Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Собор Святого Юра

Слово в день входу до собору Святого Юра у Львові

Високопреосвященні й Преосвященні Владики,
Високодостойні Представники Влади,
Всесвітліші Отці, Преподобні Сестри,

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

«Увійду в дім Твій, поклонюся храмові святому Твоєму» (Пс. 5, 8). З цими словами псалмоспівця на устах і з радістю та трепетом серця цілую престіл, євангеліє і хрест святині Галицьких Митрополитів і всієї Греко-католицької Церкви — наш собор Святого Юра у Львові. З піднесенням душі кличу до Бога словами Давида: «Хто бог великий, як Бог наш? Ти єси Бог, що творить чудеса. Ти показав між народами силу Твою, ти визволив раменем твоїм народ твій» (Пс. 76, 14-16). Дійсно, це, що бачать сьогодні очі наші, це все, що нині ми так велично переживаємо, — це чудо Божої величі, Його сили і благодаті — Бог визволив нарід свій, Бог показав і показує нам свою особливу любов до нашого Українського Народу за його вірність, за його любов і за його віру.

Скільки то років ми співали пісню-молитву: «Ми були вірні Твому завіту, вислухай нині наших благань», і сьогодні за цю вірність вислухав нас Господь, Бог дає нам цю силу і славу, волю і власть, але ця сила і слава, воля і власть — не людська, а Божа, бо царство його не від світу цього, але від Бога і небес.

Зі сьогоднішнім днем, разом з Отцем і Главою Помісної Української Греко-католицької Церкви вертається на Україну правда і справедливість, основані на любові й на словах Христового Євангелія. Сьогодні ми ще раз публічно визнаємо нашу святу католицьку віру, що ми були, є і будемо, і що жодна сила землі не викорінить із сердець наших цієї нашої предківської віри і справжньої християнської любови. Нині перед усім світом ми нашою многотисячною присутністю засвідчуємо, що цей храм Святого Юра від часів його здвигнення — греко-католицький, і таким йому бути навіки.

Ми клонимо наші голови перед тлінними останками наших великих попередників — Київських і Галицьких Митрополитів. І тому першим актом нашого повернення до престолу у Львові ми вважали обов’язок і повинність помолитися перед прахом Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького і Кардинала Сильвестра Сембратовича, які спочивають саме у крипті цього нашого Собору. Нехай будуть записані їхні імена золотими буквами в анналах нашої історії, що вони передали нам віру Христову, яку прийняв перед тисяча роками великий князь наш Володимир і його бабуня свята княгиня Ольга, що зберегли вони оцю єдність зі Вселенською Церквою і водночас зі всіма Церквами Християнського Сходу такою, як вона була перед тисяча роками, коли Церква Київської Руси, за словами нашого Папи Івана-Павла ІІ, була «православною у вірі і католицькою в любові».

Ми схиляємо з почуттям вдячности і подиву наші голови перед усіма нашими мучениками й ісповідниками на чолі з покійним Патріярхом Йосифом Кардиналом Сліпим, який разом з усім нашим єпископатом Галицької і Закарпатської церковних провінцій несли хрест мучеництва й ісповідництва та високо держали цей хрест в кріпкій надії, що прийде час волі і востання. Коли глядимо на наших мучеників і

ісповідників двадцятого століття, мимохіть перед нами вилонюються постаті холмських, підляських і волинських мучеників, які за царів Петра, Катерини, Миколи чи Олександра засвідчували свою вірність Христові, Його Церкві і своєму народові.

В цій хвилині радости ми висловлюємо наш подив, вдячність і признання нашому Містоблюстителеві-Архиєпископові Володимирові, який разом з іншими Владиками Української Греко-католицької Ієрархії мужньо вистояли ці гіркі часи лихоліття і передають несплямленою спадщину Отців наших. Ви, Дорогі Владики, Отці, Ченці, Сестри і Вірні, — слава і окраса наша, з Вами тепер ми будуватимемо краще майбутнє.

Ми щиро радіємо, що вітаємо тут, серед нас, чільних членів Української Греко-католицької Ієрархії на поселеннях, бо всі ми — в Україні й на поселеннях — творимо одну помісну Церкву в єдності з Римським Архиєреєм і всією Католицькою Церквою. Бо коли ця Церква була мовчазною, коли укривалися і про неї не знали, то владики, священики, монахи, монахині й вірні української діяспори молилися, працювали, помагали і готувалися до цього дня волі й напевно завжди прийдуть до нас з братньою, допоміжною рукою.

