Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Павло Василик

Зустріч з владикою Павлом Василиком в Нью-Йорку

В жовтні місяці Владика Павло Василик у супроводі о. мітрата Миколи Сімкайла разом з Владикою Юліяном Вороновським, на запрошення Владики Василя Лостена у Стемфорді, прибули на відвідини до США. Це дало можливість нашим Владикам відвідати різні місця української діяспори на терені США. І так заходами управи відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку, у вівторок, 27 жовтня 1992 p., відбулась спільна зустріч в домі НТШ з Владикою Павлом Василиком.

Владика Василик приїхав у асисті о. мітрата Миколи Сімкайла і стемфордського о. І. Трояновського. Під час зустрічі з мирянами Владика Павло Василик поділився своїми думками з переживань та нелегкої душпастирської праці в Українській Католицькій Церкві тоді, коли вона була поза буквою закону, себто незаконна, у катакомбах.

Голова управи відділу УПТ в Нью-Йорку Микола Галів тепло привітав дорогих гостей Владику Павла з о. мітратом М. Сімкайлом і рівночасно представив, підкресливши, що Владика Василик був перший, який зібрав відважних священиків, немале число мирян і офіційно вийшов з підпілля до відкритого священодіяння. Це справді треба було мати для цього відвагу. Пригадуймо собі, як це по-різному пояснювалось і з приводу цього робились різні, не раз кривдячі й неоправдані, висновки із всякими підозрами. Життєва дійсність і наявна душпастирська праця були найкращими свідченнями нашого дорогого гостя Владики Василика.

Варто при цьому сказати кілька біографічних даних про Владику Василика, бо це нам покаже життєвий шлях, яким простував наш Гість. Владика Василик народився 8 серпня 1926 року у селі Бориславську Перемишльського району. Середню освіту закінчив у Перемишлі. Восени 1944 р. поступив до Духовної Семінарії у Перемишлі, де був на удержанні перемишльського відділу канонічного права і жив у домі Архиєпископа Василя Пинила. Тому що за більшовицької влади неможливо було офіційно студіювати українську католицьку богословію, то молодий студент-богослов Павло Василик набував богословські знання заочно у багатьох священиків, а серед них особливе місце займає о. Іриней Готра, ЧСВВ. На жаль, не довго довелось молодому адептові богословії втішатись на волі. У 1947 році Павло Василик був арештований і засуджений на 10 років ув’язнення. Під час ув’язнення Павло Василик перебував у Челябінську, де працював каменярем і лісорубом в Уральських горах. Згодом перебував у Казахстані. У 1950 році був етапований на т. зв. «долину смерти», що знаходилась у Спаських таборах. До речі, в тому часі там перебував на засланні тодішній митрополит Йосиф Сліпий.

Після звільнення Павла Василика йому не давали дозволу на постійне проживання на Україні. Приходилось це робити нелегально. У листопаді 1956 року підпільний Владика Микола Чарнецький, ЧНІ, висвятив Павла Василика на священика, а через 18 років відданої душпастирської праці у 1974 році, знову ж підпільним Владикою Йосафатом Федорикою, ЧСВВ, був висвячений на єпископа-помічника для Івано-Франківської єпархії, де був Владика Софрон Дмитерко, ЧСВВ.

Як відомо, що після того, коли наша Церква була вийшла з підпілля і була офіційно визнана на Синоді, що відбувся у Римі, на якому були всі наші владики з України і діяспори, Владика Василик був призначений коадьютором із правом наслідства на Івано-Франківську єпархію, а на останньому Синоді, що відбувся ц.р. у травні в Україні, Владику Павла Василика іменовано екзархом для новоствореного Коломийсько-Чернівецького екзархату.

Владика Павло Василик кольоритно і проглядно розповів про свою підпільну діяльність у катакомбній УКЦеркві, коли приходилось уникати переслідувачів Христової Церкви, горезвісне КҐБ, яке все наступало на ноги. На жаль, не все нам вдалось уникнути КҐБ. Не раз вони нас ловили і за нашу діяльність карали ув’язненням і грошевими покараннями, але це не зупинило нашої постійної праці у Божому Винограднику.

