Свіжий номер

Як вишивка на підризниках стала «вишивкою козацької старшини»

Час ставати сильнішими

Стати автором

суспільні та культурні процеси»

Церковна архітектура українців Південної Буковини

Довший час українське населення Румунії,, його розташування в країні, життя і культура, проблеми і турботи були поза засягом радянських (українських) вчених, їх дослідження і вивчення. Єдиною згадкою про їх існування була невеличка стаття в Українській Радянській Енциклопедії, яка вийшла наприкінці 50- х, на початку 60-х років. А проживають українці в чотирьох зонах Румунії — Задунав’ї (Добруджі), Марморощині, Банаті і у Південній Буковині, про яку піде дальше мова.

У Південній Буковині українське населення проживає у двох зонах. Передгір’я — район вздовж ріки Серету та Гатнуці, який вузьким клином заходить південніше від м. Сучави, заселене українцями або як їх давніше називали — русинами. Гірська зона — верхів’я рік Бродини, Сучави, Бистриці, Молдовиці, Молдови та Острої, заселена українською етнографічною групою — гуцулами.

Перш ніж розглянути церковну архітектуру, — декілька слів про українців у тій зоні і їх історію. Поминувши свідчення українських (руських) джерел, зокрема список XIV ст. «А се имена градом всім Русским, ближним и дальним», де перераховуються міста, а в тім числі і Південної Буковини, зазначимо, що один з переписувачів одного з перших хроністів Молдавських господарів Григорія Уреке Сіміон Даскелул у 1660-1669 роках, оповідаючи про заселення Молдавії румунами, зазначає, що на пустинні землі, в яких тільки були руські пасіки, населення прийшло з Марморощини — румунське та з Поділля — руське (українське). Не входячи в полеміку, відзначимо, що в цих районах, що тепер належать до Сучавської области, віддавна проживали поруч українці та румуни. Ймовірно, що сповідуючи одну релігію і живучи в сусідстві, вони витворили спільний тип храму — православної Церкви. (На жаль, деякі сучасні та міжвоєнні історики мистецтва з Румунії хотіли би привласнити собі цей тип храму у виключно румунське надбання культури).

Церкву буковинського типу можна в загальному охарактеризувати деякими спільними ознаками. Первісно — це тризрубна будівля з ширшою, прямокутною або квадратовою в пляні навою, вужчим або рівношироким, прямокутним або гранчастим бабинцем з заходу та вужчою, прямокутною або гранчастою вівтарною частиною зі сходу. Накривалися всі три об’єми спільним повним (або багатосхилим) дахом з великими виносами окапу, опертими на випусти верхніх вінців зрубу. Всередині над кожним об’ємом влаштовувалося окреме зрубне перекриття типу зрізаного чотири- або восьмигранного намету. Ще однією характерною особливістю було влаштування входу в південній стіні бабинця, що веде своє походження від входу в хату через сіни, адже бабинець — це сіни церкви, призначені для новонавернених, на відміну від нави — призначеної для вірників. Дах церкви первісно вінчали три ковані хрести, посаджені на підхрестових яблуках, на гребені над кожним з об’ємів. В українських селах Південної Буковини цей тип храму є в селі Синівці Долішні(ХVІІІ ст.) Ботошанської области.

З часом споруда дещо ускладнюється появою ліхтарика над навою, вкритого наметом або банькою. Такі церкви зустрічаються в селах Слободзія (1874 p.), Данилі (1786 p.), Гавренах (тепер Думбрава, 1782 р.) — надзвичайно пропорційно і гармонійно збудованій та у Киндештах (ХVІІІ ст.) Ботошанської области.

Наступною фазою розвитку вертикалі є поява трьох ліхтарів на місці трьох хрестів — церква с. Рогожешти (ХVІІІ ст.) Ботошанської области.