З почуттям щирого зворушення ми бачимо тут представників Католицької Церкви християнського Заходу — оцих священиків і вірян, які так часто впродовж десятиліть своєю молитвою, словом і працею і допомогою доказували нам свою християнську солідарність. Велике Вам Спасибі, браття і сестри по вірі, що Ви були з нами в часах Голготи і прибули до нас, щоб поділитися благодаттю і радістю Христового та нашого воскресіння. Нехай Всевишній Господь винагородить Вам сторицею.

Нам надзвичайно мило бачити між нами і представника Святішого Отця Папи Івана-Павла II і висловити нашу вірність і вдячність Намісникові Христа на землі за все, що Римські Архиєреї зробили і напевно зроблять для спасіння душ Українського Народу. Глядячи на Вас, ми бачимо не лише теперішнього Святішого Отця, але блаженної пам’яти Вселенських Архиєреїв, передусім папів Пія XII, Івана ХХІІІ, Павла VІ, Івана-Павла І. Вони нам повсякчасно помагали і піддержували і, за словами теперішнього Папи, за нашу вірність відчували потребу серця, «бути однаково вірним і нам».

Ваше Високопреосвященство! Моїми устами вірні Української Греко-католицької Церкви висловлюють свою вірність і синівську відданість Святішому Отцеві й Наслідникам його. Бажаємо запевнити Вас, що ми передамо дітям нашим цю віру Христову такою, як вона була за великого князя нашого Володимира, коли Церква ще була одна і неподілена. Ми щиро дякуємо Святішому Отцеві за все, що він зробив і робить для нас, головно у зв’язку з тисячоліттям Хрещення нашої землі й з приводу найновіших подій, які відбуваються в Радянському Союзі. Ми з нетерпінням очікуємо визнання ним і Вселенською Церквою патріяршого устрою Української Греко-католицької Церкви і запрошуємо його прибути до нас тут, в Україну, й до нашого Львова. Ці слова ми висказуємо Вам зі серцем у руках і прохаємо Ваше Високопреосвященство ці щирі наші почуття і передати їх Святості.

Ще раз висловлюємо нашу вдячність представникам влади і бажаємо Вас запевнити, що ми завжди були, є і будемо Церквою Українського Народу і спільно з Вами хочемо будувати, за словами Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, морально здорову українську хату, основану на началах Христового Євангелія.

З цими молитовними думками, Дорогі Браття і Сестри, входимо в дім Божий і храм-собор наш Святого Юра, який є уосібненням всього віруючого Божого Народу і до якого ми хочемо врешті увійти після п’ятдесяти трьох років примушеної відсутности.

Нехай буде Богові за цю ласку наша подяка, честь і поклін на віки, і словами нашої Літургії кличмо до Господа: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Бог-Господь і явився нам» (Пс. 117, 26-27). Амінь.

Особлива знахідка у соборі св. Юра у Львові

Скрочений текст «Заяви…», виголошеної на загальних
звітно-виборчих зборах НТШ у Львові 14 грудня 1991 р.

Львівським Архиєпархіяльним управлінням зформовано групу відповідальних осіб за впорядкування крипти собору св. Юра у Львові. Провадяться організаційні, технічні, археологічні, обмірні роботи, забезпечено архітектурний нагляд за впорядкуванням крипти. Дослідження спочивальні почала Археологічна комісія Наукового Товариства імени Шевченка у Львові.

Паралельно до археології ведеться відео- та фотофіксація ходу робіт. Матеріяли археологічних досліджень використовуватимуться для корегування ескізних пропозицій та проекту архітектурного вирішення інтер’єру крипти.

Метою дослідів є вивчення материкової основи, на якій спочивають фундаменти собору св. Юра. Виходячи з цього, провадиться розчистка та розкриття перевідкладеного культурного шару грунту. Стверджено, що останній є суцільним румовищем. На даний час розкопано одну третю загальної площі крипти.

