Святослав Гординський

(В першу річницю смерти)

Святослав Гординський — центральна постать мистецького життя нашої доби. Його талант багатогранний. Він художник-мистець, непересічний мистецтвознавець, якісний критик і оригінальний творець церковно-візантійського мистецтва. Цьому мистецькому жанрові він присвятив більшу частину свого життя. Між українськими мистцями це певний феномен, він не влаштовував особистих виставок і тим самим не був залежним від продажі своїх праць. Він був іконописцем і свідомо віддався творчості в цій ділянці.

Ділянка нашого церковного мистецтва в діяспорі — це окремий розділ нашої культури. В часи комуністичного режиму на Україні цей жанр зовсім зліквідувався, зате в діяспорі зродилось сильне бажання повернутись до візантійського стилю. Будуються численні нові храми у всіх, закутках землі, де тільки заіснували більші українські громади.

Серед доволі численних українських мистців, які виконували поліхромії церков, на чільному місці стояв Святослав Гординський. Він основно вивчив тематику, кольорит і композицію українських візантійських ікон і малював за тою традицією, вносячи незначні нові елементи, якими надавав своїм творам деякого осучаснення.

Святослав Гординський був майстром рисунку. У нього монументальний характер композиції. Він глибоко відчував ритм ліній та площин і всі його поліхромії церков є згідні із обрядовими вимогами й історичними традиціями.

З приїздом нових мистецьких сил головно до США, вплинуло корисно на розвиток церковного мистецтва. Всі ці мистці за малим винятком підійшли до цього жанру із свідомим бажанням творити монументальне мистецтво, а це означає відхід від реалізму і впровадження двовимірної візантики з її багатобарвистою і чистою кольоровою ґамою. Роздумуючи над тим, чому якраз візантика стала домінантною в нашому церковному мистецтві, Гординський прийшов до висновку, що наша вишивка, кераміка й писанки все живі в народі, а ікона все користувалася великою пошаною в народі, тому візантійський стиль став природньо близьким і зрозумілим. Гординський писав: «Так, як притаманний нашій Церкві хоровий спів, який витворює своєю мелодією певну атмосферу піднесення, наші церкви вимагали подібної чуттєвої атмосфери, де б мелодії барв і ліній створювали піднесений настрій».

Повних поліхромій церков у США, Европі і Австралії, а також іконостасів і окремих ікон припускається, що Гординський виконав біля 50. Це свідчить про його подивугідну працездатність і витривалість. При тому він ніколи не відривав себе від загально культурно-мистецького життя. Слідкував за проявами мистецького життя на Україні і діяспорі.

Всі його церковні праці мають монументальний характер. Вже з першого погляду ікони Гординського є багаті кольоритом і зближені до наших барвистих ікон Галичини з ХVI століття. Поодинокі постаті, як і багатофігурні композиції мають старанний рисунок і свобідну неперетяжену композицію. Попри вірну традиційність, ікони Гординського мають своєрідну свіжість, і відчувається, що їх виконав професіоналіст великої культури.

Найбільшим твором Гординського є собор св. Софії в Римі, хоча деяких праць він там не виконував (іконостас малював ієромонах Мокрицький). Він запроектував загальну поліхромію церкви з її мозаїками, які він виконав вперше від часів княжої доби і вміло пов’язав їх із мозаїками св. Софії в Києві.

Як мистецтвознавець і критик Гординський багато писав на загально-мистецькі теми, рецензії з виставок і редагування монографій, але піонерську ролю відіграв Гординський, коли написав книжку (видання СУК Провидіння, 1973 р.) про українську ікону, заповнюючи велику прогалину в історії нашого мистецтва, бо порівняльно про великий матеріял наших ікон не було окремого видання. Гординський обмежив текст до мінімуму, але в цікавій і сприятливій формі добре накреслив перспективи розвитку ікони в Україні. Він написав усі тексти річево з виразним підтвердженням своїх висновків. Хоча видання було скромним початком у зусиллях, то треба зробити, щоб спростувати тенденційну неправду про походження української ікони — це був дуже важливий початок. Книгу також видано англійською мовою.

