Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Платон Корниляк

Папа Іван-Павло ІІ відзначив проф. д-ра Володимира Жилу

На прохання Апостольського Екзарха, Преосвященнішого Владики Платона Корниляка, Вселенський Архиєрей Іван-Павло II найменував Вельмишановного професора д-ра Володимира Жилу Лицарем Ордену св. Григорія Великого.

Грамоту найменування підписав Кардинал Анджельо Содано, Державний Секретар Ватикану.

Текст грамоти подаємо в перекладі з латинської мови.

* * *

Вселенський Архиєрей Іван-Павло II

Щирим серцем погоджуємося з представленим Нам проханням, з якого довідуємося, що Ти добре прислужився для добра Церкви, для католицької справи і поширення її, і щоб дати Тобі видиме свідоцтво нашого вдячного признання, вибираємо Тебе, Володимира Жилу, з Апостольської Екзархії для українців у Німеччині, на Лицаря Ордену св. Григорія Великого, найменовуємо і це урядово проголошуємо та наділяємо Тебе дозволом користуватися всіма привілеями, що зв’язані з цією гідністю.

Дано в Римі, при св. Петрі 12 грудня 1992 року

 Проф. д-р Володимир Жила – його внесок у церковне життя

Проф. д-р Володимир Жила народився в українській католицькій сім’ї. По матері він споріднений з видатним українським священиком Олексієм Заячківським. Бувши учнем початкової школи, а згодом гімназистом, В. Жила глибоко цікавився релігією і з цього предмету мав найвищі оцінки.

Після Другої світової війни, під час перебування в таборі переміщених осіб у Філляху (Австрія), доклав багато зусиль, щоб заснувати там католицьку громаду.

1948 року, живучи в Сан-Пабльо в Бразілії, був Проф. Володимир Жила головою комісії для утворення української католицької церкви в Сан-Каетанодо-Суль. У травні 1951 р. відвідав Папського Нунція Дом Карльоса Кіяро, обстоюючи утворення української єпархії у Бразілії з центром у Курітибі (Парана). В листопаді 1951 року їздив з українськими прочанами до Жундіяї в околицях Сан-Пабльо, де священик Йосиф Скульський відправив українську Святу Літургію для бразілійців; В. Жила промовляв у радіо про мучеництво Української Католицької Церкви. Ця промова викликала велике зацікавлення в Жундіяї та Сан-Пабльо, а вістка про прощу дійшла до сан-паблівського Кардинала Моти, який запросив В.Жилу до себе, щоб той повторив промову йому особисто. Слухаючи її, великий бразілійський духовник обтирав сльози з очей, мовивши: «Схиляю голову перед новітніми мучениками на Україні». Перебуваючи в Канаді, 1952 р. В. Жила взяв участь у відзначенні — розповідями й піснями — переслідування Української Католицької Церкви в Україні, що влаштувала Українська католицька рада в Манітобі. Промовляючи на цьому відзначенні, Володимир Жила сказав, що коли накреслити шлях історії більшовицького переслідування українських католиків, починаючи від революції 1917 року, виявляється, що українська нація провадила безперервну боротьбу за свої національні права та політичну незалежність.

Він теж ствердив, що російський більшовизм виявився найголовнішим ворогом українців у їх боротьбі за волю. У роках 1932-33 більшовики зорганізували голодомор, щоб зламати український спротив, внаслідок чого загинуло від 7 до 10 мільйонів людей, включно з більшістю інтелігенції.

В. Жила пояснив, що, поновлюючи репресивні методи Петра І та інших царів, кампанію брутального переслідування продовжували деспотичні радянські елементи, також і під духовним керівництвом московського православного патріярха.

Перебуваючи в Мюнхені в 1980-их роках, проф. д-р В. Жила дав поважну допомогу Єпископові Платонові Корнилякові. Написав критичну статтю про поліхромію української церкви в Мюнхені. Ця одинадцятисторінкова розвідка вийшла спочатку в США в українському журналі «Нотатки з мистецтва» (Україніян Арт Дайджест), а згодом в одному мистецькому журналі на Україні. Також була перекладена на німецьку мову й опублікована в журналі «Дер Крістліхе Остен». 1989 року вийшла брошура В. Жили «Україніше Католіше Бішовскірхе Марія Шутц-Ст. Андреас, Мюнхен». У цій 52-сторінковій брошурі вміщено текст з описом церкви та численні ілюстрації її мистецького оформлення. Того ж року вийшла ще одна публікація. На відзначення 30-тої річниці установлення Апостольського Екзархату в Мюнхені та 30-ліття хіротонізації Єпископа Платона Корниляка вийшла 394-сторінкова книжка д-ра В. Жили «Дас Апостоліше Екзархат ін Дойчланд унд Скандінавієн» («Апостольський Екзархат у Німеччині і Скандінавії»). Ця книжка має ювілейний характер у сполученні з дослідним матеріялом. У ній описані найважливіші досягнення Єпископа Платона Корниляка, його духівництва та парафіян за останні 30 років.

