Свіжий номер

Візантійська музика: простір свободи

Час ставати сильнішими

Стати автором

Патріарх Мстислав

Соборно прощали у безповоротню Божу вічність Патріярха Мстислава

Широка українська громада разом з владиками і священиками всіх українських конфесій 23 червня 1993 р. в українській православній обителі — Савт Бавнд-Бруку відпровадили в останню безповоротню дорогу — на вічний спочинок світлої пам’яти Патріярха Української Автокефальної Православної Церкви, їх Святість Мстислава, що на 96-му році життя, 11 червня 1993 p., перенісся у Божі засвіти. Ще тому кілька місяців ми в нашому журналі вітали св.п. Патріярха Мстислава з дев’ятдесятип’ятьріччям з дня народження і не припускали, що в так короткому часі прийдеться нам прощати св.п. Патріярха Мстислава на вічний спочинок. Сьогодні приходиться з великим сумом і болем на серці писати про Патріярха Мстислава, про того, що жив, творив і діяв, про його перехід від туземного до вічного життя.

Наш Великий Покійник дожив патріяршого віку. Хоч знаємо, що є чимало людей, які доживають високого — патріяршого віку, але багато з них не залишають по собі тривалого сліду, і пам’ять про них скоро після їх смерти зникає. Під тим оглядом Патріярх Мстислав належав до іншої категорії людей. Патріярх Мстислав своїм життям, своєю довголітньою відданою і багатротрудивою працею записував світлі сторінки історії Української Автокефальної Православної Церкви та сторінки української історії — він творив цю незатерту пам’ять, немов нанизував її, як барвисте намисто. Нам, його сучасникам, трудно дати всеохопну оцінку багатющої творчости Патріярха Мстислава, бо для цього потрібно належної віддалі часу — своєрідної перспективи. Це святе і вагоме діло зроблять майбутні дослідники цієї доби — життя Патріярха Мстислава.

Але слід і сьогодні належне віддати Патріярхові Мстиславові і беззастережно сказати, що він був винятковою людиною у нашому релігійно-церковному, але й в українсько-національному, а останні роки державно-творчому житті. Ось ця його, Патріярха Мстислава, винятковість зібрала багато, багато його шанувальників не тільки з діяспори, але і представників з України, не тільки православних, але, здається, куди більше українців-католиків, які прийшли, щоб віддати йому, Патріярхові Мстиславу, глибокий поклін і занести щирі молитви за спокій його праведної душі. Цей незаперечний факт говорить багато, бо всі ми однаково відчули, що відійшла від нас Велика Людина, глава — Патріярх Української Автокефальної Православної Церкви, незрівняний український патріот і Великий Син українського народу.

Похороні обряди тривали три дні. Патріярх Мстислав помер у п’ятницю, 11 червня 1993 р. о годині 7.40 ранку у Канаді, де перебував останні місяці хвороби і тим самим свого життя. 21 червня 1993 р. тіло Патріярха Мстислава привезено до ним побудованої церкви-пам’ятника св. апостола первозванного Андрія. Тут же була відправлена Панахида і розпочато ієрейські похоронні обряди. У вівторок, 22 червня, у вечірніх годинах було продовження відправ похоронних обрядів, які проходили під проводом митрополита УАПЦеркви в США, Блаженнішого Константина і Владики Антонія.

Завершення відправ похоронних обрядів відбулись у середу, 23 червня 1993 p., у тій же церкві-пам’ятнику св. Андрія. Заупокійна архиєрейська Служба Божа почалась о годині 9.30 ранку, яку відправив Владика Константан у співслуженні багатьох православних єпископів і священиків, дияконував о. Поліщук. Також були присутніми Митрополит Стефан Сулик з Філядельфії з єпископом-помічником Володимиром Паскою, Владика Ізидор Борецький з Торонто, Владика Василь Лостен з Стемфорду і Владика Роберт Москаль з Парми, як також взяли участь українські католицькі священики. Також брали участь і були присутніми Митрополит Василь УПЦеркви з Канади, Владика Всеволод Майданський з УПЦеркви в США, митрополит Православної Церкви Білорусі Ізяслав, з Карпато-руської Православної Церкви Владика Микола, Владика Александер з Соборноправної Православної Церкви, архимандрит Германос Ставропулос з Грецької Православної Церкви, представник сербської Православної Церкви й інші. Біля домовини Патріярха Мстислава у церкві св. Андрія, крім владик і священиків, була родина — син Ярослав Скрипник, дочки Тамара Яровенко і Маріямна Суховерська з своїми родинами. В похоронах також взяли участь представники уряду України, члени української дипломатії в США, голови громадських централь в США, молодечі організації Пласт, СУМ, українські комбатантські організації, президент СКВУ Юрій Шимко, представники українських політичних партій та середовищ. Можна сказати, що був заступлений широкий український громадський, політичний і молодечий світ. Що видно з далеко не повних фрагментів, що є показані на титульній сторінці нашого журнала.

