Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Радіопрограма «Голос мирян»

Слово на святковій зустрічі з нагоди 20-річчя радіопрограми «Голос мирян»

Тому двадцять років, 11 липня 1971 року, на хвилях етеру у Філядельфії і околиці пролунали знаменні слова і мелодія благальної релігійної пісні «Боже, вислухай благання». Цим гимном почала своє існування і передавання радіопрограма філядельфійського відділу Товариства «Патріярхат» «Голос Мирян». Ніхто з управи Товариства, як і з програмового та адміністративного комітетів, які були відповідальні за цю ініціятиву, не думав тоді, що радіопрограма протриває два десятки років і що ми будемо вшановувати її ювілей у такій приємній та багатообіцяючій ситуації, що її тепер переживаємо: маю на увазі проголошення суверенности й самостійности України, вихід з підпілля Української Католицької Церкви та поворот на Україну її теперішнього голови — Блаженнішого Патріярха і кардинала Мирослава-Івана Любачівського. Нераз зроджується у мене спокуслива думка, що радіопрограма «Голос Мирян» якимось чином також причинилась до цього сучасного нам процесу українського народу у його невпинному прямуванні до самостійного державного життя.

Радіопрограма «Голос Мирян» постала в розгарі затяжних змагань за український католицький Патріярхат. Змагання ці досі ще не увінчались повним успіхом. І це також заважило на тому, що радіопрограма проіснувала так довго. Вона й на майбутнє не може перестати діяти — доки не буде осягнена мета, задля якої вона постала. Але за час свого двадцятилітнього існування вона вийшла далеко поза межі церковної і релігійної тематики та ідеї патріярхату і стала важливим звеном у засобах інформації української громади на терені Філядельфії, як і англомовних її слухачів. Вона стала певним громадським чинником, без якого важко собі вже уявити українську філядельфійську громаду. Громада ця не була б такою, як вона тепер є, без радіопрограми «Голос Мирян». Ваша численна присутність, дорогі присутні, на цьому святковому вечорі, як і постійна моральна і матеріяльна піддержка радіопрограми з боку українських підприємців та поодиноких осіб, є цього найкращим доказом, що «Голос Мирян» — це важливий громадський чинник у Філядельфії.

Але хоч якою великою була ідея українського католицького патріярхату, що захоплювала українську людину і наповняла її вірою і завзяттям до праці й змагань, то без конкретних людей, людей посвяти й відданої систематичної праці радіопрограма не проіснувала б двадцять років і не виконала б свого завдання супроти громади: інформувати й виховувати її. Такі люди ввесь час були, а між ними й особливі індивідуальності, без яких ледве чи програма змогла б була проіснувати й без яких вона не була б такою успішною, як вона була і є. Цими особами, як всі прихильники й слухачі радіопрограми знають, є проф. Леонід Рудницький — редактор програми й інж. Юліян Головчак — її директор.

Сьогодні, відмічаючи довголітнє існування й успішну працю радіопрограми «Голос Мирян», ми зійшлися, щоб в особливий спосіб вшанувати також віддану, безкорисну працю для Української Католицької Церкви, для ідеї патріярхату й для громади взагалі вельмишановних проф. Леоніда Рудницького й інж. Юліяна Головчака.

Думаю, що не помилюсь, коли при цій нагоді скажу, що така їхня посвята і жертвеність були можливими завдяки великому вирозумінню і піддержці з боку їхніх шановних дружин — пані проф. Ірини Рудницької і пані Галі Головчак, як і з боку всіх інших членів їхніх родин, які мусіли годитись з тим, що їхні батьки чи інакше їм близькі особи не були завжди з ними через цю громадську працю. Мені відомо також, що проф. Рудницький знаходив ще й особливу піддержку у своєї бл.п. матері пані Юлії Рудницької, а також і у своєї тещі — пані Левін. Наше щире спасибі усім їм за це! Про інших співробітників радіопрограми я не згадуватиму тут, про них згадають керівники програми. Скажу лише, що їх було багато за тих двадцять років, деякі з них уже відійшли із світу цього. Вічна Їм пам’ять! Всі вони також причинились до успіху радіопрограми у свій час — в той чи інший спосіб.

