Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. Володимир Андрушків

Богом благословенний ювілей

З НАГОДИ 90-ЛІТТЯ ЖИТТЯ І 60-ЛІТТЯ СВЯЩЕНСТВА
ОТЦЯ МІТРАТА ВОЛОДИМИРА АНДРУШКОВА

Відомий в широкій українській громаді в Америці, о. мітрат Володимир Андрушків обходив минулого червня 60-ліття священства і своєї ревної душпастирської праці для Бога і повірених йому вірних, а під кінець листопада 1996 обходив 90-ліття життя. Життєвий шлях о. мітрата Андрушкова дуже різноманітний і повний на добрі діла для свойого народу і для Церкви, якій присвятив своє трудяще життя на різних постах.

Отець Володимир народився в княжому городі Львові. Його юність пройшла в тому місті — центрі нашого церковного, культурного і політичного життя Галицької України. Молодий, жвавий повний енергії «Дзюньо», як кликали його шкільні товариші, брав жваву участь від юнацьких років. В. Андрушків розпочав в Академічній гімназії у Львові середню освіту. Андрушків належав до тієї генерації, яка брала жваву участь в тодішному національному житті, за що попав в конфлікт із тодішним окупантом. Не закінчивши восьмої кляси гімназії, мусів залишити дорогий йому Львів і шукати кращої долі у широкому світі. Перший етап його одисеї це Берлін, де він знайшов доброго опікуна в особі о. прелата П. Вергуна, Апостольського Візитатора для українців католиків в Німеччині. Отець прелат Вергун, маючи дуже добрі зв’язки з німецькими католицькими кругами, спрямував молодого Володимира до Мюнхену, де існувала Колегія св. Андрея під проводом вченого богослова д-ра Бауера. Поручення до о. Бауера одержав Володимир також від Митрополита Андрея Шептицького. Для завершення середньої освіти молодий Андрушків поїхав на якийсь час до Чех, де існувала Українська Гімназія від 1925 року. Повернувши до Мюнхену, Володимир Андрушків, мешкаючи в Колегії св. Андрея, вписався на мюнхенський університет, де студіював богословію від 1929—1936 р. В час студій одержав діяконські свячення з рук Владики Николая Чарнецького в 1932 році. Після закінчення повних теологічних студій на мюнхенському університеті одержав Тайну священства з рук Єпископа Никити Будки в 1936 році.

Отець Андрушків мріяв бути місіонарем в Україні, але в тих часах це було неможливим, отже він рішився виїхати на душпастирську працю до Америки. Владика Константин Богачевський радо прийняв молодого зі солідним знанням богословії священика до свойого Екзархату. Першим призначенням о. Володимира була парафія Нантікок в Пенсильванії (1937—1938). В роках 1938—1944 о. Андрушків учителював в Духовній Семінарії в Стемфорді (в гайскул і коледжі), а рівночасно якийсь час сповняв душпастирські обов’язки для малої громади в Стемфорді. На короткий час перейшов на парафію до Пассейку. Деякий час душпастирював в Пальмертоні Па, а згодом в Скрентоні (1946—1952). В Бруклині заложив цілоденну школу, для якої побудував новий будинок з великою залею. Найдовше о. Андрішків душпастирював в парафії Коговз, штату Ню Йорк, бо аж 25 років (від 1960—1985).

Всюди, де Отець Андрушків душпастирював, брав живу участь в життю місцевої громади, яка з вдячністю згадує свойого дбайливого душпастиря. Багато праці о. Андрушків присвятив Братській Організації Українців Католиків «Провидінню», якої був духовником та часто помішував свої духовні науки в часописі «Америка». Отець Андрушків був також якийсь час редактором дієцезального Тижневика «Шлях» у Філядельфії. З приїздом на волю Блаженнішого митрополита Йосифа Сліпого о. Андрушків став послідовником великих ідей Блаженнішого Патріярха Йосифа, організуючи Товариство священиків «св. Андрея», якого був головою, та співредактором відновленого всященичого журналу «Нива». За заслуги для Церкви Блаженіший Патріярхат Йосиф нагородив Отця Андрушкова гідністю мітрата.

Господь наділив о. Андрушкова приємним теноровим голосом та талантом мистця маляра, який він удосконалював під проводом великого майстра пензля Михайла Мороза. Малярство для о. мітрата Андрушкова попри його священичі обов’язки є шляхетним «гобі».

