Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

о. Юліан Катрій

Нова праця о. Юліана Катрія, ЧСВВ

О. Юліян Катрій, ЧСВВ, НАША ХРИСТИЯНСЬКА ТРАДИЦІЯ.
Нью-Йорк, Н.-Й. – Рим, 1988. Видавництво оо. Василіян. 313 ст., 206 х 137 мм. Українська Духовна Бібліотека, 4,73 (Також англійський титул).

Дуже важлива й корисна праця, написана відомим дослідником і вченим богословом, о. д-ром Юліяном Катрієм, ЧСВВ, є немов третьою частиною трилогії його праць: 1. «Пізнай свій обряд», 2. «Перлина східніх Отців», 3. Саме рецензована публікація. Читаємо її з великою увагою і користю. Вона відслонює перед читачем тисячолітню священну традицію східньої, при тому й нашої української Церкви. Присвятив автор цю працю Тисячоліттю Християнства Руси-України, Українській Церкві, нашим князям, королям, гетьманам, нашим лицярям і героям за віру і рідний край, нашому українському народові і його дорогому Василіянскому Чинові, що навчив його любити свою віру, свою Церкву, свій обряд і свій нарід.

Праця о. Катрія є немов тематичною енциклопедією, в якій автор накреслив розвиток традиції християнства від його початків, себто апостольських часів. Автор описав старовинні глибокі змістом обряди Східньої Церкви, и духовість, її психіку й ментальність і багату символіку. Він відрізняє її від Західньої Церкви, якої базу творить староримський легалізм. Натомість базою Східньої Церкви є євангельський аскетизм. Її метою є убоготворення, піднесення людини до Бога і з’єднання її в любові з Богом.

Про розвиток Церкви читаємо в книжці о. Катрія, що, починаючи від першого століття, в церкві служили єпископи, наслідники апостолів, священики і диякони. Згодом піддиякони, читці, співаки, дверники. Єпископи творили єпархії, об’єднувалися в митрополії, а за національністю в патріярхати. Спершу всі могли одружуватися, від 692 р. єпископи — неодружені. Світська влада переслідувала християн, що тоді називали себе вірними, учнями, братами, згодом християнами; узаконила християнство в ІУ ст. за Константина Великого.

Вже в першому столітті почало розвиватися чернецтво, починаючи від пустельників аж до об’єднання в манастирях. Устави для манастирів опрацювали св. Пахомій і св. Василій у ІV ст. і св. Теодор Студит у VІІІ ст. Правила монашого життя — це убозство, чистота, послух, молитва, відповідна пожива. Св. Пахомій дав початок також жіночим манастирям. Мати св. Василія Мокрина заснувала манастир. В ІV ст. були вже жіночі манастирі і на Сході, і на Заході. На Русі постав перший манастир у 1037 р. Манастирями завідують настоятелі — ігумени, ігумені. Це діється і сьогодні. У світських і монаших чинах була дисципліна, легша й важча анатема — виключення з Церкви. Матеріяльно забезпечувало церкви й духовенство дарами вірних і, колись, спадщиною мучеників.

Хрестили дітей і дорослих, катехуменів (оглашенних). Останніх приготовляли до прийняття віри навчанням основ Божих заповідей і Св. Письма. Того, що його хрестили, зануряли в воду, згодом поливали голову свяченою водою. Рівночасно миропомазували. Першим Божим храмом була в Єрусалимі Сіонська горниця, де Ісус Христос спожив із апостолами Тайну Вечерю й установив Св. Евхаристію. Там зійшов на апостолів Святий Дух, там відбувся перший Апостольський Собор.

Богослуження відправляли спершу на гробах мучеників у катакомбах, в II столітті вже в наземних церквах, званих домами молитви, домами Господніми, Божими храмами. Старовинні церкви мали форми подовгасті, ротонди, октоґени, чотирикутні, хрести. Церква поділялася на притвір (сьогодні бабинець), головну наву (храм вірних), солею проповідницею і святилищем і, найважливіше, святилище. Там є престіл, на ньому обруси, антимінс, ілитон, св. кивот (дарохранильниця), хрест і св. Євангелія. Іконостас, притаманний східнім церквам, постав у ІV ст. Спершу мав один ряд з іконами, з часом дійшов до 6 поверхів. На ньому представлена ціла історія Старого й Нового Завіту. Зв’язане з почитанням ікон на іконостасі викликало іконоборство в VІІІ ст., яке собор у Нікеї 787 р. осудив і привернув почитання не так ікон, як святих осіб, на них намальованих.