Таким чином, починаючи зацікавленням за шкільних років, далі працею після Другої світової війни та діяльністю в Бразілії, в Канаді й Німеччині і, нарешті, діяльністю дозрілого науковця, проф. д-р Володимир Т. Жила неухильно підтримував церковне життя.

При цій нагоді хочемо згадати і про інших. 1962 року Папа Іван XXIII, на прохання Владики Екзарха, відзначив титулом Лицар Командор Ордену св. Сильвестра Папи проф. Ігнатія Мартинця; 1964 року від Папи Павла VІ отримали таке відзначення три інші громадяни: проф. Степан Шах, д-р Ярослав Гинилевич і ред. Мирон Коновалець, а ще перегодом відзначення з Ватикану отримали проф. Степан Бобеляк, д-р Володимир де Говора-Дрогомерецький і мгр Євген Рен.

І ще окремо хочемо згадати, що Лицар Командор Ордену св. Григорія Великого був проф. д-р Володимир Янів, Президент Українського Християнського Руху і ректор УВУ.

Вияснення

У квітневому числі журнала Патріярхат було написано, що Владика Платон Корниляк у Мюнхені оплачує розсипку протипатріярхальних листів о. Діонізія Кульчицького. В між часі редакція одержала в цій справі два листи: від Крайової Управи Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви у Німеччині за підписом М. Рудка — голова і О. Яримович — секретар та від о. Діонізія Кульчицького. В першому, довшому листі опрокинено правдоподібність наших підозрінь. Другий лист, який нижче передруковуємо заперечує правдивість нашого припущення.

З цього випливає, що наше джерело перебільшило справу і виявилось до деякої міри невірним. Редакція бере обидва листи до уваги. Нам з одної сторони є дуже прикро, що ми нашою заміткою нанесли моральну кривду Владиці Платонові Корнелякові, а з другої радіємо, що кинене підозріння виявилось неправдиве.

Просимо наших Читачів взяти це до уваги, а — Преосвященного Владику Платона Корнеляка в Мюнхені перепрошуємо і просимо вибачення.

Редакція

Христос Воскрес!

Кріфтель, 27 квітня 1979 р.

До
Редакції «Патріярхат»

У Вашій дописці в журналі «Патріярхат» п.н. «Просимо звернути увагу» за місяць квітень 1979 р. на стор. 21 пишете, що розсипку моїх листів оплачував Владика Платон. Воно зовсім не відповідає правді, бо я на власну руку писав і розсилав власним коштом. Мені навіть звернув Владика увагу, щоб я не провадив протипатріярхальну акцію і безпотрібно не мішався до цієї справи. Знаючи, що таке підозріння є кривдою для Владики, роблю це спростування з власної спонуки.

З християнським привітом!

о. Діон. Кульчицький

До повищого листа була залучена копія листа, який містимо нижче:

24/АЕ 5 січня 1979

До Всч. о. Діонізія Кульчицького Кріфтель

Всечесний Отче,

Щоб не заострювати трудні відносини в нашій Церкві, проситься заперестати полеміку на тему Патріярхату. Друкарня «Лоґос» не зможе на будуче друкувати того рода публікацій. При нагоді ми готові Вам дати устні пояснення в цій справі.

Остаюсь з християнським привітом

Канцлер

Вшанували Блаженнішого Патріярха Йосифа в Мюнхені*

В неділю 7 лютого ц.р. українці Мюнхену й околиць урочисто відзначили 90-ліття уродин і 65-ліття священства Блаженнішого Патріярха й Кардинала Йосифа І. Патронат ювілейних святкувань очолив Владика Платон Корниляк, Апостольський Екзарх для українців-католиків у Німеччині з осідком у Мюнхені, а підготову Ювілейної Академії провело Крайове Патріярхальне Товариство, що з цієї нагоди видало гарні ювілейні програмки.

В цей день у катедрі св. Покрови і св. Андрія Первозваного відбулася урочиста архиєрейська Служба Божа, в якій, разом з владикою співслужили отці: о. крилошанин Степан Дмитришин, протоєрей Степен Пітка, д-р Льотар Вальдмюллер, Йоаким Джуджар і Гайнріх Бікнер. Дияконував о. Мирон Молько.

