Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Павло Майє

Memorandum of father P. Mailleux, S. J., Rector of Russicum and Provincail of eastern rite Jesuits

Some considerations on the Ukrainian question

(Personal notes not for publication)

  1. It is clear that as true Catholic I condemn without reservation the suppression through violence of the Greek-Catholic Church of Ukraine, of Subcarpathia, and of Rumania. Violation of consciences is inadmissible. Respect for the human person requires that those who believe before God that their obligation is to remain in full communion with the successor of Saint Peter should be allowed to do so. I have written several times on this subject (in the journal Etudes as early as 1944). This point ought to be clear.
  2. Question of the Ukrainian Patriarchate (be it at Kiev or elsewhere).

After Chalcedonia patriarchates were created when new political entities were formed (Russia, Serbia, Bulgaria, Rumania).

There has never been a Ukrainian Patriarchate but a Ukrainian political, separatist movement does exist in the. USSR and abroad. The establishment of a Ukrainian Patriarchate by Rome could not fail to be considered by the Soviets (and by others) as the assumption of a stand by the Holy See in Ukrainian affairs, as moral support for the separatist politicians and therefore as hostile interference in the internal affairs of the USSR.

The enemies of the Church would rejoice at such an establishment, the Holy See would really give them a pretext to reject any modification of their attitude towards the Greek-Catholics in strictly religious matter.

The only realistic means one can envisage at this point for the improvement of the situation of millions of Catholics in the USSR are persuasion, negotiation, and pressure from abroad (articles in the press, etc.). There is no doubt that the establishment of a Ukrainian Patriarchate would be considered as a provocation by the Soviets and would make any negotiation with them even much more difficult. In present circumstances it can be asked whether there are not provocatore among the promoters of a Ukrainian Patriarchate.

3. Question of total autonomy of the Ukrainian Church in Europe, America, Australia under the Major-Archbishop.

The Second Vatican Council foresees autonomy for patriarchates on their own territory. Here it is a question of healthy ecclesiology which the Holy See seeks to reestablish in practice. Rome suppressed the Latin patriarchates of Constantinople, Antioch, and Alexandria. There are no more nominations of bishops “in partibus”. Briefly, the local and particular Churches are respected: a bishop for a (given) territory; this is the present tendency and it is very well justified. A multiplicity of bishops and rites on the same territory is a cause of weakness of the Church in the Near-East. It is necessary to be prudent and not create the same situation in the rest of the world. In other words it is not desirable to create Eastern Patriarchates (or their equivalent) which extend over parts of the Latin Patriarchate. It seems to me that this is a question of principle.

In practice, by the same token, a good number of Ukrainians of the New World, especially the young ones, do not desire to be placed under jurisdiction of bishops who know the situation in America, Australia…only from a distance. It is necessary to express just desires (desiderata), but then one must leave the final judgment and decision to those who have the responsibility for the entire Church. It is absolutely unjust to cast doubt on their good will. In principle, it can be presumed that generally they view the needs of the Church in a more balanced manner than those who are strongly attached to one particular Church. As to the use of harmful words in addressing the authorities, whoever they may be, even on the practical level they are “counter-productive”; they make people think that the person using them is impassioned, that he does not judge with objectivity, and therefore such people will not be heard.

In haste, P. Mailleux, S.J.

Червоний Папа

В англійській частині цього журналу, в перекладі з французького, опубліковано довірочне становище ректора «Колеґіюм Руссікум» і провінційного голови східніх єзуїтів, священика французького походження отця Павла Майє, в справі Української Католицької Церкви й руху за її патріярхат. У цьому становищі о. Майє стверджує насамперед, що він, як дійсний католик, засуджує знищення большевицькою силою католицької церкви України і Закарпаття а потім приходить до опрокинення усіх прав на український патріярхат, вживаючи відомі нам концепти територіяльности, екуменізму, одної юрисдикції в державі, міжґенераційного відчуження (між нашими вірними) і компетенції Апостольського Престолу керувати церквою згідно з добром лиш всієї церкви.

На цій підставі о. Майє стверджує, що створення українського патріярхату (Римом) було б провокацією супроти большевиків, бо одинокою успішною методою політики з ними є лиш переговори, діялог і натиск зі зовні. Можна застановитися, твердить він, чи немає власне таких провокаторів серед промоторів українського патріярхату.

