Довший час українське населення Румунії,, його розташування в країні, життя і культура, проблеми і турботи були поза засягом радянських (українських) вчених, їх дослідження і вивчення. Єдиною згадкою про їх існування була невеличка стаття в Українській Радянській Енциклопедії, яка вийшла наприкінці 50- х, на початку 60-х років. А проживають українці в чотирьох зонах Румунії — Задунав’ї (Добруджі), Марморощині, Банаті і у Південній Буковині, про яку піде дальше мова.
У Південній Буковині українське населення проживає у двох зонах. Передгір’я — район вздовж ріки Серету та Гатнуці, який вузьким клином заходить південніше від м. Сучави, заселене українцями або як їх давніше називали — русинами. Гірська зона — верхів’я рік Бродини, Сучави, Бистриці, Молдовиці, Молдови та Острої, заселена українською етнографічною групою — гуцулами.
Перш ніж розглянути церковну архітектуру, — декілька слів про українців у тій зоні і їх історію. Поминувши свідчення українських (руських) джерел, зокрема список XIV ст. «А се имена градом всім Русским, ближним и дальним», де перераховуються міста, а в тім числі і Південної Буковини, зазначимо, що один з переписувачів одного з перших хроністів Молдавських господарів Григорія Уреке Сіміон Даскелул у 1660-1669 роках, оповідаючи про заселення Молдавії румунами, зазначає, що на пустинні землі, в яких тільки були руські пасіки, населення прийшло з Марморощини — румунське та з Поділля — руське (українське). Не входячи в полеміку, відзначимо, що в цих районах, що тепер належать до Сучавської области, віддавна проживали поруч українці та румуни. Ймовірно, що сповідуючи одну релігію і живучи в сусідстві, вони витворили спільний тип храму — православної Церкви. (На жаль, деякі сучасні та міжвоєнні історики мистецтва з Румунії хотіли би привласнити собі цей тип храму у виключно румунське надбання культури).
Церкву буковинського типу можна в загальному охарактеризувати деякими спільними ознаками. Первісно — це тризрубна будівля з ширшою, прямокутною або квадратовою в пляні навою, вужчим або рівношироким, прямокутним або гранчастим бабинцем з заходу та вужчою, прямокутною або гранчастою вівтарною частиною зі сходу. Накривалися всі три об’єми спільним повним (або багатосхилим) дахом з великими виносами окапу, опертими на випусти верхніх вінців зрубу. Всередині над кожним об’ємом влаштовувалося окреме зрубне перекриття типу зрізаного чотири- або восьмигранного намету. Ще однією характерною особливістю було влаштування входу в південній стіні бабинця, що веде своє походження від входу в хату через сіни, адже бабинець — це сіни церкви, призначені для новонавернених, на відміну від нави — призначеної для вірників. Дах церкви первісно вінчали три ковані хрести, посаджені на підхрестових яблуках, на гребені над кожним з об’ємів. В українських селах Південної Буковини цей тип храму є в селі Синівці Долішні(ХVІІІ ст.) Ботошанської области.
З часом споруда дещо ускладнюється появою ліхтарика над навою, вкритого наметом або банькою. Такі церкви зустрічаються в селах Слободзія (1874 p.), Данилі (1786 p.), Гавренах (тепер Думбрава, 1782 р.) — надзвичайно пропорційно і гармонійно збудованій та у Киндештах (ХVІІІ ст.) Ботошанської области.
Наступною фазою розвитку вертикалі є поява трьох ліхтарів на місці трьох хрестів — церква с. Рогожешти (ХVІІІ ст.) Ботошанської области.
Поступово розвиток вертикалі храму приводить до появи над навою світлового верху-восьмерика, вкритого стіжком чи банею — це церкви в Гатній (тепер Дерманешти, ХVІІІ ст.) та Марицеї (1901 p.). Сюди ж можна віднести неіснуючу вже тепер церкву в с. Шербівці з 1774 року, правда, світловий восьмерик її стояв у оточенні маківок з хрестами, а не ліхтарів.
Розвиток пляну церкви пішов у сторону появи по боках нави крилосів — прямокутних чи частіше гранчастих, що було, ймовірно, віддзеркаленням атонського впливу мурованої архітектури, схованих під спільним дахом. Така церква з прямокутними крилосами і одним ліхтарем над навою є в с. Калинівці Єнакого (1884 p.). До церков з гранчастими крилосами без ліхтарів на гребені відноситься церква в с. Чумирній (1668 р.) з одним ліхтарем над навою у Ботошаниці Великій (1783 р.) та з трьома ліхтарями в м. Острій (1889 p.).
Наступна фаза розвитку пляну дає появу великих крилосів — майже бокових рамен, тобто перетворення церкви з тридільної в хрещату споруду. Для прикладу, церква в с. Вашківці над Серетом (ХVІІІ ст.) завершена одним ліхтариком над навою. Більш ускладненою є церква в с. Мілішівці (1939 p.). Тут розвиток пляну призвів до розвитку вертикалій. Появилися окремі дахи крилосів — бокових рамен, увінчаних, як і вівтар та бабинець, сліпими ліхтарями. Інакше відбився розвиток пляну в церкві с. Кирлибаба (ХVІІІ ст.) на її вертикалі. Середхрестя, утворене розширеними крилосами-боковими раменами та основною віссю, вінчає світловий восьмерик, вкритий шоломовою банею.
Ще складнішою, як у пляні, так і у вертикалі, є греко-католицька церква в м. Кимполунзі (1836-1883 pp.). Тут появляються бокові рівновисокі гранчасті в пляні захристії, що в поєднанні з гранчастими раменами утворюють складний плян споруди та великий ліхтар-восьмерик над вівтарем (окрім нави), а над західнім причілком (єдиний випадок влаштування входу у західній стіні серед церков буковинського типу) здіймається ярус четверикової вежі.