Владика Павло цікаво розповів про святкування тисячоліття хрещення Руси-України, яке відбулось у чудотворному місці Зарваниці й інших місцевостях. КҐБ всіма засобами старалось не допустити, щоб таке святкування там відбулось. Вони порозставляли свої застави і нікого не пускали, але вірні пішки пільними дорогами і стежками прямували до Зарваниці. Хоч і погода також недописувала, бо падав холодний і пронизливий дощ, то все таки маси мирян зійшлися і там між ними був Владика Василик, який відправив торжественну архиерейську Службу Божу. Свято випало могутньо і величаво. «У нас усіх була сильна віра, — сказав Владика Василик, — яка нам додавала сили і витривалосте». Подібні святкування були також і в інших місцевостях і все при багатолюдній участі.

Владика Василик також розповів про один з епізодів, як його КҐБ кликало на допити. Одного разу його покликали з’явитись у Києві. Тоді, коли Владика Василик їхав до Києва, то рівночасно з відповідними інформаціями про це їхав до Москви о. мітрат Сімкайло, який подав вістки до широкого відома про явне переслідування УКЦеркви. Будучи у Києві у КҐБ, я їм сказав, що про те, що мене сюди покликали, вже знають у Москві. Цей факт здержував від певної незаконної дії безкарне КҐБ. Владика сказав, що це справді не було легко, але ми видержували.

Після виступу Владики з коротким словом виступив о. мітрат Микола Сімкайло, який продемонстрував кілька цікавих фрагментів з праці у катакомбній церкві. Після доповіді присутні мали нагоду ставити питання, на які Владика Павло Василик давав відповіді. Ведучий зустріччю М. Галів подякував нашому дорогому Владиці Павлові Василикові за його цікаві розповіді, як також о. М. Сімкайлові і за те, що вони завітали до Нью-Йорку і виступили на форумі УПТ-ва, що є плодом зерна, яке засіяв св.п. Патріярх Йосиф. Рівночасно також подякував численно зібраним за участь. Зустріч закінчено спільною молитвою, яку провів Владика Павло Василик.

М. Г.

Зустріч з владикою П. Василиком і владикою Ю. Вороновським

Члени крайової управи Українського Патріяр­хального Товариства в США Рома Гайда — голова, Василь Никифорук, Олександер Пришляк — члени і Микола Галів — редактор журналу «Патріярхат» зустрілись шостого жовтня 1992 р. з Владикою Павлом Василиком з Івано-Франківська і Владикою Юліяном Вороновським, що є ректором Богослов­ської Семінарії у Рудному біля Львова та о. мітратом Миколою Сімкайлом. Присутнім був о. І. Трояновський, а згодом долучився Владика В. Лостен. Названі Владики з о. М. Сімкайлом приїхали на відвідини до США на запрошення Владики В. Лостена. Зустріч відбулась у резиденції Вл. Лостена.

Рома Гайда в імені УПТ-ва привітала Преосвященніших Владик, всечесніших отців та висловила радість, що маємо таку особливу нагоду зустрінутись з нашими дорогими гостями — Преосвященними Владиками, і з приводу цієї небуденної нагоди обмінятись думками на різні релігійно-церковні теми. Під час обміну думками заторкнено багато питань, що відносились до нашої Української Церкви в Україні і діяспорі.

В центрі розмови стояло в основному питання патріярхату Помісної УКЦеркви. Було поставлено питання, чому властиво на останньому Синоді УКЦеркви, що відбувся в другій половині травня 1992 р. у Львові, який, до речі, має інший канонічний статус, як попередні у діяспорі, не прийняв патріярхату, як стан фактичний, що його утвердив св.п. Патріярх Йосиф, а Блаженніший Мирослав-Іван не підтвердив цього стану своїм підписом — патріярх — і про це треба було тільки повідомити папу, а не писати ще одне прохання, на яке немає жодної реакції. На це була відома відповідь, що, мовляв, деякі владики висловили бажання, щоб в цій справі таки писати прохання. Такого листа було написано, і всі владики його підписали.

