Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

Стати автором

Прилбичі

Збудуємо храм імені Андрея Шептицького

В неділю, 14 грудня 1997 року, в родинному селі Шептицьких — Прилбичі, що в Яворівському районі Львівської області, відбулась незвичайна подія — посвята хреста і наріжного каменя на місці, де незабаром зводитиметься церква та музей Андрея Шептицького. Цій події передувала копітка підготовча робота райдержадміністрації на чолі з головою Степаном Лукашиком.

Ініціятива спорудження храму та музею виникла у відповідь на актуальну потребу возвести до 2000-ліття християнства достойний пам’ятник Великому Галицькому Митрополитові — пам’ятник, який став би духовним центром усіх християн, єднаючим символом для всіх українців незалежно від їхнього віровизнання. Цим самим робиться крок до здійснення ідеї, за яку Андрей Шептицький боровся усе своє життя.

Отож, 14 грудня, у самому центрі села Прилбичі, на місці, де колись розташовувалася садиба Шептицьких, зібралися священики та парафіяни з Яворова, Прилбичів та навколишніх сіл. Прибула сюди великою процесією громада церкви Успення Пресвятої Богородиці м. Яворова з хором. На видному місці було встановлено портрет Андрея Шептицького.

Святу Літургію відправив єп. секретар Синоду УГКЦ Юліян Гбур. Владика освятив хрест, що символізує єднання усіх християн, наріжний камінь і майдан, де зводитиметься храм та музей Андрея Шептицького.

Змістовною і глибокою була проповідь Преосвященного Юліяна Ґбура, який звернувся до присутніх із закликом усвідомити себе передусім християнами, а не лише греко-католиками чи православними. Тим більше, що усіх нас об’єднує спільна обрядовість, історія, одна мати — Україна…

Учасники урочистості мали змогу оглянути макет майбутньої споруди, що був встановлений на майдані. Його представив гостям голова районної держадміністрації Степан Лукашик та автор проекту архітектор Олег Боднар.

Велика справа започаткована. І наче благословення звучать сьогодні промовлені у далеких сорокових роках слова митрополита Андрея: «…Брати, панове — хоч би Ваша праця над помиренням не довела до повного з’єднання, вона принесе українському народові велику користь, коли хоч у частині причиниться до національної єдности. А кожен патріот-українець повинен усе зробити, що може у тому напрямі».

За матеріялами часопису «ЯВОРІВЩИНА» від 18 грудня 1997 року

Авторський коментар до проєкту церкви та музею Митрополита Андрея Шептицького в Прилбичах

Можливість здійснити свій творчий задум на прикладі такого об’єкту як церква та музей Андрея Шептицького — це, безумовно, висока честь. Випадок вельми непересічний. Саме лише усвіломлення величі постаті митрополита Шептицького і передбачення того, що поява такої церкви приверне увагу українців-християн всього світу, зобов’язує до особливої моральної та професійної відповідальности. Очевидно, це той випадок, коли престижність запроектованого об’єкту автоматично працює на авторитет архітектора. І тут, вважаю, мені пощастило, бо вибір проекту (а були пропозиції і від інших авторів) залежав від людей з прогресивним розумінням церковної архітектури. Насамперед, це голова Яворівської районної держадміністрації Степан Лукашик, який за фахом є архітектор, а також головний архітектор Яворівського району Любомир Новосілець. Відзначаю цю обставину тому, що далеко не завжди сьогодні в Україні в церковному будівництві втілюються новаторські архітектурні ідеї. Загалом тут домінує тенденція до безпосереднього відтворення історичних образів, яка свідомо підтримується як проектантами, так і представниками громад та адміністративних служб, що вирішують долю архітектурних проектів.

Звичайно, робиться чимало спроб створювати модерні архітектурні образи церков. Але найчастіше в таких випадках автори впадають в іншу крайність – повністю відходять від традицій, їх архітектура позбавлена будь-яких ознак національної приналежности. Отож, поряд з основним, так би мовити, ретроспективним напрямком, виникає другий, протилежний, який неприйнятий тому, що в ньому не передається естафета традицій.

