Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Олесь Шевченко

Чи Українська Католицька Церква шкідлива для України?

Українська Католицька Церква існує на Рідних Землях безперервно вже майже 400 років (від 1596 р.) а Українська Православна Церква вже майже 300 років (від 1686 р.) була невід’ємною частиною Російської Православної Церкви з десятилітньою перервою у двадцятих роках і чотирьохлітньою перервою в сорокових роках двадцятого сторіччя. Про мученицький шлях УАПЦ у двадцятих роках читаємо багато, але про сорокові роки тепер чомусь мовчать її творці й провідники, також о. Богдан Михайлечко, голова Ініціятивного комітету за відродження УАПЦ в Україні.

Тепер усіх нас, українців на рідних землях і на еміграції, турбує доля УКЦ і УАПЦ в Україні. УКЦ змагає тепер до повної легалізації, а УАПЦ починає тепер своє третє відродження,створивши тепер першу парафію у Львові 19.8.1989 р. Ця перша парафія звернулася до Вселенського Патріярха Димитрія і прийняти її тимчасово (підкреслення наше) під свою духовну опіку. Чи Патріярх буде вдоволений такою формою прохання, сумніваємося. Майбутньою долею УАПЦ в Україні займалася Комісія Зв’язку з Україною при Раді Митрополії Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Мстислава дня 8 липня 1989 р. Ця Комісія ухвалила резолюцію, що «широке відзначення 400-ліття Берестейської Унії, яка розбила релігійну єдність українського народу, буде шкідливим актом» («Українські Вісті», 30.7.1989 і «Українське Слово» 17.9.1989)

Подібні завуальовані думки в стосунку до УКЦ знаходимо в статті «Українського Православного Слова», що її передрукувало теж «Українське Слово» 17.12.1989 п.з. «Заява УКЦ і УАПЦ про церковні відносини в Україні». Там читаємо між іншим: «Завірюха подій застає наш народ поділеним у поглядах на головні проблеми нашої нації… поділеної ще різною вірою в Бога, що є чи не найбільшою перешкодою на шляху до всеукраїнського Великодня» (підкреслення автора).

Хочемо проаналізувати і скоментувати ці два погляди УАПЦ в Америці про УКЦ. Найперше кілька слів про Берестейську Унію. Це правда, що вона розбила єдність українского народу. Але ми думаємо, що це розбиття в світлі давно минулого і сучасних подій вийшло і виходить на користь «Всеукраїнського Великодня». Коли б ввесь український нарід був православний, то ніхто в світі не говорив би про українців, бо це все були б «православні росіяни». А так, у зв’язку з переслідуванням підпільної УКЦ, світова преса почала писати про українців, бо УАПЦ в Україні не існувала, як це стверджував 1982 р. Блаженніший Митрополит Мстислав («Українське Право­славне Слово» ч. 2, 1989 p., Бавнд-Брук).

Легалізації УКЦ домагався в Москві президент Реген 1988 р. і світової слави учений пок. проф. Сахаров.

З нагоди відвідин президента СССР М. Горбачова у Папи Івана-Павла II знову вся світова преса писала про УКЦ. Назву тільки «Зюддойче Цайтунґ», «Франкфуртер Альгемайне» і «Інтернешенел Геральд Трібюн» в Парижі. Ця остання в своєму числі з 2-3 грудня 1989 р. написала від себе про УКЦ між іншим таке: «Підпільна Церква ніколи не перестала бути вогнищем українського націоналізму». Чи такі голоси світової преси про Українську Церкву і українців є перешкодою до «Всеукраїнського Великодня», як писало «Українське Слово»?

Автор статті («УС» 17.12.1989) твердить, що Ватикан не став в обороні УКЦ, коли її зліквідовано. Це не відповідає правді. Папа Пій XII видав в обороні УКЦ дві енцикліки: «Орієнталес омнес» у 1946 р. та «Орієанталес екклезіяс» у 1952 р.

Теперішній провід УАПЦ і деякі редактори переконані, як бачимо, що Унія розбила єдність українського народу і що вона є перешкодою на шляху до «Всеукраїнського Великодня». Чи так думали і думають всі православні? Ні, тут хочу подати деякі думки визначного українського історика й політичного діяча, які він писав 1940 р. (цитую за «Батьківщиною» за травень 1989 p.). Д. Дорошенко пише: «Є люди, котрі кажуть, що Православна Церква, мовляв, по самій своїй природі не може відіграти ролю творчого, конструктивного чинника в українському державному будівництві». Так думають і деякі сучасники. Тут хочу подати тезу бл.п. професора Івана Майстренка (+ 1984), колишнього ректора УТГІ, видатного публіциста й автора кількох книжок. Він при різних нагодах, приватно й публічно твердив: «Коли б українська Церква була католицькою, то була б українська держава».

Відомо, що у великих демократичних країнах, в Західній Німеччині, Англії, Америці існує релігійний плюралізм. Чому його не може бути серед українського народу? Чому не може існувати крім УАПЦ також УКЦ?

