Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Святе Письмо

Розмови про св. Письмо*

Від тринадцятого сторіччя католицькі біблісти почали ділити книги св. Письма інакше, як це робилось згідно з ізраїльською традицією. Цей поділ має теж три групи: книги історичні, дидактичні або повчальні та книги пророчі. В першій групі є тільки книги історичного змісту, в другій всі книги ізраїльської мудрости і поезії, а в третій — твори шістнадцятьох пророків. Цей поділ бере до уваги стисло самий зміст святих книг. Єврейський поділ, який є кращий, має за собою біблійну традицію і бере до уваги не тільки зміст, але й стадії формації тих книг.

Католицький поділ надається добре до книг Нового Завіту, що їх є 27. До історичних книг Нового Завіту зачисляють чотири євангелії: Матея, Марка, Луки і Йоана і книгу Апостольських Діяній, яку написав також євангелист Лука. В євангеліях описане життя Ісуса Христа, Його наука, смерть і воскресення. В Діяніях маємо історію перших християнських громад зразу по Зісланні Святого Духа на Апостолів у п’ятдесятий день по Христовім Воскресенні. В цій історії виразно бачимо дві частини. В першій маємо історію Церкви, пов’язану з особою апостола Петра — першого глави Христової Церкви, в другій частині ця історія поширюється поза межі Палестини і пов’язана з апостолом Павлом, його подорожами і від’їздом до Риму.

Друга група — дидактичні або повчальні книги — тобто листи Апостолів: 14 листів апостола Павла до різних християнських громад, сім листів інших апостолів — один Якова, два Петра, три Йоана і один Юди-Тадея. В листах знайдемо самі поучення для перших християн з різних нагод і для різних потреб духовного їх життя в Христі. В третій групі є тільки одна книга апостола Івана, яку звуть пророчою книгою Нового Завіту — Одкровення або Апокаліпса, що нею замикається список-канон усіх книг св. Письма. Слово «Апокаліпса» означає «об’явлення», й апостол Іван на початку каже: «Одкровення-Об’явлення Ісуса Христа, що дав йому Бог, — показати слугам своїм: чому належить статися незабаром».

На книгах Нового Завіту бачимо найкраще, як вони формувалися в різному часі, писані були різними людьми, головно особистими свідками самого Ісуса Христа. Сам Христос не написав нічого. По Його Вознесенні (візьмім за приблизну дату 33 рік християнської доби) довший час нічого з Його слів не було записано. Його наука та Його життя жили в пам’яті й переказах людей. Це — нормальна річ давніх часів. Тут треба звернути увагу на велику різницю між нашими часами та давниною, коли писана книга була рідкістю і при тому дуже коштовною річчю. В давнину працювала краще й досконаліше людська пам’ять, і нею передавались докладно цілі перекази, оповідання про події, описи й наука. Подібне щось зустрінемо і в нашому побуті: козацькі думи, казки, оповідання, описи боїв не були записані, а жили між народом, їх переспівували і переказували з дуже малими змінами, а згодом уважні дослідники їх списували. Христове слово-наука і опис Його життя жили довго в пам’яті людей і переказувались Апостолами у їхніх проповідях, а також іншими, що тими проповідями займались.

Коли приймемо дату смерти Ісуса Христа як 33-ій рік по Його Різдві, першими книгами Нового Завіту були два листи св. Павла до Християн у Солуні в 51 році, тобто неповних двадцять літ від Воскресення. Ще написаних євангелій не було, хоч вже були схеми, за якими євангелія проповідувалась. Євангелія була в проповіді Апостолів. Коли зважити, що ця проповідь і події життя Ісуса Христа відбулись в Палестині, невеличкій країні, де легко було завжди перевірити їх правдивість і однозгідність, питаючи свідків і очевидців.

