Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Стати автором

Пацлавська Кальварія

Чудотворна ікона Божої Матері Пацлавської Кальварії повернула до своїх вірних

29 червня ц.р. о год. 17.00 вірні греко-католицької церкви у Перемишлі пережили дуже радісну подію повернення Чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, що колись перебувала у греко-католицькому храмі, який до 50-х років стояв на горі Пацлавської Кальварії.

За словами о. мітр. Теодора Майковича, ікона ця правдоподібно була намальована ще у 1409 році через ченця Лаврентія у вигляді Оранти з піднесеними молитовно руками без дитяти Ісуса. У ХVІІ ст., коли був відбудований дерев’яний пацлавський греко-католицький храм, ікону було перемальовано. Третій раз перемальовано ікону на початку XIX ст. вже у теперішньому виді, тоді, коли побудовано муровану греко-католицьку святиню.

Століттями до неї ходили наші прочани, молилися і випрошували собі ласки, аж до 1947 року, коли пропала вона безвісті з розграбованої і розібраної нашої церкви на Кальварії. Через довший час не було відомо, де ця ікона знаходиться. Щойно під кінець 70-х років надійшла вістка від оо. францисканів з Кракова, що наша Чудотворна Кальварійська ікона переховується у оо. францисканів в Любомєжу коло Мшани Дольної.

По довших стараннях наших перемишльських отців, а головно пароха о. мітр. Т. Майковича, за посередництвом краківського митрополита Францішка Махарського, владося нашому владиці, Преосвященному Івану Мартинякові нахилити оо. францисканів до повернення нам нашої Чудотворної ікони.

Під час переказування ікони для наших парафіян з промови ми довідалися, що в Любомєжу ікона перебувала останніх 25 років, але де саме перебувала до того часу — не відомо.

Урочистість переказання ікони відбулася дуже величаво у присутності провінціяла оо. францисканів Яна Гоголі, пшеора оо. францисканів з Пацлавської Кальварії та інших отців-францисканів.

Ікону привезла 10-особова делегація вірних з Любомєжа в гуральських ношах. Гості  підійшли з іконою перед нашу катедру, де на них очікували наші отці: о. мітр. Степан Дзюбина — препозит катедральної капітули з Перемишля, о. мітр. синкел Теодор Майкович — катедральний парох у Перемишлі, о. крил. Андрій Рожак, о. кан. Михайло Вудкевич і диякон Андрій Хіта. В процесії з вірними і церковним хором, який під диригентурою Володимира Пойташа заспівав пісню «Всі йдем до Тебе, Божая Мати…», отці підійшли до ікони й поцілували її.

Відтак процесійно занесено ікону до катедри, врочисто переказано о. мітр. Т. Майковичу, як представникові перемишльського владики, і поставлено на місце, прикрашене гарними живими квітами і вишиваним рушником.

Під опікою катехитки сестри Оксани Ващур щирими словами, віршами, піснями і музикою на скрипці у виконанні учениці 4-ої кляси музичної школи Юлії Павлюст діти з української школи ім. М. Шашкевича сердечно вітали Божу Матір в її Чудотворній іконі. Цей виступ, після якого діти поклали живі квіти перед іконою, впровадив присутніх у глибокий настрій задуми.

По виступі дітей першим промовив провінціял оо. францисканів Ян Гоголя як головний настоятель краківської провінції. Він між іншим згадав, що Божа Мати витиснула багато сліз з очей вірних римо-католицького обряду, які прощали ікону в Любомєжу, а тепер, тут, у Перемишлі — багато сліз радости з очей вірних греко-католицького обряду, які так величаво вітають свою Божу Матір, що по стількох роках повертається назад до них.

Опісля промовив о. мітр. Т. Майкович, який дуже сердечно подякував кард. Ф. Махарскому за прихильне ставлення до справи звороту ікони, а також провінціялові і гоноровій делегації за врочисте переказання її нашим вірним. О. мітр. Т. Майкович з великою радістю в імені цілої нашої спільноти привітав нашу Кальварійську Матір, повертаючу із скитальщини до своїх осиротілих дітей, щоб знову бути серед нас та приймати наші молитви, прославу, подяки, перепросьби й прохання. Пригадав також присутнім, як колись з усіх околиць: Бойківщини, Лемківщини, цілого Надсяння, а навіть із Словаччини століттями сходилися наші вірні на Пацлавську Кальварію і перед тією іконою вимолювали собі ласки.

