Рубрики

Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Стати автором

Парафія св. Володимира і Ольги

Резолюції з Чікаґо

Резолюції

прийняті на СВЯТОЧНИХ ЗБОРАХ-АКАДЕМІЇ

Парафії Святих Володимира і Ольги в Чікаґо 16 лютого 1969 р.

Зібрані 16 лютого 1969 р. в Чікаґо на Святочних Зборах для вшанування 77-их уродин Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа Сліпого, вірні Української Католицької Церкви в кількости понад 800 осіб однодушно приймають такі резолюції:

  1. Сердечно вітають їх Блаженство Kир Йосифа, Первоієрарха Помісної Української Католицької Церкви з Його 77-річним ювілеєм та бажають Йому сил, здоров’я і многих та благих літ у керуванні долею нашої Церкви, Заявляють свою синівську відданість Йому особисто і повну готовість всіляко підтримувати ідею утворення українського католицького патріярхату.
  2. Пересилають глибокий поклін і заяву вірности Голові Вселенської Католицької Церкви, Святішому Отцеві Папі Павлові VІ із заявою кожночасної підтримки і вирозуміння для Його мудрих і відповідальних заходів у керуванні всією Католицькою Церквою. Водночас гаряче просять їх Святість приспішити організаційне завершення нашої Помісної Церкви українсько-візантійського обряду утворенням для неї Київсько-Галицького Патріярхату.
  3. Закликають усіх наших Високопреосвященних і Преосвященних Архиєпископів і Єпископів відбути чимскорше Синод Українських Владик і на ньому одностайно прийняти постанову про патріярхат та поробити усі заходи для зміцнення, росту і єдности нашої Помісної Церкви.
  4. Зобов’язуються присвятити свій труд, працю і засоби для розвитку і розбудови Парафії Святих Володимира і Ольги, як твердині і прикладу релігійно-національного і обрядового відродження нашої Церкви в діяспорі, зберігаючи вірність традиціям, чистоти обряду та національний зміст нашої релігійно-національної культури.
  5. Ідучи слідами і в дусі Ватиканського Собору Другого, вітають міжхристиянську співпрацю різних Церков, а насамперед щиро пропонують і самі зобов’язуються здійснювати братні взаємини із своїми єдинокровними братами – православними українцями на основі рівности, взаємовизнання, любови і безінтересовної допомоги. Як сини одного народу і члени своїх заслужених і славних Церков ми повинні працювати в дусі зближення, а справу інституційної єдности залишаємо Божому Провидінню.
  6. Довідавшися про нові акти нищення української культури нашій батьківщині, зокрема про підпали Видубецького манастиря та руйнування історично-мистецьких пам’яток, зібрані протестують проти цієї брутальної форми нищення душі народу окупаційною владою. Прохають Міжнародню Організацію в справах культури, ЮНЕСКО поцікавитися цією справою і взяти під свій захист загрожені пам’ятники нашої минувшини.

“Вісник” парафії Св. Володимира і Ольги в Чікаго

Від 8 грудня минулого року почав появлятись двотижнево «Вісник» Парафії св. Володимира і Ольги в Чікаґо, новоствореної парафії мирян, що практикують свою прадідівську християнську віру згідно з традиційним на Україні юліянським календарем, і які, в наслідок відомих і болючих подій у Чікаґо відділились від парафії Св. Отця Николая. Наша Редакція одержала вже сім номерів «Вісника» і має певний образ про його вираз і функцію,

«Вісник», насамперед непретенсійний, радше скромний, поставив собі за завдання інформацію парафіян про церковне життя, про релігійні справи, і про активність самої парафії, зорганізовану в церковних товариствах, братстві, сестрицтві, хорові, молодіжній організації. Ця перша й основна функція «Вісника» має на меті, не тільки інформувати, але й координувати широко розгалужене життя парафії, в якій кожна ділянка має свою програму, своє керівництво і провадить свою активність в цілі встановлення і закріплення всього релігійного, а то й громадського життя в рямцях взірцево зорганізованої парафії. Цю свою функцію «Вісник» сповняє якось «по-новому», якось інакше як це виглядає по усіх інших парафіях, які мають також свої друковані б’юлетені, але в яких є лише сухі повідомлення про відправи й гроші, часто у двох мовах, а то й у одній, англійській, і коли між ними і мирянами нема якогось природнього духового зв’язку. «Вісник» видає Парафіяльна Рада, і тут є запорука, що видання репрезентуватиме нескомплікований зв’язок мирян до церковної влади, бо саме вони, миряни, є мотором розвитку всього релігійного життя у парафії.