Тепер, коли патріярший вік не дозволяє о. мітратові виконувати всіх священичих обов’язків, Преосв. Владика Василь Лостен взяв свойого заслуженого священика під свої опікунчі крила і примістив його в Колегії св. Василія в Стемфорді, де о. мітрат має змогу кожного дня відправляти Службу Божу і час до часу править Службу Божу для Сестер Місіонарок Божої Матері в їхній каплиці. А решта днів о. мітрат Володимир проводить на молитві за свою Церкву і нарід в Україні і на поселеннях і чується щасливим, що дочекався свободи для своєї Церкви і народу, для яких посвятив своє життя.

В. Ленцик

Отець-мітрат Володимир Андрушків відзначив 50-ліття священства

29 червня 1986 р. сповнилось 50 років з дня свячення о. Володимира Андрушкова, яке довершив Ісповідник Віри, Владика Никита Будка. Це особлива подія в житті Ювілята о. В. Андрушкова. В цей день, у неділю, 29 червня 1986 р. широка українська громада Коговзу, Вотервілту, Трої, Амстердаму та Олбані святочно відзначила ювілейну дату о. Володимира Андрушкова.

У неділю, о третій годині пополудні була відправлена торжественна Служба Божа у церкві свв. Петра і Павла в Коговз, яку відправив ювілят о. мітр. Володимир Андрушків у сослуженні: о. Теодора Гуманицького, о. Богдана Карася, о. Петра Огірка, о. монсеньйора Йосифа Шаловки, о. Лева Любинського. Також присутніми були латинські священики: о. Річард Дибан, о. Й. Келлі, о. Маріо Паціні. Дияконував о. диякон Богдан Тарнавський. Службу Божу співав церковний хор під дириґентурою сестри Лаври, ЧСВВ, Церква була вщерть заповнена вірними. В церкві проповідь, присвячену ювілятові, виголосив о. Теодор Гуманицький. Багато учасників приступило до Святого Причастя. На закінчення Служби Божої хор і вірні співали ювілятові о. В. Андрушкові многолітствіє.

Після цього о годині 5:30 вечора відбувся святочний бенкет на пошану дорогого ювілята о. Володимир Андрушкова у люксусовому приміщенні «Американа Інн» в Олбані. У бенкеті взяло участь біля 400 осіб, це були не тільки парафіяни з Коговзу, але також з уже згаданих інших місцевостей, як також були представники українських церковних організацій та інституцій; були представники від Релігійного Товариства «Св. Софія»: д-р Рома Навроцька, д-р Роман Осінчук і д-р Кліш; від журнала «Патріярхат» та Українського Патріярхального Товариства — Микола Галів; з шкільних товаришів ювілята були Богдан Бігус з Торонто і Роман Крупка з Нью-Йорку. На бенкеті було багато священиків нашої Помісної УКЦеркви, а також латинські — о. Броніслав Й. Мендель й інші, а з Української Православної Церкви був о. Володимир Пашко з паніматкою.

Бенкет відкрив, вітаючи дорогого ювілята о. мітрата Володимира Андрушкова та всіх присутніх, голова ювілейного комітету Волтер Коляковські й дальше керування бенкетом передав о. монсеньйорові Петрові Федорчукові. Дальше слідувала молитва, яку провів о. Стефан Джулій, а потім церковний хор виконав під диригентурою сестри Лаври, ЧСВВ, низку українських пісень, починаючи молитвою, що в цілому додало святочно-дружньої атмосфери. Несподіванкою був виступ у мистецькій частині програми бенкету соліста Метрополітальної Опери в Нью-Йорку Андрія Добрянського (бас), який ефектовно виконав декілька українських народніх пісень. У мистецькій частині ще виступали дві сестри Бродило — Марія і Марта, які продеклямували по-українському вірші та виконали кілька народніх танків.

Головну промову, присвячену ювілятові, виголосив о. монсеньйор Стефан Гриньох, який коротко наголосив життєвий шлях ювілята о. Андрушкова. Зі словом-спогадом про ювілята виступив о. Йосиф Шаловка і з гумором розповів про часи, як о. В. Андрушків був префектом семінарії. Листа-привіт від о. архимандрита Івана Гриньоха прочитав о. Петро Огірко, а листа-привіт від о. архимандрита Йосифа Петерса з Баварії у німецькій мові прочитав і переклав також на англійську — о. Ервін Швайгардт. Від Товариства «Свята Софія» вітав Ювілята д-р Роман Осінчук, а від журнала «Патріярхат» зорганізованого Патріярхального мирянського руху та маєстра Йосипа Гірняка, Микола Галів. Ювілята окремо привітав мейор міста Коговзу Роналд Канестрарі. На закінчення бенкету говорив сам Ювілят, який подякував Комітетові за улаштування бенкету, виконавцям і усім учасникам, що прибули. Подячну молитву провів о. Богдан Смик і при тому виголосив коротке вдумливе заключне слово.