В зв’язку з цим, головне, що хотілося б відзначити в підході до запропонованого проекту, це ‘намагання’, поєднати традиції і сучасний стиль. Зокрема, естетичні особливості архітектури є в даному випадку наслідком формотворчого методу, який грунтується на використанні строго геометричної структури та застосуванні прийомів модульно-варіянтного проектування. До речі, цей метод, точніше, формотворча програма, передбачає можливість створення цілого ряду, серії проектів. Декілька проектів вже створено і навіть реалізується. Зокрема, це церква в с. Пікуловичі та церква в м. Яворові на Львівщині. Всі ці проекти хоч і різні за об’ємно-композиційними вирішеннями, але споріднені за естетичним стилем. Специфіку цього як ляйтмотив виступає ідея збереження рис української народної архітектури. Насамперед, мова йде про риси карпатської дерев’яної архітектури, характерні для неї силюети дахів, форми галєрій, елементи конструкцій. Це і такі ознаки, як затишність, сумірність з масштабом людини, гармонійний зв’язок з природним оточенням. Отож, невипадково, що в представлених архітектурно-образних вирішеннях відсутня помпезність, грандіозність, масштабна надмірність — тобто ефекти, які невластиві й навіть протилежні благородним рисам сільської дерев’яної архітектури, але якими нерідко зловживають сучасні проектанти церков.

Таким чином, метою програми є створення сучасного архітектурного образу української церкви, використовуючи актуальні засоби і принципи формоутворення з одного боку і базуючись на глибинних мотивах української національної архітектури з іншого. Проєкт церкви та музею Андрея Шептицького є конкретним результатом цієї програми. Але кінцевий її успіх, звичайно ж, залежить не лише від творчої продуктивності та якісного рівня проектів. Зокрема, щодо проекту в Прилбичах, то тут попереду — складний етап реалізації в важких економічних, матеріяльних та технічних умовах. Потрібно буде докласти ще чимало зусиль, щоб здійснити будівництво.

Досвід церковного будівництва в Україні за минулі роки показав, яка велика роль тут належить ентузіязмові віруючих, їх готовності до матеріяльного пожертвування, до безоплатної праці на церковних будовах. І це зрозуміло. Адже в важких життєвих умовах, за відсутності перспектив їх покращення, церква залишається для людей єдиним світлим орієнтиром, оплотом віри і духу. Очевидно, на цей фактор значною мірою доводиться розраховувати і в даному випадку. Без сумніву, організаційну допомогу, а також допомогу в забезпеченні будови матеріялами та технікою надасть районна адміністрація. Але напевно, не обійдеться без участі української діяспори, яка вже не раз здійснювала підтримку подібних проектів. На цю допомогу велика надія.

Віриться, що справа спорудження храму імені Андрея Шептицького знайде розуміння в середовищі українських патріотів-християн. В свою чергу земляками великого митрополита буде зроблено все практично можливе, щоб розпочата справа була доведена до успішного завершення.

Олег Боднар

Прилбицькому іконостасу місце у храмі, а не в підсобці крамарів*

Після публікації «Як іконостас з родинного села Митрополита Андрея Шептицького опинився у магазинній підсобці?» («Ратуша», .13 серпня ц.р.) до редакції надійшли відгуки читачів, не байдужих до долі реліквії.

Ірина Гах, художник-реставратор Музею історії релігії:

Про іконостас дерев’яної церкви в селі Прилбичах я збиралася підготувати мистецьку сторінку для телепрограми «Благовість». Та для того, аби ознайомитися із цією пам’яткою, довелося звертатись не до пароха храму в рідному селі Митрополита, не до Львівської митрополії, не до жодного з греко-католицьких манастирів чи реставраційних майстерень, а до… крамниці. Ще однією несподіванкою було те, що іконостас знаходиться навіть не у виставочному залі магазину, а у приміщенні, що призначене для якихось складувань. Завідуюча крамницею люб’язно дозволила оглянути іконостас. Далі було найнеприємніше, що відчуває людина, причетна до реставрації: іконостас «сиплеться». Це професійний термін, який означає, що різка зміна температурного режиму негативно подіяла на живопис. Перед тим, як потрапити до сухого приміщення магазину, ікони тривалий час знаходилися у вологому середовищі. Я звернула на це увагу пані Валентині Михаляк, директора крамниці, на що відповідь була однозначна! «Реставрація цього живопису мені буде коштувати більше, ніж вартує сам іконостас».

Невже це вирок для відомого твору сакрального мистецтва?