Після слова о. мітр. Т. Майковича усі священики й вірні відправили частину Молебня до Божої Матері, а опісля о. мітр. Т. Майкович з дияконом А. Хітою відслужили Службу Божу. На закінчення хор виконав перед іконою низку пісень до Божої Матері.

Усі вірні залишилися у катедральному храмі і ще довго молилися перед нашою Чудотворною Кальварійською іконою.

Для гостей, які привезли ікону, Марійська Дружина приготовила у прикатедральній залі почастунок, в часі якого о. мітр. С. Дзюбина ще від себе сердечно подякував гостям за привезення ікони. Він, між іншим, сказав, що дуже добре розуміє жаль присутніх, які ікону повернули, бо дуже прикро прощатися з цією іконою, до якої вони 25 років молилися, але справедливість наказує, що цю ікону треба повернути правним власникам. На ці слова висловив свою думку о. провінціял, що дійсно так наказує справеливість, щоб власність була повернена власникам.

І хоч Чудотворної ікони в нас не було, та вірні коло 40 років не могли почитати Божої Матері у цій іконі на Кальварійській горі, однак вони не забули про ці величаві прощі і вірили, що надійде день, коли Божа Мати у цій Чудотворній іконі поверне до них і вони знов продовжуватимуть відпустове паломництво на місце, де стояла греко-католицька церква у Пацлавській Кальварії.

За старанням наших перемишльських отців, з дозволу римо-католицького Перемишльського єпископа і настоятеля кальварійського манастиря, вже в роках 1985, 1986 і 1987 відбулися прощі наших прочан з Перемишля на Кальварійську гору. Прощі відбувалися у празник Успення Пречистої Діви Марії 28 серпня, де в Кальварійській Базілиці Божої Матері служнено Службу Божу, Літію і Молебен до Пречистої Діви Марії та Водосвяття на площі перед Базилікою.

У 1987 році за старанням о. мітр. Т. Майковича світська влада повернула зруйновану церкву в бувшій нашій парафії в селі Військо, яке зараз названо Новими Садами, під Пацлавською Кальварією. У відремонтованій там церкві о. мітр. Т. Майкович, як парох і перемишльський декан, почав відправу Богослужень. Там врочисто з нагоди 1000-ліття Хрещення Руси-України у 1988 році поставлено хрест.

Зараз щорічно, 15 серпня, так як перед війною, коли латинники мають свій головний відпуст на Пацлавській Кальварії, у Нових Садах відбуваються наші урочисті Богослуження.

Тому Апостольський Престіл наділив Пацлавську Кальварію совершенними відпустами в слідуючих днях: 1, 2 і 3 травня, 12 і 13 червня, 1 і 2 серпня, від 10- 15 серпня, від 11-14 вересня, на празник Серця Христового і в першу п’ятницю місяця червня.

Від 29 червня ц.р. наша Чудотворна ікона Пресвятої Діви Марії знаходиться у нашому розпорядженні і перебуває у греко-католицькій катедрі. На мою думку, з тієї причини, що свято Успення Пречистої Діви Марії, яке припадає на 28 серпня, є святом неподвижним, належало б цю врочистість відсвяткувати у цей день в катедрі в Перемишлі, а у вільні дні від праці, тобто в наступаючу по святі суботу і неділю — у Нових Садах та на Кальварії. Таким способом вірні з цілої Польщі, хто цього бажає, могли б в тому часі приїхати і взяти участь у цій величавій праці до Святої Чудотворної ікони Непорочної Діви Марії, яка на ті дні була б завезена до Нових Садів і на Кальварію. В суботу у церкві в Нових Садах служилась би Служба Божа та молебні, а після нічного чуваня прочани могли б відпочити на площі коло церкви, а в неділю вранці процесійно перенести Чудотворну ікону на Кальварійську гору на місце, де колись стояла наша греко-католицька церква, і там відбути відпустові торжества. Але сценарій кальварійських врочистостей належить до компетенції Перемишльського Владики.

Зараз Божа Мати, перебуваючи в Перемишльсь­кій греко-католицькій катедрі в Чудотворній Кальварійській іконі, жде кожного дня на молитви від своїх вірних християн. То ж не забуваймо приходити до неї з молитвами, прозьбами, подяками й квітами.