Фактично 50-річчя священства — це особлива нагода в житті ювілята, яка повністю заслуговує на окреме відзначення. При цій нагоді можна проаналізувати та підсумувати пройдений шлях праці Ювілята у Божому Винограднику для спасіння людських душ та росту й розвитку нашої Помісної УКЦеркви.

50-ліття священства — це довгий і нелегкий шлях, який прийшлось пройти о. мітр. Володимирові Андрушкову. Це були не тільки хвилини піднесення і радости, не тільки ясні погідні свята, але також довгі, довгі будні, виповнені різними труднощами та спокусами, з чим доводилось боротись і виявляти Христову мужність та непохитно вести повірене йому стадо. Доводилось Дорогому Ювілятові не раз плисти проти хвиль, щоб зберегти на належному християнському і національному рівні шлях боротьби українського народу й Української Церкви за наше українсько-церковне «я», щоб обороняти Христову Церкву і свій український нарід. Зрештою, така природа Христової Церкви на землі.

Слід відмітити й підкреслити, що Ювілят о. Володимир Андрушків належить до провідних українських священиків. Він же голова Товариства Священиків ім. св. Андрея, політичний оборонець прав помісности УКЦеркви, громадсько-культурний діяч, добрий і відданий український священик й український патріот. Ювілят, о. Володимир, від самого початку, як тільки появився на волі світлої пам’яти Патріярх Йосиф і висунув ідею патріярхату нашої УКЦеркви, досьогодні твердо стоїть на цих позиціях, бо це святе право нашої Церкви. Під цим оглядом Отець-Ювілят все давав допоміжну руку зорганізованому патріярхальному мирянському рухові, за що йому належить особливо щира подяка.

Отець Володимир Андрушків народився 29 листопада 1906 р. у княжому городі Львові. Батьки Володимира — Теодор і Анна дали йому родинне і глибоко релігійне виховання. Закінчив народню школу ім. Бориса Грінченка у Львові. Учився в Українській Академічній Гімназії у Львові та у Рогатині, а іспит зрілости склав 28 вересня 1931 року в Женицях, у Чехо-Словаччині. Зразу поступив на студії до Католицької семінарії у Пассав — Німеччина. Після двох семестрів перейшов до Колегії св. Андрея у Мюнхені та рівночасно вписався на богословські та філософічні студії в Мюнхенському Університеті, які закінчив 13 листопада 1937 року. Дияконські свячення довершив 29 липня 1934 р. Владика М. Чарнецький, а тайну священства прийняв 29 червня 1936 р. від Владики Н. Будки. До США прибув 9 грудня 1937 р. і одержав першу парафію у Нантікок у Пенсильванії. Згодом в 1938 році був призначений на префекта й інструктора у стемфордській семінарії.

В 1940 році став парохом у Пассейку, де заснував цілоденну народню школу. В 1943 році був знову покликаний до стемфордської семінарії на пароха та інструктора в коледжі. Був також і на інших парафіях, а в 1952 році одержав парафію Святого Духа у Брукліні, де побудував цілоденну парафіяльну школу і зорганізував нову парафію Пречистої Діви Марії в Озон-Парку. В 1967 році перейняв парафію в Коговз, де залишився досьогодні.

На протязі п’ятидесятирічної душпастирської праці о. Андрушків виконував такі функції: 20 років був деканом, духівником Української Ліги Молоді, першим редактором «Шляху», духовним управителем «Провидіння», головою Священичого Товариства св. Андрея, членом Релігійного Товариства Українців-Католиків Св. Софія. За його віддану з посвятою душпастирську працю світлої пам’яти Патріярх Йосиф нагородив його саном Митрофорного Протоієрея.

З 50-річчям священства о. мітрата Володимира Андрушкова вітаємо і бажаємо йому багато Божих ласк, кріпкого здоров’я та довгого життя, дальших обильних успіхів у душпастирській праці на славу Божу, ріст і розвиток нашої УКЦеркви, українського народу та спасіння людських душ. На многі літа, Отче Володимире!

Микола Галів

З приводу ювілею о. крил. Володимира Андрушкова

Заслужений для патріярхального руху о. крилошанин ВОЛОДИМИР АНДРУШКІВ з приводу свого ювілею 35-річчя священства одержав від їх Блаженства Кир Йосифа Кардинала Сліпого грамоту з найменуванням його на почесного крилошанина, «за ревність за Божу славу, за добро Святої Церкви, за спасіння душ, за Ваші прикмети ума й серця». Вдячні парохіяни Коговсу, Н.Й., влаштували йому ювілейний бенкет 30 січня ц.р. при участі 238 осіб, у тому 15 священиків. Тостмайстром був о. П. Огірко, головним промовцем о. др. П. Івахів. Наспіло понад 50 привітів.