Як видно — становище о. Майє інтересне, і його повинен простудіювати кожний український мирянин, щоб знати силу, з якою слід нам звести найтяжчий бій. Але заки це зроблять українські миряни, то це вже частинно зробили італійські. Журнал «Іль Борґезе» в статті під наголовком «Брама з Бронзу, совєтський енкляв», зареаґував на виступ о. Майє короткою аналізою стосовних подій.

«Понтифікальна Колегія «Руссікум» — пише автор статті — змінила свою назву без дозволу папи і тепер називається «Русский Дом» (Ля Каза Русса). Її ректора, французького єзуїта, о. Павла Майє, називають тепер «Червоним Папою» задля його великих впливів на Східню Конгрегацію.

В «Русскім Домі» живуть три московські духовні, що нібито студіюють латинський обряд, а радше втягають ватиканські кола в большевицьку орбіту. Один, добре обізнаний і шанований ватиканськими колами казав мені нещодавно — каже автор статті — що Східня Конгрегація видає тепер величезні суми грошей єзуїтам, які занимаються Московською Церквою, так що Ап. Столиця ніколи досі не давала стільки грошей католицьким краям, що їх видає тепер православним москалям.

Сірі еміненції з Ватикану від сторіч ще не можуть пізнатися на русских; тимто «Червоний папа» всюди посилає своїх людей на ключеві місця, напр. у Сх. Конгрегації, в Університеті Пропаганди, до Атенеуму в Лятерані тощо. І так приятелі большевиків опанували ситуацію в Сх. Конгрегації, як також ватиканську дипломатію; а на Григоріянському Університеті викладають Маркса і Леніна; в Біблійному Інституті говорять про поблудження папів, а в Інституті Орієнтальних Студій величають московський імперіялізм і націоналізм.

Недавно під впливом «Червоного папи» відбулося зібрання єзуїтів в Pio де Жанейро при співучасті їх генерала о. Аруппе, і там було вирішено помагати соціялізації продукції і культури, при знесенні приватної власности і нести поміч революціонерам Півд. Америки. І так єзуїти в тих краях не говоритимуть про богослов’я, але про матеріялістичну антропологію й соціологію.

Єзуїти стали знаряддям у большевицьких намаганнях пенетрувати навіть протикомуністичні ради скитальців. У їх т. зв. «Місіях» працюють 345 священиків, але це є окрема цікава справа, що заслуговує на окрему увагу, бо довкруги ректора «Руссікуму» живуть большевицькі шпигуни. Кажуть, що тим ділом занимається велике число жінок, черниць і світських, і все це вони роблять за ватиканські гроші; італійська поліція перехопила чимало листів отих «папіс» до ректора «Русского Дому», чи Черв. папи, що йшли туди з Бельгії, Бразилії, Німеччини, Арґентіни, Франції й Італії. Покищо не називаємо їх на ім’я, але згадаємо про Церковний Інститут у Брукселі при вул. де ля Курон; в Парижі при руе де Рулль при вія Пізана в Римі і при вія Ляттуада в Міляно; в баварському Мюнхені при Рентґенштрассе Кірхенфервальтунґ; в Буенос Айрес при Гвенес 2964; в Сан Павльо в Бразилії при Руа Бон Пастор і т. д.

Всі оті жінки мають таємні контакти з большевицькими агентами згаданих країв, а свої вістки пересилають просто до «Червоного папи в Русскому Домі» в Римі.

Для злегшення тієї акції «Червоний папа» казав змінити назву «Місії» на назву «Екуменічні центри». Отак змінено фронтову фасаду, але «мафія з Русского Дому» діє в усьому світі.

Отож є конечним виявити роботу большевицьких агентів в Італії, хоч би вони вбирали священичі ряси. Публічна опінія домагається виведення на денне світло речі, які діються «поза бронзовими дверима» ТОБТО ВИКРИТИ МАНЕВР ВТРИМУВАТИ БОЛЬШЕВИЦЬКИЙ ЕНКЛЯВ (ячейку) у Ватикані.