Катерина Козак

Українська Церква в людовій Польщі

Немає сумніву, що Церква в житті українського народу відограла велитенську ролю, як в історичному минулому, так і теж у сучасному. Це тому, що специфічна релігійність і посвята українського народу є саме тією твердинею духовою об яку розбиваються ворожі наступи. Українські церкви, побудовані нашими князями, чи боярами, дають певну пропорцію для величі, віри та видержливости народу на всіх землях України. Цей феномен вороги волі нашого народу та Церкви повністю доцінюють, тому теж і приціл спрямований в першу чергу на Українську Церкву. Московський комуно-атеїстичний уряд, поневоливши Україну, вже в 1920-30- тих роках в нелюдський спосіб зліквідував відроджену Українську Автокефальну Православну Церкву, а в 1946 р. брутально зліквідував на західних землях України Українську Католицьку Церкву.

Людова Польща дістала в «дарунку» від Москви Лемківщину, Перемищину, Холмщину, Полісся і Підляшшя, а головно велику частину перемиської нашої єпархії, яка чи не найстарша своїм існуванням помічається, дивне явище, що комуністичний уряд залишив римо-католицькій Церкві в Людовій Польщі релятивну свободу, але зате Українську Католицьку Церкву позбавив цілковито правного статусу. Вона ніби існує з ласки римо-католицької ієрархії і польського комуністичного уряду. В 1971 р. українці католики, які проживають у Польщі, 111.000осіб підписали петицію до варшавського міністра віровизнання і культу, щоб Українській Католицькій Церкві признано правний статус існування, яким користується римо-католицька Церква. У тому самому році у Варшаві гостював Ватиканський висланник єп. Кассаролі, якого відвідала українська делегація під проводом генерального вікарія о. митрата Василя Гриника. Клопотання ішло про повернення українцям їхньої греко-католицької катедри в Перемишлі, яку передано після II світової війни отцям кармелітам, а зокрема говорено про оформлення правно 32 існуючих наших парафій. Одначе, як єп. Кассаролі, так і варшавський уряд дав ляконічну відповідь: — «підождіть ще якийсь час».

Отож стан фактичний нашої Церкви в Польщі такий, що всі наші церкви, яких на теренах прилучених після 1946 р. до Польщі було 454, з того числа 195 передано до вжитку полякам, себто латинникам, 27 віддано Польській Автокефальній Православній Церкві, а решту 229 передано як архітектурні пам’ятки під «опіку» державних чинників. Як ця «опіка» проявляється на ділі, то наведемо такі факти: майже всі ризи з наших церков понищено, ікони й іншу церковну утвар також понищено, а тільки частину ікон приміщено в польських музеях у Сяноці, Перемишлі, Ряшеві та Ланцуті. Одначе і ці наші ікони в деяких музеях, як наприклад у Перемишлі, вже не мають своїх, себто українських документацій, які замінено написом «нєзнанеґо походзеня». 10 наших церков замінено на різні магазини, а около 100 церков знищено. У Радимні розібрано чудову нашу церкву за тихою намовою латинського пароха, а на цьому місці привозять тепер сміття і гній. У Піщинах, пов. Добромиль, спрофановано нашу церкву, бо її замінено на публичний кльозет (виходок). В 1955 р. уряд наказав зладити інвентар українських оцілілих церков у перемиському повіті. Одначе в 1975 р. машинопис цієї інвентаризації як документ не має вже жодної вартости, бо лежить у сховку, половина зінвентаризованих церков вже понищені, а святі прицерковні місця заросли кропивою і будяками. Оціліли покищо чудова церква в П’ятковій і в Кругелі Великому, а немає вже барокової церкви в Берізці. Зникла з лиця землі церква в Сіракісцях, знищено нашу святиню у Війську, (тепер Нові Сади), на Паславській Кальварії, в Новосілках і багато інших. Церкву в Лодинці розвалено, а іконостас розбито.

Якщо їхати з Перемишля до Горлиць (Лемківщина), то наші церкви в доброму стані передано латинникам, а старі історичної вартости просто спалено, церкву в Бірчі розібрано, а в Малявій замінено на склад цементу. У селі Нова Весь, поблизу Криниці, в ночі 31.5.1975 р. постала з «невідомої» причини пожежа і згоріла високої архітектурної вартости церква. Таких випадків було куди більше. Безпощадно знищено наші церкви на Лемківщині, в Перемищині, що були побудовані в 17 і 18 столітті, які чарували своєю зовнішньою і внутрішньою красою. Церкви, в яких немає латинських парафій завалилися, як наприклад, у Волі Корінецькій осталась без опіки, бо наших Лемків насильно виселено з їхніх господарств і така ж доля зустріла наше населення з надсяння, тому там не можна зустрінути вже багато наших рідних церков як у Горличчині та на всій Лемківщині.