Попри широко розгалужене парафіяльне життя публікація містить з вдалою доцільністю й актуальністю релігійний матеріял, святі євангелії, значення традиційних елементів у церковних відправах, висвітлення деяких сторінок життя християнина в світлі /із цитатами/ святого письма, й інше. Але попри ці дві функції організаційного і релігійного характеру маємо у «Віснику» інформацію про релігійне життя із всього світу, з інших країн поселення українських громадян – як про поодинокі події у Римі, так і про ситуацію на Чехословаччині та на Україні, включно про болючі вістки про спалення цінних архіварних матеріялів у Видубецькому Манастирі у Києві. Публікація має тенденцію дати читачеві повний образ життя нашої Церкви та інформацію із найважливіших її сфер, що ставить їх далеко поза рямці парафіяльного б’юлетеня. Або, оцінюючи її з іншого аспекту, – інформація, що її дає «Вісник», охоплює наше релігійне життя в місцевому й світовому маштабах, і дає читачеві цінні відомості для його щоденного вжитку, і для церковно-політичної орієнтації.

В цьому аспекті, коли йдеться про церковно-політичні справи, запримічуємо на терені Чікаґо дублювання, бо журнал «Мирянин» більшою частиною свого змісту присвячений тим же справам. Виглядає, на майбутнє координація видавничої праці зможе бути переведена в життя з успіхом для самих видань і з користю для читачів.

Отець парох Павло Джулинський дав своє благословення: для вірних своїх співбратів-парафіян і для їхньої видавничої діяльності, і вся праця має його духове зверхництво. Видання редаґує др. Василь Маркусь, а співробітниками й авторами є відомі нам прізвища: проф. Ілля Витанович, Антон Вітковський, Степан Ґоляш, Олександер Фаріон, Павло Сениця, Роман Завадович та інші·

Щасти, Боже, корисній праці тих примірних громадян!

Нова парафія в Чікаґо

Не може бути нормального і гармонійного церковно-релігійного життя в атмосфері суперечних э законом і традицією розпоряджень і заборон та реакції на них – критицизму і спротиву мирян. Тому гарячим Бажанням Блаженнішого Верховного Архиєпископа Йосифа було, між іншим, щоб бодай перед Його, відвідинами в Чікаґо закінчився менш-більш справедливо тамошній голосний чотирирічний спір на терені катедри св. Миколая між більшістю парохіян і духовенством під проводом чікаґського єпископа Преосв. Ярослава Ґабра.

Цей спір названо Спрощено «календарним», хоч це далеко не відповідає повній правді, бо тут ішлось і про обрядову та розговірну мову в церкві й церковній школі, і про чистоту обряду, і про збереження духових та традиційних особливостей цілої Церкви включно з ставленням до проблеми установлення Патріярхату й скликання Синоду Єпископів УКЦеркви.

І найбільше непоступливі мусіли покоритися авторитетові Первоієрарха, тож спочатку настало щось в роді перемир’я: одна і друга сторона на рівних правах вітала Блаженнішого Верховного Архиєпископа під час Його триденного перебування /26 – 29 липня/ в Чікаґо. Розв’язку спору подав сам Верховний Архиєпископ під час масової Архиєрейської Літургії в парку ім. Ґрента. Її точки такі? 1) екскомуніка, яку двічі проголосив Преосв. Ґабро, вважається недійсною; 2) традиційно наставлена частина мирян катедральної парохії виділяється в окрему парафію з юліянським календарем, І її парохом призначається о. Павло Джулинський; з) всі миряни собі рівні й не може бути переваги одного календаря над другим, тому двоєсвяття в катедрі не є проти віри, бо ж наші богослуження не раз відправлялися в римо-католицьких церквах і навпаки. Ця точка мала зв’язок з справою богослужень новоствореної парафії св. Володимира й Ольги. Зовсім без згадки залишилася капличка, яку під назвою «парохіяльної церкви св. Юрія Переможця» призначив був Владика Ярослав у лютому 1968 р. для вжитку мирян-«старокалендарників», чого ці миряни не прийняли з різних слушних мотивів. Отже, цеї старокалендарної церківці, куди ще й тепер вчащають дослівно щонеділі два десятки новокалендарників /так!/, зовсім не взято до уваги.

