Різдво Христове

Таким днем, коли небо зі землею зливаються в одно, був, є і залишиться назавжди День Народження, прихід на землю, Спасителя людства, Різдво Ісуса Христа. Цим Днем починаємо різдвяний круг свят і в цей день співаємо радісну хвалу Божу: «Слава на висотах Богові, а на землі мир, між людьми благовоління» (Лука, 2, 14). Який багатий зміст у цих словах, хвала й подяка, мир, якого все прагнемо і любов між людьми, що все є безконечною. Видається, що євангелист Лука найбільш змістово, кольоритно і величаво підкреслює прихід Ісуса Христа на землю. До речі, Христова Церква і її вірні задержали, цей радісний — неохопний дух народження Ісуса Христа євангелиста Луки. Два інші євангелисти, Марко і Матей, тільки спокійно і сухо віднотовують подію народження Ісуса. Євангелист Іван починає свою євангелію народженням Слова, власне тим євангелієм, яке у церкві читається на день Христового Воскресіння: «На початку було Слово і Слово було в Бога…».

Хоч перші три євангелисти: Марко, Матей і Лука, за виїмком Івана, вважаються синоптиками, себто їх Євангелія є подібні до себе, але не зовсім, бо в деяких випадках вони є різні у відміченні й підкресленні ситуацій та подій життя Ісуса Христа. Це вияв багатокольоритності євангелистів, але у якій не відбігають від основних і незаперечних істин.

І так, здавалось би, що наші щорічні святкування Різдва Христового є нічого іншого, як кожноразовим повторенням того ж самого, а насправді так не є. Власне, тут проявляється ось ця, що і у євангелистів, багатокольоритність. Ми кожний раз зустрічаємо Різдво Христове в іншому часі, просторі й обставинах, але незмінною залишається незаперечна істина, радісна істина, Народження Ісуса Христа, яке у короткому часі, бо через рік, відзначатимемо ювілей дві тисячі років з дня Народження Ісуса Христа. Це особливий ювілей, який ми повинні достойно, величаво і гідно відзначити.

В цей День, коли небо зі землею зливаються в одно і співають славу Богові, у душевному спокою й особливій радості, згадуємо у наших молитвах наших найближчих, рідних і близьких, з якими ділили долю нашого життя, тих, які перенеслись у Божі засвіти і немов з ними всіма єднаємось, відчуваючи їх невидиму присутність, як відгомін років і віків. Кажемо: Христос народився, це радісна благовість, яку вже весь український народ на батьківщині й в діяспорі може разом радіти цією подією і колядувати «Бог предвічний народився…». Чи весь український народ на батьківщині відчув цю Божу благодать, яку, на протязі десятків років, перед ним закривав атеїстично-комуністичний режим?

Подумаймо у ці радісні свята Різдва Христового, чи ми подякували Всевишньому за цю Божу благодать, яка зійшла на нас від восьми років? Згадаймо, що за цю благодать — відродження української держави, український народ дорого, дорого платив найкращими своїми синами — нечуваним, в історії людства, голодом у 1932-33 роках, розстріляним відродженням у 1937-38 роках, знищенням української інтелігенції, воїни ОУН-УПА, які згинули в боротьбі, а ті, що оцілили, карались довгі десятиліття по тюрмах і засланнях, воїни Української Дивізії Галичина, які з юнацьким запалом мали бажання здержати червоного окупанта, який безпощадно знищував вільнолюбний український народ. Чи можемо у ці дні не згадати наших Ісповідників Віри Української Католицької і Української Православної Церков, які були знищені й поставлені поза букву закону? Все згадане і тільки згадане, а скільки невідомих, незчисленних жертв, віддав український народ за свободу, за це вільне Слово, про яке св. євангелист Іван говорить — «На початку було Слово…». Господь прийняв мільйони українських жертв, що віддали своє життя за Христову віру, за Батьківщину, за Народ і вислухав наших безустанних молитов та послав нам і іншим народам свободу, волю і незалежність, щоб ми могли, не у підпіллі, по лісах, вертепах, цвинтарях і різних закутках, але свобідно вдома й храмах Божих хвалити Всевишнього на висотах та дякувати за безмежну благодать, якою є свобода віри, слова й свобода думки. Чи збагнули ми ось безмежну Божу благодать?