В заголовку статті є парафраза, яку згадується у похоронних моліннях. Треба ж відмітити, що життєвий шлях бл.п. Святослава Гординського такий багатий, з багатогранним змістом, що про нього будуть, згадувати і не тільки згадувати, але наслідувати його творчі здобутки грядучі покоління. Святослав Гординський, що несподівано помер 8 травня 1993 р. на 87 році багатотрудивого життя, був непересічною і унікальною високого таланту людиною. Для повної оцінки його багатогранного творчого життя треба належної відстані, себто перспективи часу, щоб всеціло представити і схопити. Поза всяким сумнівом, Святослав був винятковою людиною не тільки в нашому українському, а але в загальному, широкого значення, суспільстві, який заслуговував і заслуговує на окрему увагу.

Хоч бл.п. Святослава знав вже довгі роки, тільки знав, але на протязі його останніх десяти років життя ми не тільки познайомились ближче, але прямо подружили. Власне це сталось тоді, коли я став директором Наукового Товариства ім. Шевченка. Святослав був частим гостем в НТШ. Він же був редактором першого тому поетичної творчости Юрія Клена, для появи якого вклав багато своєї праці. При цій нагоді я мав нагоду побачити його майстерність, серйозний і літературно-мистецький підхід.

Порід цього тому тривав довго, але Богу дякувати, Святослав побачив його появу і плянував взяти кілька примірників з собою на Україну. «Там на цей том дуже чекають», — казав він. На жаль, йому вже не довелось повезти цього твору в Україну, бо саме в той час Всевишній Господь покликав його до своїх безмежних хоромів.

Покійний для НТШ приготовив у перекладі на англійську мову «Слово о полку Ігоревім», але вже не вдалось його завершити, хоч все є приготоване до цього люксусового видання, включно із ілюстраціями. Під час цього часу нашої тісної і дружньої співпраці з бл.п. Святославом ми тісно подружили. Я все захоплювався його надзвичайністю, його талантами, а попри це все особливою, товарисько-дружньою манерою. Не раз мені допомагав розв’язувати проблеми титульних сторінок до журнала «Патріярхат» своїми порадами чи своїми творами, які не раз красувались на титульних і внутрішніх сторінках «Патріярхату». Покійний мав особливо прихильне наставлення до ідеї паріярхату Української Католицької Церкви. І так у нашому спілкуванні я все більше й більше подивляв і цінив маєстра Святослава Гординського, який не показував свого заавансованого високого віку, все бадьорий, творчо діючий з цілою низкою різних плянів, а поруч з тим він не тільки орієнтувався, але й слідкував за розвитком культури, поезії, прози, мистецтва, але також політично-суспільного життя. Він не тільки творив і любувався своєю літературно-мистецькою і малярською творчістю, але ретельно відвідував образотворчі виставки українських малярів, як також виставки визначних чужинецьких мистців, про які у своїх критичних рецензіях інформував українського читача чи в загальному українську громаду.

Можна сказати, що бл.п. Святослав був покривдженим, бо на дев’ятому році життя втратив слух. При цьому якось так бажається сказати, що за це Всевишній Господь нагородив Святослава багатьма іншими талантами, які Покійний своєю дбайливою працею так багатогранно помножив. Святослав, як у подяку за ці його таланти Всевишньому, створив цілу низку — галерію ікон, які промовляють до богомільного українського народу із іконостасів у Римі у Св. Софії, української катедри у Мюнхені, в церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку, в Канаді й інших місцевостях. Святослав розмалював біля 50 українських церков у діяспорі. Як непересічний іконописець, Святослав створив високої кляси ікони, які є сперті на всіх приписах іконопису. Святослав також як маляр — залишив цілу низку вартісних творів. Ми минемось, а твори Святослава ще довго, довго промовлятимуть, немов з небесних висот, до грядучих богомільних поколінь. З його мистецьких творів, підготованої і упорядкованої та дбайливо опрацьованої збірки ікон користуватимуть молоді адепти і любителі іконописного і в загальному мистецтва.