Поруч з тим було поставлено додаткове питання. На закінчення Світового Конгресу Мирян, що відбувся під кінець серпня 1992 p., у Львові відбулась авдієнція у Патріярха Мирослава-Івана, під час якої голова УПСО Василь Колодчин сказав, пощо було писати у справі патріярхату Помісної УКЦеркви листа-прохання до папи, на який і так не одержали відповіді!

На це зразу відповів питанням Патріярх Мирослав-Іван: «А звідки ви знаєте, що немає відповіді?». На прохання прийшло питання! Звичайно в такій ситуації було незручно питати, яке прийшло питання. Чи могли б нам Владики відповісти, які прийшли питання від папи. На жаль, владики не могли відповісти, бо їм нічого невідомо про те, якого змісту прийшов лист з Апостольської Столиці. Ось ця безперебійна засекреченість робить нас безпорадними. Декому за цим засекреченим параваном дуже вигідно.

Також було поставлено питання, як далеко сягає юрисдикція нашого Патріярха Мирослава-Івана, бо є поширена думка, що, мовляв, вона є обмежена тільки до Західньої України. Відповідь була, що юрисдикція Патріярха Мирослава-Івана є на всю Україну і діяспору.

На питання, чому юрисдикція Івано-Франківського Владики С.Дмитерка сягає по Київ, бо там є одна парафія, що не визнає Патріярха Мирослава-Івана, але підчиняється латинникам та Владиці С. Дмитеркові, парохом якої є о. І. Онишкевич, ЧСВВ ІІІ-го ступеня. Це виключно справа Владики С. Дмитерка і, мабуть, тільки він може відповісти, що це означає «чин ЧСВВ ІІІ-го ступеня», що включає одружених священиків?

Розмови велись у дружній атмосфері та річево. Порушено цілу низку питань, але час не дозволяв дальше продовжувати, бо перед нашими Владиками була дальша дорога, перед якою їм потрібно відпочити і приготовитись. Спільну, несподівано приязну, зустріч закінчено молитвою, а Владика Павло Василик уділив архиєрейське благословення. Рома Гайда подякувала Владикам за уділений час і спільну розмову, а Владиці Василеві Лостену, що уможливив цю зустріч.

Розмова з Владикою

В останньому часі Владика Павло Василик був гостем на австралійському терені, де відвідував українські громади. Владика Павло, відомий оборонець прав нашої Української Католицької Церкви в Україні, дав для католицького тижневика «Церква і життя», що з’являється у Мельборні, інтерв’ю, яке було надруковане 8 вересня 1991 р. Тому що інтерв’ю своїм інформаційним змістом є особливо цікаве, передруковуємо в цілості без змін. Сподіваємось, що нашим читачам буде цікаво його прочитати.

Редакція.

З нагоди побуту в Мельборні нашу редакцію відвідав Владика Української Греко-Католицької Церкви, Преосв. Павло Василик, єпископ-помічник, з правом наслідства у Івано-Франківську.

При цій нагоді ми відбули з ним розмову, якою ділимося з нашими читачами.

Питання: У Ваших проповідях та у громадських зустрічах Ви, Владико, багато розповідали про становище та працю УГКЦеркви на батьківщині. Зараз ми хотіли б, щоб Ви поділилися з нашими читачами про деякі справи, які не всім є відомі. Як ставиться ієрархія, священики та вірні Греко-католицької Церкви на Україні до справи патріярхату і яке становище Ви особисто займаєте у цьому відношенні?