Подумаймо над тим у ці радісні дні різдвяних свят, підсумуймо пройдене, тоді напевно краще оцінимо «погане», а може вже й не так дуже погане сучасне і водночас побачимо, якщо не ясну, то хоч яснішу візію нашого майбутнього. Не пробуймо жити минулим. Минуле хай залишиться нашою проекцією сучасного й майбутнього, а в цьому нас найбільше запевняє ось цей День, коли небо зі землею зливаються в одно.

Ось цей, Новонароджений, для якого не було затишного місця серед народу, а знайшов його серед пустелі, у вертепі серед пастушків. Хіба ж Творець неба і землі та всього того, що власними очима бачимо, а ще більше не бачимо, не міг знайти чогось іншого, величавого?! В цьому ми не можемо сумніватись! Всевишній Господь послав свого Сина, щоб він був доступний для всіх, багатих і бідних, показав нам туземний шлях, який пройшов Син Божий, як Людина-Бог з усіма людськими прикметами — страху, скривання, знущання, слави, мук і розп’яття та невинну смерть, якою побідив, зберігши для нас життя вічне. Тому цей радісний День Різдва Христового є днем нашої молитви, нашої подяки, нашої призадуми, днем нашої свідомости туземного життя.

М. Г.

Всечеснішим Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям та Вірним Помісної Української Католицької Церкви

Мир у Господі і Наше Архиєрейське Благословення!

«Нехай ликує та іграє всяке сотворіння,
бо Христос прийшов його обновити».
(З різдвяної Літургії)

Христос Рождається!

Дорогі у Христі Браття і Сестри!

Народження Божого Сина, як людини, наповнює все людство безмежною радістю і втіхою, що її так велемовно висловлюють християнські народи у своїх різдвяних піснях-колядах, бо Христос Бог, стаючись людиною, перетворив своїм божеством людське у божественне, земське у небесне, нещасливе у щасливе. Одягнувшись у людину, Христос Бог «посадив людську природу у Сіоні на троні», як висловлюється одна старинна українська колядка, а ми зодягнулись в Нього Його хрещенням. (Гал. 3,27).

Цю щасливу дійсність і ми, українці, оспівуємо і переживаємо кожного року в різдвяний час, колядуючи та відновляючи рік-річно наші різдвяні звичаї у церквах, по домах та в суспільнім житті.

Радість і втіха — плід любови

Джерело християнської радости і втіхи — це любов Бога і ближнього; любов, яку нам приніс на землю Христос Бог. Як без вогню немає тепла, так без любови немає у людини правдивої радости, веселости, вдоволення. Сам Христос говорить про себе, що своїм народженям, як людина, Він приніс на землю божественний вогонь любови і тільки бажає того, «щоб він уже розгорівся» (Лука 12, 49).

Великим апостолом християнської любови є улюблений ученик Ісуса Христа — святий євангелист Йоан. Ціле його євангеліє та його три послання є просякнуті словами про любов до Бога і до ближнього, згідно з прикладом і навчанням божественного Спасителя. Саме того найбільше потребує сучасний світ — любови Бога і ближнього. Сучасний світ прогресу, техніки, добробуту і життєвих вигод, втратив любов, створив самолюбство, а разом з любов’ю сучасна людина втратила радість, веселість, вдоволення, бо це плоди любови.

Цей брак любови серед людей бачать в останніх десятиліттях Христові Намісники на землі і тому стали новітніми апостолами християнської любови, наслідуючи святого Йоана Богослова та святого апостола Павла. Папа Іван XXIII вибрав собі ім’я апостола любови, щоб загріти холодний світ техніки теплотою Христового слова. Подібно папа Павло VІ, вибираючи собі ім’я апостола народів Св. Павла, старався постійно своїм трудолюбивим життям і словом впливати, щоб Христова Церква перетворила сучасну цивілізацію техніки і земських інтересів захланности, самолюбства, несправедливости та ненависти, у «цивілізацію любови», як назвав її той Папа.

Відтак наслідники папів Івана XXIII і Павла VІ вибрали собі, вступаючи на Римський престіл, імена обох апостолів любови разом: Іван-Павла, щоб таким вибором зазначити, що й вони бажають продовжувати серед народів будову «цивілізації любови», суспільства любови.

Наша обнова — в любові

Український нарід уже від віків зазнає великих несправедливостей, кривд, нещасть від своїх недругів. Не бракує серед нас таких, які добачають вихід з такого становища у ненависті до тих, що нас кривдять. Однак, плекання ненависти до ворога, замість принести українському народові оборону й силу, заразило нас самих ненавистю брат до брата до тої міри, що серед самих українців витворилися ворожнечі у громадському, національному, а навіть у церковному житті. Допускаючи до наших сердець ненависть, ми самі стали собі ворогами, самі завдаємо собі кривди, самі нищимо себе нашими руками, бо куди вдирається ненависть, там вигасає — никне зовсім любов.

