Ольга Кузьмович

Заходами Спілки Українських Журналістів і Об’єднання Українських Письменників «Слово», а зокрема мгр. Ольги Кузьмович, як голови Спілки Журналістів, відбувся окремо присвячений вечір довголітньому в’язневі радянських концтаборів В’ячеславові Чорноволові в неділю 11 січня 1981 p., у пластовій залі. Ольга Кузьмович як організатор цього вечора привітала численно зібрану авдиторію і відкрила вечір. Рівночасно вона мала головну доповідь, яка була своєрідним монтажем, до якого були включені виступи й інших учасників, включно з тими, що знали В.Чорновола особисто.

О. Кузьмович у свойому глибоко продуманому з’ясуванні познайомила присутніх з відсутнім, але всім відомим В.Чорноволом. Вона підкреслила, що В.Чорновіл належить до найбільше визначних українських дисидентів, борців за людські й національні права. Якось так сталось, що ім’я Чорновола ніби забулось чи пішло в забуття, а треба підкреслити, що якби не він, то ми були б в той час не знали про арешти п’ятидесятників та в загальному української інтелігенції. Так, це була його праця — «Лихо з розуму», яка появилась друком тут, закордоном. В ній були подані прізвища перших українських в’язнів. Деякі з тих в’язнів вже сьогодні є тут, на Заході, і повинні багато завдячувати Чорноволові. Інформації В. Чорновола заставили нас діяти в обороні ув’язнених наших сестер і братів.

Знаємо, що Чорновіл за професією журналіст-публіцист, і ми як журналісти і письменники повинні в першу чергу стати в його обороні. Робити, що є в наших силах, а зокрема серед чужинецького оточення. Треба, щоб на оборону Чорновола також стала англійська, німецька та інша чужинецька преса. Ось останньо В. Чорноволові КДБ підшило нове обвинувачування й ув’язнення за якесь там «зґвалтування» невідомої нікому жінки. Це нова провокація КДБ, яку ми повинні донести до відома вільного світу. Ми не можемо бути байдужі до Чорновола. Слово Ольги Кузьмович було переплетене читанням підібраних творів Чорновола, які майстерно читали Марта Зєлик, що є диктором в радіо, і Орест Кибало. В цьому монтажі вечора виступала Надія Світлична, що, як і завжди, розповідає ляпідарно, образно, цікаво і з чуттям. Так само виступала Раїса Мороз, яка розповіла про свої враження із безпосередніх зустрічей з Чорноволом. Вона підкреслила, що Чорновіл — надзвичайно мила і доброзичлива людина. «Коли ми були в клопотах і не знали, що нам робити, то Чорновіл не тільки завжди був готовий з порадами, але і сам допомагав. Як треба було щось написати, то він знав, куди і що. Таким залишився в моїй пам’яті Славко Чорновіл»,— закінчила Раїса Мороз. Так поодинокими виступами змалювали повну сильветку В’ячеслава Чорновола, який на засланні держить голодівку, протестуючи проти радянської незакон­носте.

Під час вечора організатори роздали присутнім приготовані карточки, щоб написали йому поздоровлення і таким чином підтримали його морально на дусі. Вечір закінчено пригадкою: «Пам’ятаймо про Чорновола, як також інших дисидентів, вони потребують нашої помочі. Ми по нашій спроможності повинні їм допомогти». Ми також звертаємось до наших читачів: не забуваймо про Чорновола, о. Романюка, Юрія Шухевича, Й. Терелю, Лук’яненка, Руденка та інших.

Заходами Літературно-мистецького Клюбу в Нью Йорку, 28 грудня 1979 р. відбувся вечір присвячений світлій пам’яті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького у35-річчя з дня його смерти. У вечорі взяли участь: ред Василь Качмар, який, як заповів керуючий вечером Степан Крижанівський був ініціятором цього вечора, ред. Ольга Кузьмович, д-р Василь Ленцик і д-р Роман Осінчук, як також над-програмово мав слово маестро Михайло Мороз.