Ювілят уродився у Львові 29.11.1906. р., богословські студії відбув у Мюнхені, де Преосв. Кир Никита Будка висвятив його на священика 29.6.1936. р. У 1937 р. виїхав до Америки, де душпастирював у Нантикок, Па, від 1938 – 40. pp.у Стемфорді, від 1940-4З рр. У Пасейку, в 194З. р. був канцлером і префектом Малої Семинарії у Стемфорді, редаґував катол. тижневик «Шлях», був духовним опікуном «Провидіння» й Ліґи Укр. Кат. Молоді. В 1944 – 45 pp. душпастирював у Палмерстоні, від 1946-52 у Скрентоні, від 1952-67 у Північному Бруклині, де побудував величаву школу. Був нюйоркським деканом. Від 1967 р. душпастирює в Коговсі, де підготовляє будову нової церкви.

В 1970р. вибрано його головою Т-ва українських катол. священиків ім. св. ап. Андрея в Америці, на світовому з’їзді українських катол. священиків у Франції вибрано його головою Світового Т-ва укр. кат. Священиків ім. св. ап. Андрея. Двічі бував у Римі у справах цього товариства, відбув паломництва до Люрду. Своєю душпастирською ревністю, участю у громадському житті, зокрема в акції за встановлення патріярхального устрою УКЦеркви, – з’єднав собі загальну любов і пошану своїх парохіян, бо служба Богові, рідній Церкві та українському народові зв’язані нерозлучно в Ювілята.

Бажаємо о. Ювілятові дальших успіхів у його жертвенній праці для добра Української Церкви та українського народу !

Слово отця крилошанина Володимира Андрушкова під час відзначення 80-ліття від дня народження Верховного Архиєпископа Кир Йосифа VII в Римі, 17 лютого,1972 року.

Вітаю Вас Блаженніший Первоієрарше Української Католицької Церкви, з нагоди Вашого вісімдесятьліття, від усіх отців духовних, від усього духовенства нашої помісної церкви, як рівнож від усіх членів Світового Товариства св. Андрея. І складаю від усіх священиків вислови беззастережної відданости, вірности і пошани до Вашої Особи, як до найвищого провідника – Патріярха нашого, бо Ви є уосібленням зболеного та пониженого народу і його страдальної Церкви.

Дякую Вашому Блаженству за цінні відзначення отцям духовним, які є тривким доказом діючого авторитету Української Католицької Церкви і є суттєвою частиною її помісности, за яку слід нам постояти і яку слід боронити в часі великої проби сил нашої віри й любови.

Бажаю Вашому; Блаженству від священиків нашої Української Католицької Церкви, оцих, що на волі, і тих, що в тюрмах гідно і достойно по-геройськи вести нашу Церкву як це Ви в минувшині доказали світлими ділами й завершити її патріярхатом, як одиноким тривким фундаментом її існування.

Лист до Святішого Отця

До

Святішого Отця Павла VІ Папи Римського
Ватикан

Ню Йорк, 30-го листопада, 1972.

Ваша Святосте!

Ми, священики Помісної Української Католицької Церкви, невимовно стривожені змістом письма Секретаря Стану, Кардинала Війо, з вересня 1972 року, до українських католицьких єпископів. В цьому листі Кардинал Війо зазначив, що він «уповажений» Вашою Святістю заперечує право Голови Помісної Української Католицької Церкви, їх Блаженства Кир Йосифа Сліпого, комунікуватися зі своїми єпископами в справах «Архиєпископської Конституції Української Церкви.» У цьому листі Кардинал також радить (на припоручення Вашої Святості), що Апостольська Столиця «не буде спротивлятися консультації між українськими Єпископами» у формі конференції. Бюлетен Ватиканського Пресового Бюра 4.231 датований 4-го листопада ц. p., ще сильніше підкреслює Ватиканської Курії поняття юрисдикції українських митрополитів і Єпископів і в противенстві до прав Східніх Церков звузила її до зера.

Як ми, священики, можемо вияснити вірним наших парафій що Ватикан переочує всі права нашої Церкви й відмовляє Її адміністративну самоуправу? Як можемо виправдати це, що члени Курії за дозволом Вашої Святості (бо у своїх листах покликаються на Вашу Святість) зневажують Голову Помісної Української Католицької Церкви і Її цілу ієрархію? Як можемо втримати наших вірних пошану до авторитету Вселенської Церкви, коли наочно наша Українська Церква стала жертвенним козлом для переговорів Ватикану з атеїстичною Москвою?