Одинокий вихід з такого сумного положення — це загальна обнова у Христовій любові, до якої безнастанно взиває нас Христос Бог через свою Церкву. Христос не тільки проповідує любов, Він дає її своїм учням як дар Святого Духа. Тільки в Христовій любові, яка не виключає навіть ворога, народи стають сильні, бо самий Христос Бог є їхньою «кріпостю, твердинею і прибіжищем», як промовляють священики на св. Літургії, цілуючи святі дари та вівтар і себе взаємно — символ — знак Христа Бога посеред нас.

Через любов до єдности

Крім особистої радости, веселости і здорового вдоволення життя, любов дає нам бажання загальної єдности і братерства, якого так дуже потребує український нарід. Ми постійно благаємо Бога: «Боже, нам єдність подай». Однак пам’ятаймо, що єдиний шлях до єдности веде через любов. Без любови немає єдности в родинному житті, немає її у громадському, національному, а навіть у церковному.

Без глибокої християнської любови, яка є плодом Святого Духа, все церковне життя обмежується до зовнішніх релігійних практик, до зберігання обрядових приписів, до культу. У церковних спільнотах, де є тільки зовнішнє релігійне життя, а не любов Бога і ближнього, там немає Бога, бо Бог — це любов, як учить нас апостол любови, святий євангелист Йоан. Бог хоче милости, а не зовнішньої жертви (Ос. 6, 6).

Заклик до обнови у християнській любові

Цьогорічні різдвяні святкування, Дорогі в Христі Браття і Сестри, нехай будуть для нас усіх, пастирів, священиків, ченців і вірних, великою нагодою до застанови, що серед наших приготувань до вже близьких святкувань тисячоліття української помісної Києво-Галицької Церкви, через наше охрещення за князя Володимира, найголовнішою справою наших приготувань є наше об’єднання в християнській любові. До того кличе нас Святий Дух, який вселився у наших серцях у св. Тайні Хрещення і Миропомазання. Ми ж є храмами Святого Духа і маємо бути носіями Божої любови.

Однак, щоб дати місце любові в наших серцях, треба нам відректися самолюбства з усіма його шкідливими наслідками. Треба нам навернутися до євангелії Христа Бога і Йому отворити наші серця, щоб Він їх зогрів і запалив своєю любов’ю. Таке навернення до Христа і до його любови принесе кожному з нас, усім нашим церковним спільнотам, усьому українському народові багаті плоди Святого Духа, що їх вичисляє апостол Павло у своєму посланні до Галатів: «любов, радість, мир, терпеливість, доброта, милосердя, вірність, лагідність, здержливість» (Гал. 5, 22).

Ювілейний рік — роком об’єднання

1983-ій рік,у якому завершується 1950 років від спасительної смерти і воскресення Господа нашого Ісуса Христа, проголосив Римський архиєрей надзвичайним Святим Роком. Цей ювілейний Святий Рік Христового спасення людства має спонукати християнський світ до об’єднання в любові довкруги Христа-Спасителя. Хай буде це ще одною спонукою також для нашого українського об’єднання в християнській любові.

Нагадується попередній, 1933-ій, надзвичайний Святий Рік, у 1900-ті роковини Христового спасення та цей велетенський релігійний підйом, який викликав він серед українського населення західньої України, зокрема серед української галицької молоді. Здвиг молоді 1933-го року під кличем «Українська Молодь Христові», що зібрав у Львові нашу молодь з усіх закутків Галичини, був такою могутньою маніфестацією українського об’єднання довкруги Христа та його Церкви, якої, мабуть, ще ніколи в історії не бачив княжий город Льва. Той релігійний здвиг української молоді став для неї могутнім духовним приготуванням до грізних років Другої світової війни.

Тепер півстоліття, два покоління, пізніше, хай цей новий надзвичайний ювілейний рік хреста і воскресення знов поведе всіх українців, а зокрема теперішнє нове покоління нашої молоді до об’єднання довкруги Христової любови. Хай тепер, п’ять років перед 1000-літнім ювілеєм помісної Києво-Галицької Церкви, ювілейний Святий Рік згуртує всі українські духовні сили довкруги Христової Церкви і приготує всіх українців, а зокрема українську молодь, на гідну зустріч грядучого другого християнського тисячоліття України.