Поступово розвиток вертикалі храму приводить до появи над навою світлового верху-восьмерика, вкритого стіжком чи банею — це церкви в Гатній (тепер Дерманешти, ХVІІІ ст.) та Марицеї (1901 p.). Сюди ж можна віднести неіснуючу вже тепер церкву в с. Шербівці з 1774 року, правда, світловий восьмерик її стояв у оточенні маківок з хрестами, а не ліхтарів.

Розвиток пляну церкви пішов у сторону появи по боках нави крилосів — прямокутних чи частіше гранчастих, що було, ймовірно, віддзеркаленням атонського впливу мурованої архітектури, схованих під спільним дахом. Така церква з прямокутними крилосами і одним ліхтарем над навою є в с. Калинівці Єнакого (1884 p.). До церков з гранчастими крилосами без ліхтарів на гребені відноситься церква в с. Чумирній (1668 р.) з одним ліхтарем над навою у Ботошаниці Великій (1783 р.) та з трьома ліхтарями в м. Острій (1889 p.).

Наступна фаза розвитку пляну дає появу великих крилосів — майже бокових рамен, тобто перетворення церкви з тридільної в хрещату споруду. Для прикладу, церква в с. Вашківці над Серетом (ХVІІІ ст.) завершена одним ліхтариком над навою. Більш ускладненою є церква в с. Мілішівці (1939 p.). Тут розвиток пляну призвів до розвитку вертикалій. Появилися окремі дахи крилосів — бокових рамен, увінчаних, як і вівтар та бабинець, сліпими ліхтарями. Інакше відбився розвиток пляну в церкві с. Кирлибаба (ХVІІІ ст.) на її вертикалі. Середхрестя, утворене розширеними крилосами-боковими раменами та основною віссю, вінчає світловий восьмерик, вкритий шоломовою банею.

Ще складнішою, як у пляні, так і у вертикалі, є греко-католицька церква в м. Кимполунзі (1836-1883 pp.). Тут появляються бокові рівновисокі гранчасті в пляні захристії, що в поєднанні з гранчастими раменами утворюють складний плян споруди та великий ліхтар-восьмерик над вівтарем (окрім нави), а над західнім причілком (єдиний випадок влаштування входу у західній стіні серед церков буковинського типу) здіймається ярус четверикової вежі.

Треба зазначити, що буковинський тип дерев’яної церкви, поширений як в Південній, так і в Північній Буковині, має ширший територіяльний засяг. Сюди відносяться також церкви Хотинщини та Північної Бесарабії. Але виник він на території саме Буковини, бо й найстаріша церква, збудована, за легендою, Драгошем-Водою у Воронці (тепер Південна Буковина), зберігається в манастирі Путна. Дехто пов’язує існування цього типу з забороною турками будувати висотні храми. На думку автора, це не логічно, бо, поперше, Північна Молдова була у дуже відносній залежності від турків, а подруге, — в той час будувалися і одноверхі та триверхі церкви в Сучаві, Яссах та інших місцевостях. Ймовірно, виводиться він з української чи румунської хати, а одна з найдавніших пам’яток румунського будівництва в Радівцях, церква, збудована господарем Олександром Добрим у 1402 році, теж безверха і дуже нагадує дерев’яні церкви буковинського типу.

Тепер декілька слів про дерев’яні церкви Південно-Буковинської Гуцульщини. Вже згадува­лись два гуцульські села Чумирну та Кирлибабу та колись гуцульське, а тепер румунське село Остру. їх церкви належать до буковинського типу. Гуцульські будівельні впливи, так як вони нам уявляються з Галицької Гуцульщини, появляються тут досить пізно. Однією з спроб приєднати буковинський плян з гуцульським завершенням, вираженим у світловому восьмерику, вперше проявляється в церкві села Бродина Вижня (1904 p.). А досконалих пропорцій і загального гуцульського вигляду отримала церква, збудована майстром Полінчуком з Лупчини у 1929 році в селі Бродина Нижня. Ще один досконалий зразок гуцульського храму (в повному розумінні — хрещатої в пляні церкви з трьома світловими восьмериками, встановленими над бабинцем, навою та вівтарем, вкритими наметовими банями) є в румунському селі Віков Верхній (1926 p.).

