці перед затратою через воєнні лихоліття і знищення в Другій світовій війні (там же). Отже й видано їх у Видавництві оо. Редемптористів у Канаді під наголовком «Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького» з часів більшовицької окупації 1939-1941», а відтак з часів німецької окупації (1941-1944).

Тримаючись уже цього порядку,— не хронологічного, а прагматично-практичного, зумовленого обставинами, і ми цим разом виконали те, що намітили в закінченні «Загального перегляду томів» — стор. XX останнього римського видання УКУ з 1978 р: «Було б дуже вказаним і порадним — видати як слідуючий том, усі покаянні послання Слуги Божого з додатком тих, що окремо були звернені до нашої молоді».

Ще й ця рація промовляла, що між тим з 1978, а цим сьогорічним виданням (1983), що його даємо читачам до рук, є стислий зв’язок і продовження.

В трактаті про Божу Мудрість попереднього тому, після вступних понять про важливість мудрости та про культ «передвічної Божої мудрости» в наших богослуженнях, а дальше про її свідоцтва й джерела в Святих Книгах обох Завітів та про прикмети правдивої мудрости (на основі текстів св. Якова: 1,5-8 і 3,13-18 — подає відтак знамениту молитву про мудрість і переходить до вияву Божої мудрости в молитві («Мудрість молитви: гл. стор. 27­29 попереднього тому з 1978). У поясненнях «Отченашу» дає обширний і дуже цінний виклад про молитву[1].

В трактаті «Християнська праведність» Слуга Божий пробує представити «сліди цієї Божої Мудрости з людській мудрості» (стор. 133 попер, тому з 1978), Отже й доводить, як Божа Мудрість віддзеркалюється в ділах оправдання: у богословських чеснотах, в Дарах Св. Духа та в моральних чеснотах. Так, що «Християнська праведність» — це популярний виклад загальної моральної богословії і християнської етики для народу.

А ціле Боже Об’явлення (вияв Божої Мудрости самої в собі і в Її діяннях назовні — в ділах оправдання) дане для «поучення Богом» (Ів. 6,45; Іса. 54, 13)[2]. І як таке — воно віддане під опіку і чування Церкви над ним. Церква ж одержала цю власть і цей скарб (обіцяні ще Христом!) у День Зіслання Св. Духа, як «Дар П’ятдесятниці», і виконує його потрійним учительством: школа Церкви, школа Христа, школа Св. Духа. Святий Дух виконує своє учительство через дар непомильности і дар надхнення. («Подобалось Святому Духові й нам» — Ді. Ап. 15,28).

В цьому новому томі, що його читачі мають перед собою, є зібрані пастирські послання Митрополита Андрея і його архипастирські зарядження чи інформування вірних про справи, що відносились до потреб їхніх душ, як і добра Церкви. Ввесь цей матеріял взятий з Львівських Архиепархіяльних Відомостей (дещо з «ДІЛА» та «НИВИ»), публікованих у 1932-1939 роках, зн. до часів першої большевицької окупації.

Особливої ваги є покаянні послання та послання до тих, що занедбали християнський обов’язок пасхальної Сповіді і св. Причастя. В усіх тих посланнях загальні засади, виложені в трактатах попереднього тому з 1978, знаходять партикулярні примінення до щоденних життєвих обставин. Слуга Божий з невсипущою ревністю (часом мається враження, що може аж до «пересади»!) нагадує на християнські обов’язки молитви, обридження гріха, подружої моралі та плекання чеснот — справедливості любови до ближнього. Гаряче пору чає спільні молитви в церкві після відправ і родинні молитви по хатах; як також заохочує до навчання катехизму і основування церковних братств, бо через це доходиться до основнішого пізнання Бога і поглиблення релігійного життя.

Письма Митрополита Андрея у цьому томі в загальному треба вважати, як звернення до ширших мас нашої громадськости — не поминаючи ніякої «категорії» (старших, молодших і дітей; тих, що в проводі громадських інституцій і звичайних «простих» членів): нікого не залишає, усім хоче вказати на життя після загальних християнських чеснот, особливо любови, справедливости і згідливости, щось як колись кликав Великий Тарас: «обніміте, брати мої, найменшого брата»…

Такі, здавалось би, непомітні звернення з вказанням на обов’язок єдности і вдячности на перших сторінках ЛAEB 1939 (стор. 1-9) — це повторна пригадка і підкреслення тої евхаристійної вдячности й об’єднуючої любови, що їх Слуга Божий з таким містичним захопленням виложив у розділах про «Євхаристію віків» і «Богословію любови» у попередньому томі з 1978 (стор. 120-123 і 450-452).

Якщо б ми, отже, хотіли величатись справжньою любов’ю і пошаною до Великого Митрополита, як нашого народнього і релігійного Провідника, то першим і найзвичайнісіньким критерієм нашої правдомовности та щирости є запит, звернений до самих себе: ЧИ МИ СЛУХАЄМО ЙОГО НАСТАВЛЕНЬ?.. Чи сприймаємо його ідеологію?.. Бо інакше стаємо перед поважним сумнівом і другим запитом: чи ми не дволичні та чи не дуримо себе самих? Ми хотіли б Ним величатись, а при тому нехтуємо його здоровими християнськими наставленнями, спертими на євангельських засадах.