Мушу признатись сьогодні, що мені нераз було жаль моїх близьких приятелів — Леоніда і Юліяна, коли глядів на їхню працю. Були нераз важкі дні й хвилини, особливо коли не було готових матеріялів до чергової авдиції, а час стрімголов летів до хвилини, коли треба було віддати тасьму на радіостанцію або виступати «на живо». Деколи я навіть був готовий погодитись з твердженням колеги Рудницького, що його він висловлював, коли підпадав синдромові зневіри Франкового Мойсея, що це все — моя вина, бо втягнув його, як він каже, у цю патріярхальну «біду» інакше у нього було б направду «щасливе життя». Але обсервуючи його вже понад чверть століття, я стверджую, що він мав справді щасливе життя, завдяки в першу чергу його шановній дружині Ірині. Воно, однак, ніколи не було б таким цікавим, як було за ввесь той час, якби не Патріярхат, якби не радіопрограма «Голос Мирян», якби не радіопрограма «Голос діяспори» та багато інших всякого роду програм і проектів, якби вкінці — не феномен бл.п. Блаженнішого Йосифа Сліпого, що надав зміст життю багатьом із нас.

Співчуваючи нераз Юліянові Головчакові, особливо коли під час літніх місяців він мусів перебирати на себе усі функції радіомовлення «Голосу Мирян», виконуючи одночасно ролю редактора, диктора, радіомеханіка й директора, я подивляв його таланту, зарадності і терпеливості. З приємністю згадуватиму завжди недавно висловлене ним твердження, що завдяки змаганням за український католицький Патріярхат «ми стали багато розумнішими». Хочу надіятись, що між тими «ми» включив він і мене. Хто ж бо з нас не хотів би стати розумнішим?!

У першій радіопередачі «Голосу Мирян» ми визначили були наші завдання і цілі. їх ми старались здійснювати за ввесь час існування радіопрограми. У цьому легко переконатись, прослухавши це наше становище з-перед двадцяти років:

ПРИСУТНІ МАЛИ МОЖЛИВІСТЬ ПРОСЛУХАТИ ПРОГРАМОВЕ СТАНОВИЩЕ РАДІОПРОГРАМИ «ГОЛОС МИРЯН».

Становище це й сьогодні актуальне, і тому патріярхальна програма «Голос Мирян» у Філядельфії мусить і надалі існувати, бодай до часу, коли буде визнаний і потверджений український католицький патріярхат і завершена патріярхальна структура Української Католицької Церкви. Надіємось, однак, що коли здійснена буде основна мета, задля якої постала ця радіопрограма, то всеодно ми святкуватимемо щонайменше її срібний ювілей, що дай нам Боже усім щасливо дочекати!

Радіопрограма «Голос мирян» у Філадельфії відзначила 20-річчя

В суботу, 26 жовтня 1991 p., відбулося в приміщенні парафії св. архистратига Михаїла у Філадельфії заходом відділу Українського Патріярхального Товариства у Філадельфії торжественне відзначення 20-річчя радіопрограми «Голос Мирян». Програму вечора відкрив голова відділу Іван Крих, а нею енергійно й уміло провадив Мирослав Лабунька. У вечорі взяло участь біля сто осіб, а між ними тринадцять представників організацій та двох священиків, о. мітрат Зенон Злочовський і о. крилошанин Ярослав Шуст. В програмі вечора виступали з коротким словом Леонід Рудницький і Мирослав Лабунька. Короткий нарис історії радіопрограми «Голос Мирян» подав її директор Юліян Головчак. Від слухачів із коротким привітом-словом виступив д-р Юрій Рибак, довголітній слухач і постійний критик-дорадник програми.

Під кінець вечора вручено Леонідові Рудницькому і Юліянові Головчакові картину В. Литвина, як також грамоти, що їх графічно оформив Ярема Гриців. На закінчення програми вечора Л. Рудницький і Ю. Головчак сердечно подякували всім присутнім за гарний і зворушливий вечір, а українській громаді міста Філадельфії і околиці за моральну і матеріальну піддержку. Пожертви, зложені з цієї нагоди, будуть подані у наступних передачах.

На цьому місці працівники «Голосу Мирян» бажають висловити свою щиру подяку управі філадельфійського відділу УПТ за зорганізування та успішне переведення цього ювілейного свята. Під час вечора були прочитані привіти від організацій і зібрано на радіопрограму близько $1,000.00. Нижче друкуємо стосовні матеріали до відзначення 20-річчя «Голосу Мирян».