На жаль, поємність церкви-пам’ятника не могла помістити всіх учасників похорону. Архиєрейська Служба Божа передавалась гучномовцями для учасників, що були на дворі та які стояли під шатрами.

Після закінчення архиєрейської Служби Божої і останнього цілуваня, що відбулось в середині в церкві, домовину з св.п. Патріярхом Мстиславом винесено на двір і ноставлено перед входом до церкви-пам’ятника, де при участі всіх учасників була відправлена Панахида. Перед початком було виголошене прощальне слово глави-Патріярха Української Католицької Церкви, Блаженнішого Мирослава-Івана, кардинала Любачівського, яке в його імені прочитав Владика Стефан Сулик. Панахиду відправив Митрополит Константин у співслужінні присутніх всіх владик і священиків, дияконував о. Поліщук і співав церковний хор, який також співав під час архиєрейскої св. Літургії. З чистого синього неба, з свого зеніту сонце освітлювало домовину св.п. Патріярха Мстислава і своїми лагідними теплими проміннями нагрівало всіх учасників похоронних обрядів. Після «Вічная Пам’ять» відбувся обхід довкола церкви-пам’ятника св. Андрія з тлінними останками св.п. Патріярха Мстислава. Домовину Патріярха Мстислава покладено у приготовану крипту у церкві св. Андрія, де буде перебувати до того часу, коли його не перевезуть до собору св. Софії у Києві.

Після довгих відправ похоронних обрядів, біля години 2.30 відбулись поминки у Культурному Центрі. Простора заля була майже повністю занята. Поминками провадив о. протопресвітер Тарас Чубенко. Треба сказати, що це було важке завдання для ведучого поминками — упоратись з переведенням поминок. Багато осіб від різних установ, організацій і товариств зголосилось до слова, щоб висловити кілька слів у пам’ять Патріярха Мстислава. Організатори і відповідальні за переведення поминок побачили, що є не можливим, щоб могли всі, які зголосились, мали слово. Після прочитання Заповіту Патріярха Мстислава, яке тривало досить довго, мусіли до зголошених підходити селективно. Не будемо перечисляти всіх, що виступали, бажаємо тільки відмітити, що виступали представники в імені українського уряду п. Головатий, якого виступ мав безпотрібно полемічний характер, і амбасадор України в США Л. Білорус. Ведучий о. Чубенко побачив, що є неможливо здійснити і того, що було вибірково прийнято, вирішив тільки прочитати імена осіб і організацій, які бажали скласти свої співчуття, і повідомив, що всі ці промови будуть надруковані в окремому для цього зредагованому збірнику. Слід відмітити, що від родини промовляв син Патріярха Мстислава, Ярослав Скрипник, який з одної сторони поділився своїми вражіннями про батька, підкреслив його постійні турботи за долю Церкви, для якої віддав всі свої зусилля та подякував усім; що прийшли вшанувати пам’ять дорогого батька, а для УАПЦеркви Патріярха. Хоч на цьому можна було закінчити поминки, але ще прийшлось дати слово відповідальним діячам УАПЦеркви.

Слід підкреслити, що ми попрощались з Патріярхом, Великою Людиною, яка своєю щоденною відданою працею формувала українську богословсько-церковну думку, визначувала українське православне «я», дбайливо збирала свою паству до української християнської кошари, надавала динаміки Українській Автокефальній Православній Церкві і була взірцем українського патріота. Його незрівняні здобутки для УАПЦеркви й українського народу будуть довго, довго говорити про його світлу пам’ять. Хай вічна пам’ять про нього йде з роду в рід.