Церква була вщерть заповнена вірними, серед яких було багато приїжджих із дальших міст Баварії, а також були присутні православні українці, німці й чужинці. Співав до Служби Божої новостворений хор «Україна» під управою Євгена Задарка з Нового Ульму. Цей хор об’єднує співаків з цілої південної Німеччини і вже на початках свого існування подає великі надії.

Ювілейну проповідь виголосив Владика Платон, а німецькою мовою для чужинців — о д-р Льотар Вальдмюллер, що подав точно життєпис Ювілята та ввів присутніх у нашу церковну проблематику, зокрема в історію створення патріярхату нашої Церкви та вказав на правні підстави і на інтегруюче становище Ювілята як патріярхорівного, та із зрозумінням підкреслив, що для української спільноти в історію він переходить вже незаперечно як Патріярх.

Владика Платон наголосив зокрема заслуги Блаженнішого Патріярха як для української, так і для Вселенської Церкви. Зберігши вірність свойому обрядові, в важких життєвих умовах, Блаженніший згодом на еміграції, значно причинився до розбудови нашого наукового і церковного життя і саме тим старався зберігати єдність нашого народу, розсіяного по багатьох країнах нашого поселення.

Багато вірних опісля приступили до Св. Тайн у наміренні та в пошану Ювілята. В кінці Богослуження хор і всі присутні відспівали Блаженнішому многоліття, а потім Патріярший гимн.

Увечері відбулася на пошану Блаженнішого Ювілята святочна академія, яку організував мгр Володимир Кальваровський, голова Крайового Патріярхального Товариства. Академія відбулася у святковій залі Кольпінггавзу. Сцена була прикрашена національним гербом і портретом Ювілята (дереворит В. Баляса), а по боках звисали прапори — жовто-білий та синьо-жовтий, а також ювілейні дати: 1892-1982.

На академії були численно заступлені представники церковних, громадських та молодечих установ і товариств, а серед них Владика Платон Корниляк, президент Микола Лівицький, мґр Антін Мельник (ЦПУЕН), проф. Володимир Янів, Ректор УВУ, о. архипресвітер Палладій Дубицький (УАПЦ), о. канцлер Степан Дмитришин, о. Гайнріх Бікнер — кол. ген. вікарій в Курітібі, в Бразілії, о. протоєрей Степан Пітка, проф. Зиновій Соколюк, проректор УВУ з дружиною, проф. Григорій Васькович, голова Дому Науки з дружиною, пані Алла Кальваровська, проф. Іван Ковальський (УТГІ), проф. Володимир Максимович та інші представники товариств і організацій.

По молитві, що її відспівав дівочий хор, святочну академію відкрив мгр Володимир Кальваровський, який привітав присутніх представників товариств і організацій. Доповідач у короткому слові наголосив зокрема заслуги Патріярха Йосифа для нашої Церкви і народу, пригадуючи дійсність, серед якої Патріярх гідно виступав.

Доповідь німецькою мовою, у відсутності о. д-ра Л. Вальдмюллера прочитав о. М. Молько. Ця доповідь ввела у проблематику нашої Церкви присутніх чужинців і німецьких приятелів, що були також численно присутні у вщерть виповненій залі. Доповідач зокрема наголосив вірність Ювілята своїм переконанням, а в тому Українській і Вселенській Церкві. Він накреслив короткий життєпис Ювілята, згадуючи Його батьків — Івана і Анастазію Коберницьких, закінчення Тернопільської клясичної гімназії, студій теологічних наук в Духовній семінарії у Львові, згодом — студій в Іннсбруці, де він осягнув докторат, а також дальші студії у Римі. Згадав, що в 1928 р. Блаженніший став ректором Теологічної Академії у Львові, а в 1939 р. був висвячений на архиєпископа-коадьютора з правом наслідства. По смерті митрополита Андрея Шептицького в листопаді 1944 року Блаженніший автоматично став Архиєпископом і Львівським Митрополитом,— саме в найбільше важкий для нашої Церкви час, коли почалися репресії і насильне прилучення до російської православної церкви. Арештовано тоді всіх єпископів і митрополита, а також і священиків, що відмовлялись переходити на православ’я. Почалися довголітні поневіряння по таборах на засланні митрополита, що скінчилися за старанням папи Івана XXIII та за згодою М. Хрущова коли остаточно папа зумів виєднати Ювілятові волю, а офіційно — помилування. Митрополит Йосиф Сліпий був звільнений в 1963 році, переїхав до Риму і ще взяв участь в II Ватиканському Соборі Католицької Церкви.

