Роман Смик

21 вересня 1997 року в приміщенні Львівської Богословської Академії відкрився і був посвячений владиками з Синоду Єпископів УГКІІ. шо завершив в цей день свою роботу у Львові, музей Патріярха УГКИ Йосифа Кардинала Сліпого.

Задум створення такого музею визрів при проведенні в серпні 1992 року під час перезахоронення тлінних останків Йосифа Сліпого з Риму до Львова виставки філателістичних видань, присвоєних Патріярху, зібраних протягом 30 років колекціонером з релігійної філателії доктором медицини зі США Романом Смиком.

Експозиція д-ра Романа Смика, доповнена філателістичними матеріялами львівського філателіста Романа Бишкевича, а також фотодокументами, експонувалась на 16-ти виставках в різних містах України і в її столиці Києві

Стараннями і коштами д-ра Р Смика з доброї волі ректорату Львівської Богословської Академії відкрито першу чергу музею. Проект інтер’єру музею, дизайн музейних меблів, розміщення і монтаж експонатів виконав Р. Бишкевич. На стендах музею поштові марки, конверти і спецпогашення. присвячені Йосифу Сліпому з часів його подорожей в місця проживання української діяспори в 1963-1984 роках, поштова марка, конверти і спеціяльні поштові пам’ятні штемплі, випущені поштою України в 1992-1994 роках, документальні фотографії з похорону в Римі, фотографії з філателістичних виставок, афіші з філвиставок цієї експозиції в містах України.

Організатори музею сподіваються, що на базі багатого філателістичного матеріялу сформуються і інші експонати, пов’язані з життям і діяльністю Йосифа Сліпого. Збагатити музей справа всього загалу патріотів.

Передруковано з офіційного філателістичного журнала львівського обласного товариства ім. академіка Агатангела Кримського у Львові.

Слід дати належне д-рові Романові Смику, як також його покійній дружині Лідії, які майже самотужки відмічували, підкреслювали й підсумовували життєво-творчий шлях св.п. Патріярха Йосифа. Вони це робили філателістичними виданнями, пропам’ятними карточками і стрічками та окремими виданнями, у яких все підкреслювалось, якісь окремі події життя і творчости Патріярха Йосифа та нашої страждаючої Церкви.

У цих філателістичних марках, пропам’ятних стрічках та виданнях відображена історія нашої Церкви. Це надзвичайно цінний документальний матеріял для майбутнього дослідника — історика Української Католицької Церкви. Без сумніву, це вимагало чимало зусиль та великого вкладу праці, а крім цього багато фінансового вкладу, чого ніколи не жаліли д-р Роман Смик зі своєю дружиною Лідою, за що їм належить особливе признання і подяка. Це повинні в першу чергу виявити церковні чинники УКЦеркви.

До речі, д-р Р. Смик, який на полі філателії й пропам’ятних видань має чималі надбання, він також зібрав й інші, цього змісту, українські видання у цілому світі. Це дає нам можливість бачити майже повний перегляд. Роман Смик на цьому не поставив крапки, він старається все це закріпити на Україні. Ось його заходами відбулась у Львові виставка ним зібраних документів, яку спонзорували Львівська Крайова Організація Українського Філателістичного Товариства ім. академіка А. Кримського і Обласна Наукова Бібліотека.

Ця виставка була тісно пов’язана з унікальною, історичного значення, подією перепохоронення св.п. Патріярха Йосифа. При цьому Р. Смик поробив усі потрібні заходи, щоб ці зібрані документи й матеріяли залишились в Україні і щоб створити для тієї особливої цілі окремий музей. Ця справа ще не визріла, і треба часу, щоб дехто зрозумів і відчув важливу потребу такого музею. Незалежно від нього Р. Смик зробив відповідне домовлення з директором Музею Релігії у Львові Володимиром Гаюком, де будуть зберігатися всі ці зібрані музейні твори. Основну угоду друкуємо поруч. Слід підкреслити, що передано Музеєві Релігії у Львові 43 таблиці філателістичних видань, 11 таблиць різних стрічок, що з’явились у різних місцевостях української діяспори, 4 габльотки жетонів і медалів Патріярхального Товариства і 125 чисел журналів «Патріярхат», «Церковний Вісник», «Мирянин».

Вже з самого, далеко неповного, вичислення видно, що для цього треба було великих зусиль праці й грошей. Роман Смик зі своєю сьогодні покійною дружиною Лідією провели вагому піонерську працю, яку Роман Смик дальше продовжує. Бажаємо йому кріпкого здоров’я та довгого життя, щоб ще дальше успішно міг продовжувати цю творчу працю для добра нашої Церкви, українського народу і на славу Божу.

М. Галів

(Подаємо з незначними скороченнями)

9 лютого 1963 р. світом сколихнула радісна вістка, що із радянської каторги випущено на волю по 18-літньому ув’язненні, з далекої Мордовії львівського Митрополита Йосифа Сліпого, єдиного в ієрархії УКЦ, що після псевдособору 1946 р. залишився у живих.