Микола Галів

Помер св.п. Патріярх Мстислав

Ділимося сумною вісткою, що на 96 році життя, 11 червня 1993 p., перенісся у Божі засвіти св.п. Патріярх Київський і всієї Української Автокефальної Православної Церкви їх Святість Мстислав. Похоронні обряди запляновані на 21, 22 і 23 червня ц.р. у храмі св. первозванного апостола Андрія у Савт Бавнд-Бруку, стейті Нью-Джерсі. Ближчі інформації про перебіг похоронів у наступному числі журнала. Синові Ярославові, дочкам Тамарі Яровенко і Маріямні Суховерській з їх родинами та всім вірним, духовенству і владикам УАПЦеркви складаємо глибоке співчуття.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ПАТРІЯРХОВІ МСТИСЛАВУ!

У Києві відзначили 95-річчя Патріярха Мстислава

Напередодні 95-ї річниці з дня народження Патріярха Мстислава (Владика народився 10 квітня 1898 року в Полтаві, в родині Івана Скрипника й Мар’яни Петлюри, сестри Симона Петлюри), 9 квітня 1993 року в Києві у будинку колишньої Центральної Ради (тепер тут міститься міський будинок вчителя) відбулося вшанування Голови Української Православної Церкви. На сцені з двох великих, вишиваних полтавськими мотивами, рушників був зроблений хрест, перед яким полум’яніло 95 свічок. Праворуч в рушнику на аналої встановлено кивот з образом чудотворної ікони Богоматері Сорочинської (шанованої православними українцями Лівобережжя й, зокрема, Полтавщини). Київські діти з хору «Зернятко» відкрили врочисту академію співом пісні про те, як наприкінці XIX ст. в одній полтавській родині народився хлопчик Степанко (світське ім’я Патріярха), якого мама благословила на служіння Богові й Україні. Після цього зворушливого відкриття слово перебрав ведучий — головний редактор всеукраїнської православної газети «Наша Віра» д-р Євген Сверстюк, який процитував слова Патріярха, сказані ним під час останнього приїзду в Україну: «Навіщо Бог послав мені на старість такі тяжкі випробування?». Євген Сверстюк провадив усією святочною академією, запрошуючи на сцену відомих артистів (співачку Ніну Матвієнко, читця Павла Громовенка, різні ансамблі бандуристів і скрипалів), а також відомий народній хор під управлінням Ященка, хор Київської Православної Духовної Семінарії.

Зворушливі слова про Патріярха Мстислава промовляли настоятель нової Борисо-Глібської церкви у місті-супутнику Києва «Теремки» о. Юрій Бойко, настоятель Володимирського катедрального собору в Києві, о. Борис Табачник (він же прочитав телеграму Патріярхові в імені Синоду УПЦ Київського Патріярхату), представник Президентського посадника міста Києва Андрій Ткачук, проф. Дмитро Степовик з Академії Наук України та інші.

Ні митрополита Філарета, ні інших чільних ієрархів київського Патріярхату на врочистій академії не було. Проте на вечорі не йшлося про ті тяжкі проблеми, які сьогодні роздирають Українське Православ’я: ювілей відзначено гідно, інтелігентно. Про нього широко писала преса.

Д. С.

Вітаємо Патріярха Мстислава з 95-річчям

Дякуємо Всевишньому Триєдиному Господу Богу і Покровительці українського народу, Пречистій Діві Марії і радіємо, що маємо цю особливу нагоду привітати з дев’ятдесятп’ять річчям з дня народження великого Українського Мужа, Христового Пастиря — Патріярха Української Автокефальної Православної Церкви, їх Блаженство Мстислава. Заносимо наші подячні молитви до Всевишнього Господа Бога за те, що поблагословив свого слугу — Патріярха Мстислава та дозволив йому дожити творчо діючим патріяршого віку та поблагословив всі його багатогранні почини, пляни і працю у Божому Винограднику на славу Божу і для добра українського народу.

З радісним ювілеєм, дев’ятдесятп’ять річчям, Патріярха Мстислава відзначаємо світлі сторінки росту й розвитку історії Української Автокефальної Православної Церкви тут в діаспорі, а останньо також на прадідніх землях України. Патріярх Мстислав, його динамічно-творче життя є промощуванням і виразним формуванням на християнських основах УАПЦеркви. Справді Всевишній Господь нагородив Патріярха Мстислава особливою і винятковою харизмою бути відданим з посвятою Христовим послідовником. Без цього великого динамічно-творчого вкладу праці їх Блаженства Мстислава важко було б собі уявити обличчя УАПЦеркви, яка була знищена і воскресла в Україні.