Молодь — надія об’єднання в любові

Цим нашим різдвяним закликом до християнської загальної обнови в любові звертаємося в окремий спосіб до нашого молодого покоління, перед яким відкривається повнота життя. Наше молоде покоління дивиться радше в своє минуле, його переживає, у ньому знаходить себе та часто в ньому й замикається. Натомість молоде покоління бачить дорогу перед собою і хоче бути творцем чогось нового, чогось великого, гарного, хоче бути творцем щасливого життя для себе і для дальших майбутніх поколінь.

Пам’ятай, Дорога наша Молоде, що тільки з Христом Богом можна здійснити ці великі ідеали, бо саме тому Бог став людиною і постійно перебуває посеред нас, людей, у своїй Церкві, щоб усе в собі обновити, щоб усіх в Бозі ощасливити, «щоб ми могли одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4,24).

Дорога наша Молоде, шукай все більше Христа Бога у своїй рідній Церкві. Віддайся з довір’ям Христовій любові в Христовій Церкві, а Христос Бог усіх ущасливить. Вглиблюйся в щасливі початки християнства Києво-Галицької Руси-України, щоб відновити її серед нашого народу по тисячі роках її історії. Ми, пастирі помісної Української Церкви, з великим довір’ям і надією дивимось на наше молоде покоління, вбачаючи в ньому носіїв обнови Києво-Галицької помісної Церкви та об’єднання довкруги тої Церкви всього українського народу в дусі київського християнства світлих часів духовного народження за св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Об’єднання у спільній молитві

Передумовою об’єднання в Христі та Його Церкві є спільна молитва. Казав Господь: «Де двох або трьох збереться в ім’я моє, там я посеред вас» (Мат. 18, 20). З одного боку молитва пастирів за свої церковні спільноти в єпархії, а з другого боку молитва священиків разом з вірними за свого пастиря, поминання його в ектеніях та в інших літургічних молитвах. Так у взаємній молитві об’єднується церковна спільнота єпархії. У свою чергу всі епархіяльні спільноти єднаються в літургічних молитвах з головами своїх помісних Церков в органічні помісні цілості. Вкінці всі помісні Церкви світу єднаються молитвою на богослуженнях з пастирем пастирів, Римським архиєреєм, наслідником апостола Петра, у цілість одної, святої, соборної і апостольської Церкви — одного Містичного Христового Тіла.

Беручи участь у богослуженнях та в літургічних молитвах, ми всі, хоч розсіяні по цілій земній кулі, відчуваємо єдність нашої Церкви і єдність нашого народу, єдність, якої так дуже потребуємо і так сильно прагнемо. У Церкві сам Христос Бог об’єднює нас любов’ю, а об’єднані в Христі зможемо побороти всі наші труднощі, бо сам Христос Бог буде нашою силою.

Об’єднання любови у цьогорічнім Синоді

У цьогорічний різдвяний час поручаємо Вам, Дорогі в Христі Брати і Сестри, особливо молитись за всіх нас — пастирів помісної Української Католицької Церкви, які приготовляються до наступного Синоду, що за Божою благодаттю відбудеться на початку 1983-го року. Синодальне правління нашою помісною Церквою під проводом її Первоєрарха — це один з найбільших сучасних осягів нашої Церкви для її тривкого об’єднання і закріплення в одну помісну церковну цілість.

Моліться наполегливо до Дитяти Ісуса та до його Пресвятої Матері, щоб Святий Дух просвічував і провадив пастирів Української Католицької Церкви дорогою обнови в дусі II Ватиканського Собору, до її об’єднання в дусі євангельської любови та до відзискання свободи для нашої Церкви на рідних землях України; щоб ми, обновлені та об’єднані в любові, з радістю в душах і в серцях могли святкувати вже близький ювілей тисячоліття нашого народження в Христі.

З нагоди Христового Різдва і Нового Року Божого 1983-го складаємо всім Вам, священикам, ченцям та вірним нашої помісної Української Католицької Церкви на рідних землях України, у країнах вільного світу та на засланнях і в тюрмах, наші сердечні побажання, благаючи Вифлеємське Дитя та Його Пресвяту Матір, щоб вони подали нам усім любов, єдність, мир і радість Христового Різдва. «Мир Братам і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа» (Еф. 6, 23-24).

Благословення Господнє на Вас!

Христос Раждається!

+ ЙОСИФ Патріярх і Кардинал
та Ієрархія Помісної Української Католицької Церкви

Різдво Христове 1982-83