Верховний Архиєпископ напевно на основі домовлення з Преосв. Ярославом заявив, що коли о. Джулинський попросить, то напевно дістане дозвіл Владики на богослуження в катедрі св. Миколая. А втім, додамо, де може бути краще місце, як у чудовій просторій катедрі, в якій так багато мирян новоствореної парафії хрестилося, вінчалося й на якої удержання чи обнову склало великі пожертви. І справді, перше богослуження в заповненій по вінці катедрі св. Миколая відбулося 18 серпня ц.р. Але зараз же в найближчі дні виявилося, що катедральне духовенство, якому здасться, що катедра є його приватною власністю, таких «комірників» собі не бажає, мовляв, «ідіть до своєї церкви, бо не може бути парафії в парафії»/?!/.

Не хочемо переказувати усіх прикрих фактів, які знаменували це «небажання», бо наше завдання не роз’ятрювати рани, а реферувати факти, тим більше що наша інформаційна преса знову, за давньою звичкою, набрала в рот води і про церковну справу в Чікаґо, яка інтересує і болить усю діяспору, ні словечком не згадує, хибно думаючи, що робить замиренню добру прислугу. Скажемо тільки, що в суботу 14 вересня парох св. Миколая заявив о. Джулинському, що «завтра останнє ваше богослуження о год. 1 по полудні /!/, а більше не буде».

І так молода парафія св. Володимира й Ольги опинилися без даху над головою. Ясно що вона не могла протягом одного місяця свого заснування придбати й обладнати окреме приміщення, хоч його і шукала. Тоді Комітет Оборони Традицій УКЦ, як репрезентант парафії, звернувся за допомогою до православних братів-українців. Парафіяльна Рада, парафіяни і настоятель собору св. Володимира УПЦ в Америці, а врешті і Преосв. Владика Олександер заявили, що погоджуються відступити безплатно храм на богослуження своїх братів-католиків, доки треба.

Коли уже укладено договір, Владика Ярослав заявив о. Джулинському, що змінив думку і привертає дозвіл на постійні богослуження за юліянським календарем у катедрі св. Миколая в пополудневі /!/ години. Але вже було запізно. Миряни-традиційники перенесли свої богослуження до українського, православного храму, щоб без митарств і постійних «змін думки» нарешті в спокою і справді побожно молитися Богові. Перше українсько-католицьке богослуження у православній українській церкві було відправлене у празник Різдва Богородиці, 21 вересня, ц.р. Перед тим посвячено церковні ризи і чашу, а настоятель собору св. Володимира, митрофорний протоєрей о. Федір Білецький привітав католицьких братів і по-братерськи обнявся з о. парохом Джулинським. Присутні втирали сльози. Що вони переживали, хай це уявлять собі Шановні Читачі.

З того часу почалася нормальна і поступова розбудова новоствореної парафії. Щонеділі і свята о год. 8 ранку і 7 вечера відправляється Служба Божа в щільно заповненій вірними церкві. Так само і в будні відправляються богослуження. До парафії постіймо напливають заяви про вступ. 20 жовтня на зборах відбулися вибори парафіяльної ради.

Перед парохією св. Володимира й Ольги ще чимало проблем: постійне приміщення, парохіяльні сотрудники, організація церковних товариств і інше. Віримо, що всі ці справи дасться успішно розв’язати при Божій допомозі, й дружній співпраці свідомих парафіян.

Духові ліліпути і карлики та слабодухи ніколи не завоюють світу, і нарід, що відрікається себе, не викує своєї долі!

Блаженніший Верховний Архиєпископ Йосиф

Рубрики

    Використання матеріалів журналу «Патріярхат» дозволяється за умови обов'язкового посилання (для інтернет-видань — гіперпосилання) на журнал «Патріярхат».

    © Патріярхат, 2004-2025