Процес визволення був доволі складний і, мабуть, розпочався вже в жовтні 1962 р. в часі першої сесії Ватиканського Собору, що на нього були запрошені два спостерігачі російської Церкви. Розпочалась позакулісова дипломатична гра, що в ній були гравцями найвищі кола Ватикану, Радянського Союзу та додаткові гравці з США. Посередньо в ту акцію включилась ієрархія УКЦ, присутня на Соборі, яка звернулась письмово прямо до Отців Собору з наголошенням факту довголітньої каторги Голови тієї ж Церкви, тоді коли на Соборі засідали спостерігачі Російської Церкви, тої, яка ліквідувала УКЦ. Конгрегація для Східніх Церков заборонила публікувати те звернення, але римські журнали таки роздобули текст і він появився в пресі 25 листопада 1962 р. Офіціоз «Оссерваторе Романо» відмежувався від тієї деклярації, наче б то вона суперечила екуменічному духові Собору. Все таки те порожнє місце для «Великого Неприсутнього» на фото української ієрархії, що публікувалося у пресі.

Дуже коротко хотів би я подати сценарій га акторів саме того звільнення, у якому взяли участь Папа Іван XXIII, М. Хрущов, посередник през. Кеннеді Норман Казенс га інші. Дипломатичну ролю відіграв мопс. Віллебрандс, що вів розмови з Московським Патріярхатом у справі Ватіканського Собору га був тим, що привіз Митрополита Йосифа Сліпого до Риму 9 лютого 1963 р. Так Боже Провидіння по 18-літній каторзі привело в’язня Христа ради до Вічного Міста, наче б то на волю. Натякали, що Старець мав доживати віку в Римі, але сталось щось зовсім несподіваного, бо вже на другій сесії Ватиканського Собору II в жовтні 1963 р. Митрополит Йосиф виголосив перед 2,500 Соборовими Отцями дуже знаменну промову, вказуючи на трагічний стан переслідуваної Його Церкви. Він підкреслив факт, що за вірність Римському Престолові заплатила наша Церква «горами трупів і ріками крови». Митрополит Сліпий поставив конкретне внесення нагородити ту Церкву вінцем завершення — Патріярхатом. Сталося щось нечуване в історії базиліки св. Петра: зірвалася буря оплесків і вставанням з місць Соборові Отці прийняли промову Голови УКЦеркви. Здавалось, що це буде мати вплив на рішення Апостольської Столиці у піднесенні нашої Церкви до гідности патріярхату. Але не так сталось, як ми сподівались. Минуло 30 років, і незалежно від невпинного стукання, становище нашої Церкви не змінилось. Покищо і своя територія не змінила нашої ситуації.

Митрополитові Йосифу привернено титул Верховного Архиєпископа, що є рівний патріярхові. Блаженніший Йосиф взявся до інтенсивної праці для відбудови своєї Церкви в діяспорі. У місяці лютому 1965 р. Папа Павло VI нагородив Верховного Архиєпископа Йосифа кардинальським капелюхом і сказав: «Будьте з’єднані, любіться, віддайте вашому кардиналові Митрополитові щиру пошану синівської люблячої відданости, а побачите, скільки проблем у проститься і вони стануть плідними на надзвичайні святі діла».

Патріярхорівний Кардинал Йосиф Сліпий кинувся у вир праці. Скоро здвигнулися мури золотоверхої Св. Софії в Римі і центр освіти — Український Католицький Університет. Заходами Верховного Архиєпископа, Блаженнішого Йосифа, придбано «Студіон», обитель для отців Студитів, та відкуплено престару, історичну церкву свв. Сергія і Вакха та садибу наших репрезентантів при Престолі. Завдяки своїй стійкості, принциповості й невгнутому характерові, Блаженніший зайняв незвичайно видатне місце в церковних колах.

Блаженніший відбув низку візитацій по всіх континентах, де тільки були розкинені його вірні. То були тріюмфальні зустрічі з багатотисячними масами народу. Його приймали з усіма почестями голови держав. Ісповідник, донедавна каторжник, поставив справу нашої Церкви і народу на належне місце на мапі світу.

Українська діяспора з ентузіязмом та любов’ю приймала свого Архипастиря. Оця виставка є, між іншим, найкращим того доказом. Вірю, Що колись знайдуться люди, що проаналізують це багатство експонатів. Виставка в міжчасі є доведена до нинішніх днів і получила в одній гармонійній симфонії діяспору з матірною Церквою, з Україною. Ця праця 30 років багатьох людей. Це не мертві експонати, а живучі докази любови й відданости українців, розкиданих долею по всіх континентах. Це докази подяки за стійкість, ісповідництво та оборону нашої Церкви і народу перед могутніми того світу.

