Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. Василь Зінько

Січневий «Патріярхат» за 1994 р.

Як звичайно, має в піднаголовку клич: «За єдність Церкви і народу». Та коли перечитуємо те число, то бачимо такий родзинок: На актуальні теми: о. Михайло Ґураль, Едмонтон, Альберта, Канада… Йдеться про боротьбу оо. василіян зі словами «православний», «православіє» та ненависть до них серед поселенців з Галичини в Канаді, починаючи з двадцятих років нашого сторіччя… Мало місце і кровопролиття. Майже дослівно це саме діється сьогодні в Галичині… Коли наша Церква вийшла з укриття кілька років тому, виявилось, що вона вже в тому часі була поділена на «білих» і «чорних», світських і василіян.

Наводить при тім факт, що 13 серпня 1989 р. у Львові, коли священик редемпторист згадав православних, то кандидат на священика вигукнув: «Нам не треба такого священика, ходім усі звідси!». Теж згадує, що «менторським тоном» поучував Блаженнішого Мирослава, між іншим василіянин про «католицьку віру». Заключає писання цей священик тим, що тут діє «тайна беззаконня».

Коли ми уважно цю статтю прочитали, то нам такі насунулися висновки:

  1. Речі, що сталися в минулому, то чого їх витребувати? Нащо розгребувати стару пліснь, як писалося в «Лисі Микиті». Бо можна теж нагадати, наприклад, якими то епітетами вітали митрополита Сенишиного миряни-патріярхальники свого часу в Філядельфії. А це напевне навіть перейшло менторський тон! Та оо. василіяни про це й не згадують нині.
  2. Далі журнал має досить мало місця і замість публікувати набагато кращі речі, як такі чисто полемічні, то майже шість шпальт на таку контроверсійну і таку «прикметникову», як сам нераз пише, справу!
  3. Автор чи його прихильники ніколи не поставляться в положення тих, що перейшли сталіноправославні катування і гонення і для них це слово нагадує усеньке пекло, що пережили, і думаю, що душпастирська второпність диктує краще це слово опустити. От папа недавно опустив слово в Вірую Понтійськім Пилаті. І нічого не сталося. А в нас, то була б зараз велика єресь і роздор…
  4. Щоб була єдність, ще багато речей попросту треба один одному стерпіти. Не думаю, щоб отці-василіяни комусь накидали не вживати слова «православний». Вольному воля, але цю волю і василіянам залишіть.
  5. Маючи нагоду читати василіянські публікації, я ніде не знайшов якоїсь філіпіки слова «католицький» чи «католицтво», то чого чіплятися василіян. А зрештою отой, що у Львові вигукував, то він був василіянин чи не був. Коли не був, і таки не був, то чого підтасовувати такі чини на конто василіян? Тут напевно не грає ролю добра воля, а стара супермація чи гегемонія!
  6. Наші противники тим дуже тішаться, що ми за онучу збиваємо таку бучу. Бо оті неправильні православні, коли бачать, як ми вперто тримаємося того слова, то зовсім слушно ставлять вимогу: приєднуйтесь до нас, як це ми вже нераз читали й чули. Зовсім слушно, як ми так хочемо бути православними, то нам цілком не по дорозі з Римом. А з другого боку, латинники аж руки затирають, що свої своїх б’ють та лупцюють.
  7. Чому то шановний автор сидить у Канаді, а не поїде голосити православіє в таку Караганду чи другі місця, що не мають зовсім священиків? Чому не протестують, що наша Церква, і то з ласки самого Риму, не дала ні однієї єпархії поза Галичиною, навіть на Волинь не пустила, то про це патріярхальники і непатріярхальники «білі» мовчать. А скільки то тих редемптористів нині владиками настановили, бо знають, що вони не будуть аж так воловодитися, як їм одного дня скажуть взагалі бути латинниками чи підданими московського «католицького» патріярхату, на що й заноситься, як рахує не від нині Ватикан і спілка!

Гадаємо, що пора вже лишити оо. василіян і зайнятися самими собою. І найголовніше шукати перше Царства Божого, а не прикметників і воювати між собою на втіху ворогам нашим і Христовим! Ото якраз і є ота «тайна беззаконня».

Прудентопіль, 20.1.94 р.Б.
о. Василь Зінько, ЧСВВ