Цікава і хрещата в пляні, але без яскравого гуцульського завершення Церква в с. Арджел (1784 p.). Майже одночасні, хрещаті в пляні, церкви з різним завершенням є в с. Садів (православна, увінчана великою банею, 1875 р.) та в с. Молдовиці (румунізуючі високі вузькі стіжки, 1892 p.).

Дещо окремо стоїть тридільна одноверха греко-католицька церква, увінчана двозаломним восьмериковим верхом над навою та оточена широким піддашшям, в селі Садів (1873 p.). Треба зазначити, що піддашшя, так характерне для церков Галичини, Поділля та й Закарпаття, рідко зустрічається в церквах Південної Буковини. Окрім згаданої, лише церква в Вікові Верхньому має піддашшя. Одна з найпізніших у Південно-Буковинській Гуцульщині дерев’яна церква, збудована в с. Ильми (Ульма) у 40-х роках XX століття, поєднує риси гуцульської (хрещатий плян, світловий восьмерик з наметовим верхом над навою) та румунської (високі стіжкові завершення ліхтарів) архітектурних шкіл.

На жаль, вигляд багатьох споруд спотворений пізнішим бляшаним перекриттям дахів та верхів, а також прибудовами пристінків, часто дуже непропорційних, до південних стін бабинця (для прикладу — церква в с. Чумирна).

Узагальнюючи, можна сказати, що дерев’яні церкви Південної Буковини, її українських сіл, відносяться в більшості до буковинської школи сакрального будівництва та частково до гуцульської, з певними елементами канонічного румунського будівництва і є пам’ятками — надбанням всієї української культури.

Декілька слів про муровану архітектуру українських сіл. Вона не така численна, але теж має дуже характерні для різних часів і стилів пам’ятки. Найдавнішою є мурована церква в с. Калинівці Купаренка в 1795 р. Це триконхова споруда, увінчана на циліндричному барабані стіжковим наметом. Будівлі такого типу характерні для Північної Молдови та Поділля у ХVІІ-ХVІІІ століттях.

Більш пізньою є церква в с. Балківці (1876 p.). Великий триконх з прямокутним бабинцем, вкритий багатосхилим дахом з трьома ліхтариками, увінчаними цибулястими маківками. Стіни її багато прикрашені румунською орнаментикою. Ця церква, розташована в свідомому українському селі, є зразком впливу румунської будівельної школи на архітектуру українських церков.

Вплив західньоевропейського будівництва відчувається в церкві св. Неготина, збудованій у 1885 р.

Пам’ятками початку двадцятого століття, які ілюструють пошуки архітекторами нових зразків і співпадають з загальноєвропейським напрямком розвитку будівництва, є церква в м. Серет (греко-католицька) та в с. Шербівці (православна). Цікавим є факт, що греко-католицька церква збудована у неорумунському стилі, тоді як православна, навпаки, наближається до одночасних споруд Галичини та Східьної України.

Останньою в ряді мурованих пам’яток стоїть греко-католицька церква в м. Радівці, яка, на жаль, є тільки простою утилітарною спорудою, позбавленою будь-яких стилевих ознак.

Резумуючи, треба сказати, що сакральне будівництво українців Південної Буковини є багатою і різносторонньою скарбницею, надбанням всієї української культури та рівнозначно і пам’ятками культури Румунської держави.

* * *

Доповідь виголошена на П’ятій конференції Інституту Буковини (Авгсбург) спільно з центром буковинознавства при Чернівецькому університеті: «Еволюція свідомости на Буковині. Історичні, політичні, суспільні та культурні процеси». 4 жовтня 1993 р.