Широка українська громада разом з владиками і священиками всіх українських конфесій 23 червня 1993 р. в українській православній обителі — Савт Бавнд-Бруку відпровадили в останню безповоротню дорогу — на вічний спочинок світлої пам’яти Патріярха Української Автокефальної Православної Церкви, їх Святість Мстислава, що на 96-му році життя, 11 червня 1993 p., перенісся у Божі засвіти. Ще тому кілька місяців ми в нашому журналі вітали св.п. Патріярха Мстислава з дев’ятдесятип’ятьріччям з дня народження і не припускали, що в так короткому часі прийдеться нам прощати св.п. Патріярха Мстислава на вічний спочинок. Сьогодні приходиться з великим сумом і болем на серці писати про Патріярха Мстислава, про того, що жив, творив і діяв, про його перехід від туземного до вічного життя.
Наш Великий Покійник дожив патріяршого віку. Хоч знаємо, що є чимало людей, які доживають високого — патріяршого віку, але багато з них не залишають по собі тривалого сліду, і пам’ять про них скоро після їх смерти зникає. Під тим оглядом Патріярх Мстислав належав до іншої категорії людей. Патріярх Мстислав своїм життям, своєю довголітньою відданою і багатротрудивою працею записував світлі сторінки історії Української Автокефальної Православної Церкви та сторінки української історії — він творив цю незатерту пам’ять, немов нанизував її, як барвисте намисто. Нам, його сучасникам, трудно дати всеохопну оцінку багатющої творчости Патріярха Мстислава, бо для цього потрібно належної віддалі часу — своєрідної перспективи. Це святе і вагоме діло зроблять майбутні дослідники цієї доби — життя Патріярха Мстислава.
Але слід і сьогодні належне віддати Патріярхові Мстиславові і беззастережно сказати, що він був винятковою людиною у нашому релігійно-церковному, але й в українсько-національному, а останні роки державно-творчому житті. Ось ця його, Патріярха Мстислава, винятковість зібрала багато, багато його шанувальників не тільки з діяспори, але і представників з України, не тільки православних, але, здається, куди більше українців-католиків, які прийшли, щоб віддати йому, Патріярхові Мстиславу, глибокий поклін і занести щирі молитви за спокій його праведної душі. Цей незаперечний факт говорить багато, бо всі ми однаково відчули, що відійшла від нас Велика Людина, глава — Патріярх Української Автокефальної Православної Церкви, незрівняний український патріот і Великий Син українського народу.
Похороні обряди тривали три дні. Патріярх Мстислав помер у п’ятницю, 11 червня 1993 р. о годині 7.40 ранку у Канаді, де перебував останні місяці хвороби і тим самим свого життя. 21 червня 1993 р. тіло Патріярха Мстислава привезено до ним побудованої церкви-пам’ятника св. апостола первозванного Андрія. Тут же була відправлена Панахида і розпочато ієрейські похоронні обряди. У вівторок, 22 червня, у вечірніх годинах було продовження відправ похоронних обрядів, які проходили під проводом митрополита УАПЦеркви в США, Блаженнішого Константина і Владики Антонія.
Завершення відправ похоронних обрядів відбулись у середу, 23 червня 1993 p., у тій же церкві-пам’ятнику св. Андрія. Заупокійна архиєрейська Служба Божа почалась о годині 9.30 ранку, яку відправив Владика Константан у співслуженні багатьох православних єпископів і священиків, дияконував о. Поліщук. Також були присутніми Митрополит Стефан Сулик з Філядельфії з єпископом-помічником Володимиром Паскою, Владика Ізидор Борецький з Торонто, Владика Василь Лостен з Стемфорду і Владика Роберт Москаль з Парми, як також взяли участь українські католицькі священики. Також брали участь і були присутніми Митрополит Василь УПЦеркви з Канади, Владика Всеволод Майданський з УПЦеркви в США, митрополит Православної Церкви Білорусі Ізяслав, з Карпато-руської Православної Церкви Владика Микола, Владика Александер з Соборноправної Православної Церкви, архимандрит Германос Ставропулос з Грецької Православної Церкви, представник сербської Православної Церкви й інші. Біля домовини Патріярха Мстислава у церкві св. Андрія, крім владик і священиків, була родина — син Ярослав Скрипник, дочки Тамара Яровенко і Маріямна Суховерська з своїми родинами. В похоронах також взяли участь представники уряду України, члени української дипломатії в США, голови громадських централь в США, молодечі організації Пласт, СУМ, українські комбатантські організації, президент СКВУ Юрій Шимко, представники українських політичних партій та середовищ. Можна сказати, що був заступлений широкий український громадський, політичний і молодечий світ. Що видно з далеко не повних фрагментів, що є показані на титульній сторінці нашого журнала.
