Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Russicum

The bronze gate: the soviet enclave in the Vatican

Such is the title of the article which appeared in the magazine “II Borhese” about Bolshevik activities in Italy and their influence on the Vatican.

The Pontifical Collegium – Russicum – writes the author of the article, has changed its name without the Pope’s permission and is now called the “Russian House” (La Casa Russa). Its rector, the French Jesuit Paul Mailleux, is now called the “Red Pope” because of his great influence on the Eastern Congregation.

Three Russian religious, who are supposed to study the Latin rite, but actually draw the Vatican circles into the Bolshevik orbit, now live in the “Russian House”. One of them, a well-informed person, who is highly regarded by Vatican circles, told me recently — says the author of the article — that the Eastern Congregation now issues enormous sums of money to the Jesuits, who make the Russian Church their primary concern, the end result of which is that the Apostolic Capitol has never to date given out as much money to Catholic countries, as it now gives to the Orthodox Russians.

Vatican’s men behind-the-scenes even after many centuries (of experience) still don’t know the Russians. Consequently, the “Red Pope” places his people everywhere in key positions, as for example, in the Eastern Congregation, the University of Propaganda, the Lateran Atheneum, etc. And so friends of the Bolsheviks have gained control of the situation in the Eastern Congregation and in Vatican diplomatic circles, and the Gregorian University now has courses on Marx and Lenin, the Biblical Institute discusses the mistakes of (past) popes, and the Institute of Oriental Studies glorifies Russian imperialism and Russian nationalism.

Recently under the influence of the “Red Pope” the Jesuits met in Rio de Janeiro together with their Provincial Father Aruppe and there decided to aid the socialization of production and culture, to help bring an end to private property, and to give (material?) aid to the revolutionaries of South America. And so the Jesuits in these countries will no longer preach theology, but they will preach materialistic anthropology and sociology.

The Jesuits have become the tool of Bolshevik attempts to penetrate even Anti-Communist émigré circles. In their so-called “Missions” there are 345 priests at work, but this is another story — quite interesting indeed — which merits special attention, for the rector of the “Russicum” is surrounded by Bolshevik spies. It has been stated that a great number of women — both nuns and lay wo­men — partake in this activity, and all of this is being supported by Vatican money. The Italian police has seized quite a few letters from these “agents” to the rector of the “Russian House” — i.e. the Red Pope. These letters were sent there from Belgium, Brazil, Germany, Argentina, France, and Italy. At the present we will not divulge the names of the persons involved, but will merely mention (branches of the) Theological Institute (at the) following (addresses): (a) rue de la Couronne in Brussels, (b) rue de Rule in Paris, (c) via Pisana in Rome, (d) via Lattuada in Milan, (e) Rentgenstrasse Kirchenverwaltung in Munich, Bavaria, (f) 2964 Guemes in Buenos Aires, (g) Rua Bon Pastor in Sao Paulo, Brazil, etc.

All of these women have secret contacts with Bolshevik agents of the abovementioned countries, and their (bits of) information they send directly to the “Red Pope in the Russian House” in Rome.

To facilitate these activities the “Red Pope” has ordered that the designation “missions” be change to “Ecumenical Centers”. And thus the outer-trappings have been changed, but the “Mafia in the Russian House” continues its activities throughout the world.

Consequently, it is of utmost importance to uncover the work of Russian Communist agents in Italy, even though they may be dressed in clerical garments. Public opinion demands that everything that happens “behind bronze (or gates) doors” be brough out into the open — that the manner of maintaining the Bolshevik enclave (cell) in the Vatican be disclosed.

Memorandum of father P. Mailleux, S. J., Rector of Russicum and Provincail of eastern rite Jesuits

Some considerations on the Ukrainian question

(Personal notes not for publication)

  1. It is clear that as true Catholic I condemn without reservation the suppression through violence of the Greek-Catholic Church of Ukraine, of Subcarpathia, and of Rumania. Violation of consciences is inadmissible. Respect for the human person requires that those who believe before God that their obligation is to remain in full communion with the successor of Saint Peter should be allowed to do so. I have written several times on this subject (in the journal Etudes as early as 1944). This point ought to be clear.
  2. Question of the Ukrainian Patriarchate (be it at Kiev or elsewhere).

