Різдво

З Свят Вечером, що є напередодні Різдва Христового, починається радісний круг різдвяних свят, у який входять: Господні й Богородичні свята, а також включає свята святих. Тут можна назвати св. Йосифа обручника, св. Степана, св. Івана Хрестителя й інші. Це своєрідне згущення свят, яке можна назвати своєрідною церковною симфонією свят, які схоплюють сутність Христового народження. Цей уклад свят належить Отцям Христової Церкви, на яких впливав Святий Дух. Коли ми хоч трохи глибше застановимося над радісним кругом різдвяних свят, то ми побачимо та відчуємо багато повчальний і глибокий зміст Христової Церкви. Це ж, без найменшого сумніву, тверді основи Христової Церкви. Незважаючи на різні бурі, що утворювались проти Церкви, як людської і Божої установи, Вона — Церква — вдержалась і скоро відзначатиме дві тисячі років свого існування.

Цей радісний початок — народження Спасителя людства, Ісуса Христа, ставить перед нами питання, чи справді він був такий радісний? Хоч знаємо, що в цей день небо зливалось з землею і всі співали — «Слава вовишних і мир на землі». Як нас Церква навчає, що з радістю народження зразу народжувалась і тривога за життя Новонародженого. У людській пам’яті залишилась домінуючою радість, яка немає своїх меж. Це зовсім нормально й зрозуміло, бо ж людина склонна жити радістю, не звертаючи уваги на тривогу чи тривоги. Тому в тіні тієї безмежної радости ховалась тривога, яка заставила Матір Божу й св. Йосифа шукати безпечного місця для Месії — Спасителя людства, зберегти життя Новонародженого. Це зовсім нормальний і закономірний процес людського підходу, який нам може видаватись дивним і незрозумілим. Це нічого більше, як Вифлиємська різдвяна містерія.

Пробуймо вдуматись у цю Вифлиємську різдвяну містерію! Ісус Христос, Месія, Спаситель людства, прихід на світ Якого предсказували пророки. Для Його народження не знайшлося звичайного й пристойного місця. Ісус народився на відлюдді, у пустині, у бідній стаєнці, яку освічувало небесне сяйво. На жаль і це далеке відлюддя прийшлось дуже скоро покидати, щоб не попасти під нищівну руку кровожадного й жорстокого Ірода.

Поруч з тим насувається думка, а як ми, всі разом і кожний зокрема, сьогодні приймаємо Новонародженого? Чи маємо для Новонародженого місце у нашій хаті, наших серцях? Він, Ісус Христос, прийшов з небес до нас…

Згадаймо, не легкий це був шлях для Новонародженого, Матері Божої й св. Йосифа. Скільки в тому життєвої дійсности і досвіду.

У час народження Ісуса не існували сучасні середники комунікації, але світ скоро узнав місце Новонародженого — Вефлеєм. Цей День народження Ісуса, з того часу по сьогодні, знають не тільки християни і кожного року, майже весь світ, відзначає Різдво Христове. Немає іншої подібної події, яку так охопно відзначало людство. Для відзначення цього Дня, Христового Народження, по різному приготовляються, далеко наперід, до самого свята, Христова Церква приготовляється постом — Пилипівкою, щоб гідно відсвяткувати Різдво Христове. Комерційний світ також допасовується до звеличення події народження Ісуса. У цьому може, і напевно є, комерційні мотиви, але волі чи поневолі мусять підкреслювати суть Новонародженого Ісуса.

У цей радісний круг різдвяних свят, починаючи Святим Вечером, лунають невмірущі мельодії коляд, які нас все переносять у інший світ, світ призадуми, у минуле, у світ радости і душевного спокою. У чудових словах коляд схоплена глибока суть містерії Різдва Христового. Ці чарівні мельодії коляд, які звучать, як безмежні Господні симфонії мають особливий вплив на наше душевне сприймання неохопного божества.

Не тільки нам так здається, але так в дійсності є, що ми кожний раз, у час Різдва Христового переживаємо цей день по іншому, по новому, постає своєрідне перевтілення. В цей час, день, хвилину, Різдва Христового, пробуємо, хоч на мить забути наші щоденні будні, клопоти, болі й труднощі та перенестись у безжурний світ, світ Божої вічности. І так, переносимось у світ безмежної радости.