Біля 57 року маємо перший і другий лист апостола Павла до Коринтян, як відгук на все, що діялось і відбувалось в Коринті, в Греції, де Павло оснував християнську громаду в часі своїх подорожей по Малій Азії і Балканах. Десь у 58 році пише апостол Павло з Коринту довгого листа до римських християн. Ще не було чотирьох писаних євангелій, але було, мабуть, євангеліє Матея в арамейській мові. Апостола Павла арештують в 60 році та привозять до Риму, де його ув’язнюють, очевидно із свободою руху і можливістю писати, а не як це буває подекуди сьогодні. Звідти він пише від 61 до 63-го року листи до Колосян, Ефесу, Філимона і Филип’ян. Біля 64 року появляється списана Петрова проповідь, і зробив це його перекладач Марко, що не був учнем Ісуса, але, мабуть, в домі його мами Ісус часто гостював з Апостолами, і, мабуть, Марко був свідком схоплення Ісуса в Оливному саду. Тоді теж появились листи Петра. Біля 65 року маємо решту листів Павла до Тимотея і до Тита і появляється євангелія Матея по-грецькому. Арамейський оригінал пропав безслідно. Перед 70-тим роком була написана євангелія Луки. Він був греком з походження, був лікарем, і його знайшов св. Павло в часі своїх подорожей, бо лікаря потребував, маючи якусь постійну недугу, яка йому дошкуляла. Лука супроводжував Павла в його подорожах і аж до Риму. Цей вчений грек, що став під впливом Павла Христовим учнем, позбирав пильно проповіді й події з життя Ісуса Христа. Лука так починає свою євангелію, яку присвячує якомусь Теофілеві: «Тому що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами, як нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова, вирішив і я, розвідавши про все докладно від початку, написати тобі все за порядком, високодостойний Теофіле, щоб ти мав точне знання науки, яку ти прийняв». Біля 95-го року появляються останні книги Нового Завіту — євангелія Івана, його листи і Апокаліпса. Цей наймолодший учень Христа дожив до глибокої старости і помер біля сотого року в Ефесі, коли християнські громади процвітали вже майже по всім Середземномор’ї.

Може хтось сумніватись, чи всі ті приблизні дати написання книг Нового Завіту мають якусь реальну основу, докази. Були такі, що сумнівались і намагались пересувати дати написання якнайпізніше на друге сторіччя, щоб в тих книгах відібрати слово автентичних свідків і тим доказувати неісторичність євангелій і те, що євангельські розповіді, це — скоріше твір пізніших християнських громад або осіб, що любили побожно фантазувати… Сьогодні такі намагання є неповажними і ненауковими. Досліджування старих рукописів, їх пов’язаність з іншими писаними джерелами про християн, археологія, а насамперед філологія є такими високорозвиненими, що можна встановити, що було в часі переписування додано чи змінено, що й ким саме могло бути написане.

Дам хоч би такий яскравий приклад. По Першій світовій війні великий німецький вчений і дослідник християнської історії Адольф Гарнак твердив і доказував, що євангелія Івана не написана апостолом Іваном, а написав її якийсь священик Іван біля третього сторіччя. Раціоналісти та безбожники раділи, читаючи його «авторитетні» докази і раділи, що улюблений учень Христа в євангелії Івана — це не апостол Іван, не свідок Христовий, і євангелія його — це одна побожна вигадка. Коли б Гарнак прожив був ще кілька років (він помер в 1930 p.), був би пережив прикре фіяско його кількалітніх дослідів. В Єгипті серед гробниць найдено в часі розкопів шматок папірусу завбільшки в долоню з текстом з євангелії Івана, де була описана розмова Ісуса з Пилатом під час суду. Вчені-спеціялісти старовинного письма, чорнила й папірусів без вагання і сумнівів ствердили, що цей шматок не походить з пізнішого часу, як 130 рік християнської доби. Значить, цей шматок вложили якомусь християнинові до гробу перед 130-тим роком. Коли дамо 30 років на час переписування і поширення християнства аж до Єгипту, дійдемо до приблизної дати написання євангелії Івана біля 90-го року, як про це твердили вчені-богослови на протязі століть.

Цей шматок папірусу можна побачити в одному з музеїв у Манчестері (Англія). В досліджуванні того шматка папірусу брали участь спеціялісти старовинного письма, хеміки й археологи. Якими помічними стали ці науки та інші досліди для дійсно наукових висновків про св. Письмо. Сьогодні такі самі висновки дає нам навіть комп’ютер, який скоріше і точніше може дослідити деякі складні філологічні питання щодо різних старих текстів, на які потрібно тривалого часу для людської думки. При помочі комп’ютера встановлено автентичність більшої частини листів св. Павла.

Очевидно, автентичність як цілого св. Письма, так і Слова Божого до нас, і авторство Святого Духа, і авторство тих, що були наочними свідками великих діл Божих серед нас в історії — ми приймаємо, крім наукових дослідів, вірою. Але чи не приймаємо звичайною людською вірою також і інші висліди науки про старовину, про твори старовинних письменників та істориків? Хто не вірить солідним біблійним наукам, хто не вірить науці Церкви, той не віритиме і в усякі інші історичні твердження.

Апостол Іван при кінці своєї євангелії додає, наче свій підпис: «Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення правдиве. Є багато ще й іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг».

Розмови про св. Письмо *

Не легко збагнути цілість змісту якоїсь великої збірки творів. Щоб це улегшити, таку збірку, звичайно, поділяють на групи, і такий поділ улегшує розуміти різноманітність їхніх стилів і змісту. Ми згадували останнього разу, що всі 72 книги св. Письма поділяються на 45 книг Старого Завіту і 27 Нового. Хоч обидва Завіти творять цілість, однак Старий приготовляє Новий, а Новий є завершенням і сповненням Старого. Так треба дивитись на цей перший поділ. Погляньмо сьогодні, як традиція — єврейська і християнська — поділяли св. Письмо на групи, відповідно до їхнього змісту і значення.