На еміграції Блаженніший зайнявся відновою наукового життя, збудував храм Св. Софії, відновив Богословську Академію (тепер Український Католицький Університет), започаткував наукові видання, вишколювання наукового доросту. За всі заслуги для Церкви був іменований кардиналом в 1965 році. Доповідач наголосив, що Блаженніший постійно старався правно оформити статус нашої Церкви в лоні Вселенської Церкви і що в цьому мав певні успіхи, бо зумів відновити давні права Церкви і виєднати нові в досить складних політичних обставинах, а головно — право скликання синодів, право вибирати кандидатів на єпископів і коадьютора, яких опісля іменує папа.

Святочну Ювілейну доповідь для українців виголосив ректор УВУ, проф. Володимир Янів. У своїй доповіді він накреслив постать і особу Ювілята, а зокрема наголосив наукове життя Блаженнішого як Ректора Духовної Академії у Львові, що випустила понад 550 священиків, та розбудову нашого наукового життя на еміграції, а передовсім — віднову діяльности Академії у виді Українського Католицького Університету і продовження діяльности Богословського Наукового Товариства (БНТ), що видало ряд цінних наукових праць.

Свою доповідь Ректор УВУ оснував на поемі «Мойсей» І. Франка, що є відомою психологічною студією відходячої з активного життя людини, студією особовости при завершуванні життєвої дороги, аналізою осягів і невдач пророка Мойсея, який в кінцевих етапах життя розглядає свої завершені діла, але рівнож і невдачі,— призадумується над причиною болів, що спричинили йому своїм спротивом таки власні земляки. Це нагадувало паралельно становище нашої сучасности, в якій серед своїх людей наш Блаженніший має своїх противників і то серед відповідальних достойників, які повинні узгіднювати свою дію з Первоієрархом, а вони часто поводяться так, як поводилися колись біблійні противники Мойсея.

До цієї поетичної персоніфікації увійшов у Франка і Азазель — мстивий дух пустелі, дух зла, який супроводить біблійного Мойсея, а тут супроводить також і Блаженнішого (алегорично) у постатях уосіблених різних самозакоханих і зарозумілих противників, що не щадять йому колод; перешкоди ставлять йому теж і у високопоставлених колах Римської курії.

Свою доповідь проф. Янів вдало поєднував цитатами з поеми «Мойсей», й це викликало напружений і зворушливий настрій серед присутніх. У своєму спротиві «демонові пустині» — Азазелеві, Блаженніший уосібнював і репрезентував ціле покоління, як перший серед українців муж другої половини XX століття.

Зупиняючись над історією нашої Церкви, зокрема — на впорядковуванні діяльности мирополії, доповідач згадав про нищення нашої Церкви не тільки Росією, але теж, у значній мірі, і католицькою Польщею, згадуючи про руїну нашого церковного життя. Доповідач з огірченням ствердив, що тут, на Заході, мало хто цікавиться долею наших церков і наших людей, а також і долею Галицької митрополії, що тут розуміють силу і мало звертають уваги на нашу екуменічну діяльність чи на становище нашої Церкви між Сходом і Заходом.

Щодо розбудови нашого наукового життя і плекання доросту, зокрема і УКУ, то про це повинні насамперед подбати наші владики; але на жаль, вони дбають радше про свої провінційні семінарії і тим роздрібнюють наше церковне життя, і то у противенстві до того, що бажає для нас Блаженніший.

Програму концерту прикрашували релігійні пісні й гимни у виконанні хорів. Дівочим хором «Діброва» керувала пані Ганя Щепко-Йогансен. Хор виконав «Отче наш» на муз. М. Вербицького, пісню «Нехай стане молитва моя» — муз. Д. Бортнянського та пісню «Над потоком» — муз. М. Горбаля.

Чоловічий хор «Україна» виконав відому пісню «Прометей», слова О. Коваленка, муз. К. Стеценка, «О, милий Боже України» муз. Ф. Євсевського та гимн «Боже Великий, Єдиний» — муз. М. Лисенка. Диригував Євген Задарко.

Студентка Леся Кальваровська продеклямувала уривок з поеми Т. Шевченка «Безталанна» і «Молись за Україну», а Павлина Тимченко чуттєво відтворила частину Франкового «Мойсея» — його II главу, що аналогічно відтворює й нотки сучасности нашого Ювілята.

На закінчення академії хорист Володимир Панчук особливим заспівом виголосив многоліття Блаженнішому Патріярхові Йосифові, всій ієрархії нашої Церкви та українському народові, що виконали зведені хори і всі присутні.

Патріяршим гимном закінчено академію, що завершило святковий ювілейний настрій присутніх.

д-р Б.Кузь

* Передруковано з незначними скороченнями з Пресового Бюлетеню УВУ, ч. 2 (62).