Автор статті в «УС» (17.12.1989) переконаний, що справа легалізації УКЦ була полагоджена вже перед зустріччю М.Горбачова з Папою Іваном-Павлом II. Ми думаємо, що свій здогад автор зачерпнув з польського журналу «Святої Польської Автокефальної Православної Церкви», якої єпископат у своєму посланні з нагоди 1000-річчя хрещення Київської Руси подав брехливу інформацію про те, що Собор Ватиканський II зліквідував УКЦ. Свій здогад спираємо на тому, що автор не пише «зустріч», тільки «спіткання» — польське слово «спотканє».

Згаданий на початку о. Богдан Михайлечко був у Мюнхені 12 листопада 1989 р. Про його побут написала велику статтю Олена Дубицька («УС» 24.12.89). Вона пише, що він мав доповідь про сучасний стан УАПЦ в Україні. Але ні словом не згадала, що він дуже багато говорив теж про УКЦ, підкреслив глибоку релігійність і патріотизм вірних і духовенства УКЦ, які допомагають УАПЦ. При цьому треба згадати, що з нагоди 1000-річчя хрещення Київської Руси, яке відбувалося теж у Києві, біля пам’ятника св. Володимира промовляли Олесь Шевченко і Євген Сверстюк. Шевченко цитував промову Папи Івана-Павла II до українських католицьких єпископів, а Євген Сверстюк похвально висловився про Собор Ватиканський II.

Дмитро Дорошенко думав теж про майбутні змагання українського народу за свою державу. Він писав у згаданій статті 1940 року таке: «Своєї держави ми ще не маємо і тільки спільно, православні й греко-католики, прагнемо її вибудувати: церковну організацію ми вважаємо за могучу опору при відбудові держави».

Ми бачили, що деякі церковно-політичні провідники і журналісти на еміграції перекручують або промовчують позитивну вартість і діяльність УКЦ на чужині й в Україні. Але ми теж бачимо, що такі активні православні діячі, як у минулому на еміграції Дмитро Дорошенко, а тепер в Україні о. Б. Михайлечко, Олесь Шевченко і Євген Сверстюк, признають додатню вартість, активність і патріотизм вірних УКЦ. І тому ми віримо у майбутню співпрацю УКЦ із УАПЦ в краю для наближення Всеукраїнського Великодня.

український католик
Володимир Максимович
Голова УХРуху в Німеччині

Німецька преса про проблеми нашої Церкви в Україні

Заходами й в опрацюванні д-ра Анни-Галі Горбач у німецькомовному журналі-місячнику «Ґляувбе ін дер цвайте Вельт» — «Віра в другому світі», що ставить собі за мету стояти в обороні релігії і людських прав, надруковано найновіші самвидавні матеріяли про ситуацію нашої Церкви в Україні. Надруковані матеріяли охоплюють повних вісім сторінок друку. Спершу є подана світлина Йосифа Михайловича Терелі, поруч якої, у сконденсованій формі, подано його загальні біографічні дані. Терелі сповнилось 40 років життя, з яких 18 років він пробув в ув’язненні, «психушці» і на засланні. Зараз його доля невідома. Ціллю Й. Терелі є, щоб Українській Католицькій Церкві, яка була зліквідована в 1946 p., на т.зв. львівському «соборі», після чого вона пішла у катакомби, були привернені її права і вона була офіційно легалізована.

Згадується про те, що в цій справі постала Ініціятивна Група, яку Й. Тереля очолив з метою домагатись права Української Католицької Церкви та її легалізації. Згадується листи, які були написані Й. Терелею в цій справі.

Також згадується лист Й. Терелі до президента Центрального Комітету німецьких католиків, проф. д-ра Ганца Маєра, про який було написано у КНА (Католицькій Пресовій Службі) і про що було згадано в попередньому числі нашого журнала.

Після такого загального вступу слідують три документи про Українську Католицьку Церкву в Україні. Перший документ — це лист Терелі, заадресований до Центрального Комітету Комуністичної Партії України у Києві, у якому повідомляється, що 9 вересня 1982 р. постала Ініціятивна Група для оборони прав вірних і Церкви. Дальше в цьому документі говориться про переслідування українців-католиків. Цей документ був друкований в українській пресі.

Другий документ був заадресований до уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки, в якому у сконденсованій формі подано факти ліквідації УКЦеркви. Названо Ініціятивну Групу, на чолі якої був о. Г. Костельник, що зайнялась скликанням т. зв. «собору», на якому відбулась ніби самоліквідація УКЦеркви. При цьому підкреслено, що у ліквідації УКЦеркви брав участь московський патріярх Алєксєй. Документ кінчається словами, що Ініціятивна Група для оборони вірних і Церкви звертається до уряду України, щоб УКЦеркві були привернені її права. До цього документу був прилучений Меморандум, що складався з 9 точок, що були також опубліковані у нашій пресі. Меморандум підписали Йосиф Тереля, як голова, о. Григорій Бундзій — заступник та Стефанія Січко, о. Діонізій і о. Ігнатій — члени Групи. При цьому була подана інформація про монахиню Марію Швед, яку КДБ замордувало у Львові.