В єврейській традиції Старий Завіт поділяється на три групи книг. Цей поділ, здається, є найкращий. Його держаться також протестантські християнські громади. На цей поділ вказує також сам Христос: Закон, Пророки і Писання (Лк. 24, 27 і 44).

Перша важна група, зложена з п’яти книг, називається Закон, по єврейському — Тора, бо в ній на історичному тлі постання ізраїльського народу зібране священне й рівночасно національне Законодавство. Від числа п’ять — книг в збірці зветься ця перша збірка «п’ятикнижієм». Вичислимо їхні назви і коротко вкажемо на їхній зміст. Перша книга зветься Буття або Битіє, в якій описаний початок світа і людства з окремими цілями, початок ізраїльського народу в особах його прабатьків — Авраама, Ісаака і Якова з дванадцятьма синами, з яких мали початок дванадцять поколінь Ізраїля. (Назви книги «Битіє» вживає в нас Микола Костомаров у своїм історичнім творі «Книга битія українського народу»). Друга книга — «Вихід» описує добу єврейської неволі в Єгипті, визволення за Мойсея і подається в ній перше законодавство для народу. Третя книга — «Левіт» — на історичному тлі мандрівки Ізраїля по синайській пустелі подає широко цілість священного і обрядового законодавства. Четверта книга — «Числа» — продовжує опис мандрівки по пустині, поширює створене досі законодавство і свою назву має від переліку різних родів Ізраїля і числа боєздатних людей. Врешті п’ята книга описує останні дні мандрівки по пустелі напередодні вступу Ізраїля в землю Ханаан і кінчиться гарним духовним тестаментом Мойсея і його смертю. (Іван Франко чудово описує цей тестамент Мойсея у своїй поемі «Мойсей»).

П’ятикнижіє було законом Ізраїля у найвищім того слова значенні. Цей закон регулював все життя народу: релігійне, суспільне, політичне, особисте, родинне. Цей закон постійно звеличується у всіх інших писаннях. В нашім Парастасі співається псалом 118: «Кращий для мене закон уст твоїх, ніж тисячі золота і срібла» (Пс. 118,72). Господь закликає устами пророка Ісаї: «Слухайте мене, ви, що знаєте право, народе, що бережеш закон мій у серці! Не бійтеся людської наруги, зневаги їхньої не лякайтеся!» (Іс. 51, 7). Блаженним мужем зве перший псалом того, що «в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає» (Пс. 1, 2). Ісус Христос доповнив цей закон зовсім іншою силою — благодаттю і істиною за словами євангелиста Івана: «Закон бо був даний від Мойсея, благодать же і істина прийшли через Ісуса Христа» (Ів. 1, 17).

Друга група книг Старого Завіту — це «Пророки». Не думаймо зразу, що пророк — то якийсь ясновидець, який передбачає майбутність, як це ми звикли думати про це слово. Пророк у св. Письмі — то той, що говорить відкрито перед людьми, то покликаний Богом і говорить в ім’я Боже. До пророків повернемось пізніше. В цій групі книг в єврейському поділі книг є не лише книги чотирьох великих і дванадцяти малих пророків, але також історичні книги Ісуса Навина, Суддів, Самуїла і книга Царів. Ці історичні книги описують події Ізраїля від здобуття Ханаану, поселення в ньому, початок монархії аж до виселення Ізраїля. Весь той час був під знаком активности пророків,—а можливо теж, що ці книги виникли з кіл пророчого руху в Ізраїлі. Чотири великі пророки — Ісая, Єремія, Єзикиїл і Даниїл — звуться так через свої великі об’ємом твори. «Малі» дванадцять пророків з різних часів залишили короткі свої твори. Твори пророків пов’язані з історією і лихоліттями Ізраїля та повні поучень, напімнень і погроз тим окличникам Божим серед Ізраїля.