Бо ж тільки словом називати когось «Мойсеєм і провідником народу», а серцем відбігати на свої зовсім блудні стежки і бездоріжжя,— це означало б, що з нами щось не в порядку, отже й конечно треба б перевірити свою ментальність.

Нарешті ще заввага до найдовшого у цьому томі Послання на Піст. Є це не менше знаменний популярний виклад про гріх, його розгалуження і засоби боротьби з ним. У цьому покаянному Посланні автор зі щирістю викладає дисципліну Церкви, обґрунтовує — хоче, щоб вірні знали, чому є церковні кари, яка їх доцільність. Пояснює різні роди гріхів і окремих карних законів, що мають на меті НЕ ДОКУЧАТИ ВІРНИМ, АЛЕ ПОМОГТИ ЇМ ВІДНАЙТИ СЕБЕ й оздоровити ненормальний стан у Церкві. Самий правник і добрий психолог життя — Митрополит хоче поділитись своїм досвідом з вірними, для більшої Божої слави і добра Церкви. А останні сторінки Послання — це знаменита й практична душпастирська заохота до покаяння і прекрасна практична(хоч і глибока при тому!) психологія навернення і покаяння. Це дійсно поради великого й досвідченого душпастиря.

* * *

Стільки щодо самого змісту й оцінки матеріялів у цьому томі.

Ще кілька слів щодо технічної сторони видання. А тоді Читач буде мати повне поняття про це видання, як і обставини чи радше труднощі, що їх треба було узгляднити та знайти на них розв’язку.

В попередньому томі з 1978 року була згадка, що в творах Митрополита Андрея «мається до діла з дорогоцінним зерном у кострубатій і незугарній шкаралупі. Золоті думки і взнеслі поучення враз із знаменитим викладом… на жаль, дуже часто знаходяться у досить незграбній мовній шаті. Досить часті мовні аномалії та непослідовності можуть місцями навіть дивувати та разити читачів»[3].

У цьому томі, що є продовженням попереднього з 1978 року, повторюються ці самі явища. Окрім порівняльно нечисленних друкарських помилок та численніших уже редакторських занедбань і недотягнень, знаходимо на декотрих сторінках і правописні відхилення, і граматичні перекручення, і немало згаданих уже попередньо галицизмів, польонізмів та русизмів. А до того ще й подекуди притемнення самого змісту в наслідок розтягнених і задовгих речень. Та й складня (синтакса): порядок слів у реченнях часто звучить какофонно.

Ось кілька прикладів: на тій самій сторінці ті самі слова раз з великої букви, то знов несподівано з малої (при назвах народів: Ізраїльтяни — ізраїльтяни, Українці — українці. Єгиптяни — єгиптяни. Звичайно вживає задавненого «все» на означення прислівника «завжди-завсіди», однак, часом вживає і «завсіди». Подібно і «ювилей» та «ювілей»; «жовняр» і «жовнір»; «родителі» й «батьки» (стор. 411 сл.). Також переважно вживає «чоловік» та деколи переходить і на «людина» (дуже рідко зрештою).

Яке наше становище супроти вищесказаного?.. Дуже подібне до того, що й попереднього разу. Звичайно тримались ми засади не змінювати тексту, і тільки в конечності керувались потребою деяких поправок: граматичних або ортографічних. Тому й просимо читачів вибачити, що також на цих самих сторінках можуть стрінути подвійні вислови: «котрий» — «той що» і «який»; «жовняр» і «жовнір»; «все» (дуже рідко однак) і «завжди-завсіди». Деколи замість граматичного правила треба було послужитись прямо «естетичним ґустом» і милозвучністю, які нераз залежали від контексту, від змінливости обставин, а то й «особистого смаку» чи уподобання (або навіть і від умучення — хоч дуже рідко!).

Коли виникала потреба заторкнути й самий текст, то робили ми це при помочі приміток під текстом (курсивою і зірочками!), як це мало місце у виданні попереднього тому з 1978 року.

Найкраще можуть переконатись самі зацікавлені читачі, коли порівняють текст цього тому з «оригінальними» текстами Львівських Архиепархіяльних Відомостей з 1930-39 років (точну дату подаємо на початку кожного артикулу в оцьому томі).

Це все зроблено для вигоди широких мас читачів, яким хотіли ми уприступнити ознайомлення з ідеологією Великого Архипастиря й основоположника нової доби нашої церковної історії — Слуги Божого Митрополита Андрея.

о. Степан Гарванко
(постулятор справи беатифікації
Слуги Божого Митрополита Андрея)

 

[1] У Вступнім слові до «Божої мудрости» навіть згадує, що це мав би бути трактат (праця) «Про молитву», а Божа мудрість — це тільки вступ до цілої праці Про молитву (Твори — OPERA, Видання УКУ: Рим, 1978, стор. 3).
[2] Гл. стор. 417-18 і 436 видання з 1978 року.
[3] Гл. стор. ХІІ-ХІV попер, тому з 1978 року.