After Chalcedonia patriarchates were created when new political entities were formed (Russia, Serbia, Bulgaria, Rumania).

There has never been a Ukrainian Patriarchate but a Ukrainian political, separatist movement does exist in the. USSR and abroad. The establishment of a Ukrainian Patriarchate by Rome could not fail to be considered by the Soviets (and by others) as the assumption of a stand by the Holy See in Ukrainian affairs, as moral support for the separatist politicians and therefore as hostile interference in the internal affairs of the USSR.

The enemies of the Church would rejoice at such an establishment, the Holy See would really give them a pretext to reject any modification of their attitude towards the Greek-Catholics in strictly religious matter.

The only realistic means one can envisage at this point for the improvement of the situation of millions of Catholics in the USSR are persuasion, negotiation, and pressure from abroad (articles in the press, etc.). There is no doubt that the establishment of a Ukrainian Patriarchate would be considered as a provocation by the Soviets and would make any negotiation with them even much more difficult. In present circumstances it can be asked whether there are not provocatore among the promoters of a Ukrainian Patriarchate.

3. Question of total autonomy of the Ukrainian Church in Europe, America, Australia under the Major-Archbishop.

The Second Vatican Council foresees autonomy for patriarchates on their own territory. Here it is a question of healthy ecclesiology which the Holy See seeks to reestablish in practice. Rome suppressed the Latin patriarchates of Constantinople, Antioch, and Alexandria. There are no more nominations of bishops “in partibus”. Briefly, the local and particular Churches are respected: a bishop for a (given) territory; this is the present tendency and it is very well justified. A multiplicity of bishops and rites on the same territory is a cause of weakness of the Church in the Near-East. It is necessary to be prudent and not create the same situation in the rest of the world. In other words it is not desirable to create Eastern Patriarchates (or their equivalent) which extend over parts of the Latin Patriarchate. It seems to me that this is a question of principle.

In practice, by the same token, a good number of Ukrainians of the New World, especially the young ones, do not desire to be placed under jurisdiction of bishops who know the situation in America, Australia…only from a distance. It is necessary to express just desires (desiderata), but then one must leave the final judgment and decision to those who have the responsibility for the entire Church. It is absolutely unjust to cast doubt on their good will. In principle, it can be presumed that generally they view the needs of the Church in a more balanced manner than those who are strongly attached to one particular Church. As to the use of harmful words in addressing the authorities, whoever they may be, even on the practical level they are “counter-productive”; they make people think that the person using them is impassioned, that he does not judge with objectivity, and therefore such people will not be heard.

In haste, P. Mailleux, S.J.

Червоний Папа

В англійській частині цього журналу, в перекладі з французького, опубліковано довірочне становище ректора «Колеґіюм Руссікум» і провінційного голови східніх єзуїтів, священика французького походження отця Павла Майє, в справі Української Католицької Церкви й руху за її патріярхат. У цьому становищі о. Майє стверджує насамперед, що він, як дійсний католик, засуджує знищення большевицькою силою католицької церкви України і Закарпаття а потім приходить до опрокинення усіх прав на український патріярхат, вживаючи відомі нам концепти територіяльности, екуменізму, одної юрисдикції в державі, міжґенераційного відчуження (між нашими вірними) і компетенції Апостольського Престолу керувати церквою згідно з добром лиш всієї церкви.

На цій підставі о. Майє стверджує, що створення українського патріярхату (Римом) було б провокацією супроти большевиків, бо одинокою успішною методою політики з ними є лиш переговори, діялог і натиск зі зовні. Можна застановитися, твердить він, чи немає власне таких провокаторів серед промоторів українського патріярхату.