Третя група книг св. Письма зветься «Писання». Це найбільше різнородна група щодо змісту й форми. Зібрано їх щойно по повороті народу Ізраїля з виселення в УІ-У столітті перед Христом. Є в тій групі книги історичного змісту як Хроніка-літопис, Негемія і Езра. Є історичні оповідання про Рут, Юдиту і Естер і дві неканонічні книги в євреїв про братів Макавеїв. Окрему збірку в цій групі творять книги мудрости. Це — «Приповідки», про «Праведного Йова», «Проповідник», «Книга Сираха», «Мудрости», а далі поетичні книги «150 псалмів» і «Пісня Пісень», «Плач Єремії» і «Пророк Барух». В цій групі найдемо гарні перлини єврейської поезії і прози, які модерна людина прочитає з насолодою і духовною користю. Є в ній також виховні твори, як книга Товита, Рут, Юдити і Естер, на яких виховувалися покоління ізраїльського народу в любові до Бога, в пошані до свого минулого й майбутнього, в любові й пошані до своїх батьків, героїв, своєї батьківщини. Ці поетичні твори, книги мудрости й історичні оповідання виховували в молодого покоління чесноти любови, правдомовности, вірности, працьовитости, геройства, пошани до старших, справедливости й інших чеснот. Ось для прикладу деякі. Псалом 37: «Не палай гнівом на злочинців; творящим беззаконня не завидуй. Вони бо, як трава, швидко поникнуть, зів’януть, як рослина яра. Вповай на Господа й чини добро, щоб жити на землі і безпечним бути. Втішайся в Господі, і він сповнить бажання твого серця. На Господа здай твою дорогу; вповай на нього, і він учинить; виведе як світло, твою правду і твоє право, як полудень».

Або ось яка зворушлива і тепла наука старого батька Товита для свого сина Товії, і ця наука є важною для кожної молодої людини сьогодні: «Як умру, то поховай мене належно. Шануй рідну матір, не покидай її ніколи, поки життя твого. Роби те, що їй любе, й не засмучуй її серця ніяким твоїм учинком. Згадай, моя дитино, про всі ті небезпеки, яких вона зазнала з-за тебе, коли ти був у її лоні. А як умре, то поховай її в одному гробі біля мене. У всі свої дні, дитино, згадуй про Господа, щоб не захотілось тобі згрішити і переступати заповіді його. Твори праведність усі дні життя свого і не ходи несправедливими дорогами. Бо ті, що чинять правду, в ділах своїх будуть щасливі, як усі ті, що чинять справедливість. Роби милостиню з того, що маєш. А коли милостиню робиш, око твоє нехай не буде скупим. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе… Бережися, моя дитино, всякої розпусти й насамперед візьми собі жінку з роду твоїх предків. Не бери жінки чужинки, що не з родини твого батька, бож ми сини пророків… Та й нині, моя дитино, люби твоїх братів і не погорджуй в серці ні синами від твоїх братів, ні дочками твого народу, щоб з них не взяти собі жінку, тому що в гордощах — руїна й неладу багато, у ледарстві — недостача й велика біда, бо ледарство є матір’ю голоднечі. Заплати нікого з тих, що працюватимуть в тебе, в себе не затримуй; віддавай її негайно… Будь завжди чемний в поведінці. Не роби іншим того, що тобі не любе. Вина не пий аж до пияцтва; пияцтво нехай тебе не супроводжує ніколи. Зо свого хліба дай голодному, а з одежі — нагим. З усього того, що прибуває тобі, давай милостиню, нехай твоє око не буде зависне, коли будеш її робити… Увесь час благослови Господа Бога. Проси в нього, щоб твої дороги були прості й усі стежки та заміри таланили. Ніякий бо народ не має доброї поради; єдиний же Господь дає всі блага. Він, кого хоче, вивищує, він, кого хоче, понижує глибоко аж до аду. Тож нині, дитино, пам’ятай про ці заповіді! Й нехай вони не зітруться з твого серця» (Тов. 4, 1-19).

На таких словах священних писань вчились і виховувались ізраїльські молоді люди. Затямимо при тому, що єврей, який жив згідно зі св. Письмом, був праведною людиною. Антисемітизм, який був в історії, створили лихі люди із зависти, бо зла людина не любить доброго. Ізраїльський нарід, вихований на св. Письмі, пройшов найважчу історичну долю серед народів і не пропав. Антисемітизм, навіть, на жаль, серед християн, робив євреїв злими в їхній самообороні проти злоби. Праведність, що її вчить св. Письмо, була праведністю ізраїльського народу, і її засади взяті зі св. Письма є також нашою християнською праведністю, яку доповнив Христос своїми заповідями і наукою.

Раджу тим, що мають св. Письмо, помалу з думкою прочитати «Книгу приповідок», «Проповідника» і «Книгу Сираха». Жиймо мудрістю св. Письма — Божого слова до нас за порадою Сираха: «Не занепадайте на силі, бувши в Господі, пристаньте до нього, щоб укріпив вас, — Господь бо Вседержитель — це Бог єдиний, і немає іншого, крім нього, Спасителя» (Сир. 24, 24).

* Розмови про св. Письмо о. І. Музички, що друкуємо в журналі «Патріярхат», — це є цикл статтей, які передаються через радіо «Свобода» на Україну.