Редакція

УРИВОК СЛОВА НА ВЕЧОРІ «ГОЛОС МИРЯН» — Л. РУДНИЦЬКОГО

Моє слово сьогодні — це про майбутнє радіопрограми «Голос Мирян», але, слухаючи слово нашого директора, який сьогодні виступив тут як свого роду літописець (літописець Юлько, то навіть добре звучить), я зрозумів, що наше майбутнє за нами. Золотий вік радіопрограми «Голос Мирян» минув.

Були це ті бойові роки, змагання за Патріярхат, роки інновації, телефонних розмов в етері, програм на живо, розмов на різні теми, серйозних і жартівливих, між цими останніми були такі, на які реагували навіть члени нашої ієрархії або з погрозами адвокатом, або зі скаргами до моєї дружини, були це часи репортажів з Риму, з Австралії, роки гострої критики церковного і громадського життя, на які не завжди був позитивний відгук від усіх наших слухачів, але були і контроверсійні.

Коли так подумати, що ми не виробляли на цій програмі, то цілком закономірно виринає питання, звідки бралася та енергія і охота до тої, часом нелегкої, інколи невдячної і завжди безплатної праці? Відповідь тут, мабуть, цілком проста: ми були молоді й, як каже Франко, ідеалісти непоправні.

Очевидно для мене, але не очевидно для вас, дорогі слухачі, тим найбільшим ідеалістом і рівночасно тим мотором, що пхає наш пароплав, був і є інж. Юліян Головчак. Мене люди чули і мені приписували все, добре і зле, що я робив. Але без нього не було б мене, бо я тільки писав і читав, а кожний, хто бодай трішки розуміється на радіо, знає, що це тільки одна частина праці. Юліян Головчак виконував муравлину роботу, якої діяпазон дуже широкий: від збирання матеріялів, до бухгальтерства, від технічного оформлення програми до експедиції, від архіварства до фінансів, словом — від редакції до адміністрації.

Тому мені сьогодні дуже приємно, що я маю нагоду публічно сказати йому це у вашій присутності. Та, мабуть, найбільшу його заслугу він поділяє з моєю дружиною, а саме: на протязі тих 20 р. я з ним ніколи серйозно не посварився, а вас запевняю — витримати зі мною без сварки 20 років нелегко — це тільки вміє або богобоязлива жінка, або благородний святець.

Пригляньмося ще трошки до минулого «Голосу Мирян», і може з того проходу в історію вийде якась концепція майбутнього. «Голос Мирян» мав вплив на наше довкілля. Програма до певної міри стала матір’ю інших етерних феноменів. Валентин Мороз сам раз ствердив, що він вчився від нас і згодом зорганізував свою програму. Були й інші, на жаль, деякі цікаві думки та пляни, що родилися у нас, але ніколи не знайшли собі повного вияву у житті.

Маю на увазі заснування української мережі радіопрограм, яку ми запропонували ще у пізніх семидесятих роках, а така мережа п.з. «Юнайтед Юкрейнієн-Американ Радіо» значно піднесла б престиж усіх наших українських радіомовлень, порозкиданих по різних місцях нашого поселення. Але «Голос Мирян» все ж таки породив ГУД, програму, яка вже понад 100 передач передавала на коротких хвилях на українські землі і яка на Україні втішається великою популярністю.

Та не буду тут довго розводитися, бо всі радіокоментарі мусять бути короткі. Я думаю, що минуле «Голосу Мирян» вказує на те, що програма заслуговує на майбутнє, що вона є потрібна українській громаді міста Філядельфії на майбутнє. Філядельфійська громада втратила б щось доволі цінного, якби ми сьогодні перестали її передавати. Але рівночасно програма мусить змінитися, бо міняються часи, і ми, як це казали старі римляни, міняємось із ними. Я надіюся, що знайдуться люди, які зможуть не тільки що продовжувати цю працю, але і теж осягнути нові успіхи, допровадити програму до нового золотого віку.

Ми, з нашої сторони, готові все зробити, щоб у цьому допомогти, і я вірю, що ви, шановні пані й панове, які сюди так численно прибули, теж готові у цьому почині допомогти.

І тому, кінчаючи цей свій коментар, я дякую усім за цей гарний вечір, за ваші добрі теплі слова і за піддержку у минулому і прохаю вас усіх подумати, що робити із цим форумом, який вже 20 років нас усіх інформує, денервує і розважає. Якби сьогодні тут між нами зродився плян на майбутнє «Голосу Мирян», то цей вечір мав би особливу додаткову вартість.

Подумайте, дорогі слухачі, а покищо, як це колись запорожці говорили: «Бувайте здорові і Богові милі».