Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. Ю. Я. Катрій

Книжка, яку варто набути

В «Українській Духовній Бібліотеці», під ч. 56 (Видавництво оо. Василіян, Нью-Йорк — Торонто), вийшла друком ще в 1981 р. дуже вартісна і незвичайно потрібна праця о. Ю. Я. Катрія, ЧСВВ. «ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЯ!». Коли зважити, що у нас відносно мало книжок із духовною тематикою, а про молитву зокрема, — то треба появу цієї книжки привітати з радістю та вдячністю і признанням для автора.

Молитва, це щось так притаманне людині (від самого початку її існування на землі), що можна, здається, сміло сказати, що жоден релігійний культ не міг без неї обійтися,— хоч очевидно, вияви і способи молитви були дуже різні на протязі розвою людства. В монотеїстичних, оформлених релігіях, молитва стає могутнім засобом духового життя людини, її комунікаційним середником з Богом, як це наглядно бачимо у старозавітніх ізраїльтян.

Христос Господь поставив молитву на ще вищий ступінь і своїм власним прикладом навчав людей, як і коли молитися, заохочував та навіть зобов’язував до молитви. Чи багато з нас з цього користає? Чи розуміємо ми вартість і силу молитви? Скажім собі щиро, кожний зосібна! У нашім народі чомусь утерлося переконання, що молитва — це щось для малих дітей і «бабок», ну… ще може для жіноцтва середнього віку та освіти, але мужчинам… вона ніяк не личить. Всім нам добре відома картина із нашого побуту: в церкві правиться Богослужба, а під церквою поважні «ґазди» чи «дядьки» то гуторять, то «політикують». Таких «дядьків» не бракує і тут під деякими церквами. Але коли поглянемо на наше довкілля, заглянемо до чужих церков, головно там, де є предмети особливого почитання, то зі здивуванням побачимо, як багато молодих і середнього віку людей обох статей та різноріднішого соціяльного ступеня побожно, гаряче та покірно моляться.

Чи ми не маємо за що Богові дякувати, Його перепрошувати чи Його просити? «Якщо б у нас було більше зрозуміння сили молитви, не одна особиста, родинна, загально-суспільна та навіть національна справа інакше виглядала б» (каже автор в одному місці). Очевидно, сама молитва без праці не дасть нам всього, але й праця без молитви не буде мати ніколи повних успіхів. Це вже збагнули старинні римляни, коли казали: «Молися і працюй!».

Щоб могти зрозуміти, яким могутнім засобом може стати для нас добра молитва, треба найперше вглибитися в її суть, навчитися її «уживати», з неї користати. Тут дуже помічною стане нам згадана вже книжка: «ГОСПОДИ, НАВЧИ НАС МОЛИТИСЯ!» Автор о. Ю. Я. Катрій, ЧСВВ, завдав собі чимало труду, опрацьовуючи цю тему дуже основно і вичерпно. Праця пронизана численними цитатами із св. Письма обох Завітів, Діяній Апостолів,— висловами св. Отців Церкви (як св. Василій Великий, Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Авґустин та інші) і Слуги Божого Андрея Шептицького. Там, отже, зібрані основні навчання Церкви про молитву, її велич, силу та потребу і значіння для одиниці й родини. Книжка написана дуже приступно, популярно, повна прикладів із життя (декому може видатися, що забагато), але все є так обдумане, щоб вона (книжка) була зрозумілою для всіх, і щоб люди різного ступеня освіти могли з неї користати, «витягаючи» те, що до них найбільше промовляє. Деякі твердження повторяються кілька разів, але автор зробив це напевно не через забуття, тільки зумисно, щоб ці думки і правди краще закріпилися в нашій свідомості.