Відповідь: Відносно патріярхату ми, українці греко-католики, очікуємо його з великою нетерпеливістю і ми віримо, що Папа Римський офіційно його проголосить. Де-факто ми вже його маємо, і першим патріярхом був св. п. Патріярх Йосиф Сліпий. Східнім Церквам, в цьому і нашій, належиться Патріярхат. Як була наша Церква в підпіллі, важко було офіційно вимагати . Але зараз всі формальні перешкоди відійшли. Церква вже має територію, є залеґалізована і має повну структуру. Ми вимагаємо в першу чергу дві справи: скасування горезвісного псевдособору і проголошення патріярхату. Врешті сам Святіший Отець під час обіду і зустрічі з нами, владиками, сказав, що нам Патріярхат належався вже 200 років тому назад. І на наше запитання Святіший Отець сказав: «Владико, я приїду на Україну і хочу приїхати з подарком». Ми цього подарку сподіваємося, бо він нам належиться далеко скоріше, як 200 років тому. Патріярхат — це запорука самобутньости, він з’єднає наші духові і національні сили, Патріярхат нам належиться…

П.: Напевно маєте великі запотребування на священиків. Які є покликання і студійні можливості в цьому відношенні?

В.: Ми вже мали дуже гіркий досвід в цьому у підпільних умовинах, в жахливих умовинах, але все рівно наша молодь ішла і тепер іде. В нашій Івано-Франківській єпархії ми нараховуємо до 500 кандидатів. Вони поділені на два сектори: персональні і заочні, питомці мають щонайменше середню або вищу освіту, є жонаті і не жонаті. Саме перед моїм приїздом до Австралії ми прийняли після екзаменів 100 кандидатів, хоча багатьом ми були змушені відмовити, бо не маємо приміщення. Там є наш будинок, духовна семінарія, яка зараз є в руках військового управління Прикарпатського округу, але ми домагаємося звороту нашої семінарії. Таким чином приміщуємо частинно в манастирі Сестер-Василіянок, дали нам також в аренду музичну школу, де ми вже рік провчили і ще одне тимчасово одержимо приміщення. Отже, ми мусіли з болем серця відмовити хлопцям, гарні хлопці, як соколи, плачучи, пішли від нас, отже, покликання, хвала Богу, є.

П.: Владико, Ви згадували часи підпілля. Нам відомо, що колишній політичний в’язень, член кол. Гельсінської Групи, Ярослав Лесів став священиком УГКЦеркви. Чи знаєте щось про нього ближче, і де він зараз перебуває?

В.: Так, він є деканом Долинського деканату на Івано-Франківщині. Після ув’язнення він надальше був активним на національній ниві і згодом виявив бажання стати священиком. Мене з ним зв’язав п. Зиновій Красівський. Він пройшов богословські курси, вже тоді був значно підготований, але це здібна і талановита людина, і я скоро його висвятив. Правда, КҐБ зробив великий крик, мовляв, Лесів — націоналіст, але він працює добре, є ревним священиком і я з нього задоволений.

П.: Ви згадали, Владико, що Святіший Отець обіцяв Вам, що приїде в Україну і привезе Вам подарок. Тимчасом, світова преса інформує, що Папа у своїй поїздці до СССР не включає відвідини України.

В.: Я не думаю, може так хоче Москва, але ми впевнені, що він приїде, зокрема тепер, коли відкриваються такі можливості для нашої Церкви.

П.: Ватикан назначив трьох польських єпископів в Україні. Чи Вам щось про них відомо і яке їхнє відношення до нашої Церкви?

В.: Святіший Отець назначив властиво 4-ох, двох в Галичині і 2-х на центральних землях. Отже, в Житомирській області єпископом є Ян Курвінскі, я його знаю добре ще з часів підпільних. Це добра кандидатура, до нас ставиться добре, хоч римо-католик і сам є латишем. Другий — це єпископ в Кам’янець-Подільському — Ян Ольшанскі, уродженець Галичини, також знаю його з підпільних часів і кандидатура добра, він уже старший, понад 70 років. Третя кандидатура — це львівський помічник митрополита Яворського, який є в Любачеві, він є Дроків’як Маркіян, це, на великий жаль, людина, яку звемо перекінчиком: він колишній греко-католик, батьки його живуть в Козові, вчився в духовній семінарії в Римі як римо-католик, і нам його, так би мовити, вкрали, бо він без нашого дозволу пішов не туди. І наші люди, очевидно, з нього невдоволені. Четвертий єпископ галицький, це бувший настоятель катедрального собору отець Керніцкі, але тут немає що говорити, що було, то було, людини не зміниш.