Іконостас з села Прилбичі є не тільки мистецькою, але й духовною цінністю для нашої Церкви та народу, є тією тоненькою ниткою, що пов’язує нас з однією з найвизначніших постатей в історії української культури — Митрополитом Андреєм Шептицьким.

Іван Гречко, голова Клюбу греко-католицької інтелігенції:

Тривожну інформацію подала газета «Ратуша». Наразі не знаємо мистецької вартости іконостасу, але в даному випадку не про мистецькі вальори іконопису йдеться. Адже ж Прилбичі — це родинне село Слуги Божого Митрополита Андрея, і все, що пов’язане з його пресвітлою особою, має для нас ареол святости. Про цей іконостас згадує Митрополит у своїх роздумах про ікону. Тож як же мусіла здевальвуватися наша соборна душа, наше християнське сумління, коли національне «сакрум» стає предметом якихось підозрілих гендлярських махінацій. Виявляється, є вже навіть приватний, але засекречений власник іконостасу. Чи приватизаційні процеси в нас зайшли аж так далеко, що вже навіть церковний іконостас можна приватизувати? Нема сумніву в тому, що робиться якась велика і нечиста фінансова афера. І що найголовніше, відбувається це в ювілейний рік Митрополита Андрея. Бо восени цього року ввесь християнський світ буде в урочистій скорботі відзначати 50-річчя Його праведної кончини. У зв’язку з цим можна ставити питання: «А де ж наші церковні власті, де обласні та міські органи культури, на очах яких відкрито творяться такі дива? Та здається, що це буде черговим риторичним питанням, на яке відповіді не одержимо. А, може, на цей раз не буду мати рації. Дай Боже!

Ця священна реліквія повинна знайти своє місце там, де збираються люди на молитву, а не на торги. Може, найкраще було б віддати іконостас під опіку отців-василіян, бо до цього Чину належав великий Митрополит.

Кость Чавага

* Передруковано з «Ратуші» 20 серпня 1994 р.

Як іконостас родинного села Митрополита Андрея опинився у магазинній підсобці?*

«Я був відай дуже малим хлопчиком, коли в нашій старенькій деревляній церкві в Прилбичах, стоячи перед іконостасом, відчував ту якусь непоняту емоцію, що це я нині назвав артистичною емоцією. Пєратичні постати в іконостасі, на мене звернений зір Христа Спасителя і св. Його Матері, та якась містична темрява, в якій світили тільки свічки і їх відблеск на золотих тлах ікон, дим кадила, що взносився до неба разом із звуками пісні, все те разом складалося на якесь вражіння так глибоке, яке ледви чи коли в житті пам’ятаю. А глибоке було вражіння якраз тому, що поза тими зовнішніми проявами відчувало серце якусь таємну глубінь, що наче промінчик, спливав на душу з-поза світа, наче з неба», — так відгукувався про цю реліквію у своїх споминах про предмет музейних збірок Митрополит Андрей Шептицький.

Про трагедію унікальної пам’ятки вперше голосно заговорили й вдарили на сполох чотири роки тому, коли Львівське телебачення показало фільм, присвячений Митрополиту Андрею. Один із авторів документальної стрічки, редактор програми «Благовість» і член організаційного комітету з вшанування 50-ліття від дня смерти Митрополита Андрея Шептицького Оксана Гайова пригадує:

Коли наша знімальна група приїхала в село Прилбичі Яворівського району, була сильна злива. Згаданий іконостас ХVII століття, до якого молилися києво-галицькі митрополити, знайшли в сараї, дах котрого протікав. Розшукали пароха храму, православного отця Ігоря й стали просити, щоби якимсь чином врятувати іконостас. Наприклад, передати на реставрацію чи до Крехівського манастиря. Ні, заявив рішуче священик, це питання може вирішити лише релігійна громада. У Прилбичах дві церковні громади. Православні володіють храмом, де встановлено інший іконостас, тож греко-католики, що мають капличку, просили, аби їм віддати той, що руйнується. Та марно. Відмовили також отцю-студиту Севастьяну та отцю-василіянину Теодозію Янківу, котрі хотіли придбати пам’ятку для своїх манастирів. Відповідали, що іконостасу вже нема. Минулого року під час зйомок фільму «Світильник істини» застали в Прилбичах розібраний сарай. Однак іконостас ХVII століття, весь у павутині, ликами святих до землі й бруду, виявили в іншій прибудові. А оце недавно прилбицький іконостас, який на обліку пам’яток культури і має для нашого народу не тільки мистецьку вартість, раптом з’явився на виставці в магазині культових речей, що під музеєм «Арсенал». Після експозиції він у підсобці. Знаючи спритність осіб, які там крутяться, я боюся за подальшу долю цієї реліквії.