Як сучасники, так і майбутні дослідники «Слова о полку Ігоревім» не зможуть обійтися без переспіву і нових відкрить твору «Слова…» Святослава Гординського, який сягнув до глибин його основ. Цьому, що Господь відібрав слух, щоб не любувався красою музикальности та мельодикою мови, дав йому безмежний дар поета і письменника — творити солов’їну поетичну й прозову мову та дар перекладати на чужі мови і з чужих на свою рідну — українську мову. В цьому пляні Святослав залишив цілу низку збірок, поезій, монографії і критичні статті на різні мистецькі теми. Поруч з тим Святослав посідав енциклопедичне знання, маючи феноменальну пам’ять.

Святослав народився 30 грудня 1906 р. у Коломиї. Закінчив мистецьку школу Олекси Новаківського. Студіював дальше мистецтво в Берліні і Парижі. Він же був одним із організаторів

Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ), який шукав шляхів у широкий світ світової культури, світового мистецтва.

Покійний Святослав належав до тих щасливців, що мав нагоду, після майже півстолітньої розлуки з батьківщиною — Україною, її відвідати і власними очима побачити, як радіє український народ, а зокрема мистецькі і літературні кола його багатогранною мистецькою творчістю. Він радів цією поїздкою і появою перевиданих його творів і готовився до чергової поїздки, але Всевишній Господь покликав його до своїх небесних хоромів — на заслужений туземний відпочинок тут, на землі, а до вічного, потойбічного життя.

Святослав прожив довгі роки життя і, мабуть, на протязі цілого життя не змарнував ні однієї хвилини, але все творив і все діяв. Покійний ніколи не старівся, все був молодий, все був на ногах у поспіху у дорозі між Вероною (стейт Нью-Джерзі) і Нью-Йорком, Римом і Мюнхеном, Канадою — Вінніпегом і Торонто й таким молодим у поспіху відійшов у Божі Засвіти.

Покійний Святослав був глибоко віруючою і чесною людиною. Визначний і провідний діяч української культури, великий і відданий український патріот. Услужливий, приємний і милий у товаристві, прямолінійний і щирий. Як тільки міг допомагав своїм товаришам-малярам, поетам у їх творчості порадами, морально і матеріяльно. Останнім часом допоміг здійснити видати цінну працю М. Неверлі. Мав у своєму посіданні колекцію цінних образів визначних мистців, як також цінні музейні експонати української культури. Ні більше ні менше в особі Святослава Гординського українська спільнота втратила особливо унікальну людину, великого калібру мистця — маляра-іконописця, видатного поета, дослідника і перекладача, неперевершеного любителя української культури.

Тіло Покійного спочивало в церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку, де Покійний востаннє прощався з своєю іконописною творчістю цієї ж церкви. Тут отці-редемптористи відправили Панахиду за спокій душі Покійного. Тут прощали Покійного Іван Кедрин-Рудницький від управи НТШ, Микола Галів від журнала «Патріярхат» і як директор канцелярії НТШ і Володимир Баранецький від Американсько-Українського інституту. Широка українська громада віддала останній поклін своєму великому діячеві української культури. Покійного Святослава похоронено на цвинтарі св. Андрія в С. Бавнд-Бруку. Покійний залишив у смутку дружину Мирославу, дочок Ладу і Ларису, сестру Дарію Каранович і братів Богдана й Володимира, ближчу і дальшу родину. Усім висловлюємо глибоке співчуття. А світла пам’ять про Святослава навдовго залишиться між нами.

Микола Галів