П.: Які взаємовідносини є нашої Церкви з демократичною владою Західньої України в усіх трьох областях?

В.: Українська влада в Галичині завдячує своє буття Українській Греко-католицькій Церкві. Ми активно цю владу підтримуємо і будемо підтримувати. Ми навіть заявили і Леонідові Кравчукові, що ви, шановний голово, як будете йти шляхом демократичним і будете дбати про добро України, будете мати підтримку і нашої Церкви. Йому це дуже подобалося і він сказав, що будемо йти шляхом для добра народу.

П.: Хоча Ви багато вже про це говорили, я хочу повернутися ще до справи Російської Православної Церкви, з частини якої створено т. зв. Українську Православну Церкву. Чи це треба розуміти, що на території України виступає офіційно тільки УПЦ, чи в Україні рівночасно паралельно виступає і РПЦ?

В.: Фактично Української Православної Церкви немає. Якщо формально її для політичної вигоди і називають УПЦ, то на ділі це РПЦ, в якій панує російський дух, російська мова, російські Богослужіння. Як може ця Церква змінитися, яка десятиліттями русифікувала народ і була знаряддям духовного поневолення; ця Церква діє з наказу і підлягає Москві.

П.: У зустрічах з політичними і громадськими активістами з України нам кажуть, що, не зважаючи на теперішню «демократизацію» і відносно свобідніші умовини для діяльности, система КҐБ ще ніколи не була так перевантажена роботою, як сьогодні. Хоча вони не арештують, так як за старих часів, то практикують інші методи — це сіяння серед демократичних і церковних кіл психозу непевности, нестійкости, бациль ненависти та роздорів і кажуть, що сьогодні немає жодної установи в Україні, щоб була вільна від сексотів КГБ: РПЦ, УПЦ, УАПЦ, УГКЦ і всі демократичні громадські і політичні формації?

В.: Так воно є. Виглядало, що з новою дійсністю наступить і зміна. Але до КҐБ ця зміна не відноситься, він працює невпинно, сіє ненависть, витворює і провокує роздори, особливо витворює непримітні релігійні обставини — це є факт. КҐБ слідкує і все реєструє і має надії, що процес демократизації закінчиться. Мені в Тернополі КҐБ сказав: «Нічого, нічого, процес демократизації закінчиться, ми тепер мотаємо все на вус, і ми вам тоді ще покажемо». Ну, я маю відмінну думку: нічого вони вже не покажуть, це не ті часи і це вже не ця сама сила, що колись. Моральна сила в комуністичної партії вже зламана, і народ вже не обдуриш. Навіть ті, що колись співпрацювали, тепер прозріли, деякі може вилікувалися і їм не так уже легко вербувати сексотів. Це конання тієї жахливої системи, і вони нас не залякують.

Все, що нам лишається, — це солідна і велика праця, праця і праця в єдності, розуміти теперішню історичну обставину, використати і не прогавити.

П.: На закінчення, Владико, дозвольте Вам подякувати за відвідини редакції, за Ваш труд і побажати щасливого повороту та успіхів у майбутньому.

В.: Я також дякую і даю щедре благословення, бо робите тут велику працю, несете світло серед українців у діяспорі, щоб наші брати і сестри не були заблукані. Ви даєте їм українське слово, а слово — це найбільша зброя, що збереже і дальші ваші покоління тут. Ця робота є важлива на полі церковному і на полі національному. Хай Бог Вас усіх благословить, і я вважаю, що наша зустріч є не скінченою…

Слово владики Павла Василика до Папи

Святіший Отче!

З хвилиною Вашого вибору на престіл Петра Ви безустанно турбуєтеся долею нашої Української Греко-католицької церкви, яка є невід’ємною частиною вселенської католицької Церкви. Ввесь наш український народ про це знає — Вас як свого батька щиро вітає та з глибини душі Вам, Ваша Святість, вдячні. Вдячні владики, священики та вся Українська Греко-католицька Церква.