Колись наступні покоління, які переглядатимуть різні старі альбоми, довідники, фотознімки з наших віковічних земель, які після другої світової війни «подарував» Сталін Людовій Польщі, просто не повірять в те, що сотні українських церков існували століття, а польський комуністичний уряд знищив їх усі «з димом пожару» і то при повній мовчанці латинської місцевої ієрархії та Ватикану! Пресові агенції недавно повідомляли, що папа Павло VI прийняв на послухання 1 грудня 1977 р. секретаря польської компартії Едварда Ґерека, який заявив, що він шукає у папи моральної піддержки. Кореспондентам Е. Ґерек сказав, що його уряд помагає будувати нові костели в Польщі. Мусимо пригадати Е. Ґерекові, що він призабув признатись, що саме польський комуністичний уряд є морально й правно відповідальний за знищення сотень українських церков у Людовій Польщі! Треба пригадати, що саме уряд Е. Ґерека дня 22 серпня 1977 р. наказав змінити всі українські назви сіл і міст на землях, які покищо є в межах Людової Польщі, на польське звучання. Значиться, «ма биць паньство єдноліте», себто ґарантії конституції Людової Польщі для національних меншин остались тільки паперовими. Накладом «Музеум Будовніцтва Людовеґо в Саноку» появилася на книжковому ринку книжечка під таких же самим наголовком, а яку зладила до друку якась пані Анна Кісєлевска. На кінцевій сторінці цієї книжечки є карта етнічних ґруп, які розміщені-поселені на Лемківщині, частині Бойківщини, Перемищині, Ряшівщині і т.д. Вичислено такі етнічні ґрупи: лемки,бойки, доліняже, подґужанє і русіні. «Значить українців вже немає в теперішніх «господарів» наших земель. Чи це не є поворот до «мажень» Станіслава Ґрабського в поверсальській Польщі?

Можна не дивуватись комуністичному урядові Людової Польщі, що проводить антиукраїнську політику, але можна вимагати від латинської польської ієрархії, а зокрема від примаса кардинала Стефана Вишинського дещо більше християнської любови та вирозуміння супроти Української Католицької Церкви в Польщі під сучасну пору. Мимо усильних старань нашого церковного проводу в Польщі, щоб отці кармеліти віддали українцям католикам нашу катедру св. Івана Хрестителя у Перемишлі до «уживання», якщо не на власність. Єп. Токарчук (в Перемишлі) відсилає нашу делегацію до воєвідського уряду в Ряшеві, а цей твердить, що «вашу катедру вживають духовні, а не уряд». А цього року літом 1977 р. отці кармеліти почали усувати з нашої катедри іконостас, перемалювавши раніше на таблицях імена українських добродіїв і ктиторів катедри. На протест нашої капітули, отці кармеліти заявили, що «жуцілосєн робацтво». Так, кинулось «робацтво», але в кого? За іконостасом прийде черга на усунення історичної вартости проповідальниці з нашої катедри. Про що ж отже ідеться? Ясно, що новітні польські іконоборці намагаються усунути з нашої катедри її східний обрядовий характер. Ото ж приціл наставлено на нашу Церкву в Людовій Польщі, яка нероздільно пов’язана з народом. Церква бо завжди несла духову розраду та кріпила народнього духа, а під сучасну пору посиленого наступу «на зніщенє Русі», роля і завдання рідної Церкви для наших братів у Людовій Польщі просто незаступимі! Тому то наша допомога, моральна в першу чергу, мусить прийти негайно. Відповідальні керівні українські установи а зокрема і наш церковний провід повинен зайняти рішуче становище щодо польського наступу на українську Церкву в Польщі.

У цій статті говориться про Українську Католицьку Церкву в Людовій Польщі. Її положення незавидне, як теж праця наших там священиків це просто героїзм. Їхні матеріяльні умовини, шикани з боку латинських «пробощів», у костелах яких і відправляються наші Богослужби. Тільки Отці Василіяни мають власну церковцю, яку дарував їм примас Вишинський. Вони святкують за латинським календарем, а в тому кожної неділі служать одну Святу Літургію польською мовою і в латинських ризах. Це певна вдячність примасові Вишинському.

Не можна поминути мовчанкою і Православної Церкви в Польщі. Отже немає Української Автокефальної Православної Церкви в сучасній Польщі. Її назва така: Польскі Автокефальни Косьцюл Православни, а її церковний «Вістник» написаний (друкований) російською мовою! Польський уряд дає фінансову допомогу цій церкві, чи вірніше костелові, якої не має польський римо-католицький костел, ні Українська Католицька Церква.