Як видно — становище о. Майє інтересне, і його повинен простудіювати кожний український мирянин, щоб знати силу, з якою слід нам звести найтяжчий бій. Але заки це зроблять українські миряни, то це вже частинно зробили італійські. Журнал «Іль Борґезе» в статті під наголовком «Брама з Бронзу, совєтський енкляв», зареаґував на виступ о. Майє короткою аналізою стосовних подій.

«Понтифікальна Колегія «Руссікум» — пише автор статті — змінила свою назву без дозволу папи і тепер називається «Русский Дом» (Ля Каза Русса). Її ректора, французького єзуїта, о. Павла Майє, називають тепер «Червоним Папою» задля його великих впливів на Східню Конгрегацію.

В «Русскім Домі» живуть три московські духовні, що нібито студіюють латинський обряд, а радше втягають ватиканські кола в большевицьку орбіту. Один, добре обізнаний і шанований ватиканськими колами казав мені нещодавно — каже автор статті — що Східня Конгрегація видає тепер величезні суми грошей єзуїтам, які занимаються Московською Церквою, так що Ап. Столиця ніколи досі не давала стільки грошей католицьким краям, що їх видає тепер православним москалям.

Сірі еміненції з Ватикану від сторіч ще не можуть пізнатися на русских; тимто «Червоний папа» всюди посилає своїх людей на ключеві місця, напр. у Сх. Конгрегації, в Університеті Пропаганди, до Атенеуму в Лятерані тощо. І так приятелі большевиків опанували ситуацію в Сх. Конгрегації, як також ватиканську дипломатію; а на Григоріянському Університеті викладають Маркса і Леніна; в Біблійному Інституті говорять про поблудження папів, а в Інституті Орієнтальних Студій величають московський імперіялізм і націоналізм.

Недавно під впливом «Червоного папи» відбулося зібрання єзуїтів в Pio де Жанейро при співучасті їх генерала о. Аруппе, і там було вирішено помагати соціялізації продукції і культури, при знесенні приватної власности і нести поміч революціонерам Півд. Америки. І так єзуїти в тих краях не говоритимуть про богослов’я, але про матеріялістичну антропологію й соціологію.

Єзуїти стали знаряддям у большевицьких намаганнях пенетрувати навіть протикомуністичні ради скитальців. У їх т. зв. «Місіях» працюють 345 священиків, але це є окрема цікава справа, що заслуговує на окрему увагу, бо довкруги ректора «Руссікуму» живуть большевицькі шпигуни. Кажуть, що тим ділом занимається велике число жінок, черниць і світських, і все це вони роблять за ватиканські гроші; італійська поліція перехопила чимало листів отих «папіс» до ректора «Русского Дому», чи Черв. папи, що йшли туди з Бельгії, Бразилії, Німеччини, Арґентіни, Франції й Італії. Покищо не називаємо їх на ім’я, але згадаємо про Церковний Інститут у Брукселі при вул. де ля Курон; в Парижі при руе де Рулль при вія Пізана в Римі і при вія Ляттуада в Міляно; в баварському Мюнхені при Рентґенштрассе Кірхенфервальтунґ; в Буенос Айрес при Гвенес 2964; в Сан Павльо в Бразилії при Руа Бон Пастор і т. д.

Всі оті жінки мають таємні контакти з большевицькими агентами згаданих країв, а свої вістки пересилають просто до «Червоного папи в Русскому Домі» в Римі.

Для злегшення тієї акції «Червоний папа» казав змінити назву «Місії» на назву «Екуменічні центри». Отак змінено фронтову фасаду, але «мафія з Русского Дому» діє в усьому світі.

Отож є конечним виявити роботу большевицьких агентів в Італії, хоч би вони вбирали священичі ряси. Публічна опінія домагається виведення на денне світло речі, які діються «поза бронзовими дверима» ТОБТО ВИКРИТИ МАНЕВР ВТРИМУВАТИ БОЛЬШЕВИЦЬКИЙ ЕНКЛЯВ (ячейку) у Ватикані.