Треба зазначити, що буковинський тип дерев’яної церкви, поширений як в Південній, так і в Північній Буковині, має ширший територіяльний засяг. Сюди відносяться також церкви Хотинщини та Північної Бесарабії. Але виник він на території саме Буковини, бо й найстаріша церква, збудована, за легендою, Драгошем-Водою у Воронці (тепер Південна Буковина), зберігається в манастирі Путна. Дехто пов’язує існування цього типу з забороною турками будувати висотні храми. На думку автора, це не логічно, бо, поперше, Північна Молдова була у дуже відносній залежності від турків, а подруге, — в той час будувалися і одноверхі та триверхі церкви в Сучаві, Яссах та інших місцевостях. Ймовірно, виводиться він з української чи румунської хати, а одна з найдавніших пам’яток румунського будівництва в Радівцях, церква, збудована господарем Олександром Добрим у 1402 році, теж безверха і дуже нагадує дерев’яні церкви буковинського типу.
Тепер декілька слів про дерев’яні церкви Південно-Буковинської Гуцульщини. Вже згадувались два гуцульські села Чумирну та Кирлибабу та колись гуцульське, а тепер румунське село Остру. їх церкви належать до буковинського типу. Гуцульські будівельні впливи, так як вони нам уявляються з Галицької Гуцульщини, появляються тут досить пізно. Однією з спроб приєднати буковинський плян з гуцульським завершенням, вираженим у світловому восьмерику, вперше проявляється в церкві села Бродина Вижня (1904 p.). А досконалих пропорцій і загального гуцульського вигляду отримала церква, збудована майстром Полінчуком з Лупчини у 1929 році в селі Бродина Нижня. Ще один досконалий зразок гуцульського храму (в повному розумінні — хрещатої в пляні церкви з трьома світловими восьмериками, встановленими над бабинцем, навою та вівтарем, вкритими наметовими банями) є в румунському селі Віков Верхній (1926 p.).
Цікава і хрещата в пляні, але без яскравого гуцульського завершення Церква в с. Арджел (1784 p.). Майже одночасні, хрещаті в пляні, церкви з різним завершенням є в с. Садів (православна, увінчана великою банею, 1875 р.) та в с. Молдовиці (румунізуючі високі вузькі стіжки, 1892 p.).
Дещо окремо стоїть тридільна одноверха греко-католицька церква, увінчана двозаломним восьмериковим верхом над навою та оточена широким піддашшям, в селі Садів (1873 p.). Треба зазначити, що піддашшя, так характерне для церков Галичини, Поділля та й Закарпаття, рідко зустрічається в церквах Південної Буковини. Окрім згаданої, лише церква в Вікові Верхньому має піддашшя. Одна з найпізніших у Південно-Буковинській Гуцульщині дерев’яна церква, збудована в с. Ильми (Ульма) у 40-х роках XX століття, поєднує риси гуцульської (хрещатий плян, світловий восьмерик з наметовим верхом над навою) та румунської (високі стіжкові завершення ліхтарів) архітектурних шкіл.
На жаль, вигляд багатьох споруд спотворений пізнішим бляшаним перекриттям дахів та верхів, а також прибудовами пристінків, часто дуже непропорційних, до південних стін бабинця (для прикладу — церква в с. Чумирна).
Узагальнюючи, можна сказати, що дерев’яні церкви Південної Буковини, її українських сіл, відносяться в більшості до буковинської школи сакрального будівництва та частково до гуцульської, з певними елементами канонічного румунського будівництва і є пам’ятками — надбанням всієї української культури.
Декілька слів про муровану архітектуру українських сіл. Вона не така численна, але теж має дуже характерні для різних часів і стилів пам’ятки. Найдавнішою є мурована церква в с. Калинівці Купаренка в 1795 р. Це триконхова споруда, увінчана на циліндричному барабані стіжковим наметом. Будівлі такого типу характерні для Північної Молдови та Поділля у ХVІІ-ХVІІІ століттях.
Більш пізньою є церква в с. Балківці (1876 p.). Великий триконх з прямокутним бабинцем, вкритий багатосхилим дахом з трьома ліхтариками, увінчаними цибулястими маківками. Стіни її багато прикрашені румунською орнаментикою. Ця церква, розташована в свідомому українському селі, є зразком впливу румунської будівельної школи на архітектуру українських церков.
Вплив західньоевропейського будівництва відчувається в церкві св. Неготина, збудованій у 1885 р.
Пам’ятками початку двадцятого століття, які ілюструють пошуки архітекторами нових зразків і співпадають з загальноєвропейським напрямком розвитку будівництва, є церква в м. Серет (греко-католицька) та в с. Шербівці (православна). Цікавим є факт, що греко-католицька церква збудована у неорумунському стилі, тоді як православна, навпаки, наближається до одночасних споруд Галичини та Східьної України.
Останньою в ряді мурованих пам’яток стоїть греко-католицька церква в м. Радівці, яка, на жаль, є тільки простою утилітарною спорудою, позбавленою будь-яких стилевих ознак.
Резумуючи, треба сказати, що сакральне будівництво українців Південної Буковини є багатою і різносторонньою скарбницею, надбанням всієї української культури та рівнозначно і пам’ятками культури Румунської держави.
* * *
Доповідь виголошена на П’ятій конференції Інституту Буковини (Авгсбург) спільно з центром буковинознавства при Чернівецькому університеті: «Еволюція свідомости на Буковині. Історичні, політичні, суспільні та культурні процеси». 4 жовтня 1993 р.