І в цю хвилину згадаймо і з’єднаймось з тими, що відійшли від нас, а також єднаймось зі всіма нашими братами і сестрами, що не могли, з різних причин, засісти до спільного столу й спільно спожити святу трапезу. У ці святкові дні Різдва Христового не забудьмо занести наші щирі молитви до Новонародженого Ісуса Христа за те, що послав своє благословення українському народові, у висліді якого народилась вільна, незалежна, соборна, суверенна українська держава. Подякуймо й за те, що український народ може тепер вільно славити Новонародженого Ісуса Христа. Це особлива, але ще не оцінена, Господня благодать, якою нагородив наш народ Всевишній Господь. Радіймо, що сьогодні весь український народ може співати Слава вовишніх Богу… і величати Новонародженого словами: Бог предвічний народився… Ой видів Бог, видів Творець, що весь люд погибає… Радіймо і веселімся, що наші Церкви знову народились і співають разом з всією Христовою Церквою «Тиха Ніч, свята Ніч…».

М. Г.

Ось ці глибокі слова неперевершеної німецької колядки, яку співає весь християнський світ, і ціла низка наших чудових колядок та невмирущий «Щедрик», переносять нас у світ безжурної краси, безмежного спокою, неперевершеної радости й щирої любови та безконечної надії у перемогу світла над темрявою і правди над світом сатани. Це, ця Свята і Тиха Ніч, в яку прийшов на землю Спаситель людства Ісус Христос. Це, ця Свята і Тиха Ніч, коли Небеса зливаються в одне з Землею і радісно співають Господні псальми — Слава вовишніх Богу й мир на землі. Пригадаймо і вдумаймось у ці багатозмістовні чарівні українські колядки, що кожного року, у час рокових радісних свят Різдва Христового, наново оживають і чарівно гомонять безконечними симфоніями, у яких відчувається це багатовікове нескінчене нашарування — утвердження Новонародженого. Це безконечне духовне багатство людського й Божого, якому немає границь.

Ось скоро, скоро ми переступимо поріг у третє тисячоліття народження Ісуса Христа. Згадаймо, що дві тисячі років тому, для Сина Божого не знайшлось привітної хатини-місця, тільки віддалений, від людських осель, вертеп, де народився Син Божий, щоб бути доступним усім, від пастушків починаючи. Христос будував своє царство — Церкву на рибалках, які вказували шлях до вічного царства, Христового Царства, що приготовив його для нас у небесах. Подивімся, як катакомби і переслідування Христової Церкви залишились, як спогад, історія минулого, а в слід за тим виросли архитектурні шедеври Божі храми, що своїми шпилями пнуться у небесні простори, чи простягають небесний небозвід і своєю безмежною гармонійною красою прекрасних безконечних ліній наповняють радість наших душ. Все це є ті радощі від Новонародженного Ісуса Христа, що приніс нам зміст нашого життя — Любов, якій немає ні початку, ні кінця.

Подумаймо, а скільки було таких, які бажали нам це все відібрати, заперечити, як неіснуюче, знищували і випалювали сліди Христа й здавалось, що ось, ось і сатана переможе. Немає сили, щоб могла побороти, перемогти й знищити Любов — Ісуса Христа, бо ж Христос, це ж Любов.

Погляньмо на колишній Радянський Союз, комуністичну ячейку в Кремлі, яка знищувала Христову Церкву і заперечувала Христа. Здавалось, що немає сили, яка могла побороти більшовицьку тюрму народів. Без бомб, танків, ядерної зброї і без революції Радянський Союз зник, як миляна банька. Це ж Боже Провидіння. Це був Божий, а не людський плян. Господь вислухав наших довголітніх щирих молитов, прийняв гори трупів і ріки крови відданих і вірних Христовій Церкві дочок і за це нагородив нас вінцем свободи й незалежности української держави, щоб український народ міг знову співати вільно славу Йому Всевишньому на Небесах та Пречистій Діві Марії, що є Покровителькою українського народу.

Новонароджений Ісус, як тоді, так і сьогодні є доступний для всіх бідних і багатих, славних і менше славних, розумних і менше розумних і так без кінця. Прийдім і поклонімся Новонародженому, бо Христос, це дорога нашого вічного життя. Може бути дивно й незрозуміло, що ми ще сьогодні після п’ять річної української незалежности покланяємось комуністичному кумирові — жовтневій революції, яка була запереченням Христа, яка забрала необчислимі мільйони людських, нічим невинних, життів. Жовтнева революція безбожницького комунізму, це ганьба двадцятого століття, яка звела людину до гвинтика. Вже час прийняти до кожної української хати Новонародженого Ісуса Христа, Який приносить нам радість, а не смуток, любов, а не ненависть, світло, а не темряву і вічне життя, а не тюрми і тортури. Пригадаймо собі слова колядки «…прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь і утішився…».