Проф. Василь Ленцик подав загальну сильветку великого Митрополита Андрея, підкреслюючи його біографічні дані, національне й релігійне формування і посвяту до священичого стану, а згодом до чернечого життя. Митрополит Андрей Шептицький виявився одним з непересічних особистостей не тільки на українському церковному горизонті, але в загальному і на українському національному ґрунті. Слуга Божий Андрей мав велике зрозуміння до багатьох проблем українсько-культурного і громадсько-політичного життя. Митрополит відчував і знав, що на потребу для українського народу в цілому. І фактично Свято-юрська гора в найчорніші дні нашого поневолення була вогнищем нашого церковного і національного розвитку. Доповідач підкреслив надзвичайно позитивні властивості нашого Митрополита Андрея.

Д-р Роман Осінчук у свойому виступі зупинився над епізодами особистої зустрічі з Митрополитом Андреєм, як лікар. Зокрема зупинився над періодом, коли Митрополит Андрей запросив д-ра Романа Осінчука бути його особистим лікарем. Роман Осінчук, підкреслив, що це була для нього велика честь, а заразом і турбота, чи йому вдасться вив’язатись з нелегкого завдання. Р. Осінчук підкреслив, що Митрополит Андрей хворів на тяжкий і трудний до лікування артрит, який був причиною його паралічу. При цьому Р. Осінчук підкреслив, що Митрополит Андрей, з одної сторони був справді маєстатичною індивідуальністю, так у фізичному, як і духовному значенні, іншими словами справжній велетень духа, а з другої все виявляв велику скромність і простоту. Описав, як виглядала кімната Митрополита. В ній не було жодних люксусів, на які він міг собі все позволити. В кімнаті було велике дерев’яне ліжко вистелене соломою і покрите простиралом, великий стіл, крісло на колісцятах і престіл при якому Митрополит відправляв Службу Божу. За ввесь час лікування ніколи не чув нарікання ні стогону підкреслив Р. Осінчук. Його терпеливість була подивугідна, це був справді святець.

Мґр. Ольга Кузьмович у сконденсованій формі представила відношення Митрополита Андрея до виховання молоді в загальному, а пластової зокрема. Вона свої підмічення робила на основі простудійованого і прочитаного. При цьому вона прочитала добірні уривки й фрагменти з спогадів про Митрополита Андрея в яких найбільш сутньо було наголошено й підкреслено відношення Митрополита Андрея до пластової молоді та її виховання. Митрополит не тільки схвалював виховну працю Пласту, але сам відвідував пластові таборування в Карпатах і підтримував Пласт матеріяльно й морально. Митрополит належав до тих рідкісних осіб у нашому церковному житті, що знав ієрархію вартостей суспільно-культурного і громадсько-політичного життя.

Маестро Михайло Мороз говорив про Митрополита Андрея не тільки, як неперевершеного мецената українського образотворчого мистецтва і в загальному мистецтва, але також, як доброго знатока малярства. Підкреслив велике зрозуміння Митрополита Андрея до росту й розвитку українського мистецтва. Митрополит уділяв здібним студентам стипендії на студії малярства й музики поза кордонами тодішньої Польщі. (Про цю ділянку зацікавлення Митрополита Андрея, ще живучі особи, які завдяки Слуги Божого студіювали повинні видати окрему монографію (зауваження дописувача) Мороз говорив з чуттям і серцем.

Ред. Василь Качмар в свойому сенсовному і змістовому виступі в основному зупинився над останніми днями життя Слуги Божого Андрея, його смерти й похоронів. Він підкреслив, що тут, на чужині від довшого часу були поширені різні вістки в деяких пресових органах не точні й неправдиві про смерть Митрополита Андрея, що мовляв він не помер природньою смертю, що його більшовики отруїли. Що Митрополит Андрей не помер у своїй митрополичій палаті, але в хаті польського архиєпископа. Ні одне ні друге не відповідає правді, бо Митрополит Андрей помер природньою смертю у своїй митрополичій палаті. На це є безпосередні свідки, які були в останні хвилини його життя. Одним з них був брат Митрополита. Так само були поширені вістки що мовляв у похороні брав участь сам Хрущов, що мовляв були також представники Російської Православної Церкви. Все це вигадки, які не мають жадного обоснування. В. Качмар цю ситуацію в аналітичний спосіб вияснив і вказав скільки невірности і неправди поширилось. В цілому вечір, хоч затягнувся досить довго був цікавий своїм змістом, а зокрема джерельними даними, які подавали доповідачі.