Репортер «Ратуші» навідався до вказаної крамниці й у підсобці побачив іконостас з Прилбичів. Пані Валентина Михаляк, яка є директором Товариства з обмеженою відповідальністю, що торгує кадильницями, хрестами та іншим культовим начинням, пояснила:

З 15 квітня по 1 червня в нашому магазині-салоні проводилася спільно з Історичним музеєм виставка «Церковне мистецтво. Історія і сучасність». Свої експонати запропонували музеї історії релігії та архітектури і побуту. Дирекція Історичного музею зверталася до релігійних громад, щоби ті також представили цікаві зразки церковного мистецтва. Щодо іконостасу з Прилбичів, то є розписка, що його треба віддати власнику.

Хто є власником, ми так і не змогли дізнатися. В кожному разі іконостас ще в Україні, а не десь у закордонні. Загадковий вітчизняний власник безцінного скарбу чомусь не поспішає забирати його з тісної підсобки крамарів.

Кость Чавага

* Передруковано з «Ратуші» 13 серпня 1994 р.

До проблеми іконостасу у церкві у Прилбичах

Згідно з Вашим дорученням від 22.08.94 р, та у зв’язку із зверненням до Вас Голови Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові п. І. Гречка, публікаціями в газеті «Ратуша» п. К. Чаваги управління культури Облвиконкому повідомляє.

У результаті вивчення порушеного питання у Львівському історичному музеї та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Благовіст» встановлено наступне.

У лютому ц.р. дирекції згаданого Музею і Товариства «Благовіст» скерували керівникам релігійних громад области листа (№ 47 від 1.02.94 р.) з пропозицією взяти участь у виставці «Церковне мистецтво. Історія і сучасність», перед якою ставилось завдання популяризації історичної, культурної і мистецької спадщини нашого народу, сприяння створенню сучасними художниками і народними майстрами високохудожніх творів сакрального мистецтва та речей культового призначення.

При цьому дирекція Львівського історичного музею брала на себе гарантію за належні умови зберігання і охорону представлених на виставку речей та повернення власникам по її закінченні.

Дана виставка організувалась згідно з Угодою «Про проведення виставки «Церковне мистецтво. Історія і сучасність» від 4 січня 1994 р. між Львівським історичним музеєм і Товариством є обмеженою відповідальністю «Благовіст».

Усі експонати, в т.ч. й фрагменти (1/8) іконостасу з церкви с. Прилбичі, передавалися для експонування на виставці за довіреностями Львівського історичного музею. Прилбицький іконостас — відповідно за довіреностю № 12 від 10.04 1994 року.

Крім цього, священиком села Прилбичі п. Ігорем Глущаком видано директорові Товариства «Благовіст» п. В. Михаляк довідку від 11.04.94 р. про отримання нею царських врат і шести ікон з переліком їх назв.

Отримані фрагменти іконостасу експонувалися на виставці у цокольному приміщенні Музею-Арсеналу з квітня до її закриття у 20-х числах липня ц.р.

Зважаючи на незадовільний стан збереження іконостасу, організаторами виставки було встановлено скриньку для пожертвувань на його реставрацію. При комісійному відкритті скриньки виявлено 433 тис. крб. і 5 долярів США.

По закінченні роботи виставки фрагменти іконостасу повернено власникові, а священиком п. І. Глущаком видано довідку від 12.07.94 р. про його повернення «в тому стані, в якому був переданий на виставку».

Для вивчення стану збереження Прилбицького іконопису управління культури Облвиконкому було створено незалежну комісію з фахівців, працівників управління та представника обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, яка 5 вересня 1994 р. за участю заступника голови Яворівської районної Ради народніх депутатів п. І. Карпи, головного архітектора району п. Л. Новосілця, голови Прилбицької сільської Ради п. Р. Гевала, завідуючого райвідділом культури п. В.Стадника і старости церковної громади п. П. Грицана ознайомилася з умовами зберігання фрагментів іконостасу та інших речей з розібраної у 1988 році церкви с. Прилбичі — пам’ятки архітектури ХVII ст.