Надрукований третій документ — це лист в’язнів до Папи Івана Павла II про святкування Христового Воскресіння на засланні. В листі подано опис, як група в’язнів збиралась святкувати Христове Воскресіння і була насильно розігнана наглядачами, а учасників за це вкинено на 10 діб до карцеру. Це багатомовна подія. Так в практичному житті застосовується радянська конституція про свободу ісповідування. Про це також широко писала українська преса. Листа підписали в’язні табору 36 в Кучіно: Генріх Алтуян, Володимир Балахонов, Нораїл Григор’ян, Валентин Зосімов, Леонід Лубман, Мирослав Маринович, Віктор Некіпєлов, Віктор Нійтсоо, Олександер Оґородніков, Микола Руденко, Атанас Терляцкас, Олесь Шевченко.

Поруч з цими документами поміщені також світлини: чудовий вид церкви св. Юра у Львові; українці-католики відправляють Службу Божу перед замкненими дверима церкви; мальовнича дерев’яна церковця у Стеблівці, біля Хусту — Закарпатська область; похорон мирянина на східній Україні — похід на цвинтар без священика; Патріярх Йосиф у обіймах Папи Івана Павла II; похорон Володимира Івасюка, на цвинтарі біля труни промовляє Петро Січко.

Крім згаданих документів у журналі «Віра в другому світі» подана довша стаття, переклад з української на німецьку мову про Архимандрита українського монашого чину Студитів, графа Климентія Шептицького, брата Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, під назвою: «Знищений і ще живе». Це надзвичайно цікавий і зворушливий опис. Автор есею, окреслений такими прикметниками — львів’янин, мистець-маляр, Графік, різьбар, український старшина Першої світової війни, політв’язень, пробув десять років у більшовицькій в’язниці. Оригінал документу переховується у Канаді — Саскатуні. Цей рідкісний документ був надрукований у деякій українській пресі. Есей про Архимандрита Климента буде надрукований у жовтневому числі»

У іншому німецькомовному журналі «Інформаціонен унд Беріхте» — «Інформації і звіти», що друкується у Кеніґштайні — Німеччина, у третьому числі за 1983 р. надруковано статтю з польської газети «Вечір Вроцлав’я» під назвою «Греко-католицька Церква». Автором статті є Богда Стахурська, у перекладі Галі Горбач на німецьку мову. В цій статті є інформації про Українську Католицьку Церкву у Польщі під сучасну пору та її становище. Ця стаття була надрукована у перекладі на українську мову у нашому журналі «Патріярхат» за місяць травень 1983 р.

В журналі «Інформації і звіти», у шостому числі за 1983 р. появилась стаття з Литовської Хроніки у перекладі Анни-Галі Горбач на німецьку мову, інформації про арешт і процес у Львові над двома українськими католицькими священиками: о. В. М. Кавацевим і о. Романом Єсипом. (До речі, в хресному імені Кавацева є дві версії. Литовська Хроніка подає Василь М. Каваців, а радянська преса, «Робітнича газета» подає Йосафат. Українська преса о. Романа подавала як Осип, а радянська ця сама газета називає — Роман Єсип). Ці інформації за Литовською Хронікою були друковані в українській пресі. На іншому місці друкуємо скорочено статтю про суд над о. Й. М. Кавацевим і о. Романом Єсипом, що появилась у київському щоденнику «Робітнича газета».

Знову «Католицька Пресова Служба» (КНА), за вівторок 14 червня 1983 р. подала вістку під заголовком: «Рятуйте Українську Католицьку Церкву». Ця інформація базована на основі листа Олени Саннікової, яка сама є православною, в обороні Української Католицької Церкви та Йосифа Терелі. Вона звертається з проханням до всіх, а в першу чергу до папи, стати в обороні УКЦеркви. Цей документ також був друкований в українській пресі.

Вище ми назвали пресові органи і натякнули на проблеми, які в тих пресових органах були порушені завдяки великій відданості і працьовитості д-ра Анни-Галі Горбач. їй довелось цей немалий матеріял перекласти на німецьку мову, що забрало чимало часу. Це справді мозольна праця. Її може оцінити тільки той, хто хоч трохи будь-коли пробував її здійснювати. А після того треба було поробити потрібні заходи, щоб зроблена праця побачила Божий світ — була опублікована. Все це велика, велика пророблена, але не винагороджена праця. За все це д-рові Анні-Галині Горбач належить велика і щира подяка. Прошу від нас прийняти, дорога Пані Галю, наше щире спасибі.

Поруч з цим бажано підкреслити, що Анна-Галя Горбач робить всі зусилля, щоб німецькомовний читач був належно поінформований про проблеми нашої Церкви й українського народу на батьківщині. Хто це робить і хто займається цими питаннями у англомовному світі? Треба підкреслити, що в англомовному світі живе значно більше наших людей, як у німецькомовному, але в цьому сенсі ми далеко не тільки залишились позаду, але й нічого не робимо.