Книжка складається із 37 розділів, а кожний з них ще з кількох підрозділів, все це на 164 сторінках друку. Є там загально про молитву, дальше про її могутню силу, взнеслість, конечність для спасіння, значення її для одиниці і родини. Опісля автор розглядає різні роди молитви, як: молитву прослави Бога, подяки, покаяння та прохання, як також різні способи молитви: усна, умова (розважання), спільна або публічна (богослужби). Автор застановляється також над головними прикметами доброї успішної молитви, підкреслюючи зокрема потребу побожного зосередження, віри, покори, витривалости та узгіднення з Божою Волею. Згадує про допоміжні засоби, які причиняються до успішности нашої молитви, як: піст, милостиня, добрі діла. В окремому розділі основно насвітлено науку Церкви про заступництво Богородиці, св. ангелів та інших святих Божих угодників перед Богом, щоб заохотити нас сміливо користуватися їхнім посередництвом у наших молитвах. В книжці говориться також про особисту вартість молитви за ближніх, померлих, за навернення грішників та про спільну молитву в родині, до якої так часто заохочував Слуга Божий Митрополит Андрей. Вкінці автор говорить про «ДУХА МОЛИТВИ» і як його набути, про те, чи кожна молитва вислухана і чому деяких молитов Господь не вислухує або позірно не вислухує.

Найкращою заохотою і прикладом доброї молитви є для нас Христос Господь, який, хоч сам був Богом, молився дуже часто і дуже багато, часом проводив цілі ночі у молитві. Він, заки почав свою апостольську працю, перебув 40 днів у пустині, серед молитви і посту. Знаємо, що опісля молився перед кожним рішенням (як пр. вибір апостолів), перед кожним чудом, перед терпінням, в часі терпіння, аж до самої смерти. Христос заохочував нас не тільки своїм прикладом, але й словами, запевняючи при тому успішність наших молитов: «Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, находить; хто стукає, тому відчиняють» (Мат. 7, 8). «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите» (Мат. 21, 22), «Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я» (Ів. 14, 14). Апостоли також багато молились і силою молитви творили чуда.

Чи ж ми, що живемо в дійсно апокаліптичних часах; — коли вся сила і злоба пекла змобілізувалася, щоб знищити невинні душі дітей і молоді; — коли над нами постійно висить загроза цілковитого знищення плянети, на якій живемо;— коли змагаємось з потугами цілого світу за «бути чи не бути» нашої Церкви, нашого народу,— чи ж ми, в цей тривожний час не потребуємо молитви більше, як коли-небудь?!

Тож користуймося цим Божим даром! Бо, як каже о. Ю. Я. Катрій: «Через молитву Бог дає нам до диспозиції свою Божу всемогутність, скарби неба і добробуту».

Стефанія Тершаковець-Бережницька

Книжку можна набути у Впр. о. Ю. Я. Катрія, ЧСВВ, за $6.00, пишучи на адресу:
Basilian Fathers 31-12 30th Street Long Island City, N.Y. 11106

Відпорошімо й плекаймо культ Богородичних празників

Слід підкреслити й наголосити, що східні Церкви особливо святково відзначають Богородичні празники. Це також належить і нашій Українській Католицькій Церкві. До речі, варто завважити, що церковний рік нашої Церкви починається празником Різдва Пресвятої Богородиці, а кінчається празником Успіння Пресвятої Богородиці. Обидва Богородичні празники відзначаємо наприкінці літа і початку осені. Празник Різдва Пресвятої Богородиці святкуємо 21 вересня, а Успіння Пресвятої Богородиці — 28 серпня. В ці дні Богородичних празників наша Церква в Україні улаштовувала відпусти у чудотворних місцях і їх величаво відзначала. Чомусь тут ми не надаємо цим Богородичним празникам їх властивого значення. До речі, належно й правильно наголошує значення Богородичних празників в другій частині своєї праці «Пізнай свій обряд» о. Ю. Я. Катрій, ЧСВВ.

Властиво, тут хочемо тільки завважити, чому ми звертаємо увагу на Богородичні празники. У травневому числі «Патріярхату» за 1982 рік була вміщена редакційна стаття, присвячена почитанню Богоматері. Власне, в цій статті було підкреслено, що наша УКЦерква в особливий спосіб присвячує місяць травень почитанню Божої Матері, відправляючи травневі Молебні. На жаль, дійсність є іншою, травневі Молебні — це вплив західньої, латинської Церкви, бо в нашій Церкві почитання Божої Матері припадає на пізніші місяці. На нашу редакційну статтю з травня 1982 р. ми одержали правильну заввагу від архимандрита Івана Гриньоха. Щоб не переповідати думок о. д-ра Івана Гриньоха, який є глибоким мислителем-богословом, наведемо відповідний уривок листа з 21 травня 1982 р.