Рівнож осмілюємось Вашій Святості представити наше прохання, а саме:

Тому 185 літ, у 1805 році, помер останній Києво-Галицький митрополит, або вживаючи теперішню термінологію, Києво-Галицький Верховний Архиєпископ і Митрополит, глава нашої Церкви, Теодосій Ростоцький. Вже 185 літ Києво-Галицький престіл необсаджений. Тому, що Львів у 1805 році був політично відділений від Києва, Свята Столиця тоді створила Львівсько-Галицьке Верховне Архиєпископство. Сьогодні Австро-Угорська імперія вже не існує, а Київ і Львів та Галич знаходиться в Українській Радянській Республіці. Отже, просимо Вашу Святість злучити знову Київ і Львів та Галич в одну цілість і іменувати Києво-Галицького Верховного Архиєпископа і Митрополита.

Центр нашої Церкви і титул глави та осідок повинен бути у столиці, в Києві, так як все був і як був у часі Берестейської Унії. Православні створили у Києві Патріярхат і свій центр, а ми лишаємося Львівським провінціональним титулом. Наші вірні розкинені по цілій Українській Радянській Республіці, а Київ лишається сиротою без католицького архиєпископа, а вірні без своїх єпископів. З відновою Києво-Галицької Митрополії чи Верховного Архиєпископства просимо офіціяльно про віднову Луцького й інших єпископств.

Тому що у Східній Церкві границі ідуть звичайно з політичними і провінції мають одного, а часом, як поділені, двох єпископів, то просимо з Тернопільської области створити єпархію з осідком у Тернополі і з границями єпархії тими самими, що має область, а границі Івано-Франківської єпархії назначити ці самі, що має Івано-Франківська область. Львівську область просимо поділити і створити Самбірсько-Дрогобицьку єпархію з границями, що їх мала Перемишльська єпархія, якої значна частина належить до Української Радянської Республіки, та у Чернівцях створити єпархію з границями Чернівецької области. Просимо взяти під увагу, що православні мають у тих осередках своїх єпископів.

Мукачівська єпархія до часу Ужгородської Унії 1646 року була духовно зв’язана з Перемишлем і з Галичиною, звідки діставала і своїх священиків. Після Унії вона була поставлена в залежність римо-католицьких мадярських єпископів, хоч населення було східнього обряду і в більшості русько-українське. Рація, без сумніву, була політична, тому що Мукачів належав до Мадярщини. Сьогодні Мукачів належить до України, і більшість вірних є української народности. Тому просимо, щоб і надальше ця єпархія була духовно пов’язана з Львівською архиєпархією — зглядно Києво-Галицькою архиєпархією.

Справу створення Києво-Галицького патріярхату представляв у Римі декілька разів ще з початком ХVII століття Києво-Галицький митрополит Йосиф Веньямин Рутський. Опісля багато разів про це писано до Риму і говорено у Римі. Ми — єпископи тисячолітньої Київської Церкви, сьогодні більше як колинебудь бачимо конечність створення Києво-Галицького патріярхату. Ця справа тягнеться вже понад триста років і ще досі з різних політичних причин не полагоджена.

Ми були б дуже раді, якщо б, майже після 400-літнього очікування, ми могли вернутися до наших єпархій і вірних з радісною вісткою про створення Києво-Галицького патріярхату. Це піднесло б нашу Церкву в очах наших вірних, як рівно ж і православних братів-українців, які вже мають свого патріярха, а також і в очах московських церковних достойників і духовенства, які бачили б, що наше духовенство та наші вірні є рівні з ними, а не другорядні християни.

Святіший Отче! Наша Українська Греко-Католицька Церква впродовж свого тисячоліт­нього історичного існування, не дивлячись на різні політичні обставини, завжди засвідчувала свою вірність Апостольському Престолові. Протягом чотирьох століть, а головно останніх сорока років, Українська Греко-католицька Церква навіть кров’ю своїх мучеників та ісповідників потвердила цю свою вірність.

Просимо наше прохання не відхилити, а по-батьківськи розглянути і позитивно його розв’язати.

Рим, 26 червня 1990 р.

+ Павло Василик Єпископ-Коадьютор Івано-Франківський