Результати обстеження та пропозиції щодо подальшого використання пам’ятки (передати Національному музею у Львові) відображено в акті комісії від 5 вересня 1994 р.

До сказаного необхідно додати, що церква, в якій зараз утримується іконостас, належить до УПЦ Київського патріярхату. Присутній під час роботи комісії староста релігійної громади п. П. Грицан погодився з пропозицією щодо передачі іконостасу Національному музею. Позиція священика п. І. Глущака через його відсутність не з’ясована.

Члени комісії мали зустріч і з десятником греко-католицької громади села п. М. Павелком. Останній також не мав застережень щодо запропонованого комісією вирішення цього питання.

Голова виконкому Прилбицької сільської Ради п. Р. Гевало запевнив комісію, що в неділю, 11 вересня, він звернеться до прихожан УПЦ та УГКЦ із закликом розв’язати проблему іконостасу шляхом його передачі Музею.

Управління культури інформувало Вас про дальший перебіг даної справи.

Додаток: Акт обстеження, документи історичного музею щодо прийому — передачі іконостасу. Перший заступник начальника П. Зозуляк

Заступникові голови Облвиконкому
п. Ю. Зимі
Голові Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові 
п. І. Гречку

АКТ

обстеження іконостасу с. Прилбичі Яворівського району 5 вересня 1994 року

Комісія в складі: Возницького Б. Г.— директора Львівської картинної галереї, Отковича В. П.— директора Національного Музею у Львові, Вуйцика C. — мистецтвознавця, Зозуляка П. П.— заст. начальника Львівського обласного управління культури, Симчича І. П.— зав. відділом мистецтва Львівського обласного управління культури, Катарана Г. О.— заст. голови ради Львівської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури в присутності заст. голови Яворівської Ради Карпа І. П., головного архітектора Яворівського району Новосілець Л. П., голови Прилбицької сільської Ради Гевало Р. В. та зав. райвідділом культури Стадник В. В. провели обстеження іконостасу з церкви с. Прилбичі.

В результаті обстеження виявлено:

  1. Стара церква, яка була внесена у список пам’яток архітектури і увійшла в каталог «Пам’ятки містобудування і архитектури України» т. З, стор. 233, була розібрана у 1988 році, а на її місці збудована нова дерев’яна церква.
  2. В підсобному приміщенні (шопі) виявлено окремі речі зі старої церкви:

а) Ікона Богородиці на дереві — середина ХVIII ст.

б) Два образи XIX ст. в техніці олеодруку «Христос і диякон Стефан», розп’яття з пристоячими.

в) Вхідні двері старої церкви, оббиті картоном.

  1. На хорах виявлено:

а) Намісна ікона «Ісус Христос в обрамленні» з праделою із зображенням св. Миколая.

б) Намісна ікона Богоматері в обрамленні з праделою із зображенням «Явління Христа Марії Магдалині».

в) Царські врата — ліве крило з двома євангелистами, на завісах прикріплені до конструкції намісної ікони Богоматері.

г) Права сторона розламана вздовж воріт на З частини, п. Переносна ікона, зроблена з старої ікони ХVІІІ ст. «Поклоніння волхвів», на зворотній стороні домальовані ікони Бориса і Гліба, стан – осипи, перемалювання.

ґ) Ікона св. Миколая ХVІІІ ст. (значні осипи).

д) Ікона св. Параскеви П’ятниці — фрагмент вівтаря в обрамленні.

е) Ікона «Розп’яття Христа» — фрагмент вівтаря.

є) Фрагменти іконостасу у виді драперій.

Комісія прийшла до висновку, що для збереження іконостасу, який має не лише мистецьку, але й історично-меморіяльну цінність, як священну реліквію, що належала до церкви, де відправляв Митрополит Андрей Шептицький, необхідно передати цей іконостас Львівському Національному Музею для його грунтовної реставрації з подальшим розміщенням в експозиції, приуроченій 50-річчю від дня праведної кончини Митрополита.

Директор Львівської картинної галереї Б. Возницький

Директор Національного Музею у Львові В. Откович

Мистецтвознавець інституту «Укрзахідпроєктреставрація» В. Вуйцик

Заст. нач. Львівського обласного управління культури П. Зозуляк

Зав. відділом мистецтв Львівського обласного управління культури І. Симчич

Заст. голови Львівської обласної організації Українського Товариства
охорони пам’яток історії та культури Г. Катаран