Привітаймо й славім Новонародженого Ісуса Христа, Єдиного й неподільного, Вседержителя неба й Землі. Привітаймо Новонародженого у свята Різдва Христового, як колись пастушки. Не забуваймо, що Ісус наш Спаситель.

Радіймо, що ми вже у п’яте можемо разом святкувати з українським народом на батьківщині, співати «Слава Богу заспіваймо…».

Радіймо, веселімся Новонародженим і дякуймо Всевишньому Триєдиному Господу Богу за те, що вже чи мало Савлів, які ще вчора переслідували нашу Українську Церкву, переслідували Христа, а сьогодні стали справжніми Павлами — оборонцями Христової Церкви, українського народу й української держави. Але, на жаль, ще чи мало залишилось Савлами. Молімось у ці радісні дні Різдва Христового, щоб Всевишній Господь допоміг існуючим Савлам відкрити очі, щоб вони побачили святу правду, а правда напевно визволить їх. Щоб вони відчули, що вони не є гвинтиками, але повноцінними людьми, для яких залишилась відкритою дорога до їх спасіння. І так у затишку Святої Ночі згадаймо і помолімось за всіх з великою любов’ю і вірою у Христа Господа, щоб наступний 1997 рік був кращим для українського народу й української держави.

М. Г.

В різдвяні хвилини, чутливі, містичні,
У чарі перлинносріблистих зірок,
Що ніжно блищать ув інистім намисті,
Звивається в серці яскравий вінок.

Сплітаються думи, рясні, голубливі,
Знімається в небо проміння надій,
Цвіте, немов в казці, розквітлій, манливій,
Містерія дива з веселкою мрій…

Далеких, барвистих, незаймано чистих,
І тих, що тепер зеленіють, як гай.
В зимі сніговійній не мерз урочистий
Надхненного духа квітучий розмай…

В містерії Божій дух волю плекає
Палити отруту ворожих ідей,
Як Слово відвічне, Бог в плоті, навчає:
Боротись за правду і гідність людей.

У Божому царстві не гинуть ділянки
Його пляномір’я для тих, що живуть:
Народжену правду на чистім світанку
Не спалить жар сонця, і шквали не вб’ють.

Її обігові струмки силотворчі
Охоплять священні поля боротьби.
Вона проб’є пітьму ворожої ночі
Рожевим світанком нової доби.

Немає іншого свята в році, яке б з такою радістю, надією і спокоєм відмічувано, як народження Ісуса Христа — Різдво Христове. Це така невизначена велич і неохопна сила, що полонить увесь світ, а серед них чимало навіть невіруючих. На перший погляд може декому видаватись, що це вже рутина, повторювання, звичка, а також іноді комерція, але воно не так. Власне, тут проявляється сила, що без примусу і без насильства підпорядковує і заставляє підкреслювати Різдво Христове, ось цю незаперечну істину, яку апостол Павло схоплює такими словами: «Щоб землю й небо в одно злучити Христос родився, славіте!..» Це чудове схоплення, в якому є глибокий зміст ось цієї істини, що її незабаром будемо святкувати дві тисячі років.

І ось знову, знову й знову блискавкою проминув рік, немов камінь упав у воду, але залишив записані скрижалі, які в проміжку цього короткого часу карбувала людська рука. Однаково нотовано радісні й сумні події, піднесення й розчарування — упадок все це з людського буття в різних формах і розмірах. І знову перед нами радісні свята Різдва Христового. Так на схилі відходячого і на порозі нового народження доводиться зробити підсумки записаних скрижалів року, щоб зустрінути день Різдва Христового з надією кращого завтра.

Бо ж Христос щорічно народжується, як символ добра, світла, правди, оновлення і символ перемоги, В наших передсвяточних, настроєвих роздумах робимо підсумок пройденого. Це стається в період часу, коли відбувається від віків нескінченна містерія: «Щоб землю й небо в одне злучити…», щоб зблизити людину з Богом через народження Богочоловіка — Ісуса Христа, який з своїм народженням відкрив небо і получив його з землею.