На жаль, поємність церкви-пам’ятника не могла помістити всіх учасників похорону. Архиєрейська Служба Божа передавалась гучномовцями для учасників, що були на дворі та які стояли під шатрами.
Після закінчення архиєрейської Служби Божої і останнього цілуваня, що відбулось в середині в церкві, домовину з св.п. Патріярхом Мстиславом винесено на двір і ноставлено перед входом до церкви-пам’ятника, де при участі всіх учасників була відправлена Панахида. Перед початком було виголошене прощальне слово глави-Патріярха Української Католицької Церкви, Блаженнішого Мирослава-Івана, кардинала Любачівського, яке в його імені прочитав Владика Стефан Сулик. Панахиду відправив Митрополит Константин у співслужінні присутніх всіх владик і священиків, дияконував о. Поліщук і співав церковний хор, який також співав під час архиєрейскої св. Літургії. З чистого синього неба, з свого зеніту сонце освітлювало домовину св.п. Патріярха Мстислава і своїми лагідними теплими проміннями нагрівало всіх учасників похоронних обрядів. Після «Вічная Пам’ять» відбувся обхід довкола церкви-пам’ятника св. Андрія з тлінними останками св.п. Патріярха Мстислава. Домовину Патріярха Мстислава покладено у приготовану крипту у церкві св. Андрія, де буде перебувати до того часу, коли його не перевезуть до собору св. Софії у Києві.
Після довгих відправ похоронних обрядів, біля години 2.30 відбулись поминки у Культурному Центрі. Простора заля була майже повністю занята. Поминками провадив о. протопресвітер Тарас Чубенко. Треба сказати, що це було важке завдання для ведучого поминками — упоратись з переведенням поминок. Багато осіб від різних установ, організацій і товариств зголосилось до слова, щоб висловити кілька слів у пам’ять Патріярха Мстислава. Організатори і відповідальні за переведення поминок побачили, що є не можливим, щоб могли всі, які зголосились, мали слово. Після прочитання Заповіту Патріярха Мстислава, яке тривало досить довго, мусіли до зголошених підходити селективно. Не будемо перечисляти всіх, що виступали, бажаємо тільки відмітити, що виступали представники в імені українського уряду п. Головатий, якого виступ мав безпотрібно полемічний характер, і амбасадор України в США Л. Білорус. Ведучий о. Чубенко побачив, що є неможливо здійснити і того, що було вибірково прийнято, вирішив тільки прочитати імена осіб і організацій, які бажали скласти свої співчуття, і повідомив, що всі ці промови будуть надруковані в окремому для цього зредагованому збірнику. Слід відмітити, що від родини промовляв син Патріярха Мстислава, Ярослав Скрипник, який з одної сторони поділився своїми вражіннями про батька, підкреслив його постійні турботи за долю Церкви, для якої віддав всі свої зусилля та подякував усім; що прийшли вшанувати пам’ять дорогого батька, а для УАПЦеркви Патріярха. Хоч на цьому можна було закінчити поминки, але ще прийшлось дати слово відповідальним діячам УАПЦеркви.
Слід підкреслити, що ми попрощались з Патріярхом, Великою Людиною, яка своєю щоденною відданою працею формувала українську богословсько-церковну думку, визначувала українське православне «я», дбайливо збирала свою паству до української християнської кошари, надавала динаміки Українській Автокефальній Православній Церкві і була взірцем українського патріота. Його незрівняні здобутки для УАПЦеркви й українського народу будуть довго, довго говорити про його світлу пам’ять. Хай вічна пам’ять про нього йде з роду в рід.
Микола Галів