«На маргінесі цієї Вашої статті хочу тільки наскрізь «академічно» вказати на дещо, що стосується нашого почитання Божої Матері. Мова про т. зв. Марійський місяць в нашій Церкві. У післяберестейському часі з приводу взаємовпливів між нашою і латинською Церквами перейнято у нас звичай у місяці травні віддавати особливу шану Пресвятій Богородиці, впроваджено т.зв. «майські» богослуження (Молебні) і т.д. Очевидно, дехто зараховує це на рахунок латинізації, хоч справа не така проста, бо і наше церковно-релігійне життя розвивається, та й кожна помісна Церква, складова частина Вселенської Церкви, не може повністю ізолюватися. Як живий орган Містичного Христового Тіла, кожна помісна Церква живе також соками цілости, вона їх тільки перетворює на свій лад».

«Перетворювати на свій лад» — це в даному випадку означає: коли Вселенській Церкві в 19 ст. завдяки різним факторам, в тому числі й завдяки папським енциклікам, почитання Марії прибрало динамічних форм, і для цього почитання присвячено місяць травень, то це не могло оминути нашої Помісної Церкви, складової частини Вселенської Церкви. Йшлось тільки про дві справи: 1. Літургічні форми цього почитання, отже богослуження (т.зв. «майські») не сміли бути сліпими перекладами латинських богослужб, бо наша Церква мала свої Марійські богослужби, як Параклиси, Акафисти тощо, тому зайвим було фабрикувати якісь нові, змістом не багатші, латинські літанії в українській мові, що, на жаль, робили різкі церковні борзописці, несвідомі своєї багатої літургічної традиції. І тут саме треба говорити про літургічну латинізацію, байдуже, свідому чи не свідому. 2. Згідно з нашою церковною традицією почитання Богородиці зосереджувалось у таких місяцях: серпень, вересень, жовтень з празниками Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, навіть з успенським постом… І саме цього не вільно було затерти в пам’яті нашого віруючого люду. Отже, й цю традицію треба було дальше плекати, як щось своє, як щось, що свідчило про самобутність нашої Церкви і було спільним для католиків і православних».

(Ми навели слова о. д-ра Івана Гриньоха без його згоди. Віримо, що о. Іван Гриньох не візьме нам цього за зле). Ми хотіли вказати нашим читачам, що ми ще і ще мусимо багато працювати над тим, щоб пізнати нашу припорошену історично-церковну спадщину. Рівночасно ми вдячні о. Іванові Гриньохові, що він нам звернув на це увагу. В цитаті з листа о. Івана Гриньоха багато сказано. Ця заввага відкриває краєчок завіси справжньої панорами нашого церковного «я», а воно таке глибоке й багате.

Успіння Пресвятої Богородиці повинно належати до жалібно-сумних празників, бо йдеться про останні дні життя на землі Пречистої Діви Марії і перехід у Божу вічність, але, незалежно від цього, Успіння святкуємо так само радісно, як Різдво Пресвятої Богородиці. Ми радіємо, що Мати Божа, заснувши, живою була взята до неба і стала там нашою Заступницею. Хоч в церковному році наша Церква відзначає більше Богородичних свят, вже згадане свято Покрови, Уведення у храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці і Собор Пресвятої Богородиці — все це величаві Богородичні Празники, але Різдво й Успіння Пресвятої Богородиці наша Церква особливо відзначує. У пам’ять цих Богородичних празників наш народ побудував величаві храми, ось хоч би згадати Свято-Успенський собор у Почаєві з ХVІІІ ст. чи чудовий собор Різдва Пресвятої Богородиці в Козелі (Чернігівської области) також з ХVІІІ ст., а їх є більше. Відомі й невідомі мистці-іконописці створили чудові Богородичні ікони. Це нам тільки підказує, як сильно був поширений на Україні культ Богородичних празників.

Український народ молився з сильною вірою і дякував Божій Матері за Її відкуплення і спасіння нас і просив Її про безмірне заступництво. Вслухаймось у красу Богородичних молитов, у яких віддзеркалюється краса, безмежна любов, радість і терпіння Божої Матері, а з другої сторони ось ця безустанна поміч, що їй немає кінця. Звідси випливає ця всеохопна назва — Мати Божа Неустаючої Помочі. Вдумаймось у цю безмежну симфонію Богородичних празників, відпорошімо й поглибімо Її чудовий культ у нашій Помісній УКЦеркві.

М. Г.