Ще до початку проведення робіт ми детально ознайомилися із джерелами та літературою з цього питання, зокрема зі звітами та статтями перших дослідників собору: проф. Володимира Січинського і доктора Ярослава Пастернака. Так ми довідалися, що в першій половині червня 1932 року в крипті собору св. Юра у Львові д-р Пастернак проводив археологічні розкопки на прохання Митрополичої Консерваторської Комісії. Метою розкопок було вивчення первісних фундаментів катедри, а також перевірка чуток про наявність підземель під собором. Розкопки тривали два тижні. Результати досліджень д-р Пастернак детально виклав у
X томі часопису «Богословія» за 1932 рік.

Досліджуючи детально крипту і спів ставляючи наші результати із результатами розкопок доктора Я. Пастернака, ми натрапили на два з п’яти поховань, зафіксованих на пляні крипти 1932 року.

Але, і це головне, окрім згаданих поховань посеред крипти ми знайшли дерев’яну скриню із перепохованими кістками, яка не була зафіксована на пляні крипти у Я. Пастернака.

При розчистці скрині виявлено акуратно поскладані кістки людського скелету разом із черепом, який лежав у західній частині скрині. Сама скриня зорієнтована, як і два описані Я. Пастернаком поховання, по осі собору. При обстеженні кістяка виявлено скляну капсулу і записку на блянку музею НТШ. Записка датована 31 серпня 1939 року.

Текст записки писаний чорним чорнилом, яке від часу вицвіло і набрало брунатного відтінку. Текст займав лицеву сторінку записки і півсторінки на звороті. Її автор, доктор Я.Пастернак, повідомляє, що покладені в цю скриню кості власне є тими самими кістками, які він викопав у 1938 році у кам’яному саркофагу в катедральному Успенському соборі старого Галича. Дослівно перші рядки записки звучать так:

ЗАЯВА

Отсим заявляю під словом чести науковця, що приложені до цього письма кости — комплектний скелет старшого мужчини — є ті самі, які я знайшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 p., бо, як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича…».

Цю думку дослідник аргументовано обстоював у численних своїх статтях та монографіях.

Опублікований д-ром Я. Пастернаком детальний опис та фотографії черепа при співставленні з висновками антропологічного дослідження, проведеного одразу ж після віднайдення останків, доводять, що це один і той самий череп, який разом з іншими кістками був знайдений у 1938 р. в кам’янім саркофагу в Успенському катедральному соборі старого Галича.

Отже, до моменту відкриття скрині з перепохованням у крипті собору св. Юра, місце зберігання тлінних останків князя Осмомисла досі було невідомим. Доля останків князя породжувала різні гіпотези та версії. Однією з них було припущення, що перед війною д-р Я. Пастернак передав знайдені ним останки князя Осмомисла в лябораторію московського професора Герасімова для плястичної реконструкції. Вважалось, що в часі війни разом з іншими черепами видатних осіб, які плянувалося реконструювати, він запропастився.

Не підлягає сумніву, що перепоховання останків князя в крипті собору відбулося з відома, а можливо, і при безпосередньому сприянні Митрополита Андрея Шептицького.

Враховуючи те, що тлінні останки князя знайдено в крипті собору св. Юра, вважаємо за доцільне в даний час після антропологічної аналізи перезахоронити їх там же, в одній з аркасолей, які передбачені проектом упорядкування крипти. Однак, згодом, коли вирішиться питання про відбудову Успенського собору в Крилосі, де власне і були знайдені у 1938 р. Я. Пасернаком тлінні останки князя, може бути поставлене питання про повернення їх на первісне місце знаходження — в кам’яний саркофаг у княжому Успенському соборі. Таке рішення з історичної і моральної точки зору нам видається найбільш доцільним.

Отже, підводячи підсумок, маємо всі підстави стверджувати: в крипті собору св. Юра у Львові Археологічною Комісією НТШ і відділом архітектури, будівництва та реставрації храмів Львівського Архиєпархіяльного управління УГКЦ зроблено відкриття, яке має не тільки суто українське, але й загальнослов’янське, загальносвітове значення. Очевидно, проблема тим не закінчується. Потрібно інтенсифікувати археологічні дослідження і в першу чергу літописного Галича. Можливо, тоді вдасться повністю розкрити багато в чому ще таємничі сторінки, пов’язані з перезахороненням останків одного з найвизначніших діячів, фундатора нашої державности — князя Ярослава Осмомисла.

Львів, дня 14 грудня 1991 р.

Олег Романів