Цей період часу — радісних свят Різдва Христового, Нового Року, Водохрещення — Богоявлення, а також нашого національного свята 22 січня, що є святом нашого національного народження — ставання, святом єдности й соборности, які з одної сторони діють на нас заспокоюючо й радісно, а з другої — нам пригадують про наш обов’язок супроти нашої Церкви й народу.

Це згущення наших свят може здаватись своєрідним перенасиченням і автоматичним повторенням, бо ми їх рік-у-рік святкуємо. Ця повторність є тільки часова, тобто кожного року цей самий день, але змістово ця повторність є неповторною і кожноразово ця часова повторність кидає все відмінну, нову перспективу в майбутнє. Без найменшого сумніву вони, ці свята, нам пригадують істину, незаперечну істину, що здійснилась у Вифлеємі.

До цієї невідгаданої містерії народження Ісуса Христа окремо приготовляємось, щоб якнайбільше велично і святочно його зустрінути. Підготовляємось паралельно під двома аспектами: релігійно-духовним, до чого нас приготовляє Церква, і зовнішньо-обрядовим, щоб ми могли їх відчути у фізичному розумінні. Прагнемо, щоб цей Свят-Вечір, а разом всі дні свят зробити відмінними, іншими й неповторними від всіх інших перед ними й після них. Вже в самі дні свят наше відчуття чомусь інше, наше серце немов перестає битись нормально, немає напнятого напруження і пульс б’ється спокійніше.

Властиво, ця повторна неповторність — народження Богочоловіка — малого дитяти Ісуса, нас переносить у інший світ, світ наших душевних роздумів. І ми в душевному спокої заглядаємо у всі кутки нашого минулого. Лучимося, і хоч на хвилину взносимося у всесвітні простори, щоб прийти з радісною благовістю до наших рідних, близьких і знайомих по той і цей бік залізної занавіси. Згадуємо тих, що за віру, за свій нарід опинились в ізоляції ізоляцій, що в КДБівських застінках невинно тяжко караються, починаючи від відомих нам: Чорноволів, Руденків, Лук’яненків, Романюків, Бердників, Калинців, Терелів і кінчаючи лавами невідомих борців й мучеників за віру. На крилах думок несемо їм Божу благовість:

Нова радість стала…

Ось цю коляду ми все, кожного року співаємо-колядуємо, і кожного разу вона для нас має інше, відмінне, все нове й неповторне звучання. І знову ж, немов на крилах мельодії, летимо у припорошену і безжурну молодість, згадуємо, як ми у зимну ніч снігом бродили від хати до хати, сповіщаючи словами коляди: Бог Предвічний народився… Прийшов цей Предвічний Господь, щоб небо відкрити для нас, а за наше спасіння життя своє віддати. Щоб нас зблизити до Бога Творця, що Йому немає початку, немає кінця. Він безконечний у безконечності, у просторі й часі. Він прийшов до нас у бідній стаєнці, щоб бути досяжним усім: пастухам, багатим, бідним і покривдженим, щоб зогріти всіх теплом своєї любови. Це — Божа універсальність унікальної неперевершености.

Несучи цю радісну благовість — Христос народився, ми вітали родини словами коляди: Добрий вечір тобі, пане-господарю… Чи могло бути щось приємнішого, як ще і ще раз переживати ці хвилини безмежної радости, радости, якій не було кінця. Тоді ми не відчували морозу, для нас не було перешкод. Хто може сказати, що звучання коляд тоді було таке, як сьогодні? Звичайно, що ні! Інше було не тільки звучання, але й їх змістова уява і відмінне розуміння. Власне, в цьому і криється ця щорічна неповторність Христового народження. Наші святкування — це своєрідна пригадка, це обнова, яка дає нам силу віри, народжує візію про те, що в щоденному житті забувається про вічне — потойбічне життя, а дорогою до нього є новонароджений Ісус.

І так кожний раз ми зустрічаємо Різдво Христове з новими, відмінними, але завжди радісними, спокійними й милими почуваннями. В тому ж самому аспекті пригадки, що було і до чого нам дальше стреміти слід розглядати і відзначати наше національне свято — 22 січня. Ця ідея нашого 22 січня повинна бути все жива, творча й діюча, бо це наше вужче, національне Різдво. І в сутінку різдвяної ночі постараймось всі разом з’єднатись в одну велику й нерозривну родину і поздоровім себе нашим традиційним привітом:

Христос рождається — Славіте Його.