Моя і моєї дружини, бл.п. Ліди, мрія була передати ту цілу збірку вільній Церкві та вільній Україні. Те сталося, і я вдячний Пречистій, що опікувалася мною та вивела з багатьох тривожних днів воєнних завірюх й дозволила передати працю 30-х років Україні, щоб люди могли наочно переконатися, що діяспора жива і гідно вшанувала свого Великого Сина.

Один із великих, правдивих слуг Христа, кардинал Кушінг із Бостону, по визволенні Блаженнішого Йосифа сказав таке: «Колишні християни вмирали за свою віру, їх роздирали льви в колізеї в короткому часі і їхні терпіння кінчалися, а тут повертається Ісповідник Віри, що його повних 18 років роздирали людські хижаки». Слов’янський Папа Іван-Павло ІІ, що на прощання поцілував руку померлого Патріярха Йосифа, виразно сказав: «Він боровся за справедливу справу», був мужем Церкви, непохитним оборонцем віри, а його життя, повне терпінь та самозречення, не зашилося безплідним. Воно проклало шлях у свободу сучасної Церкви га України.

На закінчення я хотів би зупинитися над словом президента України, виголошеним з нагоди перепоховання Патріярха Йосифа. Президент Леонід М. Кравчук сказав:

«Сьогодні Україна віддає данину пам’яті праху Патріярха Йосифа Сліпого, видатного церковного діяча, одній із чільних політичних постатей в час кривавої відчайдушної боротьби за народ, за волю, за державу. Патріярх Йосиф був зразком справжнього українського патріотизму. Він залишив за собою лекцію любови до України, лекцію цивілізованости у виборі методів боротьби за неї. Усією своєю діяльністю він показав нам зразок ілюстрації вищости народнього духу і духовности над дикістю і варварством, цивілізованости й освічености над брутальністю. Патріярх Йосиф дав світові і Вселенській Церкві свідчення того, що український патріотизм, український народ, українська Церква — повноправні категорії людського суспільства.

Але сьогодні ми знову вправі поставити запитання: чи засвоїли ми науку історії, чи враховано нами той досвід, який залишили нам кращі представники нашого народу? А це досвід реального екуменізму, єднання Церков в ім’я Бога і людини, в центрі якого не тільки інтереси однієї конфесії, але потреби всіх віруючих».

Подивімось у майбутнє: його надійні підвалини можна знайти лише через порозуміння між громадами. І тут вирішальна роля має належати духовенству. Окремі духовні особи виявляються недостатньо здатними до миротворчої ролі. Заклики великих духовних вождів — Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Василя Липківського — забуті інколи зневажливо. Прийнявши тлінні останки Йосифа Сліпого, Україна вимагає від нас, щоб ми схаменулися, зупинили ворожнечу, яка часом уміло підсовується українцям закордонними режисерами і підігрівається ними.

Коли я уважно прослухав слово президента України в часі перепоховання, то мені зразу пригадалися вагомі слова нашого Мойсея, Блаженнішого Патріярха Йосифа, які сказав під час історичних «Українських днів» Святого Року 1975 у Римі:

«Український народе! Стань уже раз собою. Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислугування чужим, підлещування і пониження, бо, на стид і сором, не бракує їх ще й нині в наших національних і церковних провідних кругах. Отрясися зі своїх вікових недостач, стань на свої ноги в Україні й на поселеннях…».

Патріярх залишив нам своє «Завіщання», у якому писав:

«Поховайте мене в нашому Патріяршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і восстане на волі наша свята Церква і наш український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові біля гробниці Слуги Божого Андрея…».

Поруч друкуємо філателістичну першоднівку, яка появилась заходами Союзу Українських Філателістів Австрії. Першоднівка надрукована у кольорах, присвячена св.п. Патріярхові Йосифові й появилась точно в самий день його народин, 17 лютого ц.р. З цією метою австрійська пошта у Відні виготовила окремий штемпель, на якому зображений Патріярх Йосиф, як видно на титульній сторінці коверти. На зворотній стороні коверти надрукований текст в українській, німецькій та англійській мовах, у якому подані найбільше важливі біографічні дані Патріярха Йосифа. Першоднівка має особливе інтернаціональне значення у філателістичному світі. За це досягнення належить признання і подяка У праві Союзу Українських Філателістів у Австрії.

Окремо дякуємо д-рові Романові Смикові за всі його труди в цій справі та надіслані інформації. При цьому слід підкреслити, що Р.Смик є одним з тих небагатьох українських лікарів, який багато зробив і робить для популяризації ідей Патріярха Йосифа. Ось заходами Р.Смика появилась пропам’ятна коверта у 40-річчя тернистого шляху УКЦеркви, себто в річницю арешту наших владик,
11 квітня 1945 р.

На коверті, з лівого боку, зображено у терновому вінку храм св. Юра у Львові. Ця пропам’ятна коверта має пригадувати нам і чужому світові про ганебний факт двадцятого століття. В Радянському Союзі переслідують Христа і його вірних послідовників. Пропам’ятна коверта — це один з добрих засобів інформації про Українську Церкву. Пропам’ятні коверти можна замовляти у д-ра Романа Смика.