Ми хочемо заявити Вам, Святіший Отче, і всім членам Курії наш біль, жаль і розчарування за заподіяну кривду і несправедливість. Ми не просимо ніяких привілеїв ані ласк від Західної Церкви. Українська Церква заключила в Бересті (1596 р.) умову як Церква з Церквою, не підчиняючи себе, але визнаючи першенство Патріярха Заходу між рівними Патріярхами св. Христової Церкви. Як тоді так і тепер ми визнаємо зверхність наслідника св. Петра у справах доґм. Але так як тоді так і сьогодні ми бажаємо заховати всі права нашої Помісної Української Католицької Церкви, традиції і релігійні звичаї без втручуваннся інших обрядів і юрисдикцій.

Ми, підписані священики, хочемо Вам, Святійший Отче, і всім членам Ватиканської Курії заявити:

  1. Ми були, є і будемо щиро віддані Голові Помісної Української Католицької Церкви, їх Блаженству Верховному Архиєпископові, зглядно Патріярхові, Кир Йосифові Сліпому, його особі, як також його ідеям і задумам висловлених і здійснених у постановах Четвертого і П’ятого Архиєпископських Синодів і оформлених Постійним Синодом.
  2. Ми протестуємо що члени Курії стараються відібрати належні права Голові Помісної Української Католицької Церкви і зневажають Його своїми листами, пресовими звідомленнями чи забороною виїзду поза границі Італії.
  3. Ми рішучо стоїмо в обороні наших владик яких юрисдикцію Ватиканська Курія розглядає з боку римського права а ні права Східніх Церков. Ми не будемо мовчанкою збувати Ватиканської Курії пониження авторитету наших владик.
  4. Ми протестуємо проти листів писаних членами Ватиканської Курії до Голови Помісної Української Католицької Церкви чи Її владик як до своїх підвладних, що не мають поняття про права, традиції і повинності супроти своєї Церкви, свойого духовенства і своїх вірних. Після прав нашої Церкви Верховний Архиєпископ, зглядно Патріярх, має право скликати Синоди. Після прав нашої Церкви Він має право опрацьовувати конституцію і її висилати до своїх владик. І вже найвищий час щоб члени Ватиканської Курії запізналися з правами Східніх Церков і не повторяли своїх помилок.
  5. Ми не признаємо апостольську делегатуру пунктом комунікаційним поміж Святішим Отцем і нашою ієрархією, чи нашою ієрархією і Святішим Отцем. Наша Церква має Верховного Архиєпископа, зглядно Патріярха і Постійний Синод і після прав нашої Церкви ТІЛЬКИ цьою дорогою повинна бути виміна комунікації.
  6. Ми не можемо вдавати перед вірними нашої Церкви, що ми не бачимо як сім мілійонів українців католиків стало жертвенним козлом в торгах поміж Ватиканом і атеїстичною Москвою за неокреслений діялог. Ми не можемо мовчати коли Ватикан не тільки не стає в обороні нашої Церкви в Україні, а то і у вільному світі, на бажання Москви, хоче зліквідувати ту нашу Церкву яку ані російські царі ані московський комунізм не всилі був доконати.

За 16 літ нам прийдеться святкувати роковини 1000-річчя християнства в Україні. За тих тисячу літ християнства наш український народ дав багато доказів не тільки вірности Богові, але й вірности наслідникам св. Петра. Ми не будемо тут перечислювати світлих і трагічних моментів нашої історії, бо вони відомі цілому світові. Геройські вчинки і мучеництво єпископів, духовенства і мирян в Україні і на засланнях стали подиву гідні і для всіх людей інших вірувань.

Святіший Отче! Чому Апостольська Столиця якраз українцям відмовляє право на адміністративну самоуправу? Чому Ваша Святість топче по тих правах Української Церкви які Вашої Святості попередники нашій Церкві ґарантували? Чому Ваша Святість позволяє на це, щоб Декрет для Східніх Католицьких Церков відносився до всіх інших християн Східніх Церков, але не до українців? Чи Ваша Святість узнає дітей України «безбатченками»? Чому така велика несправедливість зі сторони Апостольської Столиці якраз для тих, що через століття виказували тій самій Апостольській Столиці тільки вірність?

З проханням о Вашої Святості благословення для нашого Українського Духовенства і Мирян,

Остаємо віддані в Христі Господі,
о. Ярослав Шуст, за Контрольну Комісію
о. Володимир Андрушків, Голова