Блаженніший Патріярх Мстислав все мав це велике відчуття відповідальности як глава і батько — дорученого йому стада УАПЦеркви. До речі, Патріярх Мстислав від юних років свого життя віддано служив українському народові, будучи в рядах Армії Української Народньої Республіки під час Визвольних змагань, а згодом як парляментарист до польського сойму все діяв для добра українського народу, для його визволення-свободи.

Відчувши в собі глибоке Боже покликання, в цивільному житті Степан Скрипник, став відданим і працьовитим Слугою у Божому Винограднику. В цьому Божому покликанні до духовного життя молодого Степана Скрипника виявилась спасенна місія Української Автокефальної Православної Церкви. Він же, як митрополит, а тепер як Патріярх поставив УАПЦеркву на високий щабель, а в першу чергу на твердих християнських основах. Для Патріярха Мстислава найважливішими були і залишились християнські принципи. Поруч з тим Патріярх Мстислав все був палким українським патріотом і таким залишився.

Ще раз висловлюємо нашу велику радість, що маємо щастя вітати Патріярха Мстислава з його ювілеєм і бажаємо йому багато кріпкого здоров’я, прожити довгі творчі роки на Славу Божу і для добра Української Церкви та українського народу.

Микола Галів

Кілька думок до виступу Патріярха Мстислава

В грудневому числі за 1992 р. нашого журнала в останній хвилині перед друком ми одержали статтю під назвою «Не приносить трухляве дерево добрих плодів», яку надрукували. Ця стаття з’явилась у пресовому виданні під назвою «Голос України». В цій статті були передані думки Патріярха Мстислава до ситуації УПЦ і УАПЦ. Стаття з’явилась з підписом трьох авторів. Ми вже не мали можливости до цієї статті подати кілька наших-думок, тому це робимо тут, згідно з нашою обіцянкою.

На цьому місці слід підкреслити й наголосити, що Патріярх Мстислав спромігся на відважний крок, в першу чергу він старається бути справжнім ієрархом Церкви, дійсним послідовником Христового вчення. Патріярх Мстислав відкинув т.зв. єдність УПЦ на чолі з митрополитом Філаретом з УАПЦ із суто морально-церковних принципів. Чи це нам подобається, чи ні, але це не було поєднання, а ще один розкол, бо властиво подавляюча більшість як мирян, так священиків, як і владик не пішли за митр. Філаретом, але вибрали митрополита Володимира (Сабодана).

Дехто з великого «патріотизму» готовий відписати УПЦ на чолі з митрополитом Володимиром російській Церкві. Правда, Владика Київський Антоній всіх тих, що пішли за митрополитом Володимиром, називає зрадниками. Але це може бути серйозний клопіт, що зробити, коли є більше і то багато більше «зрадників», як патріотів? Таким чином утворюється складне питання!

Патріярх Мстислав з християнського і канонічно-законного поглядів поступив правильно, коли відкинув таку єдність УПЦ, на чолі з митроп. Філаретом, з УАПЦ та ще й при умові, що Філарет мав би бути заступником Патріярха Мстислава. Це був справді правильний і відважний крок Патріярха Мстислава, за що йому належить признання. Це є ще одним доказом, що в тій цілій суматосі боротьби на церковному відтинку є ще одиниці, а може більше як одиниці, які не втратили християнського духу. Постава Патріярха Мстислава нас в цьому переконує. Напевно дехто йому це візьме за зле, бо це не «політично» і не «патріотично».

Стає трохи дивно, що в цій справі о. д-р Іван Дацко, генеральний вікарій Патріярха Мирослава-Івана Любачівського, висловив відмінну думку. Щоб її не переповідати, зацитую за газетою «Поступ» №40 зі статті Максима М’якенького, Київ, під назвою «Леонід Кравчук зустрівся з греко-католиками, жертв немає, рішень також». «… Отець доктор Іван Дацько повідомив журналістам, що УПЦ, перетворена стараннями Філарета і Антонія на Українську Православну Церкву Київського Паріярхату, досі не визнали інші православні Церкви світу. І хоча отець доктор стверджує, що керівникам УГКЦ більше імпонує проукраїнська позиція неканонічного Філарета, ніж проросійська канонічного Володимира, щирість такої заяви викликає сумнів». Якщо це справді слова о. д-ра Івана Дацка, то можна тільки дивуватись і сказати — дивні Твої діла, Господи.