Хрест — хресне знам’я вірні робили собі спершу на чолі великим або вказівним пальцем, потім на губі аж так, як у нашій церкві. Хрест, як предмет, мав 4, 5, 6, 7, 8 кінців, тобто одну, дві або три поперечки. В Україні знані всі форми цього хреста. Восьмикінцевий хрест має долішнє перехрестя горизонтальне, московський — скісне. Носити хрестики або медалики на грудях перейнято від звичаїв поганських амулетів і жидівських філактерій із десятьма Божими Заповідями. Єпископи носять на грудях панагії, більші енколпії з мощами святих.

Дзвони перейнято від римських дзвіночків у домах, вживаних для закликів. В перших віках християнства заповідали наступні події після Богослуження або вдарянням молотком у двері чи кликом «алилуя» під дверима, головно в манастирях. Згодом уживали била — биття молотком по дошці, пізніше по частині металевого обруча.

Церковною мовою була спершу грецька і латинська. З часом позволяли перекладати Св. Письмо на різні мови народів у Палестині, Єгипті, Малій Азії.

Найстаршу молитву подав нам Ісус Христос: «Отче наш…». Пізніше укладали інші молитви отці Церкви, єпископи. При молитві належало стояти або клячати. Деколи молитва є покутою. Тоді моляться також, лежачи хрестом.

Покійників хоронили спершу в катакомбах, пізніше на цвинтарях, що у римлян були в пошанівку. За збещещення цвинтаря або обкрадення гробу карали суворо. Перші християни ставили церкви на гробах мучеників. Почитали їх мощі, головно нетлінні або мироточиві. В початках християнства визнавали людину святою на базі загальної опінії духовних і мирян. Щойно пізніше в Західній Церкві установлено беатифікацію, опісля урочисту канонізацію, проголошену папою.

Від 254 сторінки о. Катрій описав розвиток християнства на Русі-Україні за кн. Володимира по сьогодні. Офіційне охрещення Руси поставило її нарівні з Візантією і західніми християнськими державами. Не легко було перейти від поганства до християнства. Деколи бунтувалися старовіри проти нової віри. Поставало двоєвір’я, що було навіть у Візантії. В першому столітті християнства на Русі-Україні київські митрополити Йоан і Георгій видали устави про найголовніші правди святої віри, базовані на Десятьох Заповідях Божих і Євангелії, дбали про церковну дисципліну. Спеціяльну звернули увагу на св. Тайни Хрещення, Евхаристії і подружжя. В домонгольських часах давали дитині християнське і поганське ім’я. Миропомазання відбулося при хрещенні. Святе Причастя приймали близько 20 разів у році. Митрополит Петро Могила вимагав бодай 4 рази в році. За княжих часів весілля, відбуте після шлюбу, вважали деякі важливішим від шлюбу. За життя на віру карали суворо. Згадані три святі Тайни мають великий вплив на практику віри в нашому щоденному житті.

Князі також дбали про розвиток християнської віри в Україні. Будували церкви також і вірні миряни. Князі й бояри робили діла милосердя. За прикладом Києво-Печерської Лаври розвивалося чернече життя. Засновувано манастирі для мужчин і жінок. В домонгольській добі було на Русі 70 манастирів, у тому 12 жіночих. Підупало чернече життя після монгольської руїни. Щойно після Берестейської Унії завдяки Веньяминові Рутському і Йосафатові Кунцевичеві зреформовано і здвигнено Василіянський чин, який в ХVІІІ ст. дійшов до свого апогею. Про це писали з признанням російські історики П. Жукович і Ю. Крачковський. Василіяни закріпили Унію на Правобережжі і в Галичині, влаштовували місії, закладали школи і видавництва. В ХVІІІ ст. зорганізували школи в Умані, Барі, Шаргороді, Бучачі, друкарні в Почаєві («Богогласник»), Вільні, Супраслі, Уневі, Жовкві, згодом у Торонто (Канада) і Римі.

Свою документальну працю закінчує о. Катрій ствердженням, що на духовість Східньої Церкви мають великий вплив Св. Євангелія, апостольська традиція перших віків, свята Літургія та любов молитви і містики.

Всі описані факти нашої християнської традиції о. д-р Юліян Катрій, ЧСВВ, базує на писаннях Отців Церкви, вчених богословів і світських дослідників. При всіх учених богословах перших століть подає їх життєві дати, цитує їх твори. При кінці книжки на ст. 290-294 подає використану літературу предмету католицьких і православних українською і російською мовами, латинницею публікації латинською, англійською та іншими мовами. На ст. 295-310 подає покажчик імен і речей. Важливе й те, що в праці подані походження богословських термінів із грецької, латинської, рідше інших мов. Праця о. Катрія дуже повчальна, подана доступним стилем, доброю мовою за винятком деяких недомагань. Книжку повинен прочитати й багато навчитися з неї кожний віруючий християнин без огляду на віровизнання. Прочитавши її, буде вдячний заслуженому авторові.

Василь Лев