На жаль, в тому є виразні прояви політики й інші земські перспективи. Звичайно, незаперечною правдою є, що Христова Церква є установою людською і Божою для спасіння людських душ. Завважується, що у посткомуністичному періоді є також поважні намагання нав’язати Христовій Церкві дещо інший зміст, а це велика шкода… На жаль, київські оркестранти для такої великої справи, як Христова Церква, що носить назву Українська Православна Церква Київського Патріярхату, підібрали невдалих виконавців. І це зразу відчув і побачив Патріярх Мстислав.

Можна не згоджуватись з Патріярхом Мстиславом про те, що Рим не бажає поєднання УКЦеркви з УАПЦерквою. Це місце у статті, яку коментуємо, звучить так:

«Нині Рим робить вигляд, що йому байдуже до наших взаємин з УГКЦ. Насправді він боїться допустити тісніші контакти і дуже пильнує за збереженням традиційної ієрархії. Я маю багато доказів цього. Римська курія, як і Московська Патріярхія, всіляко перешкоджають і перешкоджатимуть процесу зближення православних і греко-католиків, а позиція глави УГКЦ кардинала Любачівського в цьому пляні дуже не чітка. Принаймні в контактах зі мною кардинал дотримує надто офіційного тону».

Трудно погодитись з твердженням Патріярха Мстислава відносно становища Риму, що, мовляв, Рим є проти нашого зближення і поєднання. Гадаю, що Рим вже не раз доказав, що йому залежить на тому і прямує до того «щоб усі були одно». Якщо ж ідеться про певний діялог і екуменічний рух, він таки вийшов з Риму, таки Апостольська Столиця старалась знаходити спільну мову, спільний діялог з православним світом. Рим шукав і дальше шукає, і може за багато, спільної мови з Московським православ’ям, не поминаючи при тому і вселенського Патріярха у Царгороді. Таки Рим дав почин, що Православна і Католицька Церкви зняли з себе клятву, у якій прожили довгі, довгі століття. Ставити знак рівняння між Римською курією і Московською Патріярхією є неспівмірним. Рим, як вселенський християнський центр, не є імперією у політичному розумінні. Цього не можемо сказати про Москву. До речі, російське православ’я на протязі історії не було самим собою, ним все керували московські чи кремлівські вожді. Так було за царату, і так було за більшовиків. Як є сьогодні, нам ще не відомо. За вселенським християнським центром у Римі не стояла жодна політична сила.

Пригадаймо відзначення і святкування 1000-річчя хрещення Руси-України. Пригадаймо відзначення цієї історичної дати у Римі і як це відбулось у Москві. Українська Католицька Церква з римських горбків промовляла до цілого світу про наше тисячоріччя християнства, а що було у православній Москві, — ми не існували, ми всі були «русскі». Під тим оглядом вичувається потреба серед православного світу переоцінки цих вартостей, бо вони не є однозначні. Було б добре, щоб у нас менше робили наголоси на прикметники «православний» і «католик», хоч ці поняття не є суперечні, але ми їх за такі прийняли, але більше робили наголос на щось спільного, що повинно нас об’єднувати — на Христову Церкву без прикметників. Крім цього варто б нам, українцям католикам і православним, прийняти до уваги, що властиво існує три християнські центри, а ними є Апостольська Столиця — Рим, Вселенський Патріярх у Царгороді і Московська Патріярхія. До котрогось із них і нашій Українській Церкві треба б належати. Може, створяться ще інші центри, але покищо цього не запримічується, а тим більше це не є в дусі Христової Церкви. Такий є стан фактичний, і є спроби, щоб ці центри були в екуменічному зв’язку і прямували до того «щоб усі були одно». На жаль, в українській дійсності тяжко говорити про екуменізм чи діялог між нашими Церквами, бо в нас усе ще йде боротьба за Божі храми, у нас стараються Церкви використовувати для своєї особистої чи ніби державної політики, але це не на користь Церкви, а, навпаки, на її шкоду.

Патріярх Мстислав започаткував добре і гідне великого ієрарха діло. Йому належить побажати, щоб Патріярх Мстислав ішов такою дорогою послідовно до кінця і шукав дороги до екуменізму і поєднання, а напевно Патріярх Мирослав-Іван від цього не